Ухвала

від 13.06.2024 по справі 420/7029/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7029/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом Херсонської районної ради Херсонської області (73003, м.Херсон, просп.Ушакова, 47, код ЄДРПОУ 44047192) до начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації Линецького Михайла Валерійовича (73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 47) про визнання протиправним та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 04 березня 2024 року надійшла позовна заява Херсонської районної ради Херсонської області до Херсонської районної державної (військової) адміністрації, в якій позивач просить суд:

1.Визнати протиправним та скасувати Розпорядження № 105 «Про оголошення простою», винесене 05.12.2023р. начальником Херсонської районної державної (військової) адміністрації Линецьким Михайлом.

2. Визнати дії начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області протиправними.

3. Зобов`язати начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 утриматися від керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області до настання умов, передбачених абз. 1 ч.3 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а саме: тимчасової окупації або тимчасового оточення м. Херсона, або прийняття такого рішення Верховного Радою України за поданням Президента України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що начальник Херсонської районної державної (військової) адміністрації перевищує свої повноваження, а саме прийняв спірне розпорядження № 105 «Про оголошення простою» від 05.12.2023, крім того протиправно здійснює керівництво виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області.

11.03.2024 ухвалою судді позовну заяву Херсонської районної ради Херсонської області до Херсонської районної державної (військової) адміністрації про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків та надати:

-позовну заяву із зазначенням: узгодженого суб`єктного складу сторін у відповідності до приписів п.7,9 ч.1 ст.4 та КАС України з позовними вимогами; позовних вимог у відповідності до приписів ст.5 КАС України; відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету сторін;

-докази сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн за кожну вимогу немайнового характеру.

21.03.2024 на адресу суду надійшла уточнена позовна заява (вхід. № ЕС/11890/24) від представника позивача адвоката Резуненка Дениса Сергійовича, в якій заявник просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження № 105 «Про оголошення простою», винесене 05.12.2023р. начальником Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 ;

- встановити відсутність компетенції (повноважень) у начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області.

Також до уточненої позовної заяви надано докази сплати судового збору у розмірі 6056 грн.

Ухвалою судді від 26.03.2024 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (в порядку ст. 262 КАС України).

23.05.2024 суд ухвалив позовну заяву Херсонської районної ради Херсонської області залишити без руху.

29.05.2024 суд ухвалив клопотання (вхід.№ЕП/9461/24 від 27.05.2024) представника позивача - адвоката Резуненко Д.С. - повернути заявнику без розгляду.

04.06.2024 суд ухвалив продовжити розгляд справи №420/7029/24; у задоволенні клопотання представника позивача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог відмовити; залишити позов без розгляду в частині позовної вимоги «Визнати протиправним та скасувати Розпорядження № 105 «Про оголошення простою», винесене 05.12.2023р. начальником Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 »; запропонувати позивачу Херсонській районній раді Херсонської області надати пояснення щодо компетенції у Херсонській районній раді Херсонської області на вчинення дій щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області; запропонувати позивачу надати пояснення з приводу керівництва відповідачем виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області (конкретні дії, періодичність, тощо), відсутність компетенції щодо яких є предметом спору.

17.04.2024 до суду (вх.№ЕС/15493/24) від начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує, що за період з лютого 2022 року й по цей час не відбулось жодної сесії Херсонської районної ради Херсонської області, тобто рада фактично не працює та не здійснює свої повноваження, які розповсюджуються на всю територію району. У Херсонському районі Херсонської області утворена Херсонська районна державна (військова) адміністрація, а відтак її начальник видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що й рішення відповідної ради.

15.04.2024 до суду (вх.№ЕС/15253/24) надійшла відповідь на відзив у якому позивач зазначає, що постанови про здійснення начальником Херсонської районної державної (військової) адміністрації повноважень, передбачених ч.3 ст.10 та ч.3 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховною Радою України не приймались. Також, враховуючи, що місто Херсон не перебуває в тимчасовій окупації чи тимчасовому оточенні, начальник Херсонської районної державної (військової) адміністрації не набув повноважень, передбачених ч.3 ст.10 та ч.3 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

17.04.2024 до суду (вх.№ЕС/15536/24) надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких відповідач проти позовних вимог заперечує.

10.06.2024 до суду (вх.№ЕС/23508/24) від представника Херсонської районної ради Херсонської області надійшли пояснення у яких заявник зазначає, що у начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 відсутні правові підстави щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області. Вказує, що оголошення простою працівникам апарату за Законом України «Про місцеве самоврядування» відноситься до компетенції голови районної ради.

13.06.2024 до суду (вх.№ ЕС/24124/24) від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.

Матеріали справи містять рішення ІІ сесії першого скликання Херсонської районної ради Херсонської області від 23.12.2020 №14 «Про початок реорганізації Білозерської та Олешківської районних рад Херсонської області шляхом злиття у Херсонську районну раду Херсонської області» (а.с.10-12, 48-50), відповідно до якого Херсонська районна рада, окрім іншого, вирішила здійснити державну реєстрацію створення Херсонської районної ради, місцезнаходження: вул.Ушакова, 47, м.Херсон, херсонського району Херсонської області, шляхом злиття Білозерської районної ради (ЄДРПОУ 24119757), місцезнаходження: вул.Свободи, 87, смт Білозерка Херсонської області, 75000 та Олешківської районної ради (ЄДРПОУ 24947069), місцезнаходження: вул.Гвардійська, 24 м.Олешки Херсонської області.

Відповідно до рішення ІІ сесії першого скликання Херсонської районної ради Херсонської області від 23.12.2020 №9 «Про обрання голови Херсонської районної ради VІІІ скликання» (а.с.13, 27, 51), районна рада вирішила обрати головою Херсонської районної ради VІІІ скликання ОСОБА_2 від політичної партії «Партія Ігоря Колихаєва «НАМ ТУТ ЖИТИ».

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.28, 67), Херсонська районна рада Херсонської області 24.12.2020 зареєстрована юридичною особою.

Відповідно до розпорядження голови Херсонської районної ради VІІІ скликання від 11.03.2021 №19-к (а.с.14-15, 52-53), ОСОБА_3 переведено з посади начальника загального відділу виконавчого апарату Олешківської районної ради на посаду начальника відділу організаційно-інформаційної роботи апарату Херсонської районної ради з 12.03.2021.

Відповідно до розпорядження голови Херсонської районної ради VІІІ скликання від 11.03.2021 №22-к (а.с.16-17, 54-55), ОСОБА_4 переведено з посади спеціаліста І категорії загального відділу виконавчого апарату Олешківської районної ради на посаду спеціаліста І категорії відділу по роботі з депутатами виконавчого апарату Херсонської районної ради з 12.03.2021.

Відповідно до розпорядження голови Херсонської районної ради VІІІ скликання від 13.03.2021 №34-к (а.с.18, 56), ОСОБА_5 призначено на посаду головного спеціаліста відділу організаційно-інформаційної роботи виконавчого апарату Херсонської районної ради з 24.05.2021.

Начальник Херсонської районної державної (військової) адміністрації Михайло Линецький скерував на адресу Херсонської районної ради доручення від 08.02.2024 №4 (а.с.26, 65) щодо відомостей про розміри виплати заробітної плати, у тому числі усіх видів нарахувань на заробітну плату, посадовим особам апарату районної ради згідно штатного розпису за 2022 та 2023 роки помісячно у розрізі кожного працівника та відповідні розпорядчі документи, а також запитав у начальника відділу фінансів інформацію про використання коштів субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення окремих видатків райради на виконання її повноважень.

На вказане доручення від 08.02.2024 №4 начальник відділу фінансів скерувала лист від 13.02.2024 №1-32/10 (а.с.137) у якому повідомила, що на утримання апарату районної ради у 2022 році було виділено 1340,2 тис.грн, у т.ч. з державного бюджету на компенсаційні виплати у зв`язку із звільненням працівників 172,8 тис.грн. кошти були використані у повному обсязі у сумі 1340,2 тис.грн, у т.ч. на оплату праці 1098,5 тис.грн, нарахування на заробітну плату 241,7 тис.грн.

У 2023 році було виділено з державного бюджету у вигляді субвенцій 1284,1 тис.грн. Кошти були використані в обсязі 1264,1 тис.грн у т.ч. на оплату праці 1032,4 тис.грн, нарахування на заробітну плату 231,7 тис.грн. після скасування наприкінці року необов`язкових виплат керівнику ради та відправлення на простій працівників, було повернуто до Державного бюджету 20 тис.грн субвенцій.

Керівником районної ради листом від 12.02.2024 №39-02 було відмовлено у виконанні Доручення в частині надання відомостей про оплату праці в розрізі кожного працівника за 2022-2023 роки, тому надала аналітичну довідку з оплати праці працівників районної ради за 2022-2023 роки у межах компетенції та наявної звітної інформації (а.с.134-135).

Херсонська районна рада скерувала на адресу Херсонської районної державної (військової) адміністрації лист від 27.03.2023 №06-03 (а.с.140) щодо обраних депутатів у 2020 з додатком (а.с.141-146), відповідно до якого кількість депутатів складає 54.

Матеріали справи містять інформацію щодо фонду оплати праці Херсонської районної ради у 2022-2023 роках (а.с.147-155).

Матеріали справи містять заяву депутата Херсонської районної ради І скликання ОСОБА_6 від 11.04.2024 (а.с.216-218) на адресу Херсонської районної державної (військової) адміністрації у якій заявник просить достроково припинити повноваження депутата та повідомляє, що Херсонська районна рада позбавлена повноважень та не проводила жодної сесії з лютого 2022 року.

Начальник Херсонської районної державної (військової) адміністрації Михайло Линецький прийняв розпорядження від 05.12.2023 №105 «Про оголошення простою» (а.с.29, 57), яким, з метою ефективного використання бюджетних коштів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2022 року №221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану», керуючись частиною третьою статті 10, пунктом 8 частини шостої статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», зобов`язав:

« 1.Увільнити від виконання посадових обов`язків та оголосити простій із 06 грудня 2023 року до припинення чи скасування воєнного стану в Україні або до окремого розпорядження начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації таким працівникам виконавчого апарату Херсонської районної ради:

ОСОБА_3 начальнику організаційно-інформаційного відділу виконавчого апарату Херсонської районної ради;

ОСОБА_5 головному спеціалісту організаційно-інформаційного відділу виконавчого апарату Херсонської районної ради;

ОСОБА_4 спеціалісту І категорії відділу по роботі з депутатами виконавчого апарату Херсонської районної ради.

2.Здійснювати нарахування та виплату працівникам, зазначеним у пункті 1 цього розпорядження, у розмірі двох третин посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг.

3.Відділу фінансів Херсонської районної державної (військової) адміністрації ( ОСОБА_7 ) здійснювати щомісяця фінансування в межах фонду заробітної плати, передбаченого у кошторисі виконавчого апарату Херсонської районної ради з урахуванням пунктів 1, 2 цьог розпорядження.

4.Контроль за виконанням цього розпорядження залишаю за собою».

Крім того, Начальник Херсонської районної державної (військової) адміністрації Михайло Линецький скерував на адресу виконавчого апарату Херсонської районної ради лист від 13.12.2023 №01-18-4322/0/23 з проханням надати план роботи на 1 квартал 2024 року; повідомив, що працівники, яким було оголошено простій, можуть виконувати завдання, що стоять перед Херсонською районною державною (військовою) адміністрацією; вказав щодо необхідності скерувати подання про встановлення і виплату премій, надбавок.

Вважаючи відсутність компетенції (повноважень) у начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області та прийняття спірного розпорядження, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 140 Основного Закону України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 145 Конституції України гарантовано судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування (ратифікована відповідно до Закону України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР): місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою публічних справ, під власну відповідальність, в інтересах місцевого населення (частина перша статті 3); органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (частина друга статті 4);повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними; вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим центральним або регіональним органом, якщо це не передбачено законом (частина четверта статті 4); органи місцевого самоврядування мають право використовувати засоби правового захисту для забезпечення вільного здійснення своїх повноважень і вимагати поваги до принципів місцевого самоврядування, які закріплені в конституції чи національному законодавстві (стаття 11).

Аналогічні за суттю гарантії місцевого самоврядування також містяться у Всесвітній декларації місцевого самоврядування (прийнята XXVII Конгресом Міжнародного союзу місцевої влади (International Union of Local Authorities; IULA) 26 вересня 1985 року у м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія), а також Європейській Хартії міст (Charte urbaine europeenne) (прийнята Постійною конференцією місцевих і регіональних органів влади Європи Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities; CLRA) 18 березня 1992 року у м. Страсбург (Франція).

Крім того, згідно із зобов`язаннями, які взяті відповідно до статей 4, 6 та 14 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована згідно із Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року), Україна прагне зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго врядування; забезпечує стабільність і дієвість демократичних інституцій; гарантує права людини і основоположні свободи, а також дбає про зміцнення судової влади та підвищення її ефективності.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється на принципах, зокрема, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, у цій справі орган місцевого самоврядування (районна рада) звернувся до суду з позовом до посадової особи органу місцевого самоврядування (начальника районної державної (військової) адміністрації), вказуючи на неправомірне втручання відповідачем у здійснення радою своїх самоврядних повноважень.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Правові висновки щодо порядку застосування наведених норм права викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 та від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17, а також у постанові Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 826/6228/17.

Відповідно до правового висновку, викладеного у вищенаведених постановах, спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління - компетенційні спори, під якими слід розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.

Крім того, у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17З Верховний Суд дійшов висновку, що під компетенційним спором необхідно розуміти спір між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб`єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб`єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб`єктами владних повноважень. Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.

Отже, з урахуванням вищезазначеного слід дійти висновку, що «компетенційний» спір - це спір за позовом одного суб`єкта владних повноважень до іншого, в якому позивач захищає свої права шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать йому (встановлення судом наявності компетенції), але протиправно привласнюються відповідачем, або шляхом доведення, що певні повноваження за законом належать відповідачу (встановлення судом відсутності компетенції), який не визнає цього та наполягає на тому, що такі повноваження покладені законом на позивача. Метою вирішення такого спору є гарантування принципу правової визначеності, унеможливлення дублювання однакових повноважень декількома суб`єктами владних повноважень або ухилення держави в особі створених нею органів від виконання певних функцій. Вирішуючи такий спір, адміністративний суд втілює в життя конституційну норму, згідно з якою «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина друга статті 19 Основного Закону України).

Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16.08.2023 у справі №440/3862/18, який суд враховує в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Суд підкреслює, що згідно з п.7 ч.1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто, голова районної ради та районна рада є самостійними суб`єктами владних повноважень у розумінні КАС України.

Так, ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено компетенцію голови районної, обласної, районної у місті ради, відповідно до п.10 ч.6 якої, голова районної, обласної, районної у місті ради здійснює керівництво виконавчим апаратом ради.

Голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч.7 ст.55 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Також, у позовній заяві та у поясненнях власне позивач й зазначає, що керівництво виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області належить до повноважень саме голови ради.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем не оскаржується дії або рішення відповідача у конкретно визначені спірній ситуації; зі змісту позовної вимоги не можливо встановити, які конкретно дії або рішення відповідача порушують охоронювані законом інтереси або права саме позивача.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та третьої статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

У Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

При цьому порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

Крім того, у постанові від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що охоронюваний законом інтерес, за захистом якого особа звертається до суду, судам варто оцінювати в межах судового розсуду (дискреції), визначеного процесуальним законом, зокрема, на предмет обґрунтованості наявності та доведеності такого інтересу. Такі повноваження щодо визначення «штучності заявленого особою охоронюваного законом інтересу» та відповідного реагування на них сприяють дотримання судами принципів правової визначеності, процесуальної економії, ефективності, розумності (раціональності), а також принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Наявність у особи права на звернення до суду має вирішуватися на етапі відкриття провадження у справі. При вирішенні цього питання суди мають враховувати поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, яке слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічний правовий висновок викладений, зокрема 3 постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі № 9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі № 9901/798/18.

Усі позови, які не підлягають судовому розгляду, умовно можна поділити на чотири категорії: позови до Президента України або Верховної Ради України як політичних органів, які формуються шляхом всеукраїнських виборів, з позовною вимогою, яка не стосується безпосередньої управлінської діяльності цих суб`єктів владних повноважень; позови, в яких заявник обрав неефективний (передчасний) спосіб захисту за наявності альтернативного ефективного способу захисту; позови, в яких заявник обрав неправовий (штучний) спосіб захисту; позови, в яких заявник обрав спосіб захисту, для якого законом визначено спеціальний порядок або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом.

У справі, що розглядається, позивачем не зазначено, а судом не встановлено, що повноваження щодо керівництва виконавчим апаратом Херсонської районної ради Херсонської області за законом належать саме позивачу - Херсонської районної ради Херсонської області, але протиправно привласнюються відповідачем - начальником Херсонської районної державної (військової) адміністрації ОСОБА_1 , що виключає віднесення даного спору до «компетенційного».

Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.48 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

В той же час, вказана норма не є імперативною для суду та відповідно до ч.7 ст.48 КАС України заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Крім того, відповідно до ч.3 ст.9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Отже, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним, оскільки не відповідає способам захисту, визначеним у статті 5 КАС України, а також вимогам щодо реальності, обґрунтованості, індивідуальної вираженості прав чи інтересів позивача порушених відповідачем.

Суд зазначає, що якщо позивач вважає, що відповідач порушує охоронювані законом інтереси відповідної територіальної громади, належним та ефективним способом захисту у цьому випадку є оскарження конкретних дій чи рішень відповідача, здійснених або прийнятих ним у конкретно визначеній спірній ситуації.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 9901/947/18, поміж іншим, зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Керуючись статтями 238, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом Херсонської районної ради Херсонської області до начальника Херсонської районної державної (військової) адміністрації Линецького Михайла Валерійовича про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяОлена СКУПІНСЬКА

.