Постанова

від 13.06.2024 по справі 520/12887/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/144/24

Справа № 520/12887/18

Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

представника РО ПП «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви

Одеської єпархіїУкраїнської православноїцеркви м.Одеса» Колотенка О.П.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року за позовом ОСОБА_5 до Релігійної громади Різдва Богородиці, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяни Миколаївни, Релігійної організації православна парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської єпархії Української православної церкви м. Одеса», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2018 року ОСОБА_5 звернувся до суду із позовною заявою до Релігійної громади Різдва Богородиці, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М., Релігійної організації православна парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської єпархії Української православної церкви м. Одеса», ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви, просить суд визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_7 , посвідчений 22.11.2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяною Миколаївною за реєстровим номером №4026.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_5 вказує, що він є племінником ОСОБА_7 , його матір - ОСОБА_8 є рідною сестрою ОСОБА_7 , який зареєстрований з 1983 року та постійно проживав з 2005 року разом з ним - племінником ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , однак 02 травня 2014 року ОСОБА_7 вийшов з будинку та не повернувся по цей час.

Позивач вказує, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 27 лютого 2015 року, по цивільній справі №520/10957/15-ц за заявою ОСОБА_5 , заінтересована особа - Київський РВ ГУ МВС України в Одеській області про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, заяву ОСОБА_5 задоволено, визнано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан Туруханського району Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , безвісно відсутнім з 02 травня 2014 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року, яке набрало законної сили 15 березня 2018 року, по цивільній справі №520/5991/17 за заявою ОСОБА_5 , заінтересована особа - Київський ВП ГУ НП в Одеській області про оголошення фізичної особи померлою, заяву ОСОБА_5 задоволено, оголошено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан Туруханського району Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , померлим від дня набрання законної сили даного рішення.

Позивач зазначає,що оголошення ОСОБА_7 померлимбуло потрібнояк длязбереження йогомайна,так ідля оформленняспадщини,яка складаєтьсяз 7/10частин домоволодінняза адресою: АДРЕСА_1 , ним - ОСОБА_5 , який є спадкоємцем останнього другої черги за правом представлення його матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно ст. 1262, ст. 1266 ч. 3 ЦК України як племінник спадкодавця.

Позивач вказує, що 19 червня 2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис №27, згідно якого ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після смерті ОСОБА_7 , відкрилася спадщина на 7/10 частин житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку ОСОБА_5 він прийняв спадщину, яка залишись після ОСОБА_7 , що підтверджується його заявою від 01.08.2018 приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. у спадковій справі №14/2018, витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 01.08.2018.

Однак, приватний нотаріус Сегеченко І.М. повідомила позивачу про те, що існує заповіт від імені ОСОБА_7 , посвідчений 22 листопада 2006 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяною Миколаївною за реєстровим номером №4026, згідно якого майно заповідано іншим особам, з яких, Релігійна громада Різдва - Богородиці прийняла спадщину, а він позбавлений права спадкування.

ОСОБА_5 вважає, що цей заповіт є недійсним, оскільки він складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, він вочевидь викладений українською мовою із вказівкою нотаріуса в посвідчувальному написі про те, що текст заповіту нібито записаний зі слів ОСОБА_7 , до підписання прочитаний уголос заповідачем (за формою №39, чинною на той момент).

Проте, як стверджує позивач, ОСОБА_7 , який народився та виріс в Красноярському краю Росії за часів СРСР, до міста Одеси приїхав лише в 1983 році, коли йому було за 30 років, української мови не знав, у школі та пізніше цю мову ніколи не вивчав, не розумів та навіть не намагався зрозуміти, завжди спілкувався російською та вимагав перекладу саме на неї з української, а не навпаки.

Також позивач вказує, що ОСОБА_7 не знав як писати українською мовою, тому, якщо у тексті заповіту є рукописні записи від його імені, то вони могли бути вчинені або іншою особою, або ОСОБА_7 під диктовку іншої особи. Це цілком могло мати місце, тому що ОСОБА_7 зловживав алкогольними напоями, часто перебував у нетверезому стані протягом тривалого часу, фактично у запоях.

Таким чином, із посиланням на ч. 1 ст. 1257 ЦК України, п. п. 9, 14, 39, 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом МЮУ 03.03.2004 за №20/5, зареєстрованою МЮУ 03.03.2004 за №283/8882, яка була чинна на момент посвідчення заповіту, позивач вважає, що приватний нотаріус Луцях Т.М. не могла записати заповіт на українській мові зі слів ОСОБА_7 , який цю мову не знав, він не міг прочитати заповіт самостійно вголос мовою, яку не розумів та не володів.

Крім того, на думку позивача, через вищезазначені обставини, ОСОБА_7 не міг самостійно від руки вчинити записи в заповіті українською мовою, але це можливо було іншою особою замість нього або самим ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння або похмілля, під диктовку іншої особи.

Також, позивач вважає, що нотаріус мав підстави для застосування п. 39 Інструкції з огляду на зловживання ОСОБА_7 спиртними напоями, відкласти вчинення заповіту та з`ясувати питання недієздатності або обмеженої дієздатності заповідача у встановленому порядку, проте, цього всупереч своїм обов`язкам щодо виконання вимог за ст. ст. 5, 7, 48 Закону України «Про нотаріат» (в чинній на той момент редакції) не зробив, поставив посвідчувальний напис, який не міг відповідати дійсній волі ОСОБА_7 та вчиненим ним насправді діях, текст заповіту ніким не перекладався в жодній формі, у посвідчувальному написі про це не зазначено.

З урахуванням викладеного, з посиланням на те, що оскаржуваний заповіт порушує його права та інтереси, оскільки він незаконно позбавляється права на спадкування за законом, а у разі визнання заповіту недійсним він одержить право на спадкування за законом на загальних підставах, ОСОБА_5 звернувся до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2018 року було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірини Миколаївни належним чином завірену копію спадкової справи №14/2018, заведеної після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. належним чином завірену копію заповіту від імені ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. 22.11.2006 за реєстровим номером №4026.

05 жовтня 2018 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. надійшла належним чином завірена копія заповіту від імені ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. 22.11.2006 за реєстровим номером №4026.

10 жовтня 2018 року від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко Ірини Миколаївни надійшла належним чином завірена копія спадкової справи №14/2018, яка заведена після смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року за заявою позивача в справі було призначено судову почеркознавчу експертизу, доручено проведення судової почеркознавчої експертизи Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз, провадження у справі зупинено до закінчення проведення експертизи та повернення справи до Київського районного суду м. Одеси.

03 липня 2019 року до Київського районного суду м. Одеси від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта судово-почеркознавчої експертизи від 06.06.2019 за №18-6025.

У відзиві на позовну заяву приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. просила суд відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову в повному обсязі. Також вказує, що дійсно 22 листопада 2006 року, нею було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7 , своє бажання щодо його посвідчення він висловив усно. До моменту складання самого заповіту, громадянин ОСОБА_7 неодноразово звертався до її нотаріальної контори за наданням усних консультацій щодо складання заповіту, його змісту та додержання його волі, викладеної в заповіті після його смерті.

Приватний нотаріус Луцях Т.М. вказує, що під час свого особистого візиту до її нотаріальної контори, ОСОБА_7 було надано оригінал свого громадянського паспорту та висловлено повторне, обмірковане, усне бажання скласти та підписати заповіт відповідного змісту. Будь-яких сумнівів щодо обсягу його цивільної дієздатності, а саме сумнівів щодо усвідомлення ОСОБА_7 своїх дій та можливості керувати ними в нотаріуса не виникло. Свої наміри він висловив чітко та зрозуміло, крім того, надав назви, прізвища, ім`я та по-батькові тих, на ім`я кого бажав скласти вищезгаданий заповіт та відповідно до кого бажав висловити свою волю.

ОСОБА_7 , як зазначає нотаріус, висловив своє бажання записати заповіт, посвідчений від його імені за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а саме надрукувати на комп`ютері шляхом усного прохання, що передбачено ст. 1248 ЦК України та п. 1.7. Глави 3 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а саме: нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих засобів.

Крім того, приватний нотаріус вказує на те, що редакція п. 1.7. Глави 3 Розділу II Порядку відрізняється від редакції ст. 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом МЮУ 03 березня 2004 року, за №20/5, де було раніше зазначено: «Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.». Тобто, раніше в інструкції була пряма вказівка про необхідність зазначення цих обставин власноручно заповідачем.

Приватний нотаріус стверджує, що ОСОБА_7 після того, як прочитав уголос заповіт, складений та записаний з його слів за допомогою загальноприйнятих технічних засобів зазначив у ньому (заповіті) власноручно українською мовою «Заповіт мною прочитано вголос і підписано особисто, підпис та своє прізвище, ім`я, по-батькові». Під час складання, ознайомлення зі змістом вищезгаданого заповіту, а також його прочитання вголос у ОСОБА_7 не виникло жодного питання щодо викладення заповіту українською мовою або складності під час його прочитання вголос, крім того, громадянин ОСОБА_7 не висловлював жодного побажання щодо перекладу тексту заповіту з української мови на російську або будь-яку іншу мову.

На думку нотаріуса, твердження позивача про незнання ОСОБА_7 української мови є скоріш за все припущенням або непідтвердженою думкою.

Приватний нотаріус також вказала, що належним відповідачем за даною справою є Релігійна громада Різдва Богородиці, а не нотаріус, який посвідчував відповідний заповіт, оскільки нотаріус не є суб`єктом спірних матеріально-правових відносин, у даному випадку спадкових. Нотаріус не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Отже, відповідати, тобто виконувати обов`язки, підтверджені судовим рішенням у справі, можуть тільки суб`єкти матеріальних правовідносин. Таким чином, нотаріус не є відповідачем у справах, що виникають із цивільних відносин, пов`язаних з нотаріальною дією. Нотаріус може бути свідком або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має.

16 вересня 2019 року судом, з власної ініціативи, було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Релігійну організацію православна парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської єпархії Української православної церкви м. Одеса», ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

16 жовтня 2019 року судом було задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідачів, та залучено до участі у справі в якості співвідповідачів - Релігійну організацію православна парафія «Релігійна громада Всіхсвятської (Кладовищенської) церкви Одеської єпархії Української православної церкви м. Одеса», ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , та, з урахуванням залучених співвідповідачів, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Релігійної громади Різдва Богородиці, та відповідача ОСОБА_3 просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 в повному обсязі. Також вказує, що складання заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_7 було вільним і відповідало його волі, а висновок експерта у справі є доказом, який підтверджує справжність рукописного тексту заповідача ОСОБА_7 , на підставі вільного волевиявлення, що відповідало його волі, і йому слід давати належну оцінку. В сукупності доказів можна дійти законного та обґрунтованого висновку про те, що напис в оспорюваному позивачем заповіті здійснено саме заповідачем ОСОБА_7 , а не іншою особою.

Також, на думку представника відповідачів, показання свідків, що на боці позивача, з приводу поведінки особи заповідача ОСОБА_7 , не можуть бути достатніми та належними доказами, і матимуть лише побічне значення, які ґрунтуються на припущеннях, і не можуть підтверджувати надумані та неправдиві доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року позов ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_5 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання до апеляційного суду ні ОСОБА_5 , ні його адвокат Орез В.П. не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно.

22 травня 2024 року від адвокат Орез В.П., який діє в інтересах ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю адвоката в розгляді кримінальної справи. На підтвердження чого надано копію повістки про виклик до суду в кримінальному провадження №492/431/19, на 13.06.2024 о 14.00 год, в Одеському апеляційному суді.

Однак, колегія суддів не вважає за доцільне відкладення розгляду даної справи та відмовляє в задоволенні даного клопотання, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Збирання нових доказів не входить до повноважень апеляційного суду.

Крім того, згідно ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційна скарга ОСОБА_5 тривалий час знаходиться в провадженні Одеського апеляційного суду, а саме з квітня 2020 року, тому позивач мав достатньо часу, в разі необхідності та достатньої зацікавленості в розгляді справи, в повній мірі реалізувати свої процесуальні права з доведення своєї правової позиції по справі.

Апеляційним судом також враховується, що адвокат Орез В.П., просив відкласти розгляд справи на іншу дату у зв`язку із зайнятістю в розгляді кримінального провадження, яке призначено в приміщенні Одеського апеляційного суду 13.06.2024 о 14.00 год, при цьому розгляд апеляційної скарги в даній цивільній справі призначено 13.06.2024 на 13.50 год, у зв`язку із чим адвокат Орез В.П. мав можливість в разі достатньої зацікавленості надати пояснення в даній справі.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав взагалі).

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Заповіт є правочином, а тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено статтею 1247 ЦК України, якою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту);

3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_5 є племінником ОСОБА_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, копією свідоцтва про укладення шлюбу (т. 1 а.с. 10-13).

ОСОБА_7 , на підставі свідоцтва про право власності від 01.08.2003, належало 7/10 частин домоволодіння АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , сестра ОСОБА_7 , померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 15 липня 2005 року Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси (т. 1 а.с. 14).

На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, 05 жовтня 2018 року Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. надіслала на адресу суду належним чином

З якої вбачається, що вбачається, що 22 листопада 2006 року ОСОБА_7 було складено заповіт відповідно до якого, належне йому право власності на 7/10 (сім десятих) частин домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , будинок під номером чотири, він заповідає таким чином 19/20 (дев`ятнадцять двадцятих) частин вищезгаданої частини домоволодіння, у рівних частках кожному: Українській Православній Церкві Храм Різдва Богородиці; Українській Православній Церкві Одеської Єпархії Парафіяльної Ради Всіхсвятського Храму; ОСОБА_6 ; 1/20 частину вищезгаданої частини домоволодіння ОСОБА_3 . Крім того, покладав на ОСОБА_6 обов`язок поховати його тіло на Ново-Міському кладовищі. Свого племінника ОСОБА_5 він позбавив права спадкувати його майно (т. 1 а.с. 40).

У вказаному заповіті міститься рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос і підписано. ОСОБА_7 » (т. 1 а.с. 40 на звороті).

Вказаний заповіт було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяною Миколаївною 22 листопада 2006 року, зареєстровано в реєстрі за 4026 (т. 1 а.с. 40 на звороті).

Вказаний заповіт є чинним і внесений до Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), що підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №52642862 від 17.07.2018 (т. 1 а.с. 20).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року, яке набрало законної сили 01 грудня 2015 року, було задоволено заяву ОСОБА_5 , заінтересована особа Київський районний відділ Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Одеській області про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Визнано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан Туруханського району Красноярського краю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , безвісно відсутнім з 02 травня 2014 року.

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . 02 травня 2014 року ОСОБА_7 вийшов з дому та не повернувся досі (т. 1 а.с. 7).

На підставізаяви ОСОБА_5 від 03.06.2014до Єдиногореєстру досудовихрозслідувань за№12014160480002082було внесеновідомості прозлочин зафактом зникнення ОСОБА_7 .З листаВідділу ДРАЦСреєстраційної службиОдеського міськогоуправління юстиціївбачається,що актовийзапис про смерть ОСОБА_7 відсутній.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року, яке набрало законної сили 15 березня 2018 року, було задоволено заяву ОСОБА_5 , заінтересована особа Київський відділ поліції в м. Одесі Головного Управління Національної поліції в Одеській області про визнання особи померлою. Визнано ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Турухан Туруханського району Красноярського краю, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , померлим від дня набрання законної сили даного рішення (т. 1 а.с. 8-9).

19 червня 2018 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області було видане свідоцтво про смерть згідно якого, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження Російська Федерація Красноярський край Туруханський район село Турухан, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер, актовий запис №27 (т. 1 а.с. 16).

Згідно матеріалів спадкової справи, наданих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М., вбачається, що після смерті ОСОБА_7 , 01 серпня 2018 року його племінник - ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої було заведено спадкову справу №14/2018, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через наявність спірного заповіту від 22 листопада 2006 року.

В позовній заяві ОСОБА_5 стверджує, що заповіт, складений 22 листопада 2006 року ОСОБА_7 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М., повинен бути визнаний недійсним, оскільки заповіт складено українською мовою із вказівкою нотаріуса в посвідчувальному написі про те, що текст заповіту нібито записаний зі слів ОСОБА_7 , до підписання прочитаний уголос заповідачем, проте, ОСОБА_7 , який народився та виріс в Красноярському краю Росії за часів СРСР, до міста Одеси приїхав лише в 1983 році, коли йому було за 30 років, української мови не знав, у школі та пізніше цю мову ніколи не вивчав, не розумів та навіть не намагався зрозуміти, завжди спілкувався російською та вимагав перекладу саме на неї з української, а не навпаки. ОСОБА_7 не знав як писати українською мовою, тому, якщо у тексті заповіту є рукописні записи від його імені, то вони могли бути вчинені або іншою особою, або ОСОБА_7 під диктовку іншої особи.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2018 року за заявою позивача ОСОБА_5 було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення судової почеркознавчої експертизи доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 06.06.2019 за №18-6025, складеного судовим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Римаревським І.Г., рукописний текст «Заповіт мною прочитано вголос і підписано особисто. ОСОБА_7 » у заповіті від імені ОСОБА_7 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. 22.11.2006 за реєстровим номером №4026, виконаний самим ОСОБА_7 у незвичайному стані, під впливом природних «збиваючих» факторів серед яких могли бути, як внутрішні (до них можна віднести хворобливий стан, стан хвилювання тощо), так і зовнішні (незвична поза при письмі, нерівна поверхня, на розташований заповіт) (т. 1 а.с. 107-110).

Судом першої інстанції також були допитані в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_10 (сусідка померлого ОСОБА_7 ) повідомила суду про те, що ОСОБА_7 часто випивав, був агресивним, не долюблював чоловіка сестри, українську мову він не любив та не знав. Його, скоріш за все вбили, тіло так і не знайшли. Його сім`ю вона знає тридцять років, дружила з ними, особисто ОСОБА_7 вона знала більше двадцяти років. Знала, що він частину будинку здавав квартирантам і за літо добре заробляв. На племінника ОСОБА_5 він не скаржився, відносини з племінником були добрі.

Свідок ОСОБА_11 (брат власниці іншої частини будинку) повідомив суду, що його сестра ОСОБА_15 є власником 3/10 частин будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Позивача - ОСОБА_5 він знає, купував у нього частину будинку. У 2006 році він ( ОСОБА_11 ) хотів купити другу частину будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_7 , однак ОСОБА_7 відмовлявся її продавати, і, з приводу цього будинку було 42 суди, в тому числі, зі ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_11 зазначив про те, що українською мовою ОСОБА_7 не розмовляв, з ним спілкувався тільки російською мовою, стосунки з племінником були то добрі, то погані.

Свідок ОСОБА_12 (сусідка померлого ОСОБА_7 ) повідомила про те, що вона зі ОСОБА_7 жила в одному будинку по АДРЕСА_1 . Її друг - ОСОБА_11 пустив жити до цього будинку, оскільки у неї немає своєї квартири, вона проживає у другій половині будинку.

Свідок ОСОБА_12 зазначила, що ОСОБА_7 вона знала з 2008 року, він з нею спілкувався, потім до неї приїжджали родичі з села, які розмовляли українською мовою, а ОСОБА_7 з цього приводу злився. У 2010-2011 роках ОСОБА_7 часто пив алкоголь та, взагалі, деградував як особистість. ОСОБА_7 був агресивним та відносини з ним вона намагалася не псувати, з ним неможливо було розмовляти. З племінником відносини у ОСОБА_7 були нормальні.

Свідок ОСОБА_13 (сусідка померлого ОСОБА_7 ) повідомила про те, що ОСОБА_7 взагалі був тяжкою людиною, три рази перебував у місцях позбавлення волі, загалом 10 років, часто був неадекватним, зловживав алкогольними напоями. Свою частину будинку ОСОБА_7 здавав квартирантам з якими у ОСОБА_7 постійно виникали сварки, були зґвалтування, на неї - ОСОБА_13 також підіймав руку.

Свідок ОСОБА_13 також вказала, що ОСОБА_5 вона знає з моменту народження, він виріс у цьому будинку. Стосунки з племінником у ОСОБА_7 були непогані, вони навіть робили ремонт у цьому будинку 50-х років. До ОСОБА_7 у гості приходили особи, які перебували у місцях позбавлення волі, приходив дільничний, роми з Вінниці приїздили. ОСОБА_7 був пов`язаний з церквою, брав участь у хресній ході. Українську мову не розумів. У місцях позбавлення волі перебував у Росії і з 90-ох років два рази на Україні. ОСОБА_7 вона знає десь з 70-х років, він не працював, у нього був войовничий настрій, бив матір, сестру та чоловіка сестри. Весь час носив з собою Біблію.

Свідок ОСОБА_14 (сусід померлого ОСОБА_7 ) повідомив про те, що зі ОСОБА_7 він познайомився десь приблизно 10 років тому назад, у його будинку немає комунікацій, немає каналізації, повна антисанітарія.

Свідок ОСОБА_14 вказав про те, що ОСОБА_11 пропонував купити йому всю земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , хоча ОСОБА_7 тоді ще був живий. Племінник ОСОБА_5 продав свою частину будинку ОСОБА_11 .

Також свідок ОСОБА_14 зазначив про те, що ОСОБА_7 скаржився, що ОСОБА_11 разом з його племінником ОСОБА_5 примушували його продати його частину будинку та чинили на нього тиск. У 2014 році ОСОБА_7 зник, після чого з`явився ОСОБА_5 та ще багато людей, ріелтори мали намір продати будинок та щось там будувати. Також повідомив, що ОСОБА_7 був адекватною людиною, який говорив, що йому не дають життя родичі та ОСОБА_11 ..

ОСОБА_14 також вказав, що у подальшому, земельну ділянку, яка належала ОСОБА_7 , купила його дружина ОСОБА_16 , за якою, на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 03.09.2019, яке на даний час оскаржується в Одеському апеляційному суді, було визнано право власності на 07/10 частин домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 , також був допитаний судом в якості свідка та пояснив суду, що у 2006 році він успадкував частину будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , від своє матері та подарував ОСОБА_15 , з приводу чого, ОСОБА_7 дуже обурився і у 2006 році зробив заповіт. ОСОБА_5 також вказав, що спровокувати зробити такий заповіт ОСОБА_7 могло те, що він - ОСОБА_5 подарував частину свого будинку, оскільки ОСОБА_7 вважав себе власником всього будинку та вважав, що він має право на першочерговий викуп частини будинку, яка належала його сестрі.

Представник відповідача Релігійної громади Різдва Богородиці адвокат Парапан Є.В. пояснив суду, що настоятель Релігійної громади Різдва Богородиці та ОСОБА_7 перебували у дружніх стосунках, неодноразово приїздили один до одного у гості, що, на його думку, могло бути підставою для того, щоб ОСОБА_7 заповів частину свого майна цій Релігійній громаді.

Представники відповідачів також пояснили суду, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 юристи за фахом, зі ОСОБА_7 вони були добрими знайомими, неодноразово надавали йому юридичні консультації, зокрема, під час розгляду справ у суді де він був учасником судових процесів, що, на їх думку, також могло бути підставою для того, щоб ОСОБА_7 заповів їм частину свого майна.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Луцях Тетяна Миколаївна також надала пояснення суду та вказала, що декілька разів, мінімум два-три рази, до неї з`являвся ОСОБА_7 та консультувався з нею з приводу посвідчення заповіту, перш ніж вона його посвідчила. ОСОБА_7 приходив з документами, з записами від руки. Він усно описав, кому хоче заповідати і яке саме майно. Вона склала проект заповіту і він його читав неодноразово. ОСОБА_7 приходив завжди один. Він був дуже владною людиною, хотів все особисто проконтролювати. У неї - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Луцях Т.М. не було сумнівів в адекватності та дієздатності ОСОБА_7 ..

Також вказала, що ОСОБА_7 сам читав проект заповіту, ставив багато запитань, вона пояснювала кожне положення заповіту та правові наслідки його посвідчення, можливість подальшої зміни та скасування. Він був тверезий та у неї не було сумнівів в його дієздатності. Вона йому задавала питання, добре його пам`ятає, оскільки він приходив багато разів до того, як вона посвідчила заповіт. У неї не було сумнівів, що він розумів все українською мовою. Він сам все читав та ставив їй питання.

Таким чином, на підставі вищевстановлених обставин справи та вимог діючого законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, не довів, що ОСОБА_7 не знав та не розумів української мови, а рукописні записи від його імені вчинені іншою особою.

Доводи позивача про те, що рукописні записи від імені його дядька - ОСОБА_7 у заповіті вчинені іншою особою, не знайшли свого підтвердження, більш того спростовані висновком судово-почеркознавчої експертизи від 06.06.2019 за №18-6025, правильність якого не викликає у суду сумнівів та не суперечить іншим доказам по справі.

Поясненнями свідків не підтверджується факт того, що ОСОБА_7 не розумів української мови та не міг читати на українській мові.

Показання свідків щодо агресивної поведінки ОСОБА_7 та зловживання ним алкогольними напоями виходять за межі предмету доказування та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Інших відомостей щодо стану здоров`я та залежності від алкоголю ОСОБА_7 , зокрема, його перебування на обліку у відповідному закладі, позивачем суду не надано.

Судом також вірно враховано, що позивач ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначив, що спровокувати зробити такий заповіт з позбавленням його права на спадкування, ОСОБА_7 могло те, що він продав свою частину будинку ОСОБА_15 , оскільки ОСОБА_7 вважав, що він, як співвласник, має право на першочерговий викуп частини будинку, яка належала його сестрі, і з цього приводу ОСОБА_7 багато разів звертався до суду.

Жоден із допитаних у судовому засіданні свідків не вказував на те, що ОСОБА_7 був недієздатним, а показання свідків відносно того, що ОСОБА_7 поводив себе агресивно та вживав алкогольні напої не свідчать про те, що він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними під час складання заповіту у 2006 році.

Таким чином, оскільки жодної з передбачених статтею 1257ЦК України обставин недійсності заповіту судом не встановлено, а спірний заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, та його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 ..

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Колегія суддів апеляційного суду також зазначає наступне.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21).

Також, в постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується зпринципом диспозитивностіта, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 ґрунтуються на тому, що ОСОБА_7 не розумів та не знав української мови, тому спірний заповіт не міг бути складений ним, та бути проявом його волевиявлення, ОСОБА_7 не міг самостійно від руки вчинити записи в заповіті українською мовою, це можливо було зроблено іншою особою замість нього або самим ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння або похмілля, під диктовку іншої особи, однак апеляційний суд не приймає до уваги зазначене, оскільки на підтвердження вказаногоне надано належних та допустимих доказів. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях, при цьому саме на позивача покладено обов`язок доведення своїх вимог.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне та правильне рішення. Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та тлумаченням норм чинного законодавства, та встановлених обставин справи на власний розсуд.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14 червня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

С.М. Сегеда