Постанова

від 13.06.2024 по справі 916/2072/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/2072/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" - адвоката Гусельщикової М.А., дов. від 24.01.2024 № 42,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фінбізнесгруп"</a> - адвоката Шульги Ю.І., ордер серії ВН № 1317468 від 15.01.2024,

третьої особи-1 - товариства з обмеженою відповідальністю "М-Буд Груп" - не з`явились,

третьої особи-2 - Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів - Бончевої О.С. в порядку самопредставництва,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" (далі - Банк)

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 (головуючий суддя Бездоля Д.О.)

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 (головуючий суддя Богацька Н.С., судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

у справі № 916/2072/22

за позовом Банку

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінбізнесгруп"</a> (далі - ТОВ "Фінбізнесгруп"),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору на стороні відповідача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "М-Буд Груп" (далі - ТОВ "М-Буд Груп");

2) Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами (далі - АРМА),

про стягнення 16 184 000 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Банк звернувся до суду з позовом до ТОВ "Фінбізнесгруп" про стягнення 16 184 000 грн заборгованості, у тому числі: боргу за кредитом у розмірі 16 000 000 грн та прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 184 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням ТОВ "М-Буд Груп" прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором від 12.03.2021 № К08027/2021 в частині повного та своєчасного повернення кредиту, а також сплати процентів за користування ним, і оскільки за виконання цих зобов`язань поручився відповідач, уклавши з Банком відповідний договір поруки від 12.03.2021 № К08027/2021/S-1, Банк просив суд стягнути вказані суми з ТОВ "Фінбізнесгруп" як солідарного боржника.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.09.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані передчасністю звернення позивача з цим позовом. За висновками судів, перерахування відповідачем належних йому коштів на користь Банку порушуватимуть обмеження (санкції), застосовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 15.04.2021, і фактично нівелюватиме запроваджені державою заходи з метою захисту національних інтересів, запобіганню порушень та відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави тощо. Позивачем не доведено, що застосовані до відповідача санкції не поширюються на виконання спірних зобов`язань.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 1054, частини другої статті 1050, частини першої статті 1048, статті 509, частини першої статті 530, частини першої статті 543, частини першої статті 526, статті 553, частин першої, другої статті 554, статті 610, частини першої статті 611, частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 8 Конституції України, також порушення норм процесуального права, а саме: частини першої статті 4 ГПК України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах з урахуванням положень Закону України "Про санкції". Просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо передчасності його звернення до суду з цим позовом, зазначаючи про те, що відмова у задоволені позовних вимог з визначених судами підстав фактично нівелює поняття "зобов`язання" та порушує право Банку як кредитора щодо захисту своїх прав в судовому порядку.

Скаржник наголошує на обставинах того, що рішенням РНБО від 04.04.2024 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введене в дію указом Президента України від 04.04.2024 № 219/2024, до ТОВ "Фінбізнесгруп" та ТОВ "М-Буд Груп" строком на десять років застосовано аналогічні обмеження, тобто фактично санкції продовжено.

ТОВ "Фінбізнесгруп" подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Від ТОВ "М-Буд Груп" відзив на касаційну скаргу не надходив.

АРМА надіслала додаткові пояснення у справі, у яких просить врахувати обставини того, що йому не передавалися активи ТОВ "Фінбізнесгруп" і наразі АРМА не здійснює управління такими активами за законодавством про санкції.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з`явилися в судове засідання, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.03.2021 Банк та ТОВ "М-Буд Груп" (позичальник) уклали кредитний договір № К08027/2021 (далі - Кредитний договір), за умовами якого:

- Банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 16 000 000 грн, а позичальник зобов`язався прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути Банку кредит, сплатити за користування кредитом 18,0% річних, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору (пункт 1.1);

- Банк відкриває позичальнику кредитну лінію з 12.03.2021 по 11.03.2022 включно, з урахуванням умов підпунктів 1.3.1, 2.5, 2.5.1-2.5.3 даного договору, згідно з якими кінцевий термін погашення кредиту може бути продовжений по 09.09.2022 включно, у відповідності до графіку, передбаченого пунктом 2.5 договору. Погашення кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення, передбаченого пунктом 2.5 цього договору (пункт 1.3);

- позичальник зобов`язаний повністю повернути кредит до дати, зазначеної в пункті 1.3. даного договору, при цьому залишок заборгованості за кредитною лінією зменшується відповідно до наступного графіку: 30.06.2021 - 15 000 000 грн; 30.07.2021 - 14 000 000 грн; 31.08.2021 - 13 000 000 грн; 30.09.2021 - 12 000 000 грн; 29.10.2021 - 11 000 000 грн; 30.11.2021 - 10 000 000 грн; 31.12.2021 - 9 000 000 грн; 31.01.2022 - 8 000 000 грн; 28.02.2022 - 7 000 000 грн; 11.03.2022 - 0 грн. При цьому позичальник зобов`язаний погашати транші, надані на оплату комісій та гарантіями позичальника, протягом 10-ти календарних днів (підпункт 2.5.1 пункту 2.5);

- у разі порушення позичальником умов підпунктів 1.3.1, 2.5.1, пунктів 2.6, 2.7 даного договору, термін погашення кредиту встановлюється по 11.03.2022 включно з дотриманням умов підпункту 2.5.1 договору (підпункт 2.5.3 пункту 2.5);

- сплата нарахованих банком процентів за користування кредитом здійснюється позичальником на транзитний рахунок, зазначений у пункті 2.2 цього договору. Нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється щоденно, починаючи з дати виникнення фактичної заборгованості на позичковому рахунку, зазначеному у пункті 2.2 цього договору, до дати повного погашення кредиту. Проценти нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 (триста шістдесят) днів у році. Проценти сплачуються позичальником щомісяця в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня місяця, що передує поточному, до передостаннього робочого дня поточного місяця включно. В день повного погашення кредиту сплаті підлягають проценти, нараховані за період з останнього робочого дня попереднього місяця по попередній календарний день включно, який передує дню погашення кредиту в останній робочий день поточного місяця, і в день фактичного повного погашення кредиту. У випадку не сплати позичальником процентів у останній робочий день поточного місяця, вони вважаються простроченими у перший наступний за ним календарний день поточного місяця. Після закінчення передбаченого цим договором строку кредитування проценти, нараховані за період прострочення до фактичного погашення кредиту, позичальник сплачує в тому ж розмірі, що визначений пунктом 1.1 цього договору та у тому ж порядку, який визначений цим пунктом, а у разі дострокового повного погашення заборгованості за цим договором - в день фактичного погашення кредиту. У випадку надходження грошових коштів на погашення процентів у день, відмінний від дня, передбаченого цим пунктом для сплати процентів, вони направляються у повному обсязі на погашення заборгованості за основним боргом за кредитом (пункт 2.6);

- виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується заставою транспортних засобів у кількості 15 одиниць, що належать на праві власності ТОВ "Фінбізнесгруп" та порукою вказаного товариства (пункт 4.1);

- цей договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами. При цьому сторони домовились, що підписи їх представників на договорі мають бути скріплені печатками сторін. Кредитний договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, про що сторони укладають окрему відповідну угоду про виконання зобов`язань за кредитним договором, що є невід`ємною частиною даного договору. Неукладення вказаної угоди про виконання з вини позичальника, не вважається простроченням Банку та не тягне за собою настання негативних правових наслідків для Банку (пункт 9.1).

12.03.2021 Банк (кредитор) і ТОВ "Фінбізнесгруп" (поручитель) уклали договір поруки № К08027/2021/S-1 (далі - Договір поруки), за умовами якого:

- поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником - ТОВ "М-Буд Груп" та його правонаступником зобов`язань за кредитним договором від 12.03.2021 № К08027/2021 зі всіма додатковими угодами до нього (пункт 1.1);

- забезпечене порукою зобов`язання боржника поручитель повинен виконати протягом 5-ти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора (пункт 2.1);

- про зміну місцезнаходження, внесення змін в установчі та реєстраційні документи або про зміну інших даних, які можуть істотно вплинути на виконання цього договору, поручитель зобов`язаний повідомити кредитора протягом 3-х календарних днів та надати документи, які підтверджують зміни (пункт 2.5);

- цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє 120 місяців з дати набуття ним чинності. При цьому сторони домовились, що підписи їх представників на договорі мають бути скріплені печатками (пункт 5.1)

- у розділі "Реквізити і підписи сторін" вказане місцезнаходження ТОВ "Фінбізнесгруп": вул. Церковна, 29/1, офіс 302, м. Одеса, 65003.

У цей же день, 12.03.2021 Банк і ТОВ "Фінбізнесгруп" уклали договір застави транспортних засобів (майнова порука) № 767.

23.02.2021 ТОВ "М-Буд Груп" звернулося до Банку з листом № 23/01, в якому просило відкрити відновлювальний кредитний ліміт в сумі 16 000 000 грн на строк 18 місяців зі ставкою 18%, графік зниження ліміту з червня 2021 року рівними частинами з коригуванням платежу в останньому місяці.

12.03.2021 ТОВ "М-Буд Груп" звернулось до Банку з листом № 12/03/01 про надання траншу в сумі 16 000 000 грн, у зв`язку з чим, відповідно до меморіального ордеру від 12.03.2021 № 7683920 Банк перерахував на рахунок ТОВ "М-Буд Груп" 16 000 000 грн.

26.03.2021 Банк і ТОВ "М-Буд Груп" уклали додаткову угоду № 1, якою за взаємною згодою доповнили Кредитний договір підпунктом 3.2.10 такого змісту: «Призупинити нарахування процентів за користування кредиту, комісій, встановлених цим договором, тощо у випадках застосування до позичальника санкцій на підставах та у порядку, визначених чинним законодавством України. Таке призупинення здійснюється банком з дня застосування до позичальника санкцій.».

Рішенням РНБО від 15.04.2021, яке введено в дію указом Президента України від 21.04.2021 № 169/2021, застосовано, зокрема, до ТОВ "М-Буд Груп" та ТОВ "Фінбізнесгруп" строком на три роки спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи, у тому числі: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим Законом України "Про санкції".

26.04.2021 Банк направив ТОВ "Фінбізнесгруп" лист № 01/ОВ12/44-01/ОВ12, яким повідомив останнього, що на підставі зазначених Указу Президента України та рішення РНБО Банком застосовані обмеження, зокрема, такі як: блокування активів; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань, у зв`язку з чим зупинено будь-які операції за всіма рахунками ТОВ "Фінбізнесгруп".

Відповідно до виписки по рахунку ТОВ "М-Буд Груп" та розрахунків Банку за ТОВ "М-Буд Груп" рахується прострочена заборгованість по тілу кредиту, починаючи з 01.07.2021 та по процентам у розмірі 184 000,00 грн з 05.05.2021, які нараховані за період з 31.03.2021 по 29.04.2021, у зв`язку з чим, 13.04.2022 Банк звернувся до ТОВ "М-Буд Груп" з вимогою/претензією щодо погашення заборгованості № 01/229-0/56.3, в якій Банк просив погасити заборгованість за кредитом у розмірі 16 000 000 грн та процентами у розмірі 184 000 грн у строк протягом 30-ти календарних днів.

Зазначена вимога повернулась Банку неврученою із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

01.07.2022 Банк направив аналогічну вимогу/претензію щодо погашення заборгованості ТОВ "Фінбізнесгруп" на адресу: вул. Церковна, 29/1, кв. 302, м. Одеса, 65003, яка не була отримана відповідачем із зазначенням працівником служби кур`єрської доставки причин повернення «адресат за адресою відсутній».

Крім цього, Банк звертався до приватного нотаріуса із заявою про направлення ТОВ "Фінбізнесгруп" та ТОВ "М-Буд Груп" вимоги про усунення порушень, в якій Банк попередив, що у випадку несплати достроково усієї суми заборгованості за кредитом, він буде вимушений реалізувати право звернення стягнення на заставне майно на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вказана вимога була направлена приватним нотаріусом рекомендованим листом на адресу ТОВ "Фінбізнесгруп" та повернулась неврученою із зазначенням причин повернення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За приписами частин першої, другої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (частини перша, третя статті 613 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі санкції).

За змістом частини першої статті 4 Закону України "Про санкції" видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про санкції" передбачені цим Законом санкції не поширюються на: сплату податків, зборів та інших обов`язкових платежів до державного та/або місцевих бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань; погашення (стягнення) податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплати розстрочених (відстрочених), у тому числі за рішенням суду, грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків та/або сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За змістом частини третьої статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Постановою Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (в редакції, станом на 01.07.2021), зокрема, було доручено банкам України: зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, до яких застосовано санкцію "зупинення фінансових операцій"; зупинити виконання фінансових зобов`язань на користь осіб, зазначених у санкційних списках, до яких застосовано санкцію "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань", - у повному обсязі, а на користь осіб, до яких застосовано санкцію "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (заборона надавати кредити, позики, фінансову допомогу, гарантії; заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів; заборона придбання цінних паперів)", - в частині переліку заходів, визначених санкцією: надання кредитів, у тому числі через купівлю цінних паперів, позик, фінансової допомоги, гарантій; придбання цінних паперів; заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у тому числі банк зобов`язаний відмовити клієнту у виконанні розрахункового документа по фінансових зобов`язаннях з надання кредиту, у тому числі через купівлю цінних паперів, позики, фінансової допомоги, гарантії, з купівлі цінних паперів на користь особи, зазначеної в санкційних списках, до якої застосовано санкцію "зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (заборона надавати кредити, позики, фінансову допомогу, гарантії; заборона здійснювати кредитування через купівлю цінних паперів; заборона придбання цінних паперів) ".

Судами було з`ясовано, що на час звернення позивача до суду з цим позовом вищевказані санкції і запроваджені обмежувальні заходи до ТОВ "Фінбізнесгруп" та ТОВ "М-Буд Груп" діяли, як і діють станом на даний час. Станом на час виникнення у ТОВ "М-Буд Груп" зобов`язань перед Банком та направлення Банком вимоги ТОВ "Фінбізнесгруп", виконання останнім економічних та фінансових зобов`язань були зупинені, а його активи - заблоковані.

За таких обставин, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки перерахування протягом дії санкції "блокування активів" та "зупинення виконання економічних і фінансових зобов`язань" боржником, до якого застосована така санкція, належних йому коштів та/або інших активів на користь банку, як погашення таким клієнтом кредиту перед банком, сплата ним відсотків за користування кредитом, навіть у разі наявності в такого боржника невиконаних кредитних зобов`язань перед банком, порушуватимуть обмеження, застосовані такою санкцією, і фактично невілює запроваджені державою заходи з метою захисту національних інтересів, запобіганню порушень та відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави тощо

Однак, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними з огляду на таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на положення статті 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 ЦК України).

У випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 ЦК України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків.

Відтак у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання.

Отже, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором.

Таким чином, суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

Однак ухвалені рішення та постанова у даній справі наведеним вимогам не відповідають, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій взагалі не розглянуто спір по суті, не з`ясовано наявність/відсутність порушеного права чи інтересу позивача, не надано оцінки встановленим обставинам справи та зібраним доказам, які містяться у справі, не мотивовано відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), не надано оцінки аргументам учасників справи.

Відмовивши у задоволенні позову виключно із посиланням на Закон України "Про санкції", суди попередніх інстанцій, в порушення вимог статей 238, 282 ГПК України, не зазначили, які конкретні норми Закону України "Про санкції" передбачають можливість відмови у задоволенні позову та/або свідчать про передчасність звернення позивача із даним позовом.

У розгляді цього питання Верховний Суд вважає за необхідне звернути окрему увагу на наступне.

Обираючи варіант реалізації розсуду суду, зокрема у контексті застосування приписів статті 61 Конституції України та статті 3 ЦК України, слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (пункт 8.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Законом України "Про санкції" врегульовано: підстави для застосування санкцій; види санкцій; порядок запровадження, скасування та внесення змін до запроваджених санкцій. Механізм реалізації застосованих санкцій, в тому числі до правовідносин з виконання господарських зобов`язань, даним законом не врегульовано.

На даний час, механізм реалізації застосованих санкцій визначений для банків України постановою Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

Аналіз положень Закону України "Про санкції" та постанови Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» дозволяє виснувати, що передбачені Законом спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи спрямовані саме на визначених у встановленому порядку підсанкційних фізичних та юридичних осіб, до яких позивач у цій справі не віднесений.

Норми Закону спрямовані на обмеження прав конкретної підсанкційної особи самостійно розпоряджатися власними активами на свою користь та/або з метою виконання своїх зобов`язань перед іншими особами, та не містять заборони щодо ухвалення та примусового виконання судових рішень стосовно клієнтів-боржників, до яких застосовано санкції «блокування активів» та/або «зупинення фінансових операцій».

У застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд неодноразово висновував, що судам належить встановлювати, чи є саме позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції" (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23).

Господарський суд не має права на відмову позивачеві у розгляді справи по суті, оскільки якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, але позов не буде задоволений з посиланням виключно на Закон України "Про санкції", то незрозумілими з процесуальної точки зору є подальші дії позивача, адже спірною вбачається необхідність повторного звернення особи з тим самим позовом щодо судового розгляду. Це призведе до того, що суд заново буде розглядати спір між тими самими особами, з тими самими підставами і предметом спору, що вже був вирішений судом, що не допускається ГПК України (подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15).

Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про передчасність звернення позивача з цим позовом та приймає відповідні доводи Банку, викладені у касаційній скарзі.

Отже, рішення та постанова судів попередніх інстанцій вимогам процесуального закону, а саме статтям 86, 236-238 ГПК України не відповідають.

Судом було встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що, у свою чергу, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд, з міркувань наведених у цій постанові, тобто Суд встановив обставини, які є самодостатніми для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на характер спірних правовідносини, доводів та обґрунтувань сторін, які впливають на правову кваліфікацію по суті спору у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню, рішення і постанова судів попередніх інстанцій у справі підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, Верховний Суд не формулює остаточних висновків з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд, то розподіл судових витрат щодо сплати судового збору у справі здійснює господарський суд, який ухвалює рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 129, 308, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "МТБ Банк" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 21.09.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 916/2072/22 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос