Постанова

від 24.10.2024 по справі 921/513/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2024 р. Справа №921/513/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Гриців В.М. (доповідач), Панова І.Ю., Малех І.Б.

Секретар судового засідання Бабій М.М.

представники Акціонерного Товариства «Комерційний Інвестиційний Банк» Мікрюкова Сергія Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс» адвоката Маркуся Михайла Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» адвоката Ленька Руслана Івановича

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя Сидорук А.М.) від 09 травня 2024 року у справі №921/513/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс», Акціонерного Товариства «Комерційний Інвестиційний Банк», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: Микулинецька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Перспектива" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплекс", Акціонерного Товариства "Комерційний Інвестиційний Банк" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що самочинне будівництво відповідачем ТОВ "Агро Комплекс" на переданій йому в суборенду земельній ділянці об`єкта будівництва без внесення відповідних змін чи доповнень до договорів оренди та суборенди, призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки.

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 31 липня 2024 року у справі№921/513/23прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №921/513/23 за правилами загального позовного провадження; призначив підготовче засідання; залучив Микулинецьку селищну раду Тернопільського району Тернопільської області, 48120, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, смт. Микулинці, вул. С.Бандери, 11, ідентифікаційний код 04396302 до участі у справі №921/513/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 09 травня 2024 року у справі№921/513/23 у позові відмовив повністю.

Суд першої інстанції дійшов переконання про те, що будівля елеватора на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7Ф збудована відповідно до документів, які давали право виконувати будівельні роботи. Відтак суд дійшов висновку, що відповідач 1 законно набув право власності на будівлю елеватора ТОВ "Агро Комплекс", за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф (номер запису про право власності 10904), як і відповідач 2, до якого перейшло право власності на дану будівлю на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401, виданий 31.03.2021 та посвідчений приватний нотаріусом Кішкіним Д.В..

Надалі суд зазначив, що заявлена ТОВ "Перспектива" позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,5466 га (кадастровий номер 6125055300:02:001:0757) шляхом знесення будівлі елеватора за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф означає знесення належного відповідачу 2 на праві приватної власності нерухомого майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Конвенції, а обраний спосіб захисту є неефективним та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін цього спору.

Також, суд встановив, що оскільки вимоги позивача спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі елеватора, суд дійшов висновку, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива» просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі №921/513/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс», Акціонерного товариства «Комерційний інвестиційний банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача: Микулинецька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, а саме: ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Висновок суду на підставі Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» про те, що будівля елеватора збудована відповідно до документів, які давали право виконувати будівельні роботи, не спростовує факту існування такого елементу самочинного будівництва, як будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Суд не взяв до уваги те, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірний об`єкт будівництва, не передавалась ні в оренду, ні в суборенду для його будівництва.

Ці доводи суд не взяв до уваги, незважаючи навіть на посилання у рішенні суду на ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, із зазначенням висновку про те, що коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Системний аналіз положень ст. 25 Закону України «Про оренду землі», ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 95, 116, 123 Земельного кодексу України, ст. 328, 331, 373, 375, 376, 627, 628 ЦК України дозволяє стверджувати, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів в юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, який визначає тільки момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Також, рішення суду суперечить правовим висновкам Верховного суду, викладеними, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, постанові Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 910/14139/20, постанові Верховного Суду від 01.09.2021 у справі № 202/1254/19, постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 915/1296/20, постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 539/5295/21.

Висновки суду про те, що заявлена ТОВ "Перспектива" позовна вимога означає знесення належного відповідачу 2 на праві приватної власності нерухомого майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Конвенції, а обраний спосіб захисту є неефективним та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін цього спору, не заслуговують на увагу і не є співрозмірними з інтересами відповідачів інтереси позивача, який передав земельну ділянку у суборенду з майном, яке знаходилось на ній, без дозволу будівництва на ній, втратив своє майно (демонтаж майна (градирні), яке знаходилось на земельній ділянці на момент її передачі в суборенду, сплачував орендну плату за неї, змушений був звертатись в суд з позовом про стягнення заборгованості по сплаті суборендної плати, після чого звертатись з позов у суд про розірвання договору суборенди, у зв`язку із несплатою суборендної плати, і врешті даним позовом, при цьому продовжуючи нести витрати плату за оренду земельної ділянки, на якій знаходиться самочинні будівлі.

Такі висновки суперечать нормам ст. 41 Конституції України так і ст. 1 Першого протоколу Конвенції (на які посилається суд у рішенні), висновкам викладеним у рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц.

Зважаючи на те, що відповідачем ТОВ «Агро Комплекс» здійснено будівництво на земельній ділянці, отриманій в суборенду, всупереч договору суборенди, без внесення відповідних змін чи доповнень до цього договору, що призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки, та без згоди як орендаря земельної ділянки позивача, так і власника земельної ділянки, не було жодних підстав для «правомірних очікувань» у відповідача.

Крім будівництва без зазначених погоджень, відповідач АТ «Комерційний Інвестиційний Банк» звернувся до органу місцевого самоврядування про викуп зазначеної земельної ділянки, яка знаходиться в оренді позивача, дії відповідачів спрямовані на позбавлення позивача права користування земельною ділянкою. А отже, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є саме поведінка відповідачів, а не позивача, всупереч висновкам суду.

АТ «Комерційний Інвестиційний Банк» у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2022 року по справі №921/513/23 без змін та апеляційну скаргу ТОВ «Перспектива» без задоволення.

Скаржник зазначає виключно правові норми із яких неможливо встановити в чому була помилка суду першої інстанції при прийнятті рішення та те, що позов як і апеляційна скарга є необґрунтованими та ненадані відповідно докази на їх підтвердження.

Витяг з ДЗК про земельну ділянку №НВ-9928042532023 від 15 вересня 2023 року, правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 813/2946/17, від 16 липня 2019 року у справі № 520/8970/18, пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 та розділ II Класифікації видів цільового призначення земель підтверджує, що будівництво елеватора на цій земельній ділянці повністю відповідає цільовому призначенню цієї земельної ділянки: землі промисловості (є промисловим об`єктом) та відсутні будь-які підстави стверджувати про нецільове використання земельної ділянки.

З 2013 року по 2022 рік Товариства з обмеженою відповідальністю Перспектива не звертався з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в разі порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, тобто демонстрував своєю поведінкою згоду на будівництво нерухомого майна суборендарем та в подальшому власником ТОВ «Агро Комплекс» та лише в 2022 році і звернувся із позовом.

Вважає, що скаржник не погодився із ситуацією через несплату суборендної плати за користування земельною ділянкою. Проте, для вирішення даної проблеми в правовому полі існують інші способи захисту своїх порушених прав та інтересів. А отже, звернення до суду із позовом про знесення нерухомого майна є неналежним способом захисту, який міг би призвести до недотримання справедливої рівноваги сторін цього спору.

Вважає рішення суду справедливим та обґрунтованим, відповідає обставинам справи, суд вірно надав оцінку всі доказам та застосував відповідні правові норми. Натомість, скаржник не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, не обґрунтував його незаконність та необґрунтованості і тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22 серпня 2024 року поновив Товариству з обмеженою відповідальністю «Перспектива» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі№921/513/23; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі№921/513/23; витребував матеріали справи.

Суд призначив розгляд справи на 24 жовтня 2024 року за участю представників Акціонерного Товариства «Комерційний Інвестиційний Банк» Мікрюкова Сергія Володимировича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс» адвоката Маркуся Михайла Івановича та Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» адвоката Ленька Руслана Івановича поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, про що повідомив сторін.

Ураховуючи наведене та приписи ч. 5 ст. 197 ГПК України, судова колегія ухвалила завершити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, і вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Обставини справи:

22.09.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Перспектива" (Орендар) та Дружбівська селищна рада Теребовлянського району Тернопільської області (Орендодавець) уклали Договір оренди землі (надалі Договір оренди), який зареєстрований у Державному реєстрі земель 28.09.2009 за №040965902667 та відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку /цільове призначення/ - землі промисловості, яка знаходиться в смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд. 7, загальною площею 2,6183 га.

Відповідно до п. 15 Договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для промислового використання (для виробництва будівельних матеріалів).

Цільове призначення земельної ділянки - землі промисловості (п. 16 Договору).

Пунктом 8 даного правочину, він укладений на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення Договору на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити йог дію.

24.07.2019 ТОВ "Перспектива" та Дружбівська селищна рада Теребовлянського району Тернопільської області уклали Додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2009 року зареєстрованого 28 вересня 2019 року №040965902667, відповідно до п. 1 якої внесено зміни до договору оренди землі від 22.09.2009 за №040965902667 по вул. Л. Українки, 7 в смт. Дружба, зокрема в пункти: п. 2 читати в такій редакції: В оренду передається земельна ділянка площею 2,6183 га (кадастровий номер: 6125055300:02:001:0095), у томі числі землі промисловості та п. 8 викласти в такій редакції: "Договір укладено терміном на 20 (двадцять) років. Після закінчення строку договору орендар має "переважне право його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору, письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію".

Згідно з п. 3 Додаткової угоди від 24.07.2019 до договору оренди земельної ділянки від 22 вересня 2009 року, дана додаткова угода є невід`ємною частиною оренди земельної ділянки, що зареєстрований відповідно до рішення сесії Дружбівської селищної ради №1034 від 24.06.2019 та підлягає реєстрації в установленому Законом порядку.

Відтак 26.07.2011 ТОВ "Перспектива" (Орендодавець) та ТОВ "Агро Комплекс" (Суборендар) уклали Договір суборенди землі, відповідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку землі промисловості, яка знаходиться в смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд. 7, загальною площею 0,5466 га.

Відповідно до п. 4 Договору суборенди, на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна градирня, залізнична колія 100м./п. технічний стан об`єктів задовільний.

Договір суборенди укладений на 10 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення Договору на новий строк. У цьому разі Суборендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити йог дію (п. 8 даного правочину).

Пунктами 15, 16 Договору суборенди, земельна ділянка передається в оренду для промислового використання, а цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості.

Після припинення дії договору Суборендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку (п. 21 Договору суборенди).

Згідно з п. 22 Договору суборенди, здійснені орендарем без згоди орендодавця витрати на поліпшення орендованої земельної ділянки, які неможливо відокремити без заподіяння шкоди на цій ділянці, не підлягають відшкодуванню.

Пунктами 28, 30 даного правочину контрагенти встановили, що Орендодавець має право вимагати від Суборендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористувача; додержання державних стандартів, а Суборендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди; за письмовою згодою з Орендодавцем змінювати умови дотримання.

Дія Договору суборенди припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 17.02.2021 у справі №921/762/20 позов ТОВ "Перспектива" до ТОВ "Агро Комплекс" задоволив та розірвав Договір суборенди землі, укладений 26 липня 2011 року між ТОВ "Перспектива" та ТОВ "Агро Комплекс", який зареєстрований у Державному реєстрі земель 04 серпня 2011 року за №612500004001634.

Надалі ТОВ "Перспектива" звернувся з позовом до суду усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Комплекс", Акціонерного Товариства "Комерційний Інвестиційний Банк" з тих підстав, що всупереч умовам Договору суборенди землі, без отримання у ТОВ "Перспектива" погодження зі знесенням (демонтажем) майна господарюючого суб`єкта, яке знаходилося на суборендованій земельній ділянці градирні, відповідач здійснив на ній будівництво нерухомого майна будівлі елеватора (присвоєна адреса: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф) та зареєстрував за собою право власності на це майно.

Надалі, право власності на нерухому майно, а саме: будівля елеватора, яка збудована на орендованій земельній ділянці, перейшло до Акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк". Разом з тим, договір суборенди земельної ділянки чи інших договорів про надання прав користування даною орендованою земельною ділянкою ТОВ "Перспектива" з Банком не укладав.

З огляду на наведене, просить врахувати, що державна реєстрація права власності на будівництво, а саме будівлю елеватора, за особою, що здійснила самочинне будівництво, була незаконною, а отже, була спрямована на узаконення самочинного будівництва всупереч визнаному порядку, оскільки будівництво здійснено без внесення відповідних змін чи доповнень до договорів оренди та суборенди, що призвело до розширення існуючого цільового призначення спірної земельної ділянки і стало підставою для звернення до суду із позовом.

Суд апеляційної інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» (позивач) переглядає рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі №921/513/23, яким суд у позові відмовив повністю..

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 справа №487/10128/14 наводить правові висновки про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Отже, первинно, для правильного вирішення даного спору, необхідно встановити, чи заявлені позовні вимоги дійсно спрямовані на захист прав чи законних інтересів позивача.

У разі порушення права власності й необхідності звернення до суду за захистом порушеного права передусім потрібно встановити, яких з вказаних правомочностей власник позбавлений, задля вибору належного й ефективного способу захисту права.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За положеннями ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

У відповідності до ст. ст.13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частиною 1 ст. 96 Земельного кодексу України, визначено, що землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 Земельного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зі змісту ст.376 Цивільного кодексу України вбачається, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, маймо підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Приписами ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об`єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов`язаних із знесенням об`єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об`єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Вищевказані норми кореспондуються з приписами ст. 16, 386, 391 Цивільного кодексу України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

У той же час, у силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

При цьому, можливі способи захисту прав особи власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 3-5 ст. 376 Цивільного кодексу України, як вже раніше зазначалося судовою колегією за текстом постанови, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

При цьому, формулювання положень ст. 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі №910/14328/17, від 01.07.2020 року у справі №755/3782/17, від 02.06.2021 року у справі №910/14524/19, а також від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22).

Окрім наведеного, законодавцем за вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З матеріалів справи видно, що відповідно до Декларації про початок будівельних робіт від 02.09.2011 року №ТП 08311036494, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБТ у Тернопільській області розпочато будівництво елеватора, замовником якого виступало ТОВ "Агро Комплекс". Згідно Декларації вбачається, що будівництво здійснювалось відповідно до містобудівних умов та обмежень, виданих Управлінням містобудування та архітектури Теребовлянської районної державної адміністрації за №42 від 09.08.2011 року (п.13); на земельній ділянці у Тернопільській області, Теребовлянського району, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7, площею 0,5456 га за кадастровим номером 62265055300:02:001:0757, цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборонного та іншого призначення, форма власності або користування оренда; документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку договір оренди від 04.08.2011 №612500004001634 Управління Держкомзему в Теребовлянському районі, реєстраційна справа №40303 від 04.08.2011 (п. 14); площа забудови 1050 кв. м, загальна площа будівлі: Будівлі: Адміністративна будівля (2 пов.) 174 кв., Споруди: силоси 558 кв. м, бункер вологого зерна -38 кв. м, споруди очистки 105 кв. м, споруди сушки зерна 105 кв. м, завальная яма 48 кв. м, ваги автомобільні 68 кв. м, транспортні вежі 46 кв. м. Всього площа споруд - 963 кв. м. (п. 15).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37515 від 14.01.2013 зареєстроване об`єкт нерухомого майна незавершене будівництво за №782761250 на земельній ділянці (номер запису про право власності: 10904 від 14.01.2013 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35666 від 15.01.2013року). Вказане рішення є чинним та не визнавалось недійним в судовому порядку.

Згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року підтверджено завершення будівництва елеватора та прийняття його до експлуатації. Кошторисна вартість комплексу елеватора, згідно з вказаною декларацією складає 8 000 000,00 грн.

Право власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №12000418 від 31.10.2013 року, видане Реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області.

Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №12001017 від 31.10.2013 року підтверджується факт реєстрації права власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора на земельній ділянці (номер запису про право власності: 10904 від 14.01.2013 року) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35666 від 15.01.2013 року). Вказане рішення є чинним та не визнавалось недійним в судовому порядку.

Отже, ТОВ "Агро Комплекс" збудувало об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля елеватора, до складу якої входять: літ. А - майстерня, площею 127,8 кв. м; літ. а - прибудова, площею 16,3 кв. м; літ. Б - ваги автомобільні, площею 83,9 кв. м; літ. В - приймальний бункер, площею 61,7 кв. м; літ. Г - норія площею 15,8 кв. м; літ. Г-1 - норійна вежа площею 31,3 кв. м; літ. Г-2 - норійна вежа площею 15,4 кв. м; літ. Д - відділення очистки площею 7,4 кв. м; літ. Е - сушарка площею 40,2 кв. м; літ. Є - фундаменти опор галерей 4 шт. площею 16,9 кв. м; літ. Ж - силос вологого зерна площею 31,5 кв. м; літ. З - силос площею 165,0 кв. м; літ. З-1 - силос площею 167,3 кв. м; літ. З-2 - силос площею 163,8 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 0,5466 га за кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7ф.

Відповідач 1 зазначив, що на час виникнення права власності на будівлю елеватора у ТОВ "Агро Комплекс" як новостоворене майно та реєстрації такого права в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що мало місце 14.01.2013 року, речові права позивача, ТОВ "Перспектива" в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо земельної ділянки зареєстровані не були. Запис про реєстрацію таких прав було внесено 05.12.2013 року (запис №48369830).

Надалі ТОВ "Агро Комплекс" уклало з АТ "Комерційний інвестиційний банк" Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, номер №401 від 31.03.2021 року, який був посвідчений нотаріально та відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.07.2023 №339133262, за АТ "Комерційний інвестиційний банк" приватним нотаріусом Кішкін Д.В. Ужгородського міського нотаріального округу 31.03.2021 за №41277091 на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401 зареєстровано право власності на будівлю елеватора, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд 7Ф на земельній ділянці за кадастровим номером: 6125055300:02:002:0757.

Предметом дослідження у справі є фактичне встановлення самочинності будівництва - будівлі елеватора за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, буд 7Ф на земельній ділянці за кадастровим номером: 6125055300:02:002:0757.

Натомість позивач стверджує, що вказана земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно, зазначене вище, не виділялась під його будівництво.

Приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У постанові від 20.02.2020 у справі №1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", є самовільним заняттям земельної ділянки.

За приписами п. б, ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Статтею 212 Земельного кодексу України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до приписів ч. ч. 4, 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Згідно з приписами ч. ч. 2, 3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва. Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об`єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки).

Частиною 1 статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено, що проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм і правил та затверджується замовником.

У матеріалах справи міститься безпосередньо Декларація про початок будівельних робіт від 02.09.2011 року №ТП 08311036494, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБТ у Тернопільській області розпочато будівництво елеватора, замовником якого виступало ТОВ "Агро Комплекс" на земельній ділянці з кадастровим номером 62265055300:02:001:0757 та Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року.

Частинами 1, 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 17.02.2011) передбачено право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт. Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводять відповідні інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п`яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об`єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється.

Згідно з ч. 5 та ч. 9ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 17.02.2011) датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Враховуючи приписи законодавства, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що будівля елеватора на земельній ділянці з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7Ф збудована відповідно до документів, які давали право виконувати будівельні роботи.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У пункті 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 №923/196/20 міститься такий правовий висновок: "Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц) (пункти 53-56)".

Таким чином, для виникнення права власності на новостворене нерухоме майно (а відтак і набуття ним ознаки оборотоздатності) необхідною є наявність юридичного складу, до якого належать такі юридичні факти: завершення будівництва, прийняття його до експлуатації та державна реєстрація.

Відповідач 2 зазначив, що у реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині за параметром пошуку "Реєстраційний номер; ТП 143130870188" наявна інформація про зареєстровану Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області про готовність об`єкта до експлуатації (дата реєстрації не зазначена) щодо об`єкта будівництва "Будівництво елеватора ТОВ "Агро Комплекс", за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф.

Отож суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач 1 законно набув право власності на будівлю елеватора ТОВ "Агро Комплекс", за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, смт. Дружба, вул. Л. Українки, 7Ф (номер запису про право власності 10904), як і відповідач 2, до якого перейшло право власності на дану будівлю на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер: 401, виданий 31.03.2021 та посвідчений приватний нотаріусом Кішкіним Д.В..

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, регламентує, що таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тобто втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно з законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Для того, щоб зазначати про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно встановити три критерії, які слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно), оскільки таке втручання має наслідком позбавлення майна (законних сподівань на володіння майном) добросовісного набувача такого майна.

Щодо підстав користування відповідачем 2 земельною ділянкою під нерухомим майном, Банк 17.10 2022 направив до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області заяву щодо викупу земельної ділянки площею 0.5466 га з кадастровим номером 6125055300:02:001:0757 та у зв`язку з порушенням свої прав щодо розгляду питання про викуп земельної ділянки звернувся із позовом до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Так, суд першої інстанції встановив, що Тернопільський окружний суд у справі №550/5652/23 ухвалою від 11.09.2023 відкрив провадження у справі за позовною заявою АТ "Комерційний інвестиційний банк" до Микулинецької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії; рішенням від 19.10.2024 позов задоволив.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та у постанові від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц зазначив, що добросовісність (пункт б статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 1 розпочав будівництво елеватору згідно декларації про початок будівельних робіт 02.09.2011 та відповідно до 31.10.2013 останнім отримано Свідоцтво про право власності на даний об`єкт нерухомості.

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перспектива» звернулось до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс» про розірвання договору суборенди землі від 26.07.2011 в зв`язку із систематичним порушенням строків сплати орендної плати.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37515 від 14.01.2013 зареєстроване об`єкт нерухомого майна будівля елеватора, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 782761250 на земельній ділянці кадастровий номер 6125055300:02:001:0757 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро Комплекс».

Згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована Інспекцією ДАБК у Тернопільській області №ТП 143130870188 від 28.03.2013 року підтверджено завершення будівництва елеватора та прийняття його до експлуатації. Кошторисна вартість комплексу елеватора, згідно вказаної декларації складає 8 000 000,00 грн.

Право власності ТОВ "Агро Комплекс" на будівлю елеватора посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №12000418 від 31.10.2013 року, видане Реєстраційною службою Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області.

Матеріали справи не містять доказів звернення з 2013 року по 2022 рік Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» з позовом до суду про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в разі порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлена ТОВ "Перспектива" позовна вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,5466 га (кадастровий номер 6125055300:02:001:0757) шляхом знесення будівлі елеватора за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Дружба, вул. Л.Українки, 7Ф означає знесення належного відповідачу 2 на праві приватної власності нерухомого майна, що є порушенням його права власності, гарантованого ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу Конвенції, а обраний спосіб захисту є неефективним та призведе до недотримання справедливої рівноваги інтересів сторін цього спору.

Крім того, суд першої інстанції урахував, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення /Зазначений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц; у Постанові Верховного суду від 29.09.2020 у справі № 648/533/16-ц/.

З огляду на наведене, суд першої інстанції встановив, що оскільки вимоги позивача спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі елеватора, суд дійшов висновку, що на вказані вимоги позовна давність та наслідки її спливу не поширюються.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, апеляційний суд зазначає таке:

Згідно з пунктами 1.1-1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 встановлено, що класифікація видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ) розроблена відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про землеустрій" та Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 № 224. Код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ застосовується для використання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Розділом II Класифікації видів цільового призначення земель визначено класифікацію видів цільового призначення земель, серед яких у секції J зазначено, що Землі промисловості (землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд)

У Розділі II Класифікації видів цільового призначення земель у секції J за кодом 11.02 вказано землі " Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості ".

Як уже зазначалося, ТОВ "Агро Комплекс" збудувало об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля елеватора, до складу якої входять: літ. А - майстерня, площею 127,8 кв. м; літ. а - прибудова, площею 16,3 кв. м; літ. Б - ваги автомобільні, площею 83,9 кв. м; літ. В - приймальний бункер, площею 61,7 кв. м; літ. Г - норія площею 15,8 кв. м; літ. Г-1 - норійна вежа площею 31,3 кв. м; літ. Г-2 - норійна вежа площею 15,4 кв. м; літ. Д - відділення очистки площею 7,4 кв. м; літ. Е - сушарка площею 40,2 кв. м; літ. Є - фундаменти опор галерей 4 шт. площею 16,9 кв. м; літ. Ж - силос вологого зерна площею 31,5 кв. м; літ. З - силос площею 165,0 кв. м; літ. З-1 - силос площею 167,3 кв. м; літ. З-2 - силос площею 163,8 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 0,5466 га за кадастровим номером 6125055300:02:001:0757, за адресою: Тернопільська область, Теребовлянський район, селище міського типу Дружба, вулиця Лесі Українки, будинок 7ф.

З огляду на наведене, будівництво елеватора на цій земельній ділянці повністю відповідає цільовому призначенню цієї земельної ділянки та відсутні будь-які підстави стверджувати про нецільове використання земельної ділянки, що спростовує доводи скаржника.

З обставин цієї справи суд першої інстанції встановив, що будівля елеватора збудована відповідно до документів, які давали право виконувати будівельні роботи.

Колегія апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання будівлю елеватора самочинним будівництвом, а отже і відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення будівлі елеватора.

Натомість, скаржник не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, не обґрунтував його незаконність та необґрунтованості і тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Таким чином нема підстав вважати, що суд неправильно трактував положення статті 376 ЦК України чи допустив порушення норм ст. 41 Конституції України так і ст. 1 Першого протоколу Конвенції.

Доводи скаржника не спростовують справедливих, правомірних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відхиляючи доводи скаржника, апеляційний суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі Шевельов проти України).

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі№921/513/23 ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива» залишає без задоволення.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського Тернопільської області від 09 травня 2024 року у справі№921/513/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива»- без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Перспектива».

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2024 року.

СуддяВ.М. Гриців

Суддя І.Б. Малех

Суддя І.Ю. Панова