Постанова

від 13.06.2024 по справі 743/2017/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 червня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/2017/23

Головуючий у першій інстанції Кравчук М. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/666/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Комунальне підприємство «Любецьке» Любецької селищної ради,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Любецьке» Любецької селищної ради на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Любецьке» Любецької селищної ради про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

місце ухвалення судового рішення м. Бобровиця,

час проголошення вступної та резолютивної частини рішення о 18 год. 18 хв.,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 15 лютого 2024 року.

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комунального підприємства «Любецьке» Любецької селищної ради (далі КП «Любецьке), в якому просив стягнути з відповідача на його користь 27 500 грн заборгованості по заробітній платі, 31 687,25 грн компенсації за невикористану відпустку та 60 339,13 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Мотивуючи заявлені вимоги, зазначав, що з 30 серпня 2021 року працював на посаді начальника КП «Любецьке». Розпорядженням від 29 вересня 2023 року його звільнено за угодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Всупереч вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні позивачу не виплачено всіх належних сум, зокрема, заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. У зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних при звільненні сум відповідач відповідно до положень ст. 117 КЗпП України має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Ріпкинського районного суду від 15 лютого 2024 року, з урахуванням ухвали Ріпкинського районного суду від 21 лютого 2024 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 до КП «Любецьке» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено повністю. Стягнуто з КП «Любецьке» на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 31 687,25 грн (з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів), заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 27 500 грн (з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів) та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 339,13 грн (з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів). Рішення допущено до негайного виконання в межах суми стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі КП «Любецьке», посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та не погоджуючись з рішенням суду в частині вирішення позовної вимоги про стягнення 60 339,13 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просить судове рішення в наведеній частині скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач, визнаючи наявність заборгованості перед ОСОБА_1 на час розгляду справи в суді першої інстанції, 06 березня 2024 року виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі в сумі 27 500 грн, а 14 березня 2024 року компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 31 687,25 грн.

Відповідач зазначає, що до безпосередніх обов`язків позивача, як керівника підприємства, входило здійснення поточного управління підприємством, організація виробничо-господарської, соціально-побутової та іншої діяльності підприємства, забезпечення своєчасної виплати заробітної плати всім працівникам без виключення. Після звільнення ОСОБА_1 з посади начальника за результатами проведеної перевірки щодо ведення бухгалтерського обліку були виявлені порушення та встановлено, що станом на день звільнення позивача борг по заробітній платі працівникам КП «Любецьке» становив 518 370,23 грн. Наявність заборгованості, яка утворилася за період перебування ОСОБА_1 на посаді керівника, не дала змоги своєчасно провести виплату належних сум при його звільненні.

Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач наголошував, що стягнення визначеної позивачем відповідної суми може призвести до несвоєчасної виплати заробітної плати іншим працівникам підприємства. Підприємство вважає очевидною неспівмірність стягнутої на користь позивача суми середнього заробітку 60 339,13 грн у порівнянні з наявним розміром заборгованості, указуючи, що вона є несправедливою і такою, що не відповідає критеріям визначення розміру відповідальності роботодавця за прострочення виплати належних позивачу сум при звільненні.

Наголошує на тому, що, зважаючи на практику розгляду Верховним Судом справ даної категорії, суди за певних умов можуть зменшувати розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, ураховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику належних при звільненні сум; період затримки виплати такої заборгованості та обставини, з якими пов`язана тривалість такого періоду; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Районний суд не врахував, що саме попередні дії позивача на посаді начальника КП «Любецьке» фактично призвели до виникнення заборгованості з виплати заробітної плати по підприємству.

Позивачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у цій справі лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до КП «Любецьке» про стягнення заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції констатував про безумовне визнання відповідачем позову в наведеній частині, а також не встановлення кола осіб, права, свободи чи інтереси яких можуть бути порушені визнанням позову.

Дійшовши висновку про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, районний суд зазначив, що ця вимога ОСОБА_1 не порушує приписів ст. 117 КЗпП України, і період затримки розрахунку, визначений позивачем, становить меншу частину шестимісячного строку, що саме по собі вже свідчить про більш м`які для відповідача наслідки. Розмір середнього заробітку становить менше трьох заробітних плат позивача, що, на думку суду, є співмірним з негативними наслідками для працівника, який не отримав заробітної плати за останній місяць своєї роботи та більше двох місяців розраховував на її отримання.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 з 30 серпня 2021 року призначено на посаду начальника КП «Любецьке», про що наявний запис № 87 у трудовій книжці позивача (а.с. 8).

Розпорядженням в.о. селищного голови від 29 вересня 2023 року № 172-к/тр ОСОБА_1 29 вересня 2023 року звільнено за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Визначено виплатити позивачу компенсацію за 28 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та за 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки (а.с. 7).

З копії листа КП «Любецьке» від 06 листопада 2023 року № 87 вбачається, що головний бухгалтер ОСОБА_2 мала здійснити остаточний розрахунок з позивачем в останній день його роботи 29 вересня 2023 року, однак його не здійснила. У листі зазначено, що сума заборгованості підприємства перед позивачем по заробітній платі складає 25 508,23 грн, а сума компенсації за невикористану відпустку 31 687,25 грн (а.с. 6).

Згідно з довідкою КП «Любецьке» від 07 лютого 2024 року № 201 розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні 2 місяці перед звільненням становить 1 251,82 грн (а.с 51).

Звернувшись з позовом про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 указував, що після його звільнення КП «Любецьке» не провело остаточного розрахунку з ним та не виплатило всіх належних до виплати сум.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч. 1 статті (ст. 117 КЗпП України).

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повністю відповідає вимогам законодавства та встановленим фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що розпорядженням від 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено зі займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. При звільненні з позивачем не проведено остаточний розрахунок, що не оспорюється стороною відповідача, зокрема, не виплачено заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Зважаючи на доведеність факту невиплати позивачу при звільненні всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, і у разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 визначив його розмір у сумі 60 339,13 грн, зважаючи на розмір середньоденної заробітної плати 1 195,56 грн та кількість прострочених робочих днів 54.

Середній заробіток працівника визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100.

Колегія суддів виходить з того, що згідно з довідкою КП «Любецьке» розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 1 251,82 грн. Останнім робочим днем позивача є 29 вересня 2023 року, а з позовом він звернувся до суду 14 грудня 2023 року, тобто кількість робочих днів у цей період становить 54. Враховуючи наведені обставини, районний суд правильно указав, що розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 67 598,28 грн (1251,82 грн х 54 днів).

Районний суд правильно указав, що заявлена позивачем сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (60 339,13 грн) є меншою, ніж підлягає до стягнення за розрахунком суду, і, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача визначеного самим ОСОБА_1 розміру середнього заробітку.

В апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що виплата ОСОБА_1 середнього заробітку у розмірі 60 339,13 грн матиме додатковий фінансовий тягар для підприємства та унеможливить виплату працівникам заробітної плати, а стягнута сума середнього заробітку дорівнює основній сумі боргу та є надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням встановлених у ній обставин.

За обставинами цієї справи загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становив 59 187,25 грн, які судом стягнуто з відповідача, а підприємством сплачено ОСОБА_1 після ухвалення судового рішення. Колегія суддів погоджується з тим, що заявлена позивачем вимога не порушує приписів ст. 117 КЗпП України, а період затримки розрахунку при звільненні, за який стягнуто кошти та який визначено ОСОБА_1 у позові, становить меншу частину шестимісячного строку, що гарантований положеннями ст. 117 КЗпП України особі, з якою своєчасно не проведено розрахунок при звільненні. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за сукупністю обставин у даному випадку відповідальність роботодавця в грошовому еквіваленті є більш м`якою, ніж визначено нормами КЗпП України.

Апеляційний суд не погоджується з доводами відповідача про неспівмірність стягнутої суми середнього заробітку, оскільки вона фактично дорівнює розміру боргу, який роботодавець мав перед працівником на час звільнення. Отже, підстав для зменшення визначеного судом відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, колегія суддів не знаходить. За обставинами справи не встановлено, що позивач зволікав зі зверненням до суду, штучно збільшуючи суму середнього заробітку, або заявляв очевидно необґрунтовані вимоги. Не встановлено вини самого позивача, як керівника, у непроведенні остаточного розрахунку при звільненні, як стверджує в апеляційній скарзі відповідач.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір середнього заробітку, визначений до стягнення, становить менше трьох заробітних плат ОСОБА_1 і є співмірним з негативними наслідками у виді неотримання заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку протягом більше, ніж два місяці.

Суд першої інстанції правильно урахував період затримки виплати позивачу заборгованості, що склав більше двох місяців, розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, у сумі 59 187,25 грн, та дійшов вірного висновку про те, що заявлена ОСОБА_1 до стягнення сума середнього заробітку є справедливим та розумним балансом між інтересами працівника і роботодавця.

З урахуванням викладеного вище у сукупності, апеляційний суд приходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Любецьке» Любецької селищної ради залишити без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 лютого 2024 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Н.В. Шитченко

Судді: Н.В. Висоцька

О.Є. Мамонова