Постанова

від 11.06.2024 по справі 902/1372/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Справа №902/1372/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика" та Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2024 (суддя Шамшуріна М.В., повний текст рішення складено 08.04.2024)

за позовом Керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі

1) Харківської обласної державної (військової) адміністрації

2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерне товариство "Українська залізниця"

про стягнення 503 077,60 грн

за участю:

прокурора - Рункевич І.В.

представника позивача-1 - не з`явився,

представника позивача-2 - не з`явився,

представника відповідача - Кобець Р.Ю.

представника третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.03.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Вінницька птахофабрика" до Державного бюджету України 229215,52 грн пені за несвоєчасне виконання зобов`язань з поставки товару. Стягнуто з ТОВ "Вінницька птахофабрика" на користь Харківської обласної прокуратури 6876,82 грн судових витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 273 862,08 гривень пені відмовлено.

Судом встановлено, що замовником та платником свої зобов`язання за договором виконано належним чином, в той же час відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної поставки товару належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні зобов`язання з поставки товару.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо своєчасної поставки товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині своєчасної поставки товару, а тому вимога про стягнення неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

При цьому, перевіривши здійснений прокурором розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного ним періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування прокурором, що прострочення з поставки товару згідно рахунку №17 від 28.03.2022 виникло з 05.04.2022 року.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання складає 458431,03 грн, а відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 44 646,57 грн слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Водночас, враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд частково задоволив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 458431,03 грн, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 229 215,52 грн, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У разі відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги просить зменшити розмір заявленої пені на 95%.

Із врахуванням положень ст.204, 629 ЦК України щодо обов`язковості договору та презумпції правомірності, а також п.6.1 договору, апелянт, зокрема, вказує, що сторони визначили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на рахунок платника, тобто АТ "Українська залізниця", а не на користь Державного бюджету України. Відсутні жодні підстави для стягнення пені не в порядку, передбаченому обов`язковим для виконання договором.

Вважає, що та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам не нівелюють умов договору, оскільки особливі умови про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ "Українська залізниця", а тому отримувачем пені за даним договором є виключно АТ "Укрзалізниця".

Разом з тим, відповідач наголошує, що АТ "Укрзалізниця" є самостійною юридичною особою, яка вправі набувати цивільні права та обов`язки, здійснювати їх захист. Більше того, АТ «Укрзалізниця» не є суб`єктом владних повноважень, що виключає можливість прокурору звернутися до суду з відповідним позовом від імені юридичної особи.

Скаржник також вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, оскільки не врахував відсутність завданих збитків через поставку, тривалість прострочення виконання зобов`язання та ступінь виконання, допомогу групи компаній МХП Збройним силам України, у яку входить відповідач, а також не врахував, що період поставки припав на початок збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, відповідач вважає, що в своїй сукупності наявні підстави для зменшення штрафних санкцій на 95 %.

Крім того, не погоджуючись з винесеним рішенням, Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури також звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Салтівської окружної прокуратури задоволити в повному обсязі. Судові витрати просить стягнути з відповідача.

У своїй апеляційній скарзі, посилаючись на ст.180, 265, 267 ГК України, ст.530, 631, 712 ЦК України, а також враховуючи розмежування понять "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання", прокурор вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо дати, з якої виникло прострочення з поставки товару, оскільки сторонами у договорі було узгоджено строк поставки саме протягом 2 календарних днів, а не робочих днів.

Прокурор також не погоджується з висновком суду про можливість зменшення розміру нарахованої пені на 50 % на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, оскільки відповідно до матеріалів справи, жодних виняткових обставин, які б зменшували відповідальність відповідача, не встановлено. Введення в Україні воєнного стану та проведення бойових дій на території Харківської області не є для сторін договору обставинами непереборної сили та були враховані сторонами при укладенні договору.

Також вказує, що судом не враховано мету укладення договору між Харківською обласною військовою адміністрацією та ТОВ "Вінницька птахофабрика", а також інтереси замовника за цим договором, що мають суттєве значення для розгляду справи. Визначений договором строк поставки товару у 2 дні, мав істотне значення для замовника, так як придбані продовольчі товари використовувались для запобігання гуманітарної катастрофи серед цивільного населення в регіоні проведення активних бойових дій.

Відтак, вважає, що у даній справі має місце незаперечна значимість порушення інтересів держави, оскільки безпідставне та необґрунтоване зменшення пені, що підлягає стягненню з ТОВ "Вінницька птахофабрика", є неприпустимим в сучасних умовах, адже призводить до посилення дефіциту коштів у резервному фонді Державного бюджету України, яких наразі щоденно потребує Україна в умовах російсько-Української війни. Зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Позивач-2 подав до суду заяву щодо поданих апеляційних скарг, у якій просив апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури задоволити повністю, а у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Вінницька птахофабрика" - відмовити .

У судове засідання, призначене на 11.06.2024 року, позивачі та третя особа не забезпечили явку уповноважених представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2, а.с.131-136, 138-143).

Згідно заяв від 26.04.2024 (т.2, а.с.150-151) та від 15.05.2024 (т.2, а.с.162) позивачі просили розгляд справи здійснювати за відсутності їх представників за наявними матеріалами у справі.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги належне повідомлення учасників справи про розгляд справи та той факт, що їх явка в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також зважаючи на відповідні заяви позивачів, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

10.06.2024 відповідач подав до суду клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв`язку із розглядом справи №917/1957/23 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, яка є аналогічною даній справі за своїм змістом, предметом та складом учасників.

Відтак, з метою повного та всебічного розгляду справи, а також врахування позиції Верховного Суду в даній категорії справ щодо незастосування до спірних правовідносин ст.629 ЦК України, яка встановлює ключовий принцип обов`язковості договору, та ст. 204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину, оскільки відсутній висновок Верховного Суду про можливість зміни визначеного у договорі порядку стягнення пені, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, просить відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

У відповідності до ч.1, 2 ст.202 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч.2 ст. 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

При цьому, апеляційний суд вважає, що подібність даної справи і справи №917/1957/16, на яку вказує відповідач, не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у даній справі, оскільки судом встановлено, що зібрані докази у матеріалах справи дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом розгляду.

Крім того, ст.228 ГПК України передбачає право суду зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи, зокрема, у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Водночас, відповідач обґрунтовує своє клопотання розглядом подібної справи саме Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, що також виключає право суду та можливість зупинити провадження у справі з власної ініціативи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційних скарг за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №185 від 02.03.2022 року "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", 05.03.2022 року між Харківською обласною військовою адміністрацією (замовник), Aкціонерним товариством "Укрзалізниця" (платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика" (постачальник) укладено тристоронній договір на постачання продовольчих товарів шляхом приєднання сторін до договору, оприлюдненого на сайті АТ "Укрзалізниця" за бюджетною програмою 3101710, КЕКВ 2620 (т.1, а.с. 33-42).

Пунктом 1.1. договору визначено, що за цим договором - постачальник зобов`язується поставити та доставити замовнику продовольчі товари (надалі - товар (-и)), перелік, кількість, ціни та умови поставки згідно з Інкотермс (у редакції 2010 року) яких зазначаються замовником у заявках, а замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.

Згідно пункту 2.1. договору загальна ціна (вартість) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів.

За умовами п.2.2. договору, оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185, на таких умовах: попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

За умовами п.5.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності Замовника до приймання товару.

Відповідно до п.5.4., 5.5. договору, товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково. Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару негайно передається замовником платнику у визначеному цим договором порядку.

За умовами пункту 6.1. договору у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

На виконання умов договору, Харківською обласною військовою адміністрацією на адресу ТОВ "Вінницька птахофабрика" направлено заявки на закупівлю продовольчих товарів: четверть задня курчат-бройлерів заморожена (нефасований блок 15 кг, Qualiko, СНД), КОД ДК 021:2015 - 15112130-6.

У відповідь на вказані заявки постачальником було виставлено замовнику рахунки за постачання продовольчих товарів: четверть задня курчат - бройлерів заморожена (нефасований блок 15 кг, ТМ Qualiko, СНД) КОД ДК 021:2015 - 15112130-6):

- рахунок № 6 від 11.03.2022 (товар у кількості 194 000 кг за ціною - 28,00 грн.(без ПДВ) на загальну суму - 6 518 400, 00 грн. (з ПДВ) (т.1, а.с. 43);

- рахунок №11 від 14.03.2022 року (товар у кількості 970 000 кг за ціною - 31,08 грн (без ПДВ), на загальну суму - 36 177 120, 00 грн (з ПДВ) (т.1, а.с. 45);

- рахунок №17 від 28.03.2022 року (товар у кількості 970 000 кг за ціною - 35 грн (без ПДВ), на загальну суму - 40 740 000, 00 грн (з ПДВ) (т.1, а.с.47).

Згідно вказаних рахунків АТ "Укрзалізниця" перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 30 % вартості товару, а саме 12.03.2022 - 1955520,00 грн, 15.03.2022 - 10853136, 00 грн, 31.03.2022 - 12222000,00 грн (т.1, а.с.52-54).

На виконання умов договору замовлений та погоджений за виставленими рахунками товар був поставлений замовнику:

- 24.03.2022 року на підставі видаткової накладної №ВТ200003573 від 24.03.2022 (т.1, а.с. 44) згідно рахунку №6 від 11.03.2022;

- 04.04.2022 на підставі видаткової накладної № КП200077166 від 04.04.2022 (т.1, а.с.46) згідно рахунку №11 від 14.03.2022;

- 09.04.2022 на підставі видаткової накладної №КП200077609 від 09.04.2022 (т.1, а.с.48) згідно рахунку №17 від 28.03.2022.

Відповідно до погоджених сторонами рахунків відповідачем було поставлено Харківській обласній військовій адміністрації товару у кількості 2 134 000,00 кг на загальну суму 83 435 520,00 грн з ПДВ.

На виконання пп.2.2.2. п 2.2. договору, АТ "Укрзалізниця" на підставі платіжних інструкцій від 28.03.2022, 08.04.2022 та 13.04.2022 було здійснено остаточний розрахунок за поставлений товар на користь постачальника у сумах 1 955 520,00 грн, 2 607 360,00 грн, 25323984,00 грн та 28 518 000,00 грн (т.1, а.с.54-57).

Враховуючи порушення умов договору ТОВ "Вінницька птахофабрика" щодо строку поставки товару, прокурор в інтересах Харківської обласної державної (військової) адміністрації, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені у розмірі 503 077,60 грн, нарахованої на підставі пункту 6.1. договору.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 07.08.2023 Салтівська окружна прокуратура міста Харкова повідомила Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ "Вінницька птахофабрика", як постачальником своїх договірних зобов`язань з постачання продовольчих товарів тривалого зберігання з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а також наявності підстав для стягнення відповідних штрафних санкцій за прострочення зобов`язання у судовому порядку. Також прокуратура просила надати відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави. Одночасно проінформовано, що у разі не звернення вказаними органами з відповідним процесуальним документом до суду, прокурором на підставі положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" буде використано своє право на представництво інтересів держави в суді.

У відповідь на вказаний лист Харківська обласна військова адміністрація листом від 24.08.2023 із посиланням на положення п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України повідомила, що може звернутися з таким позовом і після закінчення дії воєнного стану та зауважила, що у викладених прокурором правових відносинах відсутні ознаки нездійснення або здійснення неналежним чином компетентним органом захисту інтересів держави.

Листом від 10.08.2023 Міністерство повідомило, що не є стороною за укладеним тристороннім договором, тому відсутні правові підстави для вжиття Міністерством заходів щодо стягнення з ТОВ "Вінницька птахофабрика" пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки передбачених ним.

20.10.2023 року Салтівська окружна прокуратура міста Харкова у порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомила Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, що прокуратурою в інтересах держави в особі вказаних органів буде подано позовну заяву до ТОВ "Вінницька птахофабрика" про стягнення до Державного бюджету України внаслідок неналежного (несвоєчасного) виконання зобов`язання з поставки товару за договором на постачання продовольчих товарів пені у розмірі 503077,61 грн.

Звертаючись з позовом, прокурор обґрунтовує, що державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні законності використання бюджетних коштів та належного виконання зобов`язань, які укладаються з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, на фінансування яких державою виділяються бюджетні кошти.

Отже, звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на відновлення зазначених інтересів, оскільки стягнення на користь Державного бюджету з постачальника пені за договором є компенсацією за прострочення виконання зобов`язання за договором поставки, що відповідає засадам забезпечення фінансування нагальних потреб держави в умовах воєнного стану.

Аналізуючи вказане, апеляційний суд враховує, що Харківська обласна військова адміністрація та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України були обізнані про необхідність захисту інтересів держави, мали час, можливість та відповідні повноваження для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, однак цим правом не скористалася, а тому суд вважає, що вказані органи фактично усунулися від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді відповідних органів про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, а також відсутність заперечення уповноважених органів на повідомлення про намір здійснювати представництво, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивачі належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Поряд з цим, колегія суддів також звертає увагу, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивачів та не є їх альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті позовних вимог, колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі договору на постачання продовольчих товарів від 05.03.2022, укладеного шляхом приєднання сторін до договору, оприлюдненого на сайті АТ "Укрзалізниця" за бюджетною програмою, який за своєю правовою природою є договором поставки, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, яка кореспондується зі ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як передбачено п.2 ч.1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п.5.4. договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання пункту 2.2. договору АТ "Укрзалізниця" перераховано ТОВ "Вінницька птахофабрика" 12.03.2022 - попередню оплату (30% від визначеної у рахунку № 6 від 11.03.2022 вартості товару) у розмірі 1 955 520, 00 грн, 15.03.2022 - попередню оплату (30% від визначеної у рахунку № 11 від 14.03.2022 вартості товару) у розмірі 10 853 136, 00 грн та 31.03.2022 - попередню оплату (30% від визначеної у рахунку № 17 від 28.03.2022 вартості товару) у розмірі 12 222 000,00 грн.

Враховуючи здійснення попередньої оплати, товар мав бути поставлений замовнику до 14.03.2022 (згідно рахунку №6), до 17.03.2022 (згідно рахунку №11) та до 04.04.2022 (згідно рахунку №17) з урахуванням положень ст.252, 253, 254 ЦК України.

Разом з тим, поставка товару згідно рахунку №6 від 11.03.2022 відбулась 24.03.2022, згідно рахунку №11 від 14.03.2022 - 04.04.2022, згідно рахунку №17 від 28.03.2022 -09.04.2022, тобто з порушенням строку встановленого умовами договору, що підтверджується видатковими накладними (т.1, а.с. 44, 46, 48), письмовими поясненнями учасників справи та визнається відповідачем.

Відтак, вбачається, що замовником та платником свої зобов`язання за договором виконано належним чином, в той же час відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної поставки товару належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні зобов`язання з поставки товару згідно умов договору.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, ст.230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч.4 ст.231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями п.6.1. договору сторони погодили, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Зважаючи на встановлений факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару, вимога про стягнення неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству та положенням договору.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку нарахування заявленої до стягнення суми пені, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість пені лише в сумі 458 431,03 грн, а тому у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 44646,57 грн слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Доводи апеляційної скарги прокурора, що прострочення з поставки товару згідно рахунку №17 від 28.03.2022 виникло з 03.04.2022 року, не заслуговують на увагу, оскільки кінцевий строк поставки товару за вказаним рахунком припадає на вихідний день (02.04.2022), а тому відповідно до положень ст.252, 253, 254 ЦК України, днем закінчення строку поставки є перший за ним робочий день. Відтак, прострочення з поставки товару згідно рахунку № 17 від 28.03.2022 виникло з 05.04.2022, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.

Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21, від 23.11.2023 у справі №917/991/22).

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені судом першої інстанції вірно враховано ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем здійснено поставку товару за договором у повному обсязі, термін прострочення за кожною поставкою товару був незначним та прокурором не надано доказів наявності негативних наслідків порушення зобов`язання, у тому числі збитків у зв`язку з простроченням поставки товару та їх розміру.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про застосування дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені, наданих ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, та вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованої у даній справі пені на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.

З урахуванням зменшення розміру пені на 50%, та зважаючи на те, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 458 431,03 грн, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 229 215,52 грн.

Щодо клопотання відповідача в апеляційній скарзі про зменшення нарахованих штрафних санкцій до 95%, апеляційний суд вважає, що зменшення розміру штрафних санкцій на 95% нівелюватиме саме значення пені як компенсації за порушення строку виконання зобов`язання та порушуватиме справедливий баланс інтересів сторін у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19,від 15.06.2022 у справі №922/2141/21).

Доводи відповідача про безпідставність стягнення грошових коштів до Державного бюджету України та відповідно неналежність позивача в особі Харківської обласної військової адміністрації не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Статтею 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації. Рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування.

В умовах воєнного стану у зв`язку з утворенням Харківської ОВА, згідно указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", №68/2022 "Про утворення військових адміністрацій", ст.4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", до останньої перейшли повноваження обласної державної адміністрації.

Згідно ч.6 ст.4 Закону України Закону України "Про правовий режим воєнного стану" фінансування діяльності військових адміністрацій із виконання повноважень органів місцевого самоврядування здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів, виконання інших функцій - за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до приписів ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обласні військові адміністрації здійснюють на відповідній території повноваження, віднесені до їхньої компетенції цим Законом, зокрема, щодо складання та затвердження відповідно районних, обласних бюджетів, внесення змін до них, затвердження звітів про їх виконання; розподілу переданих з державного бюджету коштів у вигляді дотацій, субвенцій відповідно між районними бюджетами, місцевими бюджетами міст обласного значення, сіл, селищ, міст районного значення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 252 від 11.03.2022 року "Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану" визначено, що з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період воєнного стану виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням таких особливостей: органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи, місцеві державні адміністрації, військово-цивільні адміністрації продовжують здійснювати бюджетні повноваження, а у разі утворення військових адміністрацій такі повноваження здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Положеннями абз.3 пп.1 п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" передбачено, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" уповноважується виступати платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, зі здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави, зокрема, на придбання необхідних продовольчих товарів.

Харківська обласна військова адміністрація як замовник є стороною публічного договору на постачання продовольчих товарів, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика" та Акціонерним товариством "Українська залізниця".

Згідно умов договору до повноважень Харківської обласної військової адміністрації віднесено, зокрема направлення постачальнику заявки на постачання товару, погодження рахунків на оплату, прийняття товару та підписання документів на передачу товару, перевірка відповідності його асортименту, кількості, якості прийнятого товару, а також строків його постачання, ініціювання вирішення спорів за договором у судовому порядку.

Договір, укладений між Харківською обласною військовою адміністрацією, Акціонерним товариством "Укрзалізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика" фінансувався за рахунок коштів резервного фонду Державного бюджету.

Кошти для фінансування виконання з боку замовника цього договору виділялись Мінінфраструктури у вигляді субвенції відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 року № 193 "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету" з подальшим їх перерахуванням на рахунок Акціонерного товариства "Укрзалізниця", яке за договором було платником та здійснило попередню оплату за договором, а після завершення поставки остаточний розрахунок на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика".

Із наведених обставин вбачається, що Харківська обласна військова адміністрація має статус розпорядника бюджетних коштів та є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Положеннями пунктів 3-5 Порядку та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 року №528, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - Акціонерне товариство "Укрзалізниця". Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок Акціонерного товариства "Укрзалізниця", відкритий в державному банку. Кошти, використані Акціонерним товариством "Укрзалізниця" для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Відповідно до вимог бюджетного законодавства Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України як головний розпорядник коштів Державного бюджету забезпечило виконання функцій в частині надання з резервного фонду Державного бюджету України субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, перерахування коштів субвенції на рахунок Акціонерного товариства "Укрзалізниця" відкритий в державному банку та здійснено заходи щодо відображення в обліку операцій у частині отриманих місцевими бюджетами доходів.

Враховуючи викладене, а також те, що АТ "Укрзалізниця" перераховувала постачальнику не власні кошти, а кошти, які були отримані ним з рахунку державного казначейства для виконання функцій платника, які виділялися державою для ОВА у вигляді субвенції, апеляційний суд вважає вірним висновок господарського суду про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язань з поставки товару до Державного бюджету України.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подані апеляційні скарги не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржників згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 28.03.2024 у справі №902/1372/23 залишити без змін, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька птахофабрика" та Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "14" червня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.