Постанова

від 12.06.2024 по справі 369/10187/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 369/10187/21

провадження № 61-18345св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач -

ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_6 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря Вікторія Володимирівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Єрьоменко Володимир Володимирович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О., додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О., постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Матвієнко Ю. О., Крижанівської Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В. В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 10 червня 1963 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_5 . Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року шлюб між ними розірвано.

Вказувала, що 17 травня 2005 року на прохання ОСОБА_5 вона видала йому довіреність, якою уповноважила керувати і розпоряджатися її майном. При цьому вона довіряла своєму чоловіку та розраховувала, що він буде розпоряджатися їх спільним майном за її згодою, на користь сім`ї та в обопільних інтересах.

14 березня 2007 року вона набула у власність земельну ділянку, на якій в період шлюбу зводилось житлове домоволодіння. У травні 2011 року право власності на домоволодіння було зареєстровано також за нею. Питаннями реєстрації права власності займався ОСОБА_5

26 травня 2011 року ОСОБА_5 , використовуючи вказану вище довіреність від 17 травня 2005 року, діючи незаконно та у власних інтересах, уклав від її імені два договори купівлі-продажу, за якими продав домоволодіння та земельну ділянку відповідачці.

Водночас, ОСОБА_5 не повідомив її про намір укласти ці договори, і не отримав згоди на вчинення відповідних правочинів.

Позивачка стверджує, що грошових коштів за продаж домоволодіння та земельної ділянки вона не отримувала

Таким чином, вона незаконно була позбавлена як цього майна, так і компенсації його вартості.

25 березня 2014 року домоволодіння і земельна ділянка були придбані ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Про обставини реєстрації права власності та продажу домоволодіння і земельної ділянки вона дізналася після смерті ОСОБА_5 у зв`язку із відкриттям спадщини.

Тоді ж їй стало відомо, що ОСОБА_5 та відповідачка перебували у близьких стосунках.

Таким чином, майно вибуло з її власності поза її волею. При цьому ОСОБА_5 , діючи за довіреністю від її імені, діяв не в її, а у власних інтересах, чим порушив вимоги частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищенаведене позивачка просила суд визнати недійсними:

- договір купівлі-продажу домоволодіння від 26 травня 2011 року, зареєстрований за № 1446, укладений між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 ;

- договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 травня 2011 року (кадастровий номер 3222480804:02:001:0125), укладений між ОСОБА_5 який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в позові ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.

Зокрема, суд першої інстанції послався на те, що станом на час укладення спірних правочинів довіреність не втратила чинність, не визнавалася недійсною, а отже ОСОБА_5 , укладаючи оспорювані правочини, діяв в межах делегованих йому ОСОБА_3 повноважень, в тому числі укладати правочини щодо розпоряджання належним їй майном, а правові наслідки оспорюваних правочинів в розумінні статті 239 ЦК України є обов`язковими для довірителя ОСОБА_3 .

Враховуючи вищенаведене, суд зазначив, що оспорювані договори купівлі-продажу укладалися особою, наділеною необхідним обсягом цивільної дієздатності, та з дотриманням вимог закону щодо вчинення правочинів з майном, на яке поширювався режим спільного сумісного майна подружжя.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року задоволена заява ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 56 000 грн.

Не погодившись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додатковим рішенням цього ж суду від 31 липня 2023 року, представник ОСОБА_3 - адвокат Єрьоменко В. В. оскаржив їх в апеляційному порядку.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційні скарги адвоката Єрьоменка В. В., який діє та в інтересах ОСОБА_3 , залишені без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року залишені без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року заяву ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 грудня 2023 року ОСОБА_3 через представника - адвоката Єрьоменка В. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 23 січня 2024 року представник ОСОБА_7 - адвокат Гайдай О. Д. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

15 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що ОСОБА_5 , 1943 року народження, та ОСОБА_3 , 1944 року народження, перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 червня 1963 року, який розірвано заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року.

17 травня 2005 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т. В. посвідчена довіреність (зареєстрована в реєстрі за номером 608), відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 керувати і розпоряджатися її майном, у чому б воно не полягало та де б не знаходилося, укладати від її імені правочини, угоди щодо управління та розпоряджання майном та інше. Довіреність видана без права передоручення терміном на десять років і дійсна до сімнадцятого травня 2015 року.

ОСОБА_9 , відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 085800, виданого 14 березня 2007 року Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів Київської області, на праві власності належала земельна ділянка площею 0,1850 га, кадастровий номер 3222480804:02:001:0125,розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

05 травня 2011 року ОСОБА_3 отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на житловий будинок площею 182,5 кв.м., житловою площею 68,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

26 травня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. засвідчила надану ОСОБА_3 письмову згоду ОСОБА_5 на укладення договору купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1850 га, кадастровий номер 3222480804:02:001:0125 за адресою: АДРЕСА_1 , за ціну та на умовах на її розсуд.

26 травня 2011 року ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності від 17 травня 2005 року діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходилося на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480804:02:001:0125, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером 1446.

26 травня 2011 року ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності від 17 травня 2005 року діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1850 га, кадастровий номер 3222480804:02:001:0125, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

13 вересня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали шлюбний договір, за змістом якого сторони погодили, що майно (рухоме та нерухоме), що придбане подружжям за час шлюбу, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. У випадку розірвання шлюбу придбане під час шлюбу майно залишається тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване. Сторони шлюбного договору також погодили, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, яке одночасно зареєстроване на дружину та чоловіка.

25 березня 2014 року ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480804:02:001:0125, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гмиря В. В.

Також 25 березня 2014 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1850 га, кадастровий номер 3222480804:02:001:0125, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

21 травня 2016 року між ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_10 , дружини - ОСОБА_10 . Вказане підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 21 травня 2016 року.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (видано повторно 21 травня 2016 року) ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Києві народилася ОСОБА_11 . Батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 просила суд визнати недійсними договір купівлі-продажу домоволодіння від 26 травня 2011 року, зареєстрований за № 1446, укладений між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 травня 2011 року (кадастровий номер 3222480804:02:001:0125), укладений між ОСОБА_5 який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_6 .

Встановлено, що 17 травня 2005 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Монько Т. В. посвідчена довіреність (зареєстрована в реєстрі за номером 608), відповідно до якої ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 керувати і розпоряджатися її майном, у чому б воно не полягало та де б не знаходилося, укладати від її імені правочини, угоди щодо управління та розпоряджання майном та інше. Довіреність видана без права передоручення терміном на десять років і дійсна до сімнадцятого травня 2015 року.

26 травня 2011 року ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності від 17 травня 2005 року діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходилося на земельній ділянці з кадастровим номером 3222480804:02:001:0125, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за номером 1446.

26 травня 2011 року ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності від 17 травня 2005 року діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1850 га, кадастровий номер 3222480804:02:001:0125, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 569/19674/19 (провадження № 61-9698св22).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, послався на те, що станом на час укладення спірних правочинів довіреність не втратила чинність, не визнавалася недійсною, а отже ОСОБА_5 , укладаючи оспорювані правочини, діяв в межах делегованих йому ОСОБА_3 повноважень, в тому числі укладати правочини щодо розпоряджання належним їй майном, а правові наслідки оспорюваних правочинів в розумінні статті 239 ЦК України є обов`язковими для довірителя ОСОБА_3 .

Також суд зазначив, що за умовами оспорюваних правочинів відчуження спірних об`єктів нерухомого майна вчинено ОСОБА_3 як власником, на ім`я якого зареєстроване право власності на домоволодіння та земельну ділянку. В дотримання вимог законодавства таке відчуження здійснювалося за письмовою згодою іншого члена подружжя - ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Буждиганчук Є. Ю. того ж дня, що і оспорювані правочини. Такі обставини спростовують посилання позовної заяви як на підставу визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу - відсутність згоди одного з подружжя.

Разом із тим, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_3 посилалася на те, що спірні договори є недійсними, зокрема, з підстави, передбаченої частиною третьою статті 238 ЦК України - вчинення представником правочину від імені довірителя у своїх інтересах та на шкоду інтересам довірителя, що є самостійною підставою для визнання такого правочину недійсним.

При цьому ОСОБА_3 неодноразово звертала увагу суду на наявність близьких стосунків між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (покупцем) на час укладення оспорюваних договорів, що, зокрема підтверджується тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_5 і відповідачки народилася спільна дитина - ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (видано повторно 21 травня 2016 року).

Крім того, в подальшому, розірвавши шлюб 27 червня 2014 року з позивачкою, ОСОБА_5 21 травня 2016 року уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_6 , яка змінили прізвище на « ОСОБА_10 ».

Отже, як наполягає позивачка, укладаючи спірні договори, ОСОБА_5 діяв не в її, а у власних інтересах, які фактично збігалися з інтересами відповідачки (покупця за договорами), з якою у нього була спільна дитина та близькі стосунки.

Позивачка стверджує, що грошових коштів за продаж домоволодіння та земельної ділянки вона не отримувала, у зв`язку із чим незаконно була позбавлена як цього майна, так і компенсації його вартості.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед,

є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь

на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення

й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує: «…Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати мотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на приписи законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі«Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine) від 18 липня 2006 року заява № 63566/00, § 23).

Колегією судів Верховного Суду встановлено, що суди попередніх інстанцій не навели жодних мотивів прийняття або відхилення наведених вище аргументів позивачки щодо наявності передбачених частиною третьою статті 238 ЦК України підстав для недійсності договорів внаслідок вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах.

Таким чином, обставини, які мають значення для правильного вирішення цієї справи, у достатній мірі апеляційний суд при апеляційному перегляді справи не встановив та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

У пункті 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обгрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на викладене наявні правові підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постанови Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку із скасуванням наведеного вище судового рішеннядодаткова постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року також підлягає скасуванню, оскільки вона не може існувати окремо від основного рішення у справі по суті спору.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник- адвокат Єрьоменко Володимир Володимирович, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря Вікторія Володимирівна, ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов