Постанова

від 10.06.2024 по справі 569/18554/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року

м. Київ

справа № 569/18554/17

провадження № 61-5082св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області Семенюк Микола Миколайович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Юрій Миколайович, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2022 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року у складі колегії суддів Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Комунального підприємства «Здолбунівське реєстраційне бюро» Здолбунівської районної ради Рівненської області (далі - державний реєстратор) Семенюка М. М. про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2020 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Прод Майстер» (далі - ТОВ «Прод Майстер») як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 квітня 2021 року змінено процесуальний статус ТОВ «Прод Майстер» з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на відповідача.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 травня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, мотивовано тим, що до 17 серпня 2017 року вона була законним власником земельних ділянок 5610100000:01:029:0532, 5610100000:01:029:0533, 5610100000:01:029:0534, 5610100000:01:029:0535, 5610100000:01:029:0536, 5610100000:01:029:0537.

У подальшому їй стало відомо, що державний реєстратор ОСОБА_6 зареєстрував за ТОВ «Прод Майсетр» право власності на об`єкти нерухомого мана, які належали їй на праві власності без повідомлення її як іпотекодавця про намір звернути стягнення на її майно.

Позивачка зазначала, що після набуття права власності на земельні ділянки вона фактично набула статусу іпотекодавця щодо земельних ділянок, реєстраційні дії щодо яких, є предметом спору в цій справі. На її адресу не надходили листи, які відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» містили б в собі письмову вимогу щодо усунення нею порушень, виконання основного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги. Тому її позбавили права усунути порушення виконання основного зобов`язання допущеного боржником та уникнути можливого позбавлення права власності на майно шляхом погашення боргу в межах вартості предмета іпотеки.

У зв`язку з зазначеними обставинами, ОСОБА_1 просила визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Семенюка М. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- індексний номер: 36659227 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 168344856101 - (земельна ділянка площею 0,3115 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0549);

- індексний номер: 36660169 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 87383156101 - (земельна ділянка площею 0,0346 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0532);

- індексний номер: 36660563 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 47780756101 - (земельна ділянка площею 0,1840 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0533);

- індексний номер: 36660851 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 87524856101 - (земельна ділянка площею 0,4571 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0534);

- індексний номер: 36661061 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 49911956101 - (земельна ділянка площею 0,1231 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0535);

- індексний номер: 36661218 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 50099156101 - (земельна ділянка площею 0,1130 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0536);

- індексний номер: 36661406 від 17 серпня 2017 року, щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 47904456101 - (земельна ділянка площею 0,1657 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0537).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предметі іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ТОВ «Прод Майстер» надав державному реєстратору всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2022 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що поділ та відчуження спірних земельних ділянок відбулося без згоди іпотекодержателя. Недотримання первинним іпотекодавцем умов договору іпотеки призвело до відсутності відомостей про обтяження спірного майна у Державному реєстрі іпотек. Тому враховуючи зловживання первинного іпотекодавця, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність у Державному реєстрі відомостей про право іпотеки не може свідчити про добросовісність позивача в аспекті набуття права власності на спірні земельні ділянки та не припиняє права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки після його відчуження.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачка, заявляючи вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності за незаконним володільцем, обрала неефективний спосіб захисту порушеного права. Суд виходив з того, що належним способом захисту є звернення з віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Ю. М., просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20; у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 04 лютого 2021 року у справі № 207/3897/18, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20. Також заявниця вказує, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що державний реєстратор Семенюк М. М. без належних правових підстав зареєстрував за ТОВ «Прод Майстер» право власності на спірні земельні ділянки, не врахував, що вони належали на права власності позивачці та не були обтяжені іпотекою на користь ТОВ «Прод Майстер».

Відповідач у суді першої інстанції надав нові докази та у порушення вимог статті 83 ЦПК України не обґрунтував пропуск строку для їх подання, чим порушив норми процесуального права. Крім того, надані докази не були належним чином засвідчені, тому вони є недопустимими

Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням у справі № 569/22011/18 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ТОВ «Арма Факторинг», ТОВ «Прод Майстер» про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги. Рішення у справі № 569/22011/18 має суттєве значення для розгляду цієї справи, оскільки договорів відступлення прав вимоги є підставою для реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Прод Майстер».

Суд першої інстанції, не врахував ризиків відчуження спірного майна та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні земельні ділянки.

ТОВ «Прод Майстер» не надав суду належних доказів направлення письмової вимоги про усунення порушень (та доказів її отримання) боржнику, іпотекодавцю, поручителю чи новому власнику земельних ділянок ( ОСОБА_1 ), відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Також у матеріалах справи відсутній висновок про оцінку майна, право власності на яке зареєстровано за відповідачем, що є порушенням норм статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Суди не врахували, що ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 07 жовтня 2013 року набула право власності на спірні земельні ділянки, які не були предметом іпотеки. Реєстрація обтяження (іпотеки) на спірне майно відбулася після переходу права власності, тому підстав для зміни права власності у ТОВ «Прод Майстер» на майно, яке належить ОСОБА_1 немає.

Позивачка є добросовісним набувачем, а рішення про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за ТОВ «Прод Майстер» порушують її право власності.

Доводи інших учасників справи

У червні 2023 року ТОВ «Прод Майтер» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 вересня 2007 між Публічним акціонерним банком «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 укладено Генеральну кредитну угоду від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560.

28 вересня 2007 року в межах Генеральної кредитної угоди від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір №014/89-07/564.

24 листопада 2009 року в межах Генеральної кредитної угоди від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладений кредитний договір №014/89-07/1094/980.

На забезпечення Генеральної кредитної угоди від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560 з усіма змінами, доповненнями та додатковими угодами між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1 (зі змінами від 27 червня 2008 року; 24 листопада 2009 року).

Відповідно до пунктів 1.1-1.2 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560/1 предметом іпотеки визначено цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 1.3 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1 передбачено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці розміром 15 500,00 кв. м, яка на момент укладення договору іпотеки не є власністю іпотекодавця.

У пункті 1.3 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1 сторони передбачили, що у зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку належить Управлінню комунальною власністю Рівненської міської ради (старий продавець) і на момент укладення договору іпотеки має бути оформлена у власність іпотекодавця відповідно до договору купівлі-продажу від 27 серпня 2007 року (бланк серії ВЕХ №292588), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк М. П., та зареєстровано у реєстрі за № 4273 у встановленому законом порядку, сторони за цим договором домовились, що до 25 січня 2008 року іпотекодавець оформить своє право власності на земельну ділянку, що буде підтверджуватися відповідним державним актом. Після одержання державного акта про право власності на земельну ділянку, яка в цьому договорі є предметом іпотеки як майнові права на земельну ділянку за договором купівлі-продажу від 27 серпня 2007 року (бланк серії ВЕХ№292588), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Вовк М. П., та зареєстрованого у реєстрі за № 4273, іпотекодержатель реєструє обтяження прав власності на земельну ділянку у встановленому законом порядку, а оформлене право власності на земельну ділянку продовжує бути предметом іпотеки відповідно до цього договору без додаткової угоди до нього.

Відповідно до пункту 4.1.11 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560/1 ОСОБА_7 зобов`язаний негайно повідомляти ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про зміну документів, що стосуються предмету іпотеки.

Згідно з пунктом 4.1.14 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560/1 ОСОБА_7 зобов`язаний протягом трьох банківських днів після одержання правовстановлюючих документів на предмет іпотеки надати їх банку.

Відповідно до пункту 4.1.16 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560/1 після оформлення земельної ділянки у власність ОСОБА_7 у десятиденний строк надасть іпотекодержателю копію державного акта на право власності на земельну ділянку, що передана в іпотеку за цим договором.

Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки ОСОБА_7 має право вчиняти будь-які юридичні дії щодо предмета іпотеки виключно на підставі письмової згоди банку.

Державний акт про право власності на земельну ділянку площею 15 500,00 кв. м на АДРЕСА_2 ОСОБА_7 оформив 17 квітня 2008 року серії ЯЕ № 245297, проте банку його не надав.

Рішенням Рівненської міської ради від 12 травня 2010 року № 3442 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності підприємця ОСОБА_7 для реконструкції та добудови виробничо-торговельного комплексу з добудовою, торгово-розважального комплексу, торгово-виставкового салону, гаражів з адміністративно-побутовими приміщеннями та майстернями, торгово-складських приміщень, цеху з виробництва металоконструкцій з добудовою та стоянок автомашин на АДРЕСА_2 ; прийнято рішення про видачу ОСОБА_7 державних актів на право власності на земельні ділянки площами 1,0775 га, 0,0240 га, 0,0683 га, 0,687 га та 0,3115 га, та про скасування державного акту серії ЯЕ № 245297 від 17 квітня 2008 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 1,55 га на АДРЕСА_2 .

Тобто, ОСОБА_7 здійснив поділ земельної ділянки площею 1,55 га на земельні ділянки площами 1,0775 га, 0,0240 га, 0,0683 га, 0,687 га та 0,3115 га. Вказана інформація підтверджується довідкою Держземагенства від 01 липня 2013 року №02-1052.

Згідно з інформаційної довідки від 01 липня 2013 року № 07-1052 ОСОБА_7 повторно здійснив поділ земельної ділянки площею 1,0775 га (утвореної внаслідок поділу земельної ділянки площею 1,5500 га) на земельні ділянки площею 0,0346 га; 0,1840 га; 0,4571 га, 0,1231 га, 0,1130 га, 0,1657 га.

Внаслідок двох поділів ОСОБА_7 іпотечної земельної ділянки загальною площею 1,55 га за адресою: АДРЕСА_2 , утворилися: земельна ділянка площею 0,3115 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:012:0062); земельна ділянка площею 0,0687 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0555); земельна ділянка площею 0,0346 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0532); земельна ділянка площею 0,1840 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0533); земельна ділянка площею 0,4571 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0534); земельна ділянка площею 0,1231 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0535); земельна ділянка площею 0,1130 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0536); земельна ділянка площею 0,1657 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:029:0537), земельна ділянка площею 0,0240 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:012:0059), земельна ділянка площею 0,0683 га (кадастровий номер земельної ділянки 5610100000:01:012:0060).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2013 року у справі № 570/2321/13-ц визнано предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1 спірні земельні ділянки.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц у рахунок погашення 6 454 481,92 грн заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитними договорами від 24 листопада 2009 року № 014/89-07/1094/980 та від 28 вересня 2007 року №014/89-07/564 звернено стягнення на заставлене згідно з договором іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1 нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0555; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0549; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0532; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0533; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0534; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0535; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0536; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:029:0537; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:012:0059; земельна ділянка кадастровий номер 5610100000:01:012:0060.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц встановлено, що всупереч умов договору ОСОБА_7 не надав банку державний акт на право власності на земельну ділянку та без узгодження та повідомлення кредитора здійснив її поділ на земельні ділянки меншої площі. Ці ділянки мають інші кадастрові номери, проте загальна площа у сукупності відповідає площі попередньої ділянки 1,55 га, а також збігається юридична адреса: АДРЕСА_2 . Після поділу земельної ділянки ОСОБА_7 відчужив сім новоутворених земельних ділянок на користь ОСОБА_2 (площею 0,1840; 0,1657; 0,1231; 0,1130; 0,0346; 0,4571) та ОСОБА_9 (площею 0,0687).

Після відчуження земельних ділянок ОСОБА_2 шість земельних ділянок були відчужені ТОВ «Артемстрой» та у подальшому продані ОСОБА_1 .

На підставі договору про відступлення прав за договором іпотеки від 16 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1552, договору про відступлення права вимоги від 16 грудня 2016 року, укладеними між ТОВ «Прод Майстер» та ТОВ «Арма Факторинг» права вимоги за договором іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1, генеральною кредитною угодою від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560 та додатками і доповненнями до неї, а також за договором поруки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/2 перейшли до ТОВ «Прод Майстер».

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:029:0532; 5610100000:01:029:0533; 5610100000:01:029:0534; 5610100000:01:029:0535; 5610100000:01:029:0536; 5610100000:01:029:0537; 5610100000:01:029:0549 було зареєстровано державним реєстратором Семенюком М. М. на підставі договору про відступлення прав вимоги, серія та номер 1552, 16.12.2016, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Багдасаровою О. М., договір іпотеки №014/89-07/560/1, серія та номер 4553, від 28.09.2007, повідомлення про набуття прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечень (іпотеки, поруки), серія та номер: 2468, від 20.12.2016, видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Піддубна Л.П., власник ТОВ «Прод Майстер».

Судом встановлено, що в подальшому ОСОБА_2 є власником земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 :

кадастровий номер 5610100000:01:029:0532, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87383156101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0533, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 47780756101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0534, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87524856101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 49911956101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0549, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 168344856101;

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5610100000:01:029:0536, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 50099156101;

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 20610100000:01:029:0537, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 47904456101;

ОСОБА_5 є іпотекодержателем земельних ділянок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 :

кадастровий номер 5610100000:01:029:0532, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87383156101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0533, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 47780756101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0534, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87524856101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0535, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 168344856101;

кадастровий номер 5610100000:01:029:0549, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 168344856101.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5610100000:01:029:0549 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 49911956101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Прод Майстер», дата державної реєстрації 25 жовтня 2021 року. Підстава державної реєстрації: рішення суду, справа № 918/1168/20, виданий 23 червня 2021 року, видавник: Північно-західний апеляційний господарський суд.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Рішенням Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі № 3-67/2019(1457/19) за конституційною скаргою ОСОБА_4 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку», та зазначено, що «іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, положення частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину.

Забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що виключення запису про обтяження (зокрема на підставі судового рішення) саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня 2013 року у справі № 570/2321/13-ц визнано, що спірні земельні ділянки є предметом іпотеки згідно з договором іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц встановлено, що всупереч умов договору ОСОБА_7 не надав банку державний акт на право власності на земельну ділянку та без узгодження та повідомлення кредитора здійснив її поділ на земельні ділянки меншої площі. Ці ділянки мають інші кадастрові номери, проте загальна площа у сукупності відповідає площі попередньої ділянки 1,55 га, а також збігається юридична адреса: АДРЕСА_2 . Після поділу земельної ділянки ОСОБА_7 відчужив сім новоутворених земельних ділянок на користь ОСОБА_2 (площею 0,1840; 0,1657; 0,1231; 0,1130; 0,0346; 0,4571) та ОСОБА_9 (площею 0,0687 ).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції правильно зазначили, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Отже, ОСОБА_1 як новий власник спірних земельних ділянок які є предметом іпотеки набула статусу іпотекодавця.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що ТОВ «Про Майстер» без законних правових підстав зареєструвало за собою у позасудовому порядку право власності на спірні земельні ділянки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

Аналіз пункту 6.5.1 договору іпотеки від 28 вересня 2007 року

№ 014/89-07/560/1 свідчить про те, що сторони договору у цьому пункті обумовили, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто закріпили іпотечне застереження про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

Згідно з пунктом 61 Порядкудержавної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 № (у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення

30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

ТОВ «Прод Майстер» на виконання зазначених вимог надало суду першої інстанції докази на підтвердження направлення та отримання 22 грудня 2016 року ОСОБА_7 вимоги про усунення порушення за кредитними договорами.

З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про те, що ТОВ «Прод Майстер» як іпотекодержатель набув права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а тому відсутні підстави для скасування рішень про реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 щодо обов`язку надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінний від іпотекодавця.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки ТОВ «Прод Майстер» на підтвердження виконання вимог щодо надсилання повідомлення про усунення порушень кредитних договір надало копію свідоцтва приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Піддубної Л. П. про отримання ОСОБА_7 вимоги про усунення порушення за кредитними договорами.

Доводи касаційної скарги про те, що процедура звернення стягнення і перехід права власності на предмет іпотеки до ТОВ «Прод Майстер» були здійснені іпотекодержателем з порушенням вимог законодавства, зокрема частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», без проведення оцінки вказаного нерухомого майна на момент переходу права власності, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки в позовній заяві, а також під час розгляду справи судами попередніх інстанцій позивачка не посилалася на порушення порядку проведення оцінки майна, а суди не вправі виходити за межі заявлених вимог і перевіряти законність дій

ТОВ «Прод Майстер» та державного реєстратора з цих підстав.

З урахуванням наведеного колегія суддів відхиляє посилання на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 207/3897/18-ц про те, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 83 ЦПК України безпідставно прийняв надані 04 жовтня 2021 року пояснення ТОВ «Прод Майстер» з доданими до них доказами. Вказує, що ці докази є недопустимими, оскільки вони не засвідчені у встановленому законом порядку.

Посилається на неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20.

У справі № 520/17947/18 суд першої інстанції встановив, що жоден із письмових доказів, доданих до позовної заяви ОСОБА_1, не засвідчений у встановленому порядку; позивач не зазначив, оригінали яких доказів наявні у нього та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача; учасникам справи роз`яснено вимоги до подання письмових доказів. Тому Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог докази не є допустимими, тому відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, УДАБК Одеської міської ради за їх недоведеністю.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає у тому, що незалежно від категорії справ слід дотримувати вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з додержанням порядку збирання, подання та дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

ОСОБА_1 належно не обґрунтувала, в чому саме полягає недопустимість доказів, поданих ТОВ «Прод Майстер», оскільки заявник не посилається на те, що ці докази одержані відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом. Порушення порядку подання доказів до суду не свідчить про їх недопустимість, оскільки недопустимість доказів полягає в порушенні порядку одержання доказів, а не їх подання.

У справі, що переглядається суд першої інстанції розглянув клопотання ОСОБА_1 про недопустимість наданих ТОВ «Прод Майстер» доказів, заслухав пояснення представників позивача та відповідача та протокольною ухвалою суду від 16 грудня 2021 року постановив долучити до матеріалів справи докази додані до письмових пояснень відповідача.

Надані сторонами докази оцінені судами першої та апеляційної інстанцій у їх сукупності, тому Верховний Суд відхиляє доводи про недопустимість доказів та пропущення строків їх подачі.

У постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 Верховний суд зазначив, що неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Колегія суддів відхиляє посилання на зазначені постанови Верховного Суду, оскільки ТОВ «Прод Майтер» надав додаткові докази у суді першої, а не апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням суду у справі № 569/18554/17 за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до ТОВ «Арма Факторинг», ТОВ «Прод Майстер» про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження посилається на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 752/9802/17 відповідно до яких визначаючи наявність підстав, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, застосовується в тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Наявність на розгляді суду справи № 569/18554/17, у межах якої вирішується питання про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги, укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» та ТОВ «Прод Майстер», не є перешкодою для розгляду справи, яка переглядається, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявниця також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про забезпечення позову та посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16 щодо застосування статей 149, 150 ЦПК України, які регламентують вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, оскільки суд першої інстанції в ухвалі від 17 грудня 2021 року вирішив заявлене клопотання з додержанням норм процесуального права та виходячи з предмета, підстав позову, та обставин, на які посилалася заявниця в обґрунтування заяви про забезпечення позову, заходи, які вона просила застосувати в порядку забезпечення позову, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні такого клопотання.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 вирішуючи питання про можливість витребування спірного майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід перевіряти, оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у цій справі предметом позову є скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а не вимоги про витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, оскільки рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 12 грудня суду у справі № 570/2321/13-ц встановлено, що спірні земельні ділянки є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 28 вересня 2007 року № 014/89-07/560/1.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 06 грудня 2016 року у справі № 569/12316/15-ц встановлено, що всупереч умов договору ОСОБА_7 не надав банку державний акт на право власності на земельну ділянку та без узгодження та повідомлення кредитора здійснив її поділ на земельні ділянки меншої площі. Ці ділянки мають інші кадастрові номери, проте загальна площа у сукупності відповідає площі попередньої ділянки 1,55 га, а також збігається юридична адреса: АДРЕСА_2 . Після поділу земельної ділянки ОСОБА_7 відчужив сім новоутворених земельних ділянок на користь ОСОБА_2 (площею 0,1840; 0,1657; 0,1231; 0,1130; 0,0346; 0,4571) та ОСОБА_9 (площею 0,0687).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у разі, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Тому з урахування зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що враховуючи зловживання первинного іпотеокодавця, відсутність у Державному реєстрі іпотек відомостей про право іпотеки не може беззастережно свідчити про добросовісність позивача в аспекті набуття права власності на спірні земельні ділянки та не припиняє права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки після його відчуження.

Крім того, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо добросовісності набуття позивачкою спірного майна, зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з неефективним способом захисту порушеного права, оскільки задоволення такої вимоги не призведе до відновлення прав позивача. Порушене право у цьому випадку може бути захищено шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України.

Водночас касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження із такими висновками суду апеляційної інстанції, а відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення лише в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення

в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду при вирішенні спірного процесуального питання, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, заявнику було надано вичерпну та вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин в процесуальному сенсі, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Ю. М., про здійснення розгляду цивільної справи у судовому засіданні за участю позивачки та її представника

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Ю. М., порушує питання про здійснення розгляду цивільної справи у судовому засіданні за участю сторін (з повідомленням).

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Тому підстав для виклику сторін у справі для надання пояснень у цій справі немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Юрій Миколайович, про здійснення розгляду цивільної справи у судовому засіданні за участю учасників справи.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тарасюк Юрій Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 16 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк