Ухвала від 04.06.2024 по справі 757/23845/17-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23845/17-ц

пр. № 4-с-138/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

в складі головуючого - судді Литвинової І. В.

при секретарі судових засідань Орел А. О.,

за участі представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника стягувача АТ «Державний експертно-імпортний банк України» - Зеленої Н. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова Андрія Валерійовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 26 січня 2023 року, у справі № 757/23845/17-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно із заочним рішенням суду від 16 листопада 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2024 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною скаргою, у якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванова А. В. на підставі виконавчого листа № 757/23845/17-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 26 січня 2023 року; зобов`язати приватного виконавця Іванова А. В. повернути виконавчий документ стягувачу АТ «Державний експортно-імпортний банк України» без виконання, зобов`язати його скасувати заходи примусового виконання рішення у межах виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_1 , також зобов`язати вжити заходи щодо внесення відповідних змін до автоматизованої системи виконавчого провадження щодо стану виконавчого провадження НОМЕР_2: «відкрито» на «повернуто» /т. ІІ а. с. 86-102/.

В обґрунтування скарги зазначено, що станом на сьогодення, Держава Україна не має контролю над тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, що свідчить про те, що практична реалізація проведення виконавчих дій із майном, яке розташоване у м. Ялта Автономної Республіки Крим, наразі не є можливим. Тому, приватний виконавець Іванова А. В. не мав законних підстав для відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, на підставі виконавчого листа № 757/23845/17-ц, виданого 26 січня 2023 року Печерським районним судом м. Києва.

30 травня 2024 року від представника стягувача АТ «Державний експортно-імпортний банк України» до суду надійшли письмові пояснення на скаргу боржника ОСОБА_1 , у яких представник заперечував проти задоволення скарги, просив відмовити, мотивуючи свою позицію тим, що виконавчий лист виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, у зв`язку із чим у приватного виконавця Іванова А. В. були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, на які боржник посилається у своїй скарзі.

У судовому засіданні представник боржника ОСОБА_2 подану скаргу підтримала і просила задовольнити з підстав, наведених у ній.

Представник стягувача ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарги, посилаючись на доводи, наведені у письмових поясненнях на неї.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов А. В. у судове засідання, про час, дату і місце призначення якого повідомлений належним чином, не з`явився, заяви по суті або з процесуальних питань до суду від нього не надходили.

Згідно з частиною другою статті 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, заслухавши обґрунтування представника боржника і заперечення представника стягувача, вивчивши скаргу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини і дійшов до наступного висновку.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 листопада 2021 року задоволено позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки: звернено стягнення на майно, що є предметом іпотеки за Іпотечним договором № 27108787 від 17 червня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коваленко Н. С. та зареєстрованим в реєстрі за № 2500, а саме: на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної часткової власності у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24 березня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Тарасовою Ю. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 677, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з встановленням початкової ціни вказаних предметів іпотеки для їх подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 . АТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 27108С38 від 17 червня 2008 року у сумі 92 476, 39 доларів США і 777 736, 77 грн /т. ІІ а. с. 68-75/.

Для виконання заочного рішення від 16 листопада 2023 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №757/23845/17-ц /т. ІІ а. с. 85/.

28 грудня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Іванов А. В. склав постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 за заявою АТ «Державний експортно-імпортний банк України», на виконання рішення суду у справі №757/23845/17-ц, виданого Печерським районним судом міста Києва 26 січня 2023 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Приписами пункту 2 частини другої ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Посилаючись на пункт 9 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у своїй скарзі представник боржника вказує, що виконавчий лист, виданий Печерським районним судом м. Києва 26 січня 2023 року, для примусового виконання заочного рішення суду від 16 листопада 2021 року, не підлягає виконанню, ототожнюючи з тим, що практична реалізація звернення стягнення на предмет іпотеки наразі утруднена фактом тимчасової окупації півострова Автономної Республіки Крим, де розташований предмет іпотеки ( АДРЕСА_2 ).

Однак таке твердження є хибним.

Підстави, за яких виконавчий лист може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, повністю або частково, передбачені ст. 432 ЦПК України.

Відповідно до положень частини другої ст. 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Суд встановив, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито приватним виконавцем Івановим А. В. на підставі поданого стягувачем виконавчого листа, який було видано судом, згідно з рішенням суду, яке набрало законної сили.

Основною Конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (пункту 9 частини другої ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Здійснення контролю за виконанням судового рішення закріплені на рівні положень Основного Закону України; обов`язковість судового рішення поширюється не лише на територію України; відповідальність за виконання судового рішення.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року №5-рп/2013).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування державою права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на виконання такого рішення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод» та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні скарги стягувача ОСОБА_1 у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 12, 18, 53 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складено 10 червня 2024 року.

Суддя І. В. Литвинова