Рішення
від 07.06.2024 по справі 953/21054/19
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/21054/19

н/п 2/953/50/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Шаренко С.Л.,

за участю секретаря - Реуцької Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи

ДП МОУ «Укрвійськбуд» - Івашіна Є.В.,

представника третьої особи

КМУ - Богуцької В.В.,

представника третьої особи

КЕВ м. Харків - Роженко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України «»Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», квартирно-експлуатаційне управління м. Харків, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про витребування нерухомого майна та стягнення вартості на відновлення нежитлової будівлі,

за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківська філія», квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права приватної спільної часткової власності за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2019 представник Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому з урахуванням уточнених вимог просив суд: визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративну будівлю Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 4685774);

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_2 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23.12.2004р., що складають 415/1000 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_7 ) нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23.12.2004р., що складають 315/1000 часток власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 23.12.2004р., що складають 16/100 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14.12.2007р., що складають 100/1000 часток власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_4 нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 4685774, дата державної реєстрації 14.12.2007р., що складають 10/1000 часток власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» в експлуатацію;

стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України загальну вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної нежитлової будівлі, вартість інженерно-вишукувальних робіт та вартість обстеження і обмірних робіт у загальній сумі 24 849 238 (двадцять чотири мільйони вісімсот сорок дев`ять тисяч двісті тридцять вісім) гр.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна від 03.12.2002р. за реєстровим № 4548, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за Державою Україна в особі Верховної Ради було зареєстровано первісне право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: адміністративна будівля Літера «Е-2», загальною площею 516,3 м2 .

Вказане майно, в 1999 році, на підставі Акту приймання передачі основних засобів від 02.04.1999 року військовою частиною НОМЕР_1 передано до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, а тому відповідно до Статуту ДП МОУ «Укрвійськбуд» не втратило статусу військового майна (майна Збройних Сил України).

Таким чином, представник позивача зазначив, що вказана адміністративна будівля, яка передана від військової частини НОМЕР_1 до ДП МОУ «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, а не у господарське відання, а тому за ним зберігався статус військового майна до теперішнього часу.

Представник позивачавказує,що підчас фіктивногобанкрутства ДПМОУ «Укрвійськбуд»,вказаний нежитловийбудинок бувнезаконно відчуженийз державноївласності увласність ОСОБА_8 за біржовою угодою № 50-02/12 від 19.12.2002 р., зареєстрованою на філії «Київська ресурсна палата» Товарної біржі «Західно Українська біржа нерухомості».

Відповідно до вказаної біржової угоди вбачається, що відчуження державного нерухомого майна, у вигляді будинку, здійснювалось в межах процедури санації ДП МОУ «Укрвійськбуд». При цьому, жодного розпорядчого документу, який є письмовим доказом в розумінні ст. 76 ЦПК України про те, що вказане майно передавалось у господарське відання до ДП МОУ «Укрвійськбуд» не видавалось.

Від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» біржову угоду уклав гр. ОСОБА_9 , який діяв за довіреністю, виданою ОСОБА_10 , який не мав законних повноважень на будь-які дії від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд», оскільки він ніколи не призначався керівником ДП МОУ «Укрвійськбуд». Про що свідчить зміст мотивувальної частини наказу Міністерства оборони України від 10.10.2005 року № 610, згідно якого зазначено, що протягом 1998-2005 років керівник ДП МОУ «Укрвійськбуд» не призначався.

Таким чином, представник позивача зазначає, що згідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, у ОСОБА_9 не було повного обсягу цивільної дієздатності для того, щоб діяти від імені ДП МОУ «Укрвійськбуд» під час укладання біржової угоди.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідно до п. 64 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 р. № 18/5, яка була чинною на момент незаконного відчуження спірного майна, договори купівлі-продажу, які укладаються при приватизації майна державних підприємств шляхом викупу, продажу на аукціоні або за конкурсом, підлягають нотаріальному посвідченню. Укладання таких договорів здійснюється з дотриманням вимог чинного законодавства про приватизацію.

Таким чином, біржова угода купівлі-продажу нерухомості від 19.12.2002 р. № 50-02/12 є нікчемним правочином, який не породжує будь-яких прав та обов`язків. Вказана біржова угода є недійсною з моменту її вчинення і право власності у ОСОБА_8 на спірне майно не виникло і не могло виникнути на підставі біржової угоди, яка не тягне за собою будь-яких правових наслідків.

Щодо преюдиціального факту фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд» представник позивача зазначив, що фіктивне банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» припинено постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234, якою встановлено наступне: вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 за обвинуваченням ОСОБА_9 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ «Укрвійськбуд») у скоєнні злочину, передбаченого статтею 218 Кримінального кодексу України, за надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом на стадії санації боржника, на підставі якого встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд». Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі, є преюдиціальним для даної справи. Фіктивність (удаваність, вигаданість) означає невідповідність дійсності інформації про фінансову неплатоспроможність боржника, тому справа про його банкрутство має бути припинена (абзаци 31, 31.1, 31.2 Постанови ВС від 18.04.2019р.).

Щодо необхідностіпогодження планусанації боржниказ Фондомдержавного майнаУкраїни представник позивача зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 30.06.1999 р., яка була чинна на момент відкриття провадження у справі № 24/612-б-43/234 про фіктивне банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд»), керуючий санацією зобов`язаний розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом уповноваженим управляти майном боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 18 вказаного Закону керуючий санацією зобов`язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном (Фондом державного майна України), стосовно підприємстваборжника, у майні якого частка держаної власності перевищує п`ятдесят відсотків.

Щодо необхідності включення Кабінетом Міністрів України ДП МОУ «Укрвійськбуд» до переліку підприємств, які підлягають приватизації прдставник зазначив, що пунктом 2 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено про те, що продаж частинимайна боржника-державногопідприємства впроцедурі санаціїпроводиться відповіднодо законодавчихактів зпитань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

На виконання вказаних норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» Фондом державного майна України був розроблений наказ від 04.10.2001 р. № 1809 «Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію».

Рішення проприватизацію державногопідприємства приймається виключно Кабінетом Міністрів України, шляхом включення такого підприємства до переліку державних підприємств, які підлягають приватизації.

Відповідно до викладеного, план санації державного підприємства -боржника, у майні якого частка держаної власності перевищує п`ятдесят відсотків та щодо якого було прийняте рішення про приватизацію, після погодження органом управління майном боржника, потрібно обов`язково погоджувати з Фондом державного майна України.

Щодо необхідності погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти майном боржника Міністерством оборони України представник зазначив, що відповідно долиста директорадепартаменту охоронидержавної таємницівід 30.08.2017р.№ 276/839, до якого додані архівні копії печаток Міністерства оборони України, на плані санації ДП МОУ «Укрвійськбуд», нанесений відтиск печатки відрізняється від відтиску печатки на архівній копії, яка додана до вказаного листа.

Враховуючи викладене у експертному висновку від 19.08.2017 р. № 8-4/1563 у кримінальному провадженні № 12013110090003558 та наявність на документі, який має назву: «План санації відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ «Укрвійськбуд» в процедурі провадження справи про банкрутство 2001 р.», відтиску печатки, яка не співпадає з відтиском печаток, вказаних в архівній копії, яка додана до листа від 30.08.2017 р. № 276/839, є очевидним, що будь-якого погодження зазначеного плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» під час фіктивного (удаваного, вигаданого) банкрутства з Міністерством оборони України не здійснювалось.

Таким чином, представник позивача зазначає, що саме внесення ОСОБА_9 завідомо неправдивої заяви «про фінансову неспроможність ДП МОУ «Укрвійськбуд» та виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом від 09.01.2001 р.», відсутність включення Кабінетом Міністрів України ДП МОУ «Укрвійськбуд» до переліку підприємств, які підлягають приватизації, відсутність погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти майном боржника Міністерством оборони України та відсутність погодження плану санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» органом уповноваженим управляти державним майном-Фондом державного майна України, стало підставою припинення Господарським судом м. Києва провадження у справі №24/612-б-43/234 на підставі ч. 6 ст. 17, ч. 5 ст. 18, ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у судовому засіданні 18.01.2002 р.

Водночас, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж військового майна не передбачений зазначеною нормою вказаного Закону, а продаж частини не військового майна боржника-державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, тобто виключно майна державних підприємств, включених до переліку на приватизацію після погодження плану санації Фондом державного майна України в установленому порядку і виключно вказаним Фондом, як продавцем.

З огляду на вказану норму Закону, можна дійти до висновку, що при укладенні біржової угоди купівлі-продажу нерухомості щодо спірного майна не було дотримано положень абз. 2 п. «а» ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", якими встановлено обмеження та заборони щодо приватизації військового майна загальнодержавного значення (в т. ч. в процесі банкрутства, згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції Закону до 19.01.2013 р., яка діяла на час провадження у справі про банкрутство державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», що містить відповідну відсилку до Закону України «Про приватизацію державного майна»). Суб`єктам, які здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Такі заборони можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до законодавчих актів.

Встановивши таке обмеження, Держава Україна висловила свою волю на заборону відчуження спірного майна, встановивши імперативну заборону на законодавчому рівні на відчуження такого майна і така воля держави може бути змінена виключно шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів.

Таким чином відчуження державного військового майна, а саме: нежитлового будинку Літера «Е-2», цегляного, загальною площею 516,3 м2, шляхом укладання біржової угоди від 19.12.2002 р., продавцем у яких зазначено ДП МОУ «Укрвійськбуд», відбувалося поза волею та без участі власника, тобто Держави Україна під час фіктивного банкрутства.

Також, представник позивача зазначив, що згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міноборони через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Відчуження військового майна усупереч зазначених норм цього Закону відбулося поза волею його власника в особі Кабінету Міністрів України.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України.

Враховуючи викладене, Міноборони як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Абзацом шостим п.п. 2 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919 (далі - Положення № 1919), визначено, що рішення провідчуження військовогомайна,яке єпридатним дляподальшого використання,а такожцілісних майновихкомплексів,військових містечокта іншогонерухомого майнаприймає КабінетМіністрів України,у томучислі списаноговійськового майназа пропозицієюМіноборони. При цьому реалізація цілісних майнових комплексів, зокрема військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономрозвитку та Мінфіном.

Належна державі на праві власності спірна нежитлова будівля Е-2 по АДРЕСА_1 вибула з володіння держави за відсутності клопотання Міноборони про його відчуження та прийнятого в установленому порядку відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, без застосування тендерної процедури, унаслідок чого відповідачі придбали це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Після укладення зазначеної біржової угоди,спірне майно частинами було відчужене відповідачам, які є добросовісними набувачами відповідних частин спірного майна.

Нежитлова будівля Літера «Е-2» загальною площею 516,3 м2 по АДРЕСА_1 була відчужена до Акціонерного товариства«БМТ» вособі генеральногодиректора ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В. 03.01.2003 року №4. Згідно довідки-характеристики Харківського міського бюро технічної інвентаризації від 26.12.2002р. №23-46838, вартість нежитлової будівлі становить 219278 грн., продаж здійснено за 230000 грн. Право власності зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 08.01.2003р. за реєстраційним №4548.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 24.04.2004р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Чуєвою О.Д., за реєстром №1451, АТ «БМТ» продав нежитлову будівлю Літера «Е-2» загальною площею 516,3 м2 по АДРЕСА_1 ,реєстраційний номермайна 4685774, ОСОБА_4 . (Копія додається). Балансова вартість майна відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №2792463, виданому 10.02.2004р. КП «Харківське МБТІ» 223900 грн., продаж здійснено за 276000 грн. Право власності зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 14.05.2004р., реєстраційний №4685774, номер запису 4548 в книзі 1.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2004 року ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 830/1000 належної йому нежитлової будівлі «літ.Е-2» по АДРЕСА_1 , таким чином: ОСОБА_2 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_7 -315/1000 частки будівлі, ОСОБА_3 100/1000 частки будівлі.

Відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №5602695, виданому 26.11.2004 року КП «ХБТІ», експертна вартість нежитлової будівлі в цілому становить 296000 гривень. Згідно із зазначеним договором продаж майна було здійснено за 246000 грн., які покупці сплатили у відповідних частках кожний продавцю під час укладання договору.

В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2007 року, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останній продав ОСОБА_3 16/100 частин нежитлової будівлі Е-2. Таким чином належна ОСОБА_3 частка нежитлової будівлі була збільшена до 260/1000 часток.

Відповідно до відомостей, викладених у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно №16793883, виданому 26.11.2007 року Комунальним підприємством КП «ХМБТІ», загальна вартість нежитлової будівлі, частина якої відчужується, становить 255000 грн., в тому числі, вартість 17/100 частин, що належить продавцю становить 43350 гр. Продаж вчинено за 40800 грн.

Щодо залучення до участі у справі в якості відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , представник позивача зазначив, що співвласник спірної будівля ОСОБА_7 помер. Після його смерті з заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , інших спадкоємців, передбачених законом або заповітом, немає.

Таким чином, оскільки на момент звернення до суду з позовом, відповідно до інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 20.09.2019р. індексний номер 181860017, власниками спірної нежитлової будівлі «літ. Е-2» загальною площею 516,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 є: ОСОБА_2 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_7 (після смерті ОСОБА_7 правонаступниками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) 315/1000 частки будівлі, ОСОБА_3 - 260/1000 частки будівлі та ОСОБА_4 10/1000 частки будівлі. Загальна вартість нерухомого майна 255000 грн., тому вимоги пред`явленні саме до вказаних осіб.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідно до висновку експерта №СЕ-19/121-23/20130 від 18.01.2024, технічний стан нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м, по АДРЕСА_1 , станом надату їївідчуження 19.12.2002року шляхом укладання біржової угоди, яке відбувалося поза волею та без участі власника, Держави Україна в особі Міністерства оборони України, був задовільний та придатний до подальшої експлуатації, а тому виконувати будівельні роботи з відновлювального ремонту на дату відчуження було непотрібно.

Однак, на часпроведення судовоїекспертизи фактично на земельній ділянці по АДРЕСА_1 наявна частина будівлі, а саме лише окремі конструктивні елементи залишки фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін.

Вартість відновлювального ремонту зазначеної нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м, по АДРЕСА_1 станом на01.02.2023року (дата призначення судової експертизи) визначена судовоюекспертизою усумі 13684624,00грн. без урахування ПДВ.

Втім, при визначеннівказаної вартостівідновлювального ремонтузазначеної нежитловоїбудівлі літ. «Е-2» (сторінки 28 29 Висновку) експерт використав дуже грубу методику, розрахувавши вартість відновлювального ремонту спірної будівлі виходячи зопосередкованої вартостібудівництва 21 687 грн. з розрахункуна квадратнийметр загальноїплощі та невідомо з яких підстав встановив, що відсоток наявнихконструктивних елементівспірної будівліна датуобстеження складає22% (тобто майже четверту частину), що явно невідповідає Ілюстративнійтаблиці (Додаток 1 до Висновку), яка яскраво свідчить про справжній стан зруйнованої будівлі, та суперечить Висновку судової будівельно-технічної експертизи № 9891 від 21.04.2017 року, проведеної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, відповідно до якого технічний станнежитлової будівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 має фізичнийзнос 96% з характеристикою елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані.

Крім іншого, про занадтонеточний розрахунок вартості відновлювального ремонту спірної будівлі свідчить такожзміст останньогоабзацу насторінці 29 Висновку експерта №СЕ-19/121-23/20130 від 18.01.2024 року, а саме:

«Враховуючи, що експертизу проводимо в межах наданих документів, та повний перелік можливих витрат замовника та підрядника невідомий, вартість відновлюваного ремонту буде мати імовірний характер, та може бути уточнена після виконання та затвердження проектної документації на відновлення та капітальний ремонт будівлі».

Отже, надаючи об`єктивну оцінку викладеному вище, можна дійтидо висновкупро наявністьпідстав длявзяття заоснову «Розрахунку вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі, яка знаходиться у м. Харкові по вул. Пушкінській, 61, літ. «Е-2»» (ШИФР: РВП-61-ПЗ), проведеного Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» у жовтні 2022 року, відповідно до якого:

загальна вартістьбудівельно-монтажнихробіт навідновлення нежитловоїбудівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 складає - 24269,238 тис. грн., в тому числі ПВР 897,281 тис. грн.,

крім того:

інженерно-вишукувальні роботи - 310тис.грн.

та

обстеження і обмірні роботи - 270 тис. грн.,

що разом складає суму - 24849 238 (двадцять чотири мільйони вісімсот сорок дев`ять тисяч двісті тридцять вісім) гривень.

Тим більш, що Державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут» у сумі (24269,238 тис. грн.) загальної вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної нежитлової будівлі вже врахована сума вартості проектних робіт, вартості експертизи проектної документації та кошти на здійснення авторського нагляду.

Таким чином, державне майно, а саме нежитлову будівлю літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м, по АДРЕСА_1 , після незаконного вибуття із володіння та користування Держави в особі Міністерства оборони України, за час перебування у володінні та користуванні відповідачів, із задовільного та придатного до подальшої експлуатації стану було доведено до стану залишків фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін, тобто спірну будівлю було фактично знищено. А звідти, у разі визнання за Державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на зазначену нежитлову будівлю та вилучення її у відповідачів стане очевидним те, що Державі в особі Міністерства оборони України відповідачами завдана майнова шкода, що відповідаєсумі: загальної вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 , вартості інженерно-вишукувальних робіт та вартості обстеження і обмірних робіт, у загальному розмірі - 24849 238 (двадцять чотири мільйони вісімсот сорок дев`ять тисяч двісті тридцять вісім) гр., яку відповідачі повинні відшкодувати Міністерству оборони України.

27.12.2019 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, треті особи, яку не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківська філія», квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України в якому позивачі просили суд визнати право приватної спільної часткової власності на нежитлову будівлю «Е-2», загальною площею 516,3 кв., що знаходиться по АДРЕСА_1 за набувальною давністю, а саме за: ОСОБА_3 - 260/1000 частки, ОСОБА_2 415/1000 частки, ОСОБА_4 10/1000 частки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 315/1000 частки нежитлової будівлі.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначили, що зважаючи на предмет позову та зміст позовних вимог Міністерства оборони України із посиланням на судові рішення, де преюдиційною обставиною визнається встановлення факту фіктивності банкрутства ДП МО "Укрвійськбуд", відповідачі вважають за необхідне пред`явити зустрічні позовні вимоги до позивача, адже наявний спір про право власності на придбане позивачами майно. Чинні договори купівлі-продажу майна оспорюються позивачем за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом стверджує, що спірна нежитлова будівля «Е-2» площею 516,3кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у 1999 році, на підставі Акту приймання - передачі основних засобів від 02.04.1999р., військовою частиною НОМЕР_1 було передано до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію та відповідно до Статуту ДП МОУ «Укрвійськбуд» і, на думку позивача за первісним позовом, не втратило статусу військового майна (майна Збройних Сил України).

Крім цього, позивач за первісним позовом у своїй позовній заяві висловив думку, що адміністративна будівля - Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24 мх 12мі 17 мхбм, з товщиною наружних стін 76 см, перегородки цегляні і шлакобетонні, прекриття і покриття дерев`яне, дах - шиферний, будинок має центральне опалення, водопостачання і каналізацію, електропостачання, телефонізацію, загальною площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1 була передана від військової частини НОМЕР_1 до ДП МОУ «Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію, а не у господарське відання, а тому за ним зберігся статус військового майна станом по теперішній час.

19 грудня 2002 року була укладена Біржова угода№ 50-02/12 договір купівлі- продажу нерухомості, що зареєстрований на Філії «Київська ресурсна палата» ТБ «Зубн» на підставі ст. 15 Закону України «Про біржу».

Відповідно доумов вказаноїУгоди ДержавнеПідприємство «Укрвійськбуд»,в особі ОСОБА_9 ,який діявна підставідовіреності серіїАВН №864155від 20.09.2000року,посвідченої приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу КурасовоюО.В. (Продавець) продав, а ОСОБА_8 (Покупець), купив адміністративну будівлю літ «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_1 . Згідно пункту II Угоди - вартість договору становить 182 731, 66 грн., а також ПДВ 20% - 36 546, 34 грн.

Пунктом 2 Біржової угоди № 50-02/12 передбачено, що продаж адміністративної будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м., що розташована за адресою : АДРЕСА_1 , який є предметом договору, становить 182731, 66 грн.

На виконання умов Договору ОСОБА_8 повністю сплатив вартість придбаного об`єкта нерухомості.

Згідно з пунктом 15 Біржової Угоди - Договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна зареєстрований на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «ЗУБН» на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10.12.1992 року (зареєстровано в реєстрі за№ 50-02/12 від 19.12.2002 року).

Пунктом 18 Угоди визначено, що Договір вступає в силу після реєстрації на філії «Київська ресурсна Палата» ТБ «ЗУБН».

У відповідності до ст. 277 Цивільного Кодексу України, цей договір підлягає реєстрації в Державному комунальному бюро технічної інвентаризації (п. 19 Угоди)

Право власності ОСОБА_8 на нежитлову будівлю літ «Е-2», розташовану у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 19.12.2002 року, зареєстрованому на філії «Київська ресурсна палата» ТБ «Західно-україньська біржа нерухомості» , р.н 50-02/12 від 19.12.2002р. та додатку до біржової угоди про передачу-приймання будівлі від 24.12.2002 року, було зареєстровано у КП ХМБТІ ( про що здійснило запис у реєстраційній книзі № 4548, у звязку з чим видано реєстраційне посвідчення 26.12.2002р.)

За таких обставин, позивачі зазначають, що державою біржова угода була визнана дійсною та такою, що дійсно посвідчує право власності ОСОБА_8 , оскільки чинне на той час законодавство не вимагало її обов`язкового нотаріального посвідчення, а права власності за нею набувалося з моменту її реєстрації на біржі нерухомості.

В подальшому, нежитлова будівля літ «Е-2», розташована у АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.01.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Грішаковою О.В., 03.01.2003 року р.р. № 4 зареєстрована КПХМБТІ на праві колективної власності за АТ «БМТ» (реєстраційне посвідчення від 08.01.2003 року).

24.04.2004 між Акціонерним товариством «БМТ» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м., розташованої у АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_3 - 830/1000 належної йому нежитлової будівлі «літ. Е-2» по АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_2 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_7 - 315/1000 частки будівлі та ОСОБА_3 - 100/1000 частки будівлі. Згодом належна ОСОБА_3 частка нежитлової будівлі була збільшена до 260/1000 частки на підставі договору купівлі- продажу від 14 грудня 2007 року, який було укладено між ним та ОСОБА_4 .

Таким чином, на виконання умов вказаних правочинів спірна будівля фактично передавалась наступному покупцеві, а у кінцевому випадку відповідачам за первісним позовом і зазначені обставини сторонами не заперечуються.

На час звернення Міністерства Оборони України до суду з вказаним позовом, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлова будівля літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 належить на праві власності чотирьом співвласникам, наступним чином: ОСОБА_4 є власником 10/1000 частини будівлі, ОСОБА_2 - 415/1000 частини будівлі, ОСОБА_7 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) - 315/1000 частини будівлі та ОСОБА_3 - 260/1000 частини будівлі. Право власності за якими було зареєстровано в 2004 році та в 2007 році.

Також позивачі зазначили, що з 2002 року ані сторони вищевказаних правочинів, ані інші особи не заявляли вимог щодо їх нікчемності чи недійсності та не заперечували право власності ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 на нежитлову будівлю літ «Е-2» площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1 .

Однак з 2009 року представники Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, Міністерства оборони України, військової прокуратури Харківського гарнізону вживали заходи щодо позбавлення власників спірної будівлі права користування земельною ділянкою під будівлею.

Зокрема, про це свідчить ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012р. у справі №2а-2018/1/12/13, Ухвала Вищого адміністративного Суду України від 05.03.2013р. К/9991/61061/12, Рішення Київського районного суду м. Харкова у цивільній справі № 640/11739/15-ц за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про припинення права власності та зобов язання звільнити земельну ділянку. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 08.05.2019, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 11.12.2019, у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Також позивачі зазначили, що у первісному позові Міністерство Оборони України стверджує, що при укладенні біржової угоди №50-02/12 Договір купівлі-продажу нерухомості від 19.12.2002р. щодо спірного майна не було дотримано положень абз. 2 п. «а» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», якими встановлено обмеження та заборони щодо приватизації військового майна загальнодержавного значення (в т.ч. в процесі банкрутства), згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції Закону до 19.01.2013 року, яка діяла на час провадження у справі про банкрутство державного підприємства МОУ «Укрвійськбуд», що містить відповідну відсилку до Закону України «Про приватизацію державного майна», суб`єктами, які здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень.

Таким чином, на думку Міністерства Оборони України відчуження державного військового майна, а саме: нежитлової будівлі літ. «Е-2» площею 516,3кв.м, розташованої у АДРЕСА_1 , шляхом укладення біржової угоди від 19.12.2002 року, продавцем у якій зазначено ДП МО України «Укрвійськбуд», відбулося поза волею та без участі власника, тобто Держави України під час фіктивного банкрутства.

Крім того, Міністерство Оборони України вважає біржову угоду № 50-02/12 від 19.12.2002 нікчемною (недійсність в силу прямої вказівки закону). Однак позивач не враховує, що поняття нікчемності правочину було запроваджено статтею 215 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004, тобто вже після укладення біржової угоди № 50-02/12 від 19.12.2002. З огляду на незворотність дії акта цивільного законодавства в часі, встановлену частиною 2 статті 5 ЦК України, висновок позивача за первісним позовом про нікчемність (недійсність в силу прямої вказівки закону) біржової угоди № 50-02/12 від 19.12.2002 є сумнівним.

Позивач за первісним позовом вказує на незаконність вибуття із власності Міністерства Оборони України будівлі за літ. "Е-2" площею 516, 3 кв.м по АДРЕСА_1 , посилається при цьому на встановлені рішеннями судів факту фіктивності банкрутства ДП МО України "Укрвійськбуд".

Проте законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344). Оскільки позов Міністерства Оборони України про визнання права власності подано, в тому числі, із підстав, передбачених ст. ст. 388, 392 ЦК України, позивачі за зустрічним позовом мають право на визнання за ними права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Як уже зазначалось, відповідачі за первісним позовом фактично володіють спірною нежитловою будівлею з 2004 року. Станом на момент подання первісного позову (24.10.2019) нежитлова будівля літ. «Е-2» площею 516,3кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , перебуває у володінні ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , та спадкоємців ОСОБА_7 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вже 15 (п`ятнадцять) років.

Таким чином, позивачі зазначають, що матеріали справи та фактичні обставини спору свідчать про наявність сукупності обставин, зазначених у частині 1 статті 344 ЦК України (наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння (правонаступництво не перериває цього строку); сплив установлених строків володіння (понад 10 років); відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю), внаслідок чого виникли підстави для визнання за ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 права приватної спільної часткової власності на нежитлову будівлю «Е-2» площею 516,3кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

24.12.2019 до суду надійшли письмові пояснення представника третьої особи Фонду державного майна України Дмитра Синниченка, відповідно до яких представник зазначив, що постановами Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 року №1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності» та від 14 квітня 2004 року № 467 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності» визначено, що дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління.

Підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління.

На сьогодні згідно з даними, що надані до Фонду Міністерством оборони України, в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно, зокрема контора КЕЧ (частина будівлі загальною площею 1055,5 кв. м) за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , яке перебуває на балансі Квартирно- експлуатаціного відділу м. Харків (код за ЄДРПОУ: 07923280; суб`єкт управління - Міністерство оборони України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого КП «Харківським міським бюро технічної інвентраризації» від 27.11.2002№ 272, за Державою Україна в особі Верховної Ради було зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , адміністративна будівля Літера Е-2. Вказане майно було передано до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» виключно для експлуатації, відповідно до акту приймання- передачі основних засобів від 01.02.1999.

Згідно зі статутом підприємства, затвердженого наказом Міноборони від 29.01.1998 № 27, джерелами формування майна Підприємства було майно, у тому числі, передане йому органом державного управління. Відчуження такого майна, що є державною власністю і закріплене за підприємством, мало відбуватися виключно за погодженням органу управління.

Відчуження спірного майна відбулося шляхом укладення між Підприємством та ОСОБА_8 біржової угоди купівлі-продажу нерухомого майна від 19.12.2002 № 50-02/12. Зокрема, за цією угодою Підприємство продало, Покупець придбав, адміністративну будівлю Літера Е-2, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61.

Відчуження спірного державного майна здійснювалось в межах процедури санації під час процедури банкрутства Підприємства. Проте, вироком Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у справі № 1-175/07 встановлено, що в.о директора ДП МОУ «Укрвійсьбуд» Дубов О. зробив завідомо неправдиву офіційну заяву про неплатоспроможність підприємства, та був засуджений за статтею 218 КК України фіктивне банкрутство. В подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-6-43/234, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008, справа про банкрутство підприємства припинена.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 № 803 затверджено Порядок відчуження об`єктів державної власності.

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб`єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб`єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб`єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Крім погодження процедури відчуження з суб`єктом управління та Фондом Порядком також передбачено чітко унормований механізм самого відчуження, а саме: незалежна оцінка майна, що пропонується до відчуження; відчуження майна здійснюється шляхом його продажу на аукціоні, який проводиться організатором аукціону; особливі умови участі покупців в аукціоні; та інше.

Відповідно до ч. З ст. 145 Господарського кодексу України правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Таким чином, відчуження державного майна може здійснюватися двома способами: відповідно до Порядку та шляхом приватизації.

Однак, дозвіл на відчуження даного нерухомого майна Фондом не надавався.

Таким чином, представник зазначає, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України, а тому має бути витребувано з чужого незаконного володіння відповідно.

На підставі зазначеного, представник третьої особи просив суд задовольнити позовні вимоги Міністерства Оборони України вимоги в повному обсязі.

26.12.2019 до суду від представника третьої особи Кабінету Міністрів України Вікторії Богуцької надійшли пояснення, відповідно до яких представник зазначила, що Міністерство оборони України уповноважене державою управляти переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Особливості управління військовим майном та його статусу визначає Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» встановлено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Такий порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил, його списання та використання було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, збереження, списання та використання військового майна у Збройних Силах України».

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 30.06.1999, діяв на момент вчинення спірних договорів, втратив чинність на підставі прийняття Кодексу України з процедури банкрутства) продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з рахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що, крім передбачених частиною третьою цієї статті випадків, приватизації не підлягають казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема і майно Збройних Сил України (військове майно).

Рішення про приватизацію державного підприємства приймається Кабінетом Міністрів України шляхом включення такого підприємства до переліку суб`єктів, які підлягають приватизації.

В той же самий час, згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» відчуження військового майна здійснюється Міністерством Оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Крім того, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ. Надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 затверджено «Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил».

Відповідно до пункту 2 вказаного Положення військове майно - державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, будинки, споруди та інше нерухоме майно.

Зазначене Положення також передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України, у тому числі списаного військового майна за пропозицією Міністерства Оборони України. При цьому реалізація цілісних майнових комплексів, зокрема військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 № 313 «Про заходи щодо удосконалення управління об`єктами державної власності» встановлено, що продаж нерухомого майна державних підприємств, установ та організацій здійснюється на аукціонах; відчуження об`єктів нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах виключно разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані, або майновими правами на них.

Беручи до уваги зазначене вище, представник третьої особи вказує, що можна дійти висновку, що реалізація нерухомого військового майна (господарська операція), що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно, у тому числі і списаного, може здійснюватися виключно на аукціонах на підставі прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України за пропозицією Міністерства Оборони України.

Рішення про списання військового майна та його відчуження Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України в установленому порядку не приймали, тендер (аукціон) з реалізації цього майна уповноваженими підприємствами (організаціями) не проводився, тому здійснення відчуження військового майна в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, не може породжувати правових наслідків.

Таким чином, належне державі на праві власності спірне військове майно вибуло з володіння держави за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України про його відчуження без застосування тендерної процедури, і придбано це майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

За таких обставин належне державі на праві власності майно вибуло поза її волею, а тому відповідно до пункту 3 статті 388 Цивільного кодексу України спірне майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача на користь держави, в особі певного державного органу, за яким закріплене це майно на праві оперативного управління.

Порушення визначеного законодавством порядку відчуження державного майна підтверджує нікчемність правочинів, внаслідок виконання яких майно вибуло з володіння держави, та відсутність волі власника на його реалізацію.

На підставі зазначеного, представник третьої особи Кабінету Міністрів України просила задовольнити вимоги Міністерства Оборони України в повному обсязі.

27.12.2019 від представників відповідачів за первісним позовом до суду адвокатів Андрійко О.В., ОСОБА_11 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представники зазначили, що статтею 3 Закону 1075-ХІVвизначено особливості статусу військового майна, відповідно до якої - з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство оборони України надсилає до Кабінету Міністрів України у першому кварталі поточного року.

Постановою Верховного суду України від 18.04.2019 року у справі № 912/1231/15 (на яку Позивач посилається у своєму позові) встановлено наступне.

29.01.1998 Міністром оборони України видано наказ № 27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України», згідно якого на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організовано створення відособлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, зокрема «Укрвійськбуд» (пункт 1), а також доручено начальнику розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил - начальнику Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України у 10-денний термін після призначення встановленим порядком керівників державних підприємств Міністерства оборони України організувати роботу по прийому- передачі фондів, зазначених у пункті 1 (пункт 4).

Відповідно до вказаного наказу та згідно Плану організаційних заходів у квартирно-будівельному комплексі Збройних Сил України у 1998 році, який є додатком №1 до наказу №27 від 29.01.1998, створено Державне підприємство «Укрвійськбуд».

Вказаним наказом затверджені Статути державних підприємств Міністерства оборони України та зобов`язано керівників, зокрема, керівника Державного підприємства «Укрвійськбуд», встановленим порядком подати до органу державної реєстрації статут підприємства, організувати розробку та затвердити положення про відособлені структурні підрозділи, наділити структурні підрозділи основними фондами згідно з їх завантаженістю пункти 2, 3 наказу).

В обґрунтування вказаних доводів Позивачем до позовної заяви долучено Акт прийняття-передачі основних засобів від 09.04.1999р., відповідно до якого, адміністративний будинок по АДРЕСА_1 передано в експлуатацію ДП МОУ Укрвійськбуд».

Відповідачі звертають увагу на те, що вказаний Акт прийняття-передачі основних засобів складено за відповідною типовою формою, що встановлена Інструкцією зі складання типових форм з обліку та списання основних засобів, що належать установам і організаціям, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, затвердженою Наказом Головного управління Державного казначейства України від 02.12.1997р. № 125/70.

Зазначена форма № 03-1 (бюджет) застосовується для оформлення прийняття-передачі основних засобів і складається на кожний окремий об`єкт основних засобів який надходить шляхом придбання або безоплатної передачі від інших організацій. На об`єкт, що був в експлуатації, робиться запис на суму зносу. Для прийняття об`єктів основних засобів наказом керівника установи створюється комісія, яка складає акт у двох примірниках: один - для установи, яка здає, другий - для установи, яка приймає. Акт затверджується керівником установи. Після оформлення акт разом з технічною документацією, що стосується даного об`єкта, передається в бухгалтерію (централізовану бухгалтерію). Складання загального акта на оформлення прийняття декількох об`єктів основних засобів дозволяється лише при обліку господарського інвентаря, інструменту, обладнання та інших однотипних об`єктів, які мають однакову вартість.

За висновком комісії прийнятий об`єкт (адміністративний будинок по АДРЕСА_1 ) включено до списку на наділення основними фондами ДП МО України «Укрвійськбуд».

ДП МОУ «Укрвійськбуд» є юридичною особою, права та обов`язки якої набуває з моменту державної реєстрації. Підприємство веде самостійний баланс, має розрахунковий рахунок та інші рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах і належного йому майна (розділ III Статуту долученого Позивачем).

Відповідно до розділу 4 Статуту Державного підприємства «Укрвійськбуд» - майно підприємства становлять основні фонди та оборонні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту; відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку встановленому законодавством (пункти 4.1., 4.2., 4.4. Статуту).

ДП МОУ «Укрвійськбуд» не є військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України. З моменту передачі за актом приймання-передачі основних засобів від 02.04.1999 року військовою частиною НОМЕР_1 адміністративна будівля по АДРЕСА_1 була включена до основних фондів Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» саме на праві господарського відання, у зв`язку з чим втратило статус військового майна.

Правовстановлювальний документ, що свідчить гро перехід права власності на об`єкт нерухомого майна, не може бути зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації, якщо не проведена реєстрація права власності на цей об`єкт.

Виходячи звищенаведених вимогзакону таз метоюдержавної реєстраціїоб`єкту нерухомостібуло здійсненотехнічну інвентаризаціюадміністративної будівліта присвоєноїй відповіднулітеру «Е-2».Саме напідставі проведеноїтехнічної інвентаризації та довідки про балансову належність від 27.11.2002 року за № 272 здійснено первинну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м. за Державою в особі Верховної ради (користувач Філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», 127 управління начальника робіт, під реєстраційним № 4548.

Статус військового майна має лише те майно, яке закріплено на праві оперативного управління військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України. Однак, Позивачем, в обґрунтування своїх доводів щодо приналежності нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516,3 кв.м. на момент її відчуження до військового майна, не надано будь-яких доказів закріпленння її на праві оперативного управління за військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України.

Нежитлова будівляліт.«Е-2»,загальною площею516,3кв.м.,на моментїї відчуженняу власність ОСОБА_8 за біржовоюугодою № 50-02/12 від 19.12.2002 року, зареєстрованою на філії «Київська ресурсна палата» Товарної біржі «Західно-українська біржа нерухомості», мала статус об`єкта державної форми власності, як майно державного підприємства «Укрвійськбуд», що зареєстровано за цим підприємством саме на праві господарського відання.

Також, представники відповідачів зазначили, що дійсність угоди перевіряється на момент її укладення. Отже, до спірних відносин застосовуються норми Цивільного кодексу УРСР. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу УРСР (чинний на час укладення договору купівлі-продажу) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Біржова угода № 50-02/12 від 19.12.2002 року, двостороннє зобов`язання за вказаною угодою припинилося, внаслідок належного та повного виконання сторонами цієї угоди своїх обов`язків. Вказана угода укладена у відповідності до норм чинного на час її укладення законодавства та вимог Цивільного Кодексу (в редакції від 1963 року) щодо її форми та Закону України «Про Товарну біржу». Питання щодо недійсності або застосування наслідків нікчемності угоди повинно вирішуватися відповідно до тих норм законодавства, яке було чинне на час її укладення.

Щодо обґрунтування необхідності нотаріального посвідчення біржової угоди, представники відповідачів зазначили, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» - біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Біржова угода № 50-02/12 від 19 грудня 2002 року являє собою - договір купівлі- продажу нерухомості - «нежитлової будівлі літ «Е-2» по АДРЕСА_1 ; сторонами цієї угоди є члени біржі. Крім того, здійснювали операцію через брокерів (що підтверджується протоколом біржових торгів № 68 ) біржі, угода подана та зареєстрована на :іржі 19.12.2002 року за № 50-02/12, відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну :іржу», тобто не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Таким чином біржова Угода повністю відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про біржу» за свою формою та змістом.

Щодо відсутності повноважень у ОСОБА_9 на укладення від імені ДП «Укрвійськбуд» біржової угоди, представники відповідачів вказали, що продавцем за біржовою Угодою зазначено «Державне Підприємство Укрвійськбуд»», в особі ОСОБА_9 , який діє на підставі довіреності серії АВН №864155 від 20.09.2000 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курасовою О.В.

Таким чином, угода, укладена однією особою ( ОСОБА_9 ) від імені юридичної особи (ДП «Укрвійськбуд») в силу повноваження, що ґрунтується на нотаріально посвідченій довіреності. Позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту скасування вказаної довіреності.

Щодо преюдиціального факту фіктивного банкрутства ДП МОУ Укрвійськбуд», представники відповідачів у відзиві зазначили, що позивач посилається на те, що банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд» припинено постановою Київського апеляційного суду від 31.10.2007 року, яка залишена без змін постановою Вищого Господарського суду України від 29.01.2008 року у справі № 24/612-6- 43/234. При цьому, вказаними судовими рішеннями встановлено преюдиційний факт фіктивності банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд».

Ухвалою арбітражного суду міста Києва від 06.11.2000 за заявою ініціюючого кредитора - ДПІ у Дарницькому районі міста Києва порушено провадження у справі №24/612-6-43/234 (повний номер на час закінчення розгляду справи) про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». 03.04.2001 ухвалою суду введена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на підставі статті 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачала особливості проведення санації боржника його керівником. Ухвалою від 18.01.2002 затверджено план санації боржника.

П. 5 Біржової угоди №50-02/12 Договір купівлі-продажу нерухомості від 19.12.2002р. містить посилання на проведення реалізації нерухомого майна саме на підставі плану санації, відновлення платоспроможності та виведення з кризи ДП МОУ "Укрвійськбуд" у процедурі провадження справи про банкрутство. В п. 17 цієї Біржової угоди вказано, що правоздатність сторін та їх вповноважених представників встановлено, їх дієздатність, а також правомірність відчуження майна перевірено.

12.10.2006 клопотання комітету кредиторів Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» про перехід до процедури санації за загальною процедурою на підставі статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 23.02.2006 господарським судом задоволено, продовжена процедура санації Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» на шість місяців, про що винесена відповідна ухвала.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008, апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-6-43/234 припинено на підставі статті 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У вказаній Постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007р. вказано, що факт фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськбуд" встановлено вироком Подільського районного суду м. Києва 03.03.2007р. та зазначено таке: "Що стосується вже сплаченого боржником (і одночасно санатором) боргу чи його частини, то необхідно мати на увазі, що заборгованість погашалась з урахуванням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і ці операції співпадають і відповідають цивільно- правовим зобов`язанням боржника, а в частині несплачених на користь поточних кредиторів коштів, то зобов`язання має виконуватись за настанням відповідних строків і у випадку спору вирішуватись у позовному порядку."

Відповідно до висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 29.01.2008 у справі № 24/612-6-43/234, судом апеляційної інстанції у постанові від 31.10,2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, у зв`язку з чим, обґрунтовано на підставі статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд».

Виходячи із системного аналізу вимог статей 1, 14,15, 40 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд касаційної інстанції зробив висновок про те, що боржник має обов`язок виконання усіх своїх зобов`язань саме перед конкурсними кредиторами. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт погашення Державним підприємством Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» вимог конкурсних кредиторів у повному обсязі, що у відповідності до приписів пункту 7 частини 1 статті 40 згаданого Закону є підставою для припинення провадження у справі, суд касаційної інстанції визнав правомірним припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства за такою підставою.

За таких обставин, провадження у справі № 24/612-6-43/234 ДП МОУ «Укрвійськбуд» саме у зв`язку з виконанням останнім всіх своїх вимог перед конкурсними кредиторами, а не у зв`язку з встановлення факту фіктивності банкрутства.

Отже, чинним на момент відчуження майна законодавством передбачалось, що продаж майна боржника - державного підприємства у процедурі санації міг здійснюватися лише на підставі плану санації, який був погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном, та затверджений ухвалою господарського суду, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. Таким органом відповідно до ч. 2 ст.1Закону УкраїниПро правовийрежим майнау ЗбройнихСилах України» є Міністерство оборони України.

Спірне майно - нежитлова будівля літ. «Е-2» по вул. Пушкінській, 61 в м. Харкові відчужено з волі особи, якій воно було передано у володіння, оскільки вказане майно знаходилося на праві повного господарського відання ДП МОУ «Укрвійськбуд», а план санації був узгоджений Міністерством оборони України та Міністерством економіки з питань Європейської інтеграції.

Висновки експерта, на які посилається позивач, не є належним доказом у вказаній справі, оскільки по-перше долучені без відповідного листа слідчого та не посвідчені належним чином, по-друге, не місять категоричного висновку щодо підроблення печатки Міністерства Оборони України, по-третє, будь-якого вироку у кримінальній справі по факту підроблення підпису, посвідченого печаткою Міністерства Оборони України на плані санації ДП МОУ «Укрвійськбуд» на даний час не існує.

На підставі вищевикладеного, представники відповідачів просили відмовити в задоволенні позовних вимог, а також просили застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

29.01.2020 до суду від представника третьої особи КЕВ м. Харків С.О. Кирилюк надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник зазначив, що нежитлова будівля літ. "Е-2" за адресою: АДРЕСА_1 є предметом спору, розташована на земельній ділянці, що належить до державної власності в особі Міністерства оборони України, і перебуває у постійному користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова.

Починаючи з2003року (змоменту отриманнявідповідачами увласність спірноїнежитлової будівлі),позивачами проводилисяактивні діїзадля отриманняу постійнекористування земельноїділянки,на якійрозміщена нежитловабудівля літ."Е-2".З цієюметою у2004році позивачізвернулися доГоловного квартирно-експлуатаційноговідділу м.Харків протедля вирішенняпитання булиперенаправленні доКвартирно-експлуатаційноговідділу м.Харків,як уповноваженогооргану щоволодіє ситуацієюна місці.Отримавши погодження,разом зпередбаченим чиннимна тоймомент законодавством,позивачі незвернулися доМіністерства оборони,яке,як законнийвласник земельноїділянки,уповноважений розпоряджатисясвоїм майном,а пішлив обхідзаконодавства, звернувшись до Харківської міської ради про отримання земельної ділянки у користування.

Таким чином, протиправно отримавши у користування за договором оренди земельну ділянку по АДРЕСА_1 , позивачі за зустрічним позовом продовжували порушувати закон та доводити своє право на землю в судах, Проте, рішеннями господарських судів по справах №922/4744/13, №922/42/16, № 925/414/19 неодноразово підтверджують той факт, що позивачі всі дії із вказаною земельною ділянкою проводять протиправно.

Володіючи спірною нежитловою будівлею літ. "Е-2", відповідачі також нівелювали норми чинного законодавства, оскільки, на сьогоднішній день, будівля зруйнована та перебуває у стані повністю непридатному для експлуатації протягом майже 15-ти років та продовжує знищуватись, створюючи реальну загрозу життю та здоров`ю як для працівників КЕВ, відвідувачів військового містечка так і для жителів м. Харкова. При цьому, власники будівлі за літ. «Е-2», маючи станом на 2006 рік абсурдний дозвіл на реконструкцію з урахуванням знесення,... вказаної будівлі (отриманий незаконно згідно з рішеннями судів по справам №922/4744/13, №922/42/16, № 922/414/19, що остаточно вступили в силу) самостійно та добровільно знищували цю будівлю, що призвело до втрати технічних характеристик, означених чинними правовстановлюючими документами та матеріалами технічної інвентаризації, фізичний знос визначено на рівні 96%, з характеристикою - «елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані» Не довівши знесення будівлі за літ. «Е-2» до кінця, відповідачі покинули посеред військового містечка по АДРЕСА_1 залишки будівельних конструкцій, утворений їхніми діями котлован, навіть не встановивши огорожу, що відповідно до вищевказаного експертного висновку, призвело до фактичного перебування залишків будівлі літ. "Е-2" у зруйнованому та непридатному стані.

На підставі зазначеного, представник третьої особи просив суд позовні вимоги Міністерства Оборони України задовольнити в повному обсязі.

17.04.2024 до суду від представника третьої особи Кабінету Міністрів України ОСОБА_12 надійшли письмові пояснення на уточнену позовну заяву відповідно до яких представник зазначила, що відповідно до пункту 2 Положення № 1919 військове майно державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, будинки, споруди та інше нерухоме майно. Зазначене Положення також передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України, у тому числі списаного військового майна за пропозицією Міністерства оборони України. При цьому реалізація цілісних майнових комплексів, зокрема військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном.

Отже, реалізація нерухомого військового майна (господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно (абзац 6 пункту 2 Положення №1919), в тому числі і списаного, може здійснюватися виключно на аукціонах на підставі прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України за пропозицією Міноборони.

За таких обставин належне державі на праві власності майно вибуло поза її волею, без дотримання встановленої нормативно - правовими актами процедури, тому спірне майно підлягає витребуванню від набувача на користь держави, в особі певного державного органу, за яким закріплене це майно на праві оперативного управління.

Таким чином, порушення визначеного законодавством порядку відчуження державного майна підтверджує нікчемність правочинів, внаслідок виконання яких майно вибуло з володіння держави, та відсутність волі власника на його реалізацію.

Отже, у випадку якщо майно вибуло у законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

На підставі зазначеного, просила позов Міністерства оборони України задовольнити в повному обсязі.

06.06.2024 від представника третьої особи ДП МОУ "Укрвійськбуд" адвоката Івашіна Є.В., до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких представник зазначив, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому, реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності (висновки Верховного Суду у постановах від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18).

03.12.2002 р. комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» видане реєстраційне посвідчення про те, що об`єкт нерухомого майна, загальною площею 516,3 кв.м., а саме: адміністративна будівля, літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 , належить Державі Україна в особі Верховної Ради України.

Спірне майно передане від військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, АДРЕСА_1 , як структурного підрозділу в/ч НОМЕР_2 , до ДП МОУ «Укрвійськбуд», виключно в експлуатацію (безоплатне користування), на підставі акту від 02.04.1999 р. приймання-передачі основних засобів форми ОЗ-1 (бюджет).

До 02.11.1999 р. (до моменту набрання чинності Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" спірне майно мало статус майна Збройних Сил України, а з вказаної дати, відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про правовий режим майна збройних Сил України» воно набуло статусу військового майна. Відповідно до ч.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 р. № 8-92 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади було покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на момент укладення біржової угоди від 19.12.2002 р.) приватизація державного майна-це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону. Частиною 2 статті 5 вказаного Закону визначено, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, зокрема: майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів.

Тобто, законодавцем визначено, що майно Збройних Сил України, як об`єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.

Згідно імперативних приписів ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції чинній на момент укладення біржової угоди від 19.12.2002 р.), рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України, а не Міністерство оборони України. Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень стосовно відчуження спірного нерухомого майна, а Міністерство оборони України не направляло жодного подання стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Таким чином, є підстави вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, у якого майно знаходилося в експлуатації (безоплатному користуванні), не вправі було ним самостійно розпоряджатися, а тому право власності на спірне майно Збройних Сил України від Держави Україна до будь-яких юридичних або фізичних осіб, в установленому законом порядку, не переходило. Ба більше, вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 р. у кримінальній справі № 1-175/07 за обвинуваченням ОСОБА_9 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд») за ст. 218 КК України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». У постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 р. у справі № 24/612-б-43/234 зазначено про те, що факт наявності вказаного вироку має преюдиціальне значення для справи про банкрутство державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». Таким чином, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею внаслідок вчинення кримінального злочину, а саме: під час фіктивного банкрутства ДП МОУ «Укрвійськбуд», а тому спірне майно повинно бути повернуте його законному власнику. Викладеним спростовується твердження відповідачів про те, що ДП МОУ «Укрвійськбуд», володіючи спірним майном на праві нібито господарського відання, розпорядилося ним на свій розсуд, здійснивши його відчуження за біржовою угодою від 19.12.2022 р. № 50-02/12 на користь ОСОБА_8 і таке відчуження, незалежно від законності дій ДП МОУ «Укрвійськбуд», не можна вважати таким, що здійснено поза волею власника. Такі твердження ґрунтуються на помилковому ототожненні власника Держави Україна з державним підприємством, якому військове майно було передане виключно в експлуатацію.

Крім того, при укладенні біржової угоди купівлі-продажу нерухомості від 19.12.2002 р. № 50-02/12, не було дотримано положень абз. 2 п. «а» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», якими встановлено обмеження та заборони щодо приватизації військового майна загальнодержавного значення (в т. ч. під час банкрутства, згідно з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції Закону до 19.01.2013 р., яка діяла на час провадження у справі про банкрутство державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», який містить відповідну відсилку до Закону України «Про приватизацію державного майна»). Суб`єктам, що здійснюють функції власника від імені держави, законодавством не надано повноважень на прийняття рішення щодо відчуження майна, за умови існування законодавчо встановлених обмежень. Такі заборони можуть бути зняті лише за умови внесення відповідних змін до законодавчих актів.

Встановивши таке обмеження, держава Україна висловила свою волю на заборону відчуження спірного майна, встановивши імперативну заборону на законодавчому рівні щодо відчуження такого майна і така воля Держави може бути змінена виключно шляхом внесення відповідних змін до законодавчих актів. А тому посилання відповідачів на наявність волі власника-Держави Україна, шляхом погодження уповноваженим Державою органом Міністерством оборони України плану санації, в процесі якої укладено біржову угоду про відчуження спірного майна, суперечать Законам України.

В подальшому спірне майно, за низкою договорів купівлі-продажу було відчужено від Акціонерного товариства «БМТ» до ОСОБА_4 , від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Відсутність печатки Міністерства оборони України на плані санації державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» 02.11.2001 р. та відсутність підпису Міністра оборони України і печатки вказаного міністерства на Доповненнях до плану санації, відновлення платоспроможності та виведення з кризи державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» 14.11.2002 р., свідчить про використання провадження у справі № 24/612-б-43/234 Господарського суду м. Києва про фіктивне банкрутство ДП МОУ «Укрвійськбуд», як інструменту для відчуження спірного майна.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», Харківське квартирно-експлуатаційне управління, Фонд державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права приватної спільної часткової власності на майно за набувальною давністю то ДП МОУ «Укрвійськбуд» представник зазначив, що категорично заперечує проти вказаного зустрічного позову, вважає його безпідставним та необґрунтованим і звертає увагу суду на те, що постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022 р. у справі № 910/19736/20 було прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Укрінвест-груп» до Міністерства оборони України та ДП МОУ «Укрвійськбуд» відмовлено. Правовідносини у справі № 910/19736/20, які виникли внаслідок справи про фіктивне (удаване, вигадане) банкрутство № 24/612- б-43/234 Господарського суду м. Києва, є подібними із правовідносинами у зустрічному позові у справі № 953/21054/19.

Представник позивача МОУ за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, зустрічні позовні вимоги просив залишити без задоволення.

Відповідачі за первісним позовом та позивачі за первісним позовом - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомленні своєчасно та належним чином, вважали за доцільне не розглядати цивільну справу до закінчення воєнного стану в Україні.

Представник третіх осіб ДП МОУ «Укрвійськбуд», ФДП МОУ «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» - Івашін Є.В. в судовому засіданні просив вимоги за первісним позовом задовольнити, в задоволенні зустрічних вимог відповідачів відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи КМУ - Богуцька В.В. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги за первісним позовом, в задоволенні зустрічних позовних вимог просила відмовити.

Представник третьої особи КЕВ м. Харків Роженко В.В. позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просив про їх задоволення, в задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити в повному обсязі.

Представники третіх осіб Фонд державного майна України, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил в судове засідання не з`явились, причину не явки суду не повідомили, про день та час розгляду справи повідомленні своєчасно та належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Як встановлено Постановою Верховного суду України від 12.11.2020 у справі № 640/11739//15-ц та підтверджується матеріалами справи, нежитлова будівля літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м. по АДРЕСА_1 була зареєстрована за державою в особі Верховної Ради України (користувач філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (далі ДП МОУ «Укрвійськбуд») «127 управління начальника робіт») на праві державної власності згідно з реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна від 03 грудня 2002 року, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі КП «ХМБТІ») за реєстровим номером 4548.

02.04.1999 від військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України м. Харків, як структурного підрозділу в/ч НОМЕР_2 на підставі акту приймання-передачі основних засобів вищевказане нерухоме майно передано до Державного підприємства Міністерства оборони України Укрвійськбуд» виключно в експлуатацію. (т. 1 а.с. 41).

06.11.2000 арбітражним судом м. Києва порушено провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ Укрвійськбуд.

В ході банкрутства ДП МОУ Укрвійськбуд, у процедурі санації укладено біржову угоду від 19 грудня 2002 року № 50-02/12 купівлі-продажу нерухомості, за умовами якої ДП МОУ «Укрвійськбуд» продало,а ОСОБА_8 купив адміністративну будівлю літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір зареєстровано в КП «ХМБТІ» 26 грудня 2002 року за реєстровим номером 4548. (т. 1 а.с. 37-39). Від імені продавця вказану угоду підписано ОСОБА_9 , який діяв на підставі довіреності АВН №864155 від 20.09.2000.

В подальшому відповідне нерухоме майно неодноразово змінювало власників внаслідок укладення низки договорів купівлі-продажу з юридичними та фізичними особами (добросовісними набувачами) щодо частин вищезазначеного майна.

Так, 03 січня 2003 року між ОСОБА_8 та Акціонерним товариством «БМТ» (далі АТ «БМТ») укладений договір купівлі продажу, за умовами якого товариство продало цю нежитлову будівлю, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О. В. за реєстровим номером 4. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 08 січня 2003 року, вказане не заперечується також сторонами.

24 квітня 2004 року між АК «БМТ» та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого АК «БМТ» передало у власність покупця, а ОСОБА_4 прийняв нежитлову будівлю літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. за реєстровим номером 1451. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 14 травня 2004 року за реєстровим номером 4685774, номер запису 4548 в книзі 1. (т. 1 а.с. 22-23).

08 грудня 2004 року укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_4 передав у спільну часткову власність покупців, а покупці прийняли 830/1000 часток у праві власності на вказану нежитлову будівлю, зокрема: ОСОБА_2 415/1000 часток; ОСОБА_7 315/1000 часток; ОСОБА_3 100/1000 часток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. за реєстровим номером 4728. Право власності зареєстровано КП «ХМБТІ» 23 грудня 2004 року за реєстровим номером 4685774. (т. 2 а.с. 24-26).

В подальшому, належна ОСОБА_3 частка нежитлової будівлі була збільшена до 260/1000 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.2007, укладеного між ним та ОСОБА_4 (а.с. т. 2 а.с. 27-29).

В подальшому, після смерті ОСОБА_7 правонаступниками 315/100 частки будівлі стали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується всіма учасниками справи та встановлено під час розгляду справи № 640/10719/17.

Таким чином, на час звернення Міністерства Оборони України до суду з позовом, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлова будівля літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 належить на праві власності чотирьом співвласникам, наступним чином: ОСОБА_4 є власником 10/1000 частини будівлі, ОСОБА_2 415/1000 частини будівлі, ОСОБА_7 (спадкоємці: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) 315/1000 частини будівлі та ОСОБА_3 260/1000 частини будівлі. (т.2 а.с. 13-21).

Як встановлено постановою Верховного Суду Касаційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15-ц постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234 та підтверджується матеріалами справи ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.10.2006 у справі №24/612-б-43/234 припинено повноваження керуючого санацією ДП МОУ "Укрвійськбуд" Горячева С.Ю. і розпорядника майна Капелюшного І.В. та припинена процедура санації за особливостями, передбаченими ст. 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і введена загальна процедура санації.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі №24/612-б-43/234 про банкрутство припинено . У вказаній постанові суд зазначив про наступні обставини. Вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_9 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України, як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для даної справи. Крім цього, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до статті 40 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство. Тобто, як вбачається із вказаної постанови, провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у вказаній справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції зазначив, що судом апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, в зв`язку з чим обґрунтовано на підставі статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд". Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі №24/612-б-43/234, судом касаційної інстанції не надавалася оцінка висновкам апеляційного господарського суду щодо фіктивності банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Разом з тим, суд касаційної інстанції зазначив, що правові підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду відсутні. Тобто, судом касаційної інстанції не спростовано висновків апеляційного суду стосовно фіктивності банкрутства.

Ухвалою Верховного Суду України від 06.03.2008 відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234. Отже, вищевказана постанова є чинною.

Відповідно до ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

В постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 судом досліджено вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 по обвинуваченню ОСОБА_9 (заступника генерального директора по фінансово-економічній роботі ДП МОУ "Укрвійськбуд") у діях за ст. 218 Кримінального кодексу України.

Таким обставинам у справі №24/612-б-43/234 судом апеляційної інстанції було надано оцінку та встановлено надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника та встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд".

Цей факт, який встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 є преюдиціальним для справи № 953/21054/19.

В постанові Верховного Суду касаційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 917/154/15 суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що провадження у справі №24/612-б-43/234 було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.

Згідно з преамбулою Статуту ДП Укрвійськбуд (т.1, а.с.31), це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (Орган управління майном). Згідно з п.п. 2.2., 4.1., 4.2., 4.4. Статуту ДП Укрвійськбуд підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством. Пунктом 6.1. Статуту ДП Укрвійськбуд також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України).

Згідно з імперативними приписами частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення біржової угоди від 19.12..2002), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Як зазначає позивач за первісним позовом, а також, як вбачається з матеріалів справи, Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України.

Отже, порушення вимог частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та п.4.4 Статуту ДП "Укрвійськбуд", що полягає у незаконному самовільному відчуженні ДП "Укрвійськбуд" державного нерухомого майна (без згоди Міністерства оборони України та без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Окрім того, як вже було зазначено, вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі №1-175/07 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі №24/612-б-43/234 встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд».

Отже, відчуження майна у процедурі банкрутства, яке в судовому порядку було визнано фіктивним, безумовно свідчить про відсутність волі власника на таке відчуження і про вибуття майна із володіння держави внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

Будь-яких доказів, що свідчили б про наявність волі держави на відчуження спірного майна (у тому числі, судових рішень, якими було б встановлено відповідні обставини) учасниками справи не надано. Позивачем заперечується наявність волі держави на відчуження спірного майна.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, серед способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, позов про визнання права власності це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України, передбачений нею спосіб захисту спрямований не на виникнення за рішенням суду права власності позивача, а на підтвердження наявного у позивача права власності, набутого раніше на законних підставах.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до системного тлумачення приписів статті 387 Цивільного кодексу України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.

Тобто, позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник індивідуально визначеного майна.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Тобто відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про незаконність свого володіння майном (добросовісний набувач).

Згідно статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.

За змістом частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що укладення біржової угоди від 19.02.2002 № 50-02/12 у процедурі фіктивного банкрутства, поза волею власника, не призвело до припинення права власності держави на спірне майно, а відтак, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Щодо заяви відповідачів про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, суд зазначає.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України, передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника; законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України); оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 Цивільного кодексу, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

У даному конкретному випадку вимоги про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України є похідними від вимог про визнання права власності на спірне майно у відповідності до статті 392 Цивільного кодексу України, оскільки на теперішній час наявність у держави відповідного права власності не визнається відповідачами, то воно потребує захисту шляхом задоволення позову про визнання права власності в порядку передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Така позиція узгоджується з висновком Верховного суду Касаційного господарського суду від 18.02.2020 справа № 917/154/15-ц.

Отже, враховуючи, що позов у цій справі, в даному конкретному випадку, правомірно заявлено на підставі статей 392 та 388 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, отже, звернувшись з позовом у даній справі 24.10.2019, Міністерство Оборони України не пропустив строк позовної давності, а порушене право підлягає захисту.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Судом встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві користування та експлуатаціюї, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Повернення у державну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі фіктивного банкрутства, що було наслідком вчинення кримінального правопорушення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

Суд зазначає, що у спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги введений в Україні з 2018 року воєнний стан у зв`язку з збройною агресією Росії проти України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"). Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу та внаслідок продажу майна під час фіктивної процедури банкрутства може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території.

В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувач такого майна проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України. Вказане майно розташоване на території військового містечка.

Крім того, судом в рамках цивільної справи, що розглядається призначалась оціночно-будівельна та будівельно технічна експертиза, на вирішення якої поставлені наступні питання:

1.Чи наявна фактична нежитлова будівля літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м. по вул. Пушкінській, 61 у м. Харкові?

2.Якщо ні, то в якому стані вона знаходиться? Яка ринкова вартість знесеної нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м., по АДРЕСА_1 станом на 29.01.2020?

3.Яка вартість відновлювального ремонту нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м., по АДРЕСА_1 до моменту її відчуження?

4.Яка вартість відновлювального ремонту нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м., по АДРЕСА_1 станом на 01.02.2023?

Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-23/20130 від 18.01.2027 встановлено, що фактично на земельній ділянці по АДРЕСА_1 наявна частина будівлі, а саме окремі конструктивні елементи залишки фундаментів, зовнішніх та внутрішніх стін.

Нежитлова будівля за літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 знаходиться в аварійному технічному стані (категорія IV), згідно ДСТУ-НБ В.1.2-18:2016, [6.1], та непридатному для експлуатації технічному стані згідно з СОУ ЖКГ 75.11 - 35077234. 0015:2009 [7.1]. Ринкова вартість нежитлової будівлі за літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 загальною площею 516,3 м2, станом на 29.01.2020 становить: 2 941 392,0 грн, без урахування ПДВ.

Технічний стан нежитлової будівлі літ. «Е-2», загальною площею 516.3 м2 по АДРЕСА_1 , станом на дату відчуження 19.12.2002 року, був задовільний та придатний до подальшої експлуатації, тому виконувати будівельні роботи з відновлювального ремонту непотрібно.

Вартість відновлювального ремонту нежитлової будівлі літ. «Е-2» загальною площею 516,3 кв.м. по АДРЕСА_1 станом на 01.02.2023 становить 13 684 624,00 грн, без урахування ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1192 Цивільного кодексу України - з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України - особа,яка набуламайно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України - набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що на момент незаконного відчуження спірної будівлі її технічний стан був задовільний та придатний до подальшої експлуатації, без необхідності виконувати будівельні роботи з відновлювального ремонту, однак, за час незаконного володіння відповідачами будівлею, станом на 29.01.2020 будівля знаходиться в аварійному технічному стані (категорія IV) та непридатному для експлуатації, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної будівлі, вартість інженерно-вишукувальних робіт та вартість обстеження і обмірних робіт підлягають задоволенню.

При цьому суд приймає за основу розрахунок вартості будівельно-монтажних робіт на відновлення спірної будівлі, проведений ДП Міністерства Оборони України «Центральний проектний інститут» від 2022 року, відповідно до якого вартість відновлювальних робіт складає 24269238 грн., оскільки як вбачається з висновку експерта № СЕ-19/121-23/20130 від 18.01.2024 відповідно до якого вартість відновлювального ремонту спірної будівлі становить 16684624 грн., вказана вартість визначалась з урахуванням того, що відсоток наявних конструктивних елементів будівлі за літ. «Е-2» по АДРЕСА_1 на дату обстеження складає 22 %, однак зазначене не відповідає дійсності, що підтверджується матеріалами справи, а також встановлено рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08.05.2019 у справі № 640/11739/15-ц, в рамках якого встановлено, що згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи №9891 від 21.04.2017 року проведеної на підставі ухвали суду від 11.07.2016 року, нежитлова будівля за літ. "Е-2", яка знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , станом на день проведення експертизи, втратила технічні характеристики, визначені чинними правовстановлюючими документами (договорами купівлі-продажу) та матеріалами технічної інвентаризації на відповідну будівлю. Технічний стан нежитлової будівлі літ. "Е-2" по АДРЕСА_1 з фізичний зносом 96% з характеристикою - елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані. При зносі 100% залишки елемента повністю ліквідовані. Залишки нежитлової будівлі літ. "Е-2" перебувають в непридатному стані. Вказаний висновок також міститься в матеріалах, що розглядається та відповідачами не спростовувався (т. 6 а.с. 1-5).

За таких обставин, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню вартість будівельно-монтажних робіт на відновлення нежитлової будівлі в розмірі 24849238 грн. пропорційно до частки майна кожного.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що спірна будівля належить: ОСОБА_2 415/1000 частки будівлі, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (після смерті ОСОБА_7 ) 315/1000 частки будівлі, ОСОБА_3 - 260/1000 частки будівлі та ОСОБА_4 10/1000 частки будівлі, то відповідно у відсотковому співвідношенні до частки кожного у праві власності на спірну будівлю, підлягають стягненню вартість будівельно-монтажних робіт з: ОСОБА_2 = 10 312 433,80 гр; ОСОБА_5 та ОСОБА_6 = 7 827 510 гр ; ОСОБА_3 = 6 460 801,9 гр; ОСОБА_4 = 248 492,4 гр.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України єфізичні особи та юридичні особи,держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Протене будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Позивачі за зустрічним позовом не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном, а відповідно й наявності у них добросовісності такого володіння.

Судом встановлено, що відчуження спірної будівлі ОСОБА_8 відбулось на підставі біржової угоди від 19.02.2002 № 50-02/12 у процедурі фіктивного банкрутства, за результатами укладення якої, поза волею власника нерухомого майна, ДП «Укрвійськбуд» в особі ОСОБА_9 , який не мав правових підстав для його відчуження, що встановлено вироком суду, відчужено спірну будівлю ОСОБА_8 , а той в подальшому здійснив відчуження будівлі частками, відповідно до договорів купівлі-продажу, у власність позивачам за зустрічним позовом, і в цьому випадку про добросовісність не йдеться, оскільки помилка в розумінні закону не веде до добросовісності, оскільки позивачі отримали це майно не у володіння, а саме у власність.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України задоволенню не підлягають.

У відповідності зі ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідачів на користь позивача та держави, слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 256, 257, 267, 330, 344, 387, 388, 392, 1166, 1190, 1192, 1212 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 1, 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Міністерства оборони України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на стороні позивача: Державне підприємство Міністерства оборони України «»Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал», квартирно-експлуатаційне управління м. Харків, Харківська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про витребування нерухомого майна та стягнення вартості на відновлення нежитлової будівлі, задовольнити.

Визнати за Державою Україна в особі Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 00034022) право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративну будівлю Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 4685774).

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_2 нерухоме майноу виглядінежитлових приміщеньв будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номермайна 4685774,дата державноїреєстрації 23.12.2004р., що складають 415/1000 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» (м. Харків, вул. Чуваська, 3, 61177, код ЄДРПОУ 35780213) в експлуатацію.

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (правонаступники ОСОБА_7 ) нерухоме майноу виглядінежитлових приміщеньв будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номермайна 4685774,дата державноїреєстрації 23.12.2004р., що складають 315/1000 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» (м. Харків, вул. Чуваська, 3, 61177, код ЄДРПОУ 35780213) в експлуатацію.

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 нерухоме майноу виглядінежитлових приміщеньв будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номермайна 4685774,дата державноїреєстрації 23.12.2004р., що складають 16/100 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» (м. Харків, вул. Чуваська, 3, 61177, код ЄДРПОУ 35780213) в експлуатацію.

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_3 нерухоме майноу виглядінежитлових приміщеньв будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номермайна 4685774,дата державноїреєстрації 14.12.2007р., що складають 100/1000 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» (м. Харків, вул. Чуваська, 3, 61177, код ЄДРПОУ 35780213) в експлуатацію.

Витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_4 нерухоме майноу виглядінежитлових приміщеньв будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номермайна 4685774,дата державноїреєстрації 14.12.2007р., що складають 10/1000 частки власності у нежитловій будівлі Літера «Е-2», цегляний, «Т» образний, двоповерховий будинок, розміром 24м?12 м, загальною площею 516,3 м2, та передати державному підприємству Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (м. Київ, вул. Вінницька, 14/39, 03151, код 24308300) в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» (м. Харків, вул. Чуваська, 3, 61177, код ЄДРПОУ 35780213) в експлуатацію.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України загальну вартістьбудівельно-монтажнихробіт навідновлення спірноїнежитлової будівлі,вартість інженерно-вишукувальнихробіт тавартість обстеженняі обмірнихробіт узагальній сумі 24849 238 (двадцять чотири мільйони вісімсот сорок дев`ять тисяч двісті тридцять вісім) гривень 00 копійок, пропорційно до розміру частки майна кожного, а саме:

стягнути з ОСОБА_2 накористь Міністерства оборони України 10 312 433,80 гр;

стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь Міністерстваоборони України 7 827 510 гр ;

стягнути з ОСОБА_3 накористь Міністерстваоборони України 6 460 801,9 гр;

стягнути з ОСОБА_4 на користь Міністерстваоборони України 248 492,4 гр.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Міністерства оборони України судовий збір в розмірі 3825 (три тисячі вісімсот двадцять п`ять) грн. по 765 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь на користь держави судовий збір в розмірі 372738 (триста сімдесят дві тисячі сімсот тридцять вісім) грн. 57 коп. по 74547 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот сорок сім) грн. 71 коп. з кожного.

Відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Міністерства оборони України, треті особи, яку не заявляють самостійні вимоги на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківська філія», квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків, Фонд Державного майна України, Кабінет Міністрів України про визнання права приватної спільної часткової власності за набувальною давністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua

Учасники справи:

Позивач: Міністерство оборони України ( 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський,6, код ЄДРПОУ 00034022);

Відповідачі:

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 );

ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 );

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 );

ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_5 );

ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_6 );

Треті особи:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» ( 03151, м. Київ, вул. Вінницька 14/39, код ЄДРПОУ 24308300);

Філія Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» «Харківський філіал» ( 61177, м. Харків, вул. Чуваська, 3, код ЄДРПОУ 35780213);

Квартирно-експлуатаційнийвідділ м.Харків ( код ЄДРПОУ 07923280, 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61);

Фонд державного майна України (01601, м. Київ-133, вул. Кутузова, 18/9);

Кабінет Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2);

Харківська спеціалізованапрокуратура увійськовій таоборонній сферіоб1єднанихсил ( 61045, м. Харків, вул. Клочківська, буд.228ж).

Повний текст рішення виготовлений 07.06.2024.

Суддя С.Л. Шаренко


Суд	Київський районний суд м.Харкова
Дата ухвалення рішення	07.06.2024
Оприлюднено	17.06.2024
Номер документу	119734453
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Шаренко С. Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 07.06.2024 по справі 953/21054/19КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Судовий реєстр по справі —953/21054/19

Рішення від 07.06.2024

Рішення
від 07.06.2024 по справі 953/21054/19
КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА