Постанова

від 13.06.2024 по справі 916/3723/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3723/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Троян Ю.О., ордер серія СА №1086511 від 22.05.2024; Балинець В.В. - керівник;

від відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів"

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024, повний текст складено та підписано 08.03.2024

у справі №916/3723/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс"

до Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів"

про стягнення у розмірі 1 355 158,86 грн,-

головуючий суддя - Петренко Н.Д.

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 13.06.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" про стягнення заборгованості за договором поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022 у розмірі 1 355 158,86 грн, з яких: 817 200,00 грн - основний борг; 65 773,33 грн - інфляція; 22 299,48 грн - 3 % річних; 368 165,39 грн - пеня; 81 720,00 грн - штраф.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, зокрема, зобов`язань щодо оплати товару, поставленого за договором, внаслідок чого утворився основний борг, на суми якого у відповідні періоди прострочень позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також нараховано штраф та пеню згідно п.п.8.1, 8.3 Договору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 року у справі №916/3723/23 (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КВП "Квадро Плюс" задоволено частково; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Дружба народів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КВП "Квадро Плюс" заборгованість за договором поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022 року у розмірі 950 261,35 грн, з яких: 817 200,00 грн - основний борг; 65 773,33 грн - інфляція; 22 299,48 грн - 3 % річних; 36 816,54 грн - пеня; 8 172,00 грн - штраф та судовий збір у розмірі 20 327,38 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано порушенням відповідачем зобов`язань з оплати товару, поставленого на виконання умов договору № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022 року, у зв`язку з чим судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача про стягнення основного боргу. Крім того, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позивачем до стягнення 3% річних у сумі 22 299,48 та інфляційних втрат у сумі 65 773,33 грн.

Разом з тим, приймаючи до уваги ненадання позивачем доказів завдання йому збитків саме внаслідок дії відповідача у визначених у цій справі правовідносинах, дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, виходячи із принципу збалансованості інтересів, господарський суд, застосовуючи надане право, передбачене ст. 233 ГК України, дійшов висновку про доведеність та наявність підстав для зменшення розміру штрафу та пені на 90% а саме а саме: з 368 165,39 грн пені до 36 186,54 грн та з 81 720,00 грн штрафу до 8 172,00 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Приватне сільськогосподарське підприємство "Дружба народів" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 по справі №916/3723/23 в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення по справі, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а також тим, що висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є помилковими та такими, що не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що у особи, яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних у відповідності до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., а отже ставлять під сумнів факт поставки.

Також заявник апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів та в оскаржуваному рішенні н6 встановлено факту надання податкових накладних відповідачеві, як і надсиланні рахунків на оплату товару.

Враховуючи викладене, апелянт вважає, що у нього не виникло обов`язку по оплаті поставленого товару.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначена апеляційна скарга подана Приватним сільськогосподарським підприємством ,,Дружба народів" безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3723/23. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024, повний текст складено та підписано 08.03.2024 у справі №916/3723/23 до надходження даної справи з суду першої інстанції.

02.04.2024 матеріали справи №916/3723/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024, повний текст складено та підписано 08.03.2024 у справі №916/3723/23 залишено без руху; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання суду доказів сплати судового збору у розмірі 24 392,85 грн. протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

15.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" надійшло клопотання про усунення недоліків разом із доказами сплати судового збору у розмірі 24 392,85 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" на рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024, повний текст складено та підписано 08.03.2024 у справі №916/3723/23; встановлено позивачу згідно з нормами ст.263 ГПК України строк для подання відзиву (з доказами його направлення скаржнику) на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.призначено розгляд апеляційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" до розгляду на 13 червня 2024 року об 11:00 год.

30.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс" - Трояна Юрія Олександровича про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 червня 2024 року об 11:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс" - Трояна Юрія Олександровича про участь у судовому засіданні, призначеному на 13 червня 2024 року об 11:00 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судове засідання ухвалено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення „EASYCON".

03.06.2024, тобто з пропуском встановленого судом строку, від Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс" через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (№1095/24/Д2 від 03.06.2024), в якому позивач просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу; апеляційну скаргу ПСП ,,Дружба народів" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі №916/3723/23 залишити без змін; здійснити розподіл судових витрат (судового збору та витрат на правничу допомогу) на користь позивача.

В силу частини першої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Положеннями частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин першої, другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Оскільки строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється не законом, а судом, та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, а не поновленим, клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не підлягає задоволенню.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю ,,КВП ,,Квадро Плюс" на апеляційну скаргу, як і клопотання про розподіл судових витрат (№1095/24/Д2 від 03.06.2024) без розгляду, у зв`язку з чим колегія суддів не надає оцінку викладеним у ньому доводам.

Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.

В судовому засіданні 13.06.2024, яке проводилося в режимі відеоконференції, представники позивача проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, строк розгляду апеляційної скарги закінчився, а затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 року у справі №916/3723/23 є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

08.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КВП "Квадро Плюс" (Постачальник) та ПрСП «Дружба народів» (Покупець) було укладено договір поставки № 2П-КВП/2022, за умовами якого постачальник зобов`язується продати та поставити (передати) у власність покупця у строки, передбачені цим договором, товар вказаний у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку (п. 1.1 Договору).

Поставка товару здійснюється за рахунок покупця та/або постачальника, згідно замовлень покупця, за умови наявності товару на складі постачальника (п. 1.2 Договору).

Асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики товару, строки та умови поставки і оплати товару визначаються сторонами на підставі замовлення покупця та виходячи з наявності товару на складі постачальника й вказуються у відповідній специфікації та видаткових накладних (п. 1.3 Договору).

Покупець зобов`язаний оплатити товар в строки та на умовах, передбачених цим договором та специфікаціями до нього, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника (п. 3.2.1 Договору).

Загальна сума кожної окремої поставки вказана у специфікації та у видатковій накладній (та/або додаткових угодах), що є невід`ємними його частинами (п. 4.1 Договору).

Оплата товару покупцем здійснюється у безготівковій формі, за ціною та у строки, вказані в специфікації, видаткових накладних шляхом перерахування вартості товару на поточний банківський рахунок постачальника в терміни, зазначені в Специфікаціях до цього договору, на підставі виставленого постачальником рахунку (п. 5.1 Договору).

У разі прострочення строків оплати товару відповідно до п. 5.1 покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчано оплаченої партії товару. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору більше ніж на 10 днів покупець сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов`язань (п. 8.3 Договору).

Строк нарахування штрафних санкцій (штрафу та пені) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Кредитор за зобов`язанням, що порушене може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України (п. 8.7 Договору).

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.12.2022 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 12.1 Договору).

Специфікацією № 1 від 28.04.2022, яка є додатком до Договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, визначено поставку товару на загальну суму 817 200,00 грн. Строк поставки - з моменту підписання специфікації прогягом 90 діб. Умови оплати - оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана в п. 1 даної специфікації на підставі рахунку. Відтермінування платежу до 15.09.2022.

Специфікацією № 2 від 23.06.2022, яка є додатком до Договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, визначено поставку товару на загальну суму 182 001,60 грн. Строк поставки - з моменту підписання специфікації прогягом 90 діб. Умови оплати - передоплата 100 % загальної вартості товару, яка вказана в п. 1 даної специфікації на підставі рахунку.

На виконання умов договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, Постачальник виставив, зокрема:

- видаткову накладну № 29 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн; та ТТН № Р29 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн; рахунок на оплату № 32 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн;

- видаткову накладну № 83 від 04.07.2022 на суму 182 001,60 грн; та ТТН № Р83 від 04.07.2022 на суму 182 001,60 грн; рахунок № 75 від 23.06.2023 на суму 182 001,60 грн.

Позивач вказує, що відповідачем здійснено оплату 28.06.2022 на суму 182 001,60 грн, що також відображено в наданому позивачем акті звірки взаєморозрахунків станом на 03.08.2023 за даним договором.

Судом першої інстанції підчас розгляду справи були досліджені зареєстровані позивачем у ЄДРПН податкові накладні, складені позивачем за фактом поставки товару відповідачу, а саме: № 21 від 28.06.2022 на суму 182 001,60 грн та № 18 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не було погашено вищевказану заборгованість, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду з відповідним позовом, що розглядається судом в межах цієї справи. Водночас, окрім основного боргу в сумі у сумі 817 200,00 грн, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 65 773,33 грн - інфляційних збитків; 22 299,48 грн - 3 % річних; 368 165,39 грн - пені та 81 720,00 грн - штрафу.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України, параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 пп. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 202 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із приписами статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Так, апеляційним судом встановлено, що 08.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КВП "Квадро Плюс" (Постачальник) та ПрСП «Дружба народів» (Покупець) було укладено договір поставки № 2П-КВП/2022, за умовами якого постачальник зобов`язується продати та поставити (передати) у власність покупця у строки, передбачені цим договором, товар вказаний у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його вартість згідно встановленого цим договором порядку (п. 1.1 Договору).

Специфікацією № 1 від 28.04.2022, яка є додатком до Договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, визначено поставку товару на загальну суму 817 200,00 грн. Строк поставки - з моменту підписання специфікації прогягом 90 діб. Умови оплати - оплата 100% загальної вартості товару, яка вказана в п. 1 даної специфікації на підставі рахунку. Відтермінування платежу до 15.09.2022.

Специфікацією № 2 від 23.06.2022, яка є додатком до Договору поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, визначено поставку товару на загальну суму 182 001,60 грн. Строк поставки - з моменту підписання специфікації прогягом 90 діб. Умови оплати - передоплата 100 % загальної вартості товару, яка вказана в п. 1 даної специфікації на підставі рахунку.

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачеві погоджений у Специфікаціях товар, що підтверджується: видатковою накладною № 29 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн; ТТН № Р29 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн; та рахунком на оплату № 32 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн; а також видатковою накладною № 83 від 04.07.2022 на суму 182 001,60 грн; ТН № Р83 від 04.07.2022 на суму 182 001,60 грн; та рахунком № 75 від 23.06.2023 на суму 182 001,60 грн

Однак, в порушення умов Договору відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, оплатив поставлений товар частково у сумі 182 001,60 грн, що відображено в наданому позивачем акті звірки взаєморозрахунків станом на 03.08.2023 за даним договором, і на даний час за ПрСП «Дружба народів» обліковується заборгованість за поставлений по договору товар у сумі 817 200,00 грн.

Враховуючи, що ПрСП «Дружба народів» прийнято товар без зауважень та не спростовано належними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу у загальній сумі 817 200,00 коп.

Судова колегія відхиляє твердження апелянта, що із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що у особи, яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних, з огляду на наступне.

Вказаний в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем та скріплені печаткою підприємства. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить.

Системний аналіз «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення довіреностей.

При цьому суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Таким чином, відтиск штампів та печаток підприємства, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку уповноваження на отримання товару).

Колегія суддів зазначає, що дійсно в матеріалах господарської справи відсутня довіреність, і передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Отже, наявні у матеріалах справи видаткові накладні є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують існування між сторонами договірних правовідносин поставки товару.

За своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на довіреність, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, одиницю вимірювання, кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, місце складання, підпис директора з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача міститься підпис у графі отримав(ла) та зазначено прізвище та ініціали особи, що отримала товар, також скріплений печаткою підприємства.

Відповідач, набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

З огляду на це, твердження апелянта стосовно того, що у Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" не виникає обов`язку оплати товару за договором поставки № 2П-КВП/2022 від 08.02.2022, через недоліки первинних документів, які надано позивачем та недотримання постачальником умов договору щодо поставки товару та того, що позивачем не доведено факт поставки товару, переліченого у сірній видатковій накладній, також відхиляються судовою колегією, як такі, що не доведені належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому, колегією суддів також враховується, що відповідачем взагалі не заперечується факт отримання від позивача товару та підписання зі свого боку без жодних зауважень супровідних документів на нього.

З моменту укладення договору та поставки товару, з боку відповідача не надходило будь-яких претензій щодо обсягів поставленого товару або невідповідності його якості.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши в сукупності наявні в матеріалах даної справи докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що, вони відповідають наведеним вище вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів, а тому їх підписання з боку відповідача без жодних зауважень фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою для здійснення розрахунків за отриманий товар.

До того ж, як вже зазначалося раніше, докази оплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару в матеріалах справи відсутні.

Щодо тверджень відповідача про ненадання постачальником покупцю рахунку на здійснення оплати, суд зазначає, що виставлення рахунків за змістом положень договору не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №3-3902к09, від 29.09.2009 у справі №37/405, а також у постанові Верховного Суду від №910/9472 від 23.01.18, в яких суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти та ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні ст.212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 Цивільного кодексу України; а отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з поставкою товару позивачем було, зокрема, виставлено рахунок на оплату рахунок на оплату № 32 від 28.04.2022 на суму 817 200,00 грн

Дійсно, матеріали справи не містять доказів надсилання засобами поштового зв`язку рахунку на оплату № 32 від 28.04.2022, однак, приймаючи до уваги положення 5.1. Договору, та наявність відповідної відмітки про отримання товару у видатковій накладній №29 від 28.04.2022 та ТТН №Р29 від 28.04.2022, а також враховуючи часткову оплату відповідача на суму 182 001,60 грн за видатковою накладною № 83 від 04.07.2022, колегія суддів вважає, що вказаний рахунок було вручено уповноваженій особі відповідача при отриманні товару.

Посилання відповідача на порушення позивачем умов договору щодо надання документів, обов`язок оформлення яких покладено на позивача, у зв`язку з чим у відповідача не виникає обов`язку оплати товару судом оцінюються критично, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач (покупець) звертався до позивача (продавця) з листом, у якому він зазначав про невиконання таких умов договору або встановлював розумний строк для передання таких документів в зв`язку з їх ненаданням.

Навпаки, видаткові накладні підписані відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, в графі «Отримав» міститься відтиск печатки Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів".

Крім того, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 65 773,33 грн інфляційних збитків та 22 299,48 грн 3 % річних.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційні витрати у заявленому розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок позивача є вірним, відтак, такі вимоги є правомірною.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати за Договором від 08.02.2022 року за період з 25.09.2022 по 22.08.2023 складають суму в розмірі 65 773,33 Судом апеляційної інстанції встановлено правильність розрахунку виконаного позивачем.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Відповідно до розрахунку позивача 3% за Договором від 08.02.2022 року за періоди з 25.09.2022 по 22.08.2023 складають суму в розмірі 22 299,48. Судом апеляційної інстанції встановлено правильність розрахунку виконаного позивачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 368 165,39 грн та штрафу у розмірі 81 720,00 грн,, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина друга статті 216 Господарського кодексу України).

Згідно із частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Сторонами погоджено, що у разі прострочення строків оплати товару відповідно до п. 5.1 покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчано оплаченої партії товару. У випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору більше ніж на 10 днів покупець сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочки до повного виконання стороною своїх зобов`язань (п. 8.3 договору).

Судом апеляційної інстанції встановлено правильність розрахунку пені та штрафу виконаного позивачем . Так, відповідно до вказаного розрахунку за період з 25.09.2022 по 22.08.2023 пеня становить 368 165,39 грн, а штраф становить 81 720,00 грн.

При цьому, колегія суддів враховує, що пеня нарахована позивачем з урахуванням п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, а також п. 7. IX Прикінцевих положень ГК України щодо продовження під час карантину строків, визначених статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Тобто, обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 552 Цивільного кодексу України.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

Відтак, при вирішенні питання про зменшення неустойки суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20):

-ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

-причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

-тривалість прострочення виконання;

-наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

-поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

-поведінку кредитора;

-майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

-негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

-статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

-майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Верховний Суд неодноразово вказував, що принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

За результатами надання оцінки наявним в матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, врахувавши дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, врахувавши баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи, дійшов висновку про зменшення розміру штрафу та пені на 90% а саме: з 368 165,39 грн пені до 36 186,54 грн та з 81 720,00 грн штрафу до 8 172,00 грн.

З огляду на те, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій та визначення справедливої суми, необхідної до сплати відповідачем за допущене неналежне виконання договору поставки від 08.02.2022 у даній ситуації у розмірі 36 186,54 грн пені та 8 172,00 грн. штрафу.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Дружба народів" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 01.03.2024 у справі №916/3723/23 - залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

17.06.2024р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький