Ухвала

від 14.08.2024 по справі 369/10187/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2024 року місто Київ

справа № 369/10187/21

провадження №22-ц/824/13932/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засіданя - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві заяву представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Єрьоменка Володимира Володимировича про відмову від позову, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря В.В., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 10 червня 1963 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_4 . Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2014 року шлюб між ними розірвано. 17 травня 2005 року на прохання ОСОБА_4 вона видала йому довіреність, якою уповноважила керувати і розпоряджатися її майном. При цьому вона довіряла своєму чоловіку та розраховувала, що він буде розпоряджатися їх спільним майном за її згодою, на користь сім`ї та в обопільних інтересах.

14 березня 2007 року вона набула у власність земельну ділянку, на якій в період шлюбу зводилось житлове домоволодіння. У травні 2011 року право власності на домоволодіння було зареєстровано також за нею. Питаннями реєстрації права власності займався ОСОБА_4

26 травня 2011 року ОСОБА_4 , використовуючи вказану вище довіреність від 17 травня 2005 року, діючи незаконно та у власних інтересах, уклав від її імені два договори купівлі-продажу, за якими продав домоволодіння та земельну ділянку відповідачці.

ОСОБА_4 не повідомив її про намір укласти ці договори, і не отримав згоди на вчинення відповідних правочинів. Стверджує, що грошових коштів за продаж домоволодіння та земельної ділянки вона не отримувала. Таким чином, вона незаконно була позбавлена як цього майна, так і компенсації його вартості.

25 березня 2014 року домоволодіння і земельна ділянка були придбані ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Про обставини реєстрації права власності та продажу домоволодіння і земельної ділянки вона дізналася після смерті ОСОБА_4 у зв`язку із відкриттям спадщини. Тоді ж їй стало відомо, що ОСОБА_4 та відповідачка перебували у близьких стосунках.

Майно вибуло з її власності поза її волею. При цьому ОСОБА_4 , діючи за довіреністю від її імені, діяв не в її, а у власних інтересах, чим порушив вимоги частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України. Просила визнати недійсними договір купівлі-продажу домоволодіння від 26 травня 2011 року, зареєстрований за № 1446, укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 травня 2011 року (кадастровий номер 3222480804:02:001:0125), укладений між ОСОБА_4 який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_5 , в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року задоволена заява ОСОБА_7 про стягнення з позивачки ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 56 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додатковим рішенням цього ж суду від 31 липня 2023 року, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Єрьоменко В.В. подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та скасувати додаткове рішення, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

На думку апелянта суд не надав належної оцінки наданим ОСОБА_1 доказам, які доводять, що укладення спірних договорів відбувалося у інтересах ОСОБА_4 . Також за умовами шлюбного договору нерухоме майно, яке було предметом оспорюваних договорів, мало перейти в особисту власність ОСОБА_1 . Суд не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_4 уклав спірні договори без письмової згоди ОСОБА_1 , що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 65 СК України. Суд виходив з того, що письмова згода позивачки на укладення спірних договорів не вимагалася, оскільки 17 травня 2005 року вона видала ОСОБА_4 довіреність на право розпоряджання її майном. Проте довіреність позивачкою була видана 17 травня 2005 року, земельна ділянка набута подружжям 14 березня 2007 року, а домоволодіння - 5 травня 2011 року. Тобто, на час видачі вказаної довіреності, нерухомого майна, яке було предметом оспорюваних договорів не існувало. А томуможна дійти висновку, що ОСОБА_4 використав згоду позивачки, яка відображена у довіреності, всупереч меті довіреності, яка надає право представнику на вчинення дій саме в інтересах довірителя, а не проти його інтересів. Підставою для скасування додаткового рішення апелянт визначає порушення норм процесуального права. Суд помилково зазначив, що від позивачки не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та заперечень щодо неспівмірності заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу.

У відповіді на відзив від 7 лютого 2022 року представник позивачки заявив, що попередньо визначена відповідачем сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг. Відповідач не направив позивачці документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, що позбавило її можливості подати до суду деталізоване клопотання про зменшення розміру витрат з урахуванням змісту, обсягу та вартості окремих робіт представників відповідача, з яких складається заявлений розмір витрат. На думку апелянта суд мав повернути заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення без розгляду. У додатковому рішенні суд послався на документи, яких немає у матеріалах справи. Так, суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу документально підтверджується договором від 8 жовтня 2019 року між АО «В. Тетерський і Партнери» та ОСОБА_8 , актом про надання послуг (правової допомоги) від 27 грудня 2019 року, дублікатом квитанції №0.0.1514054862.1 від 5 листопада 2019 року. Разом з тим, такі така особа не брала участі у справі.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , подані адвокатом Єрьоменком В.В., залишені без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року залишені без змін.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 5 грудня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

19 липня 2024 року представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Єрьоменко В.В. через підсистему "Електронний суд" подав до суду заяву про відмову від позову, у зв`язку з чим просить провадження у справі закрити, визнати нечинним рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року. У заяві зазначає, що наслідки відмови від позову та закриття провадження у справі позивачу відомі, його права, як представника, договором не обмежені.

Просить також вирішити питання про повернення позивачці з державного бюджету 50% судового збору сплаченого при поданні апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Єрьоменко В.В. заявив клопотання про відмову від позову. Зауважив про те, що за договором про надання правової допомоги його повноваження, як представника ОСОБА_9 не обмежені, а тому він має право заявляти таке клопотання.

В судове засідання представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Гайдай О.Д. не з`явився будучи, повідомленим про день, час та місце судового засідання, заявив клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке задоволено судом, але на відеоконференцзв`язок з судом не вийшов.

Відповідачка ОСОБА_7 та третя особа - приватний нотаріус КМНО Буждигарчук Є.Ю. повідомлені у встановленому законом порядку про день, час та місце судового засідання шляхом направлення судових повідомлень засобами поштового зв`язку, що підтверджується зворотним повідомленням про вручення поштового відправлення (том №3, а.с.123,145).

Судові повідомлення, надіслані на поштові адреси третіх осіб ОСОБА_5 та приватного нотаріуса КМНО Гмирі В.В., повернулися до суду з довідками поштових відділень "адресат відсутній за вказаною адресою" /том №3, а.с.124,125/, а тому відповідно до ч.8 ст. 128 ЦПК України судові повістки вважаються врученими адресатам.

За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з`явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.

Статтею 373 ЦПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідача - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши це у заяві по суті справи, або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 373 ЦПК України, якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову та відмова прийнята судом.

Відповідно до ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Повноваження представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Єрьоменко В.В. підтверджуються ордером, виданим 17 липня 2021 року на підставі договору про надання правової допомоги від 1 липня 2021 року. Застереження щодо обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії ордер не містить.

Крім того, в судовому засіданні колегія суддів оглянула оригінал договору про надання правової допомоги, укладений 1 липня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Єрьоменком В.В., зі змісту якого не вбачається будь яких застережень щодо обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії, зокрема відмову від позову, а відтак суд вважає що адвокат Єрьоменко В.В. має право заявляти від імені позивачки ОСОБА_1 відмову від позову.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Єрьоменко В.В. скористався правами, передбаченими положеннями ч. 1 ст. 206, п. 4 ч. 1 ст. 255, 373 ЦПК України, як представник позивача, звернувся до суду з заявою про відмову від позову.

Підстав до відмови у прийнятті поданої заяви колегія суддів не вбачає.

За змістом заяви, наслідки закриття провадження у справі ОСОБА_1 зрозумілі.

Враховуючи наведене, заяву слід задовольнити, прийнявши відмову ОСОБА_1 від позову.

Вбачаючи наявність підстав для прийняття відмови від поданого у справі позову, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання нечинними рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року.

Оскільки додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення суду у справі, то при втраті чинності рішення суду, додаткове рішення також підлягає визнанню нечинним.

У відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України провадження підлягає закриттю.

Згідно з ч.2 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Враховуючи те, що позивачка відмовилась від позову на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку, то 50% судового збору, сплаченого ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги, підлягають поверненню останній.

Керуючись ст. ст. 206, 255, 256, 373 ЦПК України,

суд,-

У Х В А Л И В:

Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову.

Визнати нечинними рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2023 року.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Євдокія Юріївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гмиря Вікторія Володимирівна, ОСОБА_5 про визнання недійсним договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки - закрити.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету 50 % судового збору в сумі 1362 грн., сплаченого нею за подання апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала складена 15 серпня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус