Окрема думка

від 12.06.2024 по справі 369/10187/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

12 червня 2024 року м. Київ

справа № 369/10187/21

провадження № 61-18345св23

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 10 червня 1963 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 . Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року шлюб між ними розірвано.

Вказувала, що 17 травня 2005 року на прохання ОСОБА_3 вона видала йому довіреність, якою уповноважила керувати і розпоряджатися її майном. При цьому вона довіряла своєму чоловіку та розраховувала, що він буде розпоряджатися їх спільним майном за її згодою, на користь сім`ї та в обопільних інтересах.

14 березня 2007 року вона набула у власність земельну ділянку, на якій в період шлюбу зводилось житлове домоволодіння. У травні 2011 року право власності на домоволодіння було зареєстровано також за нею. Питаннями реєстрації права власності займався ОСОБА_3

26 травня 2011 року ОСОБА_3 , використовуючи вказану вище довіреність від 17 травня 2005 року, діючи незаконно та у власних інтересах, уклав від її імені два договори купівлі-продажу, за якими продав домоволодіння та земельну ділянку відповідачці.

Водночас, ОСОБА_3 не повідомив її про намір укласти ці договори, і не отримав згоди на вчинення відповідних правочинів.

Позивачка стверджує, що грошових коштів за продаж домоволодіння та земельної ділянки вона не отримувала

Таким чином, вона незаконно була позбавлена як цього майна, так і компенсації його вартості.

25 березня 2014 року домоволодіння і земельна ділянка були придбані ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Про обставини реєстрації права власності та продажу домоволодіння і земельної ділянки вона дізналася після смерті ОСОБА_3 у зв`язку із відкриттям спадщини.

Тоді ж їй стало відомо, що ОСОБА_3 та відповідачка перебували у близьких стосунках.

Таким чином, майно вибуло з її власності поза її волею. При цьому ОСОБА_3 , діючи за довіреністю від її імені, діяв не в її, а у власних інтересах, чим порушив вимоги частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене позивачка просила суд визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу домоволодіння від 26 травня 2011 року, зареєстрований за № 1446, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 ;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 травня 2011 року (кадастровий номер 3222480804:02:001:0125), укладений між ОСОБА_3 який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року задоволена заява ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 56 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційні скарги адвоката Єрьоменка В. В., який діє та в інтересах ОСОБА_1 , залишені без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року залишені без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року заяву ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, послався на те, що станом на час укладення спірних правочинів довіреність не втратила чинність, не визнавалася недійсною, а отже ОСОБА_3 , укладаючи оспорювані правочини, діяв в межах делегованих йому ОСОБА_1 повноважень, в тому числі укладати правочини щодо розпоряджання належним їй майном, а правові наслідки оспорюваних правочинів в розумінні статті 239 ЦК України є обов`язковими для довірителя ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник- адвокат Єрьоменко Володимир Володимирович, задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасовано.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря Вікторія Володимирівна, ОСОБА_4 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Переглядаючи зазначену справу в касаційному порядку, колегія суддів виходила із того, що суди попередніх інстанцій не навели жодних мотивів прийняття або відхилення аргументів позивачки щодо наявності передбачених частиною третьою статті 238 ЦК України підстав для недійсності договорів внаслідок вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Однак з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджуюсь з огляду на таке.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 указувала на те, що укладаючи спірні договори, ОСОБА_3 діяв не в її, а у власних інтересах, які фактично збігалися з інтересами відповідачки (покупця за договорами), з якою у нього була спільна дитина та близькі стосунки.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє.

Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу. Разом із тим, позивачкою не вказано і судами попередніх інстанцій не встановлено, які права та інтереси ОСОБА_1 порушені внаслідок вчинення оспорюваних правочинів, з урахуванням того, що ОСОБА_1 , маючи намір продати належне їй нерухоме майно, 17 травня 2005 року видала на ім`я свого чоловіка ОСОБА_3 довіреність, якою уповноважила його на розпорядження належною її нерухомістю.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

У цій справі представником позивачки за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 26 травня 2011 року був її чоловік, з яким вона перебувала у шлюбі на час укладення правочинів (шлюб розірваний 27 червня 2014 року), представник діяв на підставі довіреності від своєї дружини, будь яких доказів, що один з подружжя вчиняв оспорюванні правочини у своїх інтересах або в інтересах покупця за договорами купівлі-продажу та що він був одночасно представником покупця не надано. Відповідно в цій справі відсутні підстави для висновку, що представник за довіреністю не міг вчиняти спірні правочини у розумінні частини третьої статті 238 ЦК України.

Посилання позивачки, що будь яких коштів за продане майно не отримувала, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

З огляду на викладене вважаю, що підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій не було.

СуддяМ. Є. Червинська