Постанова

від 12.06.2024 по справі 495/1174/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/901/24

Справа № 495/1174/20

Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія 37

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними,

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 та Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними. Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дідусь ОСОБА_3 , який за життя склав заповіт, згідно з яким він заповідав своїй сестрі ОСОБА_2 земельні ділянки, котрі належали йому за життя, але вона вважає даний заповіт недійсним, оскільки в момент його складання дідусь був практично сліпим, нічого не бачив, не міг читати та тяжко хворів і не міг усвідомлювати значення своїх дій, страждав кардіосклерозом. Дідусь тривалий час, як до складання заповіту, так і після цього, взагалі не віддавав звіт своїм діям. До того ж, як зазначає позивач, вказаний заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, оскільки заповіт здійснений за умови надання спадкоємцем грошових коштів ОСОБА_3 на лікування, котрі не було отримано, та посвідчено сільським головою, однак рішення сесії Андріївської сільської ради про покладення обов`язків секретаря на сільського голову не було (т. 1, а.с. 1-49).

Рішенням Білгород Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними відмовлено (т. 2, а.с. 136-146).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Так, апелянт зазначає, що ОСОБА_3 під час укладення оскаржуваного заповіту тяжко хворів та був незрячим, що стає відомо з відповіді на адвокатський запит до КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород Дністровської районної ради від 15 січня 2020 року №40. З вказаного запиту вбачається, що ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у період 2005-2006 р.р. отоларингологічного відділення та у 2008 році у неврологічному відділенні, пізніше залишився незрячим, у результаті чого спадкодавець був інвалідом другої групи по зору. При цьому, апелянт вказує, що заповіт на ім`я ОСОБА_2 , складений посадовою особою, яка не мала повноважень посвідчувати заповіт, оскільки з відповіді Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 07 жовтня 2020 року на запит адвоката, вбачається, що на момент укладення заповіту Андріївською сільською радою не приймалося рішень щодо наділення сільського голови повноваженнями на вчинення нотаріальних дій. Окрім того, як вказує апелянт, у заповіті зазначено, що його було прочитано ОСОБА_3 в голос та власноруч ним підписано, проте у судовому засіданні встановлено, що на момент укладення, останній не мав фізичної можливості ні писати, ні читати через стан здоров`я. У такому випадку, апелянт вражає, що заповіт мав бути прочитаний в голос незрячому заповідачу у присутності свідків, котрі повинні були підписати заповіт (т. 2, а.с. 148-160).

Ухвалами Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2022 року відкрито апеляційне провадження (головуючий суддя Князюк О.В.) (т.2,а.с.165) та призначено справу до розгляду (т. 2, а.с. 166).

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №941/0/15-23 від 28 вересня 2023 року суддю ОСОБА_4 звільнено з посади судді Одеського апеляційного суду у зв`язку із поданням заяви про відставку. З огляду на це, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 жовтня 2023 року, цивільну справу було розподілено колегії суддів під головуванням судді Дришлюка А.І. (т. 2, а.с. 206).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 грудня 2023 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Сегеди С.М., Громіка Р.Д.) справу прийнято до провадження та призначено до розгляду (т. 2, а.с. 209-211).

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 10, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

У судове засідання 06 червня 2024 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 1.2.3 Правил організації ефективного цивільного судочинства (далі Правила), затверджених рішенням Ради суддів України № 14 від 28.02.2020 (https://oda.court.gov.ua/sud4813/inshe/1/) суд повідомляє сторони та їх представників шляхом надіслання судової повістки, смс-повідомлення, листом, телефоном, факсом чи електронною поштою. Крім того, суд має право визнати сторону повідомленою з використанням електронного списку судових справ, призначених до розгляду на офіційному сайті суду у разі, якщо за обставинами справи вказана сторона ініціювала відповідну стадію процесу (подавала позов, апеляційну скаргу), або була присутня в судовому засіданні, або не була присутня в судовому засіданні, проте достеменно знала про його призначення, зокрема, подавала клопотання про його відкладення. Коли суд приймає рішення щодо сповіщення учасників справи, за потреби він також встановлює, яка саме сторона повинна виконати ту чи іншу процесуальну дію, та визначає строк, у який вона повинна це зробити.

Зважаючи на те, що апелянт є ініціатором процесу на даній стадії, що покладає на нього відповідний обсяг процесуальних обов`язків та процесуальних ризиків у випадку вчинення чи не вчинення відповідних процесуальних дій, враховуючи наявні матеріали справи та положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи), апеляційний суд ухвалив провести розгляд справи за відсутності учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі спадкування за правом представлення не відбувалося, оскільки на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 його дочка ОСОБА_5 була живою та відмовилася від спадкування на користь своєї матері ОСОБА_6 . Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивач до спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 не закликалася та не входила до кола спадкоємців за законом. Доводи позивача про те, що вона має статус дитини, позбавленої батьківського піклування в даному випадку суд першої інстанції визнав такими, що не мають правового значення, оскільки батьківських прав стосовно позивача її мати ОСОБА_5 була позбавлена на підставі заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 липня 2018 року, а розпорядження про надання ОСОБА_1 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування було винесено 30 серпня 2018 року (т. 2, а.с. 139). Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не наділена самостійними правомочностями відповідно до норм спадкового права вимагати за цим позовом перегляду волевиявлення ОСОБА_3 відносно розпорядження своїм майном за заповітом, який не порушує її суб`єктивні права на спадкове майно останнього (т. 2, а.с. 142).

Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції та залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Обставини справи та оцінка апеляційного суду.

З матеріалівсправи вбачається,що напідставі Державногоакту направо приватноївласності наземлю серіїІІ-ОД№ 008666,виданого 04серпня 2003року тазареєстрованого вКнизі записівдержавних актівна правовласності наземлю за№10/14 ОСОБА_3 належалаземельна ділянка,площею 7,131га,яка розташованана територіїМонашівської сільськоїради масив№1ділянка № НОМЕР_1 ,масив № НОМЕР_2 ділянка № НОМЕР_3 ,масив № НОМЕР_4 ділянка № НОМЕР_5 і переданадля веденнятоварного сільськогосподарськоговиробництва (т. 1, а.с. 80-80 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 від 07 травня 2010 року (т. 1, а.с. 69 зворот). Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася з вище зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до копії довідки, виданої Андріївською сільською радою на момент смерті ОСОБА_3 з ним в одному будинку АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані: ОСОБА_5 син, ОСОБА_5 дочка, ОСОБА_7 внучка, ОСОБА_1 внучка (т. 1, а.с. 70).

Згідно із заповітом, посвідченим сільським головою Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Лисенко В.Ф. 13 квітня 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за №3, Дублікат якого виданий ОСОБА_8 , секретарем виконавчого комітету Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області 08 вересня 2010 року, за реєстровим № 35, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповідав вказану вище земельну ділянку ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 76, 91).

Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, позивач наголошує на тому, що спірний заповіт порушує її права як спадкоємиці (обґрунтовуючи це наявністю іншого заповіту складеного у 2005 році на її ім`я) та вважає даний заповіт недійсним, оскільки в момент його складання дідусь був практично сліпим, нічого не бачив, не міг читати та він тяжко хворів і не міг усвідомлювати значення своїх дій (т. 1, а.с. 3, т. 2, а.с. 153).

Відповідно до ст.ст. 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту. Отже, позивачем у справі такої категорії має бути учасник відповідних спадкових правовідносин, які виникли з приводу вирішення правового питання про прийняття спадщини, який обґрунтовано має правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі спадщини.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

З матеріалів спадкової справи №312/2010 щодо майна померлого ОСОБА_3 вбачається, що до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори після його смерті звернулися із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_2 (сестра померлого), як спадкоємниця за заповітом та ОСОБА_6 (дружина покійного) як спадкоємниця за законом (т. 1, а.с. 67 зворот - 68).

Син спадкодавця ОСОБА_5 та дочка спадкодавця ОСОБА_5 подали до Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори 03 листопада 2010 року заяви про відмову від спадкового майна, яке залишилося після смерті їх батька, на користь матері ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 67 69).

ОСОБА_5 є матір`ю позивачки ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 10).

За ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 1273 ЦК України).

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Зі змісту заяви ОСОБА_5 про відмову від спадщини на користь своєї матері вбачається, що заявник усвідомлювала значення своїх дій, розуміла обставини, фізичного чи психологічного тиску до неї не застосовувалося. Заявнику також роз`яснено, що її заява про відмову від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, але може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (т. 1, а.с. 69). Тобто, волевиявлення матері позивачки щодо відмови від прийняття спадщини було вільним. При цьому, сама позивач не оскаржувала у судовому порядку відмову ОСОБА_5 від спадщини з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 ЦК України, а суд першої інстанції не встановлював обставин визнання такої відмови недійсною.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч. 1 та 2 ст. 4 ЦПК України), а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то зазначити, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Тобто, суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право пред`явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки оскаржуваний заповіт не порушує прав та інтересів позивача, у зв`язку з тим, що позивач не входить до кола спадкоємців, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про залишення позову без задоволення саме з цих підстав. Тому, доводи апелянта щодо порушення її прав як спадкоємиці апеляційний суд відхиляє.

Інші доводи апеляційної скарги є тотожними доводам, що викладені у позовній заяві, зводяться до формальних міркувань та заперечень висновків, що викладені в оскаржуваному рішенні, і не впливають на розгляд справи по суті, оскільки суд першої інстанції надав вичерпну оцінку кожному аргументу, викладеному позивачем. З огляду на це, апеляційний суд зауважує, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України, відхиляючи апеляційну скаргу, залишає без змін оскаржуване рішення.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.367,368,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 22 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда