Рішення
від 14.05.2024 по справі 175/2653/19
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/2653/19

Провадження № 2/175/730/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

з участю секретаря Басенко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусева Любов Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява обґрунтована тим, що 16 листопада 1996 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період шлюбу, подружжя придбало: домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; автомобіль ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 ; автомобіль ВАЗ 21063, який в подальшому було продано.

У зв`язку з тим, що позивачка має намір розірвати шлюб з відповідачем, позивачка просить суд визнати за нею 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження по справі.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що частково не згоден з позовними вимогами позивачки, оскільки домоволодіння на яке ОСОБА_1 має намір претендувати, фактично йому не належить та не є об`єктом поділу спільного майна подружжя, оскільки придбано за грошові кошти батька ОСОБА_3 . Також пояснив, що в період придбання будинку, відповідач ніде не працював, а тому разом із позивачкою, перебував на утриманні своїх батьків. А реєстрація договору купівлі-продажу будинку на його ім`я, була виключною мірою обставин, які склалися на той час. Стосовно поділу та вартості автомобіля, відповідач не заперечував.

У грудні 2020 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа державний нотаріус ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання права власності.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2020 року прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусева Любов Василівна про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності прийняти до спільного провадження із позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно майна подружжя.

16 грудня 2020 року від позивачки за первісним позовом та відповідачки за позовом третьої особи надійшов відзив на позовну заяву.

08 квітня 2021 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області прийнято уточнену позовну заяву, в якій позивачка просить суд визнати за нею 1/2 частину домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 частину автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 , заливши вказаний автомобіль як неподільну річ відповідачеві, а на свою користь стягнути грошову компенсацію 1/2 частини вартості спільного автомобіля.

27 вересня 2021 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивачка та її представник за ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_7 вимоги уточненої позовної заяви підтримали, просили вимоги задовольнити у повному обсязі. Позовні вимоги заявлені третьою особою ОСОБА_3 вважали недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач та його представник за ордером на надання правничої допомоги ОСОБА_8 за первісним позов, визнали частково вимоги позивачки в частині визнання права власності на 1/2 автомобіля, в іншій частині просили відмовити, оскільки домоволодіння не є спільною власністю подружжя, доводи виклали у відзиві. Позовні вимоги третьої особи визнали та просили задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 позовні вимоги за первісним позовом вважає не обґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню. Свої позовні вимоги підтримав, просив задовольнити з мотивів викладених у позовній заяві.

Відповідач за позовною заявою третьої особи ОСОБА_4 про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, проте до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа за позовною заявою третьої особи державний нотаріус ОСОБА_6 надала заяву про розгляд справи без її участі(а.с.153).

Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи нормустатті 60 СК Українита визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, що також передбачено ст. 372 ЦК України, згідно якої у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

Судом встановлено, що 16 листопада 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом (а.с. 8).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 вересня 2019 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 143).

Таким чином, встановлено що сторони з 16 листопада 1996 року по 10 жовтня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Датою припинення шлюбу є дата набрання законної сили рішенням суду від 10 вересня 2019 року, тобто 10 жовтня 2019 року.

Під час перебування у шлюбі, подружжям було придбано домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 та автомобіль ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 .

Власником домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 зазначено ОСОБА_2 (а.с. 111-112).

Рішенням Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №82 від 25 листопада 2020 року присвоєно житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 наступну адресу АДРЕСА_1 (а.с. 114).

Власником автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 зазначено ОСОБА_2 (а.с. 9).

Однак, відповідач за первісним позовом стверджує, що власником домоволодіння він є формально, перемовинами стосовно купівлі спірного домоволодіння займався його батько ОСОБА_3 , який вимушений був терміново виїхати до москви, тому не мав можливості бути підписантом договору купівлі-продажу будинку. Грошові кошти для сплати за придбане домоволодіння відповідачеві надав його батько ОСОБА_3 . До зазначених грошей відповідач ніякого відношення не має, бо ніде не працював та був разом із позивачкою на утриманні своїх батьків, що також підтверджується показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 .

Згідно копії розписки від 04 червня 1997 року, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 отримав грошові кошти від ОСОБА_3 у розмірі 14560,00 грн. в рахунок майбутнього укладення договору купівлі-продажу будинку розміщеного за адресою АДРЕСА_2 (а.с. 110).

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Так, системний аналіз ст. ст.355,372 ЦК України, ст. ст.60,69,70,71 Сімейного кодексу Українивказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тобто саме відповідач має надати докази, які підтверджують придбання домоволодіння не за спільні кошти подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відтак, суд не приймає до уваги твердження позивачки, що остання приймала участь у купівлі-продажу спірного домоволодіння, оскільки такі твердження спростовуються показниками свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які у судовому засіданні підтвердили, що купівлею спірного домоволодіння займався особисто ОСОБА_3 , а позивачці, на той час було 16 років, ні позивачка, ні відповідач ніде не працювали, грошових заощаджень у них не могло бути, тому молоде подружжя знаходилося на фінансовому забезпеченні батьків відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку , що спірне домоволодіння не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відтак, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме необхідність встановити спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : автомобіль ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 .

Також, позивачкою за первісною позовною заявою заявлено вимогу про стягнення грошової компенсації вартості частки автомобіля у спільній частковій власності.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України).

Мету, яку переслідує позивачка є поділ спільного сумісного майна подружжя. Таким майном є неподільна річ транспортний засіб.

Позивачка у даному випадку не претендує на те, щоби транспортний засіб залишити собі, припинивши право відповідача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки бажає отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на спірний транспортний засіб від відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 (справа № 209/3085/20, провадження №14-182цс21) дійшла наступного висновку: «вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачці сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивачки треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»). Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо».

Таким чином суд констатує, що для вирішення даного спору у відповідача відсутній обов`язок попередньо внести відповідну суму коштів (компенсацію) на депозитний рахунок суду. Також суд під час вирішення даного спору не має встановлювати обставини щодо можливості відповідача одномоментної виплати компенсації позивачеві.

За підрахунками позивачки, що не оспорюється відповідачем, загальна вартість автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 складає 76407,00 грн.

Таким чином, вартість частини спірного транспортного засобу складає 38203,50 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про поділ спільного майна подружжя шляхом виділу у власність відповідачу транспортного засобуВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 .

Окрім цього, суд приходить до висновку про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку транспортного засобуВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1 у розмірі38203,50 грн.

Щодо позовної заяви третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусева Любов Василівна про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності, суд дійшов наступного.

Положеннямист.16 ЦК Українипередбачено, зокрема, спосіб захисту цивільних прав та інтересів шляхом визнання правочину недійсним.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог ст. ст.6,627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із вимогами ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно достатті 655 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 203 ЦК Українипередбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідностатті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 06 червня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєвою Л.В., згідно якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_2 житловий будинок що розташований за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідачкою ОСОБА_1 за позовною заявою третьої особи, подано відзив, в якому остання просила застосувати наслідки спливу позовної давності.

Суд вважає слушним доводи відповідачки щодо пропуску позивачем позовної давності з наступних підстав.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).

Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Однак, в судовому засіданні встановлено, що договір купівлі-продажужитлового будинку укладено 06 червня 1997 року.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Строк позовної давності діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Враховуючи ту обставину, що 04 червня 1997 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 оформлено розписку, а договір купівлі-продажу житлового будинку укладено 06 червня 1997 року, суд вважає, що позивач був своєчасно обізнаний про укладення зазначеного договору, відтак, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином,необхідно стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп.

Керуючись ст. 317, 372, 391 ЦК України, ст. 60, 63, 68, 69, 70, 71, 72 СК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 130, 141, 223, 263-266 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «ВАЗ 2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у розмірі 38 203 грн. 50 коп. та залишити автомобіль «ВАЗ 2107» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 у власності ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Дніпровської районної державної нотаріальної контори Кобрусева Любов Віталіївна про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця, визнання права власності відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.

СудДніпропетровський районний суд Дніпропетровської області
Дата ухвалення рішення14.05.2024
Оприлюднено18.06.2024
Номер документу119764390
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Судовий реєстр по справі —175/2653/19

Постанова від 11.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Петешенкова М. Ю.

Постанова від 11.12.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Петешенкова М. Ю.

Ухвала від 18.07.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Петешенкова М. Ю.

Рішення від 14.05.2024

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Рішення від 14.05.2024

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Ухвала від 27.09.2021

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Ухвала від 08.04.2021

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Ухвала від 08.04.2021

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Ухвала від 08.04.2021

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

Ухвала від 01.12.2020

Цивільне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області

Озерянська Ж. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні