Постанова

від 11.06.2024 по справі 680/598/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 680/598/22

Провадження № 22-ц/4820/855/24

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Фермерського господарства «Чернишова Івана Гавриловича», третя особа ОСОБА_5 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Чернишова Івана Гавриловича» на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 1 лютого 2024 року та додаткове рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 4 березня 2024 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства«Чернишова ІванаГавриловича» (далі ФГ «Чернишова ІванаГавриловича»,фермерське господарство) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

ОСОБА_4 зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 2,0000 га з кадастровим номером 6823387000:10:001:0273, розташованої на території колишньої Отроківської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області та призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі земельна ділянка).

За умовами договору оренди земельної ділянки від 1 грудня 2020 року позивач передав ФГ «Чернишова ІванаГавриловича» у строкове платне користування земельну ділянку строком на 10 років. Речове право фермерського господарства на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію індексний номер 58000762 від 6 травня 2021 року).

Позивач не укладав із ФГ «Чернишова ІванаГавриловича» договір оренди землі та не підписував його. Земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні фермерського господарства без будь-яких правових підстав, а її зайняття відповідачем треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Відтак у порядку задоволення негаторного позову ФГ «Чернишова ІванаГавриловича» має повернути позивачу земельну ділянку, а державна реєстрація речового права фермерського господарства підлягає припиненню.

За таких обставин ОСОБА_4 просив суд зобов`язати ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить йому на праві власності, шляхом повернення її власнику.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд ухвалою від 17 листопада 2022 року залучив ОСОБА_5 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 1 лютого 2024 року позов задоволено.

Зобов`язано ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» усунути перешкоди у користування земельною ділянкою, що належить на праві власності ОСОБА_4 , шляхом повернення земельної ділянки ОСОБА_4 .

Стягнуто з ФГ « ОСОБА_2 » на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп.

Стягнуто з ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» на користь ОСОБА_4 витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 5735 грн 52 коп.

Додатковим рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 4 березня 2024 року стягнуто з ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9066 грн 67 коп.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_4 не підписував договір оренди землі, на підставі якого ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» набуло право користування земельною ділянкою, а також не вчиняв будь-яких дій на його виконання. Сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, внаслідок чого цей договір є неукладеним, а порушене право ОСОБА_4 підлягає захисту шляхом повернення йому земельної ділянки з незаконного володіння та користування фермерського господарства. ОСОБА_4 обрано правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права, а тому його позов слід задовольнити.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд виходив з того, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_6 поніс реальні та обґрунтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9066 грн 67 коп., а тому ці витрати повинні бути відшкодовані йому відповідачем.

Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» просить скасувати основне та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 уповноважив свого батька, ОСОБА_5 , укласти договір оренди землі, після чого той отримав від фермерського господарства гроші на виготовлення технічної документації із землеустрою та передав відповідачу підписаний примірник договору. Відтак ОСОБА_4 був обізнаний про укладення сторонами договору оренди землі, а відповідачу не відомі обставини підписання цього договору. Дії ОСОБА_4 щодо повернення земельної ділянки свідчать про його суперечливу та недобросовісну поведінку, а позивач обрав неналежний і неефективний спосіб захиступорушеного права. Суд першої інстанції не врахував чинні норми законодавства та правові позиції Верховного Суду, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позову. Водночас ОСОБА_4 не довів понесення витрат на професійну правничу допомогу, а внаслідок скасування основного рішення додаткове рішення витрачає силу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказавши на їх законність та обґрунтованість.

ОСОБА_4 не висловив своєї позиції щодо апеляційної скарги.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки.

За умовами договору оренди земельної ділянки від 1 грудня 2020 року ОСОБА_4 передав ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років, тобто з 1 грудня 2020 року до 1 грудня 2030 року з правом пролонгації, із внесенням орендарем орендної плати у грошовій та/або натуральній формі у розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік, що становить 2949 грн 63 коп.

28 квітня 2021 року Новоушицька селищна рада Новоушицького району Хмельницької області зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право фермерського господарства на оренду земельної ділянки (рішення державного реєстратора про державну реєстрацію індексний номер 58000762 від 6травня 2021 року).

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 14 червня 2023 року №1196/1197/23-26 (т. 1 а.с.181-187):

підпис в договорі оренди земельної ділянки б/н від 1 грудня 2020 року (кадастровий номер 6823387000:10:001:0273, площею 2,0 га), укладеному між ОСОБА_4 та ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» в розділі «підписи сторін» в колонці «від орендодавця» у рядку відведеному для підпису орендодавця виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів;

підпис в договорі оренди земельної ділянки б/н від 1 грудня 2020 року (кадастровий номер 6823387000:10:001:0273, площею 2,0 га), укладеному між ОСОБА_4 та ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» в розділі «підписи сторін» в колонці «від орендодавця» у рядку відведеному для підпису орендодавця виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою;

підпис в договорі оренди земельної ділянки б/н від 1 грудня 2020 року (кадастровий номер 6823387000:10:001:0273, площею 2,0 га), укладеному між ОСОБА_4 та ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» в розділі «підписи сторін» в колонці «від орендодавця» у рядку відведеному для підпису орендодавця виконано не ОСОБА_5 , а іншою особою;

підпис в договорі оренди земельної ділянки б/н від 1 грудня 2020 року (кадастровий номер 6823387000:10:001:0273, площею 2,0 га), укладеному між ОСОБА_4 та ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» в розділі «підписи сторін» в колонці «від орендодавця» у рядку відведеному для підпису орендодавця виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо правовідносин сторін

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважаєтьсятаким,що вчиненийу письмовійформі,якщо йогозміст зафіксованийв одномуабо кількохдокументах (утому числіелектронних),у листах,телеграмах,якими обмінялисясторони,або надсилалисяними доінформаційно-телекомунікаційноїсистеми,що використовуєтьсясторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 6 жовтня 1998 року №161-ХІV «Про оренду землі» (далі Закон №161-ХІV).

В силу статті 13 Закону №161-ХІV договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №161-ХІV договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Статтями 125 і 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб`єктів цивільного права.

У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.

Цивільне законодавство встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину, зокрема зміст правочину має бути зафіксований у документі, підписаному сторонами. Отже, підпис є невід`ємним елементом (реквізитом) письмової форми договору, наявність підпису підтверджує наміри та волевиявлення сторін, а також забезпечує їх ідентифікацію. У випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони з дотриманням установленої законом форми досягли згоди (домовленості) щодо всіх істотних умов договору.

Право оренди це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування майном. Відносини, пов`язані з орендою землі, здійснюються на договірних засадах.

За своєю правовою природою договір оренди землі є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої орендодавець зобов`язується передати орендареві земельну ділянку у строкове володіння та користування, а орендар, у свою чергу, зобов`язується використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням для особистої мети та вносити орендодавцеві плату за землю (орендну плату).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

При цьому, договір оренди землі укладається на певний строк, який є істотною умовою договору та визначається за згодою сторін.

За загальним правилом договір оренди землі є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору. Разом із тим, якщо інше не передбачено умовами договору, цей договір набирає чинності з часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом договору оренди земельної ділянки від 1 грудня 2020 року ОСОБА_4 передав ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» земельну ділянку у строкове платне користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 10 років, а фермерське господарство зобов`язалося використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і вносити позивачу орендну плату.

Згідно висновку експерта від 14 червня 2023 року №1196/1197/23-26 ОСОБА_4 не підписував договір оренди земельної ділянки від 1 грудня 2020 року.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що цей договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а його умови не регулюють спірні правовідносини.

ФГ « ОСОБА_2 » не оспорює вказаний висновок суду.

б) щодо повернення земельної ділянки

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 319, 321 ЦК України, згідно яких власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом частини першої статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як передбачено статтею 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність віднесені до основних засад цивільного законодавства.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Із положень статті 5 ЦПК України слідує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону та на власний розсуд. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень свого права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову.

Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування і розпоряджання майном.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб`єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц).

Встановивши, що договір оренди земельної ділянки від 1 грудня 2020 року між ОСОБА_4 і ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» не був укладений, однак речове право останнього було зареєстроване, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення спірної ділянки ОСОБА_4 із незаконного володіння та користування фермерського господарства.

Застосування судом обраного позивачем способу захисту призведе до реального відновлення порушеного суб`єктивного права ОСОБА_4 .

Доводи ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» про те, що позивачем обраний неналежний і неефективний спосіб захисту порушеного права не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Посилання фермерськогогосподарства на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року (справа №513/879/19) та Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року (справа №567/3/22), щодо неефективності способу захисту порушеного права при зверненні власника земельної ділянки з позовом до реєстраційного орендаря з вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди є безпідставними, оскільки в справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, така вимога позивачем не заявлялася.

У справі відсутні докази щодо суперечливої танедобросовісної поведінки ОСОБА_4 , а тому підстави для застосування судом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), відсутні.

Твердження ФГ «Чернишова Івана Гавриловича» з цього приводу є необґрунтованими.

Суд першої інстанції зробив правильні висновки з установлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права не заслуговують на увагу.

в) щодо витрат на професійну правничу допомогу

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В силу статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи. Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Зібрані докази вказують на те, що на підставі договору про надання правової допомоги від 7 вересня 2022 року №450, укладеного між позивачем ОСОБА_4 та адвокатом Наталюком Н.М. (т. 1 а.с. 14-15), останній надавав ОСОБА_4 професійну правничу допомогу у справі. За умовами цього договору сторони визначили гонорар адвоката у розмірі 800 грн за одну годину роботи (пункт 4.3).

Із підписаного сторонами розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу станом на 13 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 16) слідує, що адвокат НаталюкН.М. надав ОСОБА_4 юридичні послуги у виді консультацій (0,25години), складання позовної заяви (4 години), складання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (1 година), складання клопотання про витребування доказів 1 година), участі в судових засіданнях (2 засідання).

Згідно квитанції від 13 вересня 2022 року (т. 1 а.с. 16) ОСОБА_4 сплатив адвокату Наталюку Н.М. гонорар у розмірі 7000 грн.

За змістом розрахунку 2 суми гонорару за надану правничу допомогу станом на 5 лютого 2024 року (т. 2 а.с. 89) адвокат Наталюк Н.М. надав ОСОБА_4 юридичні послуги у виді вивчення матеріалів справи та представництва інтересів клієнта (1 година), участі в судових засіданнях (10 засідань).

Згідно квитанції №2 від 5 лютого 2024 (т. 2 а.с. 89) ОСОБА_4 сплатив адвокату Наталюку Н.М. гонорар у розмірі 7000 грн.

До закінчення судових дебатів адвокат Наталюк Н.М. зробив заяву про подання доказів щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позовних вимог.

5 лютого 2024 року ОСОБА_4 через свого представника, адвоката НаталюкаН.М., звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ФГ «Чернишова ІванаГавриловича» на своюкористь 21000грн витратна правовудопомогу.До цієїзаяви ОСОБА_4 додав вищевказані докази.

ФГ « ОСОБА_2 » через свого представника, адвоката Терлича В.Г., подало суду заперечення щодо стягнення судових витрат посилаючись на недоведеність і неспівмірність цих витрат.

Врахувавши критерії реальності та співмірності понесених ОСОБА_4 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правомірно присудив з фермерського господарства 9066 грн 67 коп. відшкодування цих витрат.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість понесених ОСОБА_4 судових витрат не відповідають фактичним обставинам справи.

3.Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Рішення суду ґрунтуються на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Чернишова Івана Гавриловича» залишити без задоволення, а рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 1 лютого 2024 року та додаткове рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 4 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 червня 2024 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Мамаєва В.А.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47