Постанова

від 30.05.2024 по справі 910/15903/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2024 р. Справа№ 910/15903/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 30.05.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024

у справі № 910/15903/23 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспроект"

2. ОСОБА_2

про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспроект» (далі - відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2023 за реєстраційним № 246 призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки з врахуванням ст. 216 ЦК України наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність Товариства, що надасть можливість для позивача розраховувати на отримання розрахунку в натуральній формі, як колишнього учасника Товариства.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15903/23 у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам чинного законодавства, за викладених в позовній заяві обставин.

Додатковим рішенням заяву про ухвалення додаткового рішення у справі - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15903/23 повністю. Ухвалити нове рішення, яким позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспроект" та ОСОБА_2 задовольнити повному обсязі - визнати недійсним Договір куплі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 27 червня 2023 укладений з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспроект" з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрований за реєстраційним №246 , та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеравенко Тетяною Євгеніївною.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що як на момент виходу скаржника з Товариства, на момент звернення з позовом до суду так і станом на сьогодні поновлення права скаржника можливе виключно за рахунок майна Товариства, зокрема, частини квартири АДРЕСА_3 , що належала Товариству на праві колективної власності згідно Свідоцтва про право власності від 18.04.2003.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 повністю. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви від 01.03.2024 адвоката Ігнатенко Олександра Олександровича про розподіл судових витрат у справі №910/15903/23 та відмовити в заяві Ігнатенко Олександра Олександровича від 08.03.2024 про ухвалення додаткового рішення у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що обсяг робіт та часу не є співмірними, реальними та обґрунтованими, а реальний фактичний обсяг витраченого часу не підтверджені жодним документом.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження

17.04.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові пояснення.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшли заперечення на пояснення ОСОБА_1 подані 17.04.2024 у справі №910/15903/23.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, який був прийнятий судом у порядку ст. 263 ГПК України, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу на рішення залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, який був прийнятий судом у порядку ст. 263 ГПК України, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу на додаткове рішення залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшли заперечення на пояснення ОСОБА_1 подані 17.04.2024 у справі №910/15903/23.

02.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційні скарги з доказами надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, який був прийнятий судом у порядку ст. 263 ГПК України, відповідно до якого останній просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та додаткове рішення без змін.

13.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідача-2.

13.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідача-2.

16.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідача-1.

17.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив у справі №910/15903/23.

17.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив у справі №910/15903/23.

20.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив у справі №910/15903/23.

23.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшла відповідь на відзив у справі №910/15903/23.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Агрикова О.В., судді: Козир Т.П., Мальченко А.О.

01.04.2024 суддями Агрикова О.В., Мальченко А.О., Козир Т.П. заявлено про самовідвід від розгляду справи №910/15903/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 заяву суддів Агрикової О.В., Мальченко А.О., Козир Т.П. про самовідвід у справі №910/15903/23 задоволено. Справу №910/15903/23 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 витребувано справу №910/15903/23 з Господарського суду міста Києва.

18.04.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15903/23.

Також, 17.04.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/15903/23 колегією суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/15903/23. Об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/15903/23 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 в одне апеляційне провадження. Призначено до розгляду апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/15903/23 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 на 30.05.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Учасники апеляційного провадження з`явилися в судове засідання 30.05.2024 та надали свої пояснення по суті апеляційних скарг.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, до 26.02.2020 ОСОБА_1 був учасником ТОВ «Транспроект» (далі - Товариство), з часткою в статутному фонді 25 %. Про свій вихід зі складу учасників позивачем було повідомлено інших учасників ТОВ «Транспроект», про що складено нотаріальну заяву.

Позивач вказує, що відповідно до приписів ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», Товариство зобов`язане протягом 12 місяців після повідомлення позивача про вихід з числа членів товариства виплатити вибувшому учаснику вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі.

За твердженням позивача, після 26.02.2021 він був кредитором ТОВ «Транспроект», а вказане Товариство як боржник зобов`язане було здійснювати свою діяльність у такий спосіб, який би дозволив йому провести повний розрахунок з позивачем.

Неодноразові звернення позивача до учасників Товариства щодо повідомлення вартості його частки, надання обґрунтованого розрахунку та копій документів, необхідних для такого розрахунку, інформування його про прийняття рішення загальних зборів Товариства про виплату позивачу вартості його частки в статутному фонді були залишені без розгляду.

Позивач посилається на п. 11 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», якою встановлено, що Товариство зобов`язане надавати учаснику, який вийшов з товариства, доступ до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.

Однак, як вказує позивач, учасниками та керівництвом ТОВ «Транспроект» позбавлено позивача права доступу до документів фінансової звітності, інших документів, необхідних для визначення вартості його частки.

Відповідно до п. 9 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» врегульовано, що за погодженням учасника товариства, який вийшов, та товариства зобов`язання зі сплати грошових коштів може бути замінено зобов`язанням із передачі іншого майна.

Позивач зазначає, що ТОВ «Транспроект» не був обмежений в такій заміні, оскільки у власності Товариства була квартира АДРЕСА_1 , яка придбана за кошти Товариства і яка належить Товариству на праві колективної власності.

Крім того, позивач вказує, що має закріплене законом право щодо набуття права власності на частину в майні Товариства, зокрема, позивач мав право отримати 25 % натуральної форми, тобто 25 % від квартири ТОВ «Транспроект», що є пропорційним його частці в статутному фонді.

Однак, 03.08.2023 з Державного реєстру речових прав позивач дізнався, що 27.06.2023 відповідач один продав квартиру на користь відповідача два.

Жодного повідомлення про будь-які наміри учасників Товариства щодо продажу майна позивач не отримував, а відповідно й жодного погодження на такий продаж шляхом відмови від розрахунку не надавав.

Позивач вказує, що учасники ТОВ «Транспроект», усвідомлюючи, що діють на шкоду позивачу, порушуючи його права та інтереси, ігноруючи чинне законодавство в частині зобов`язань щодо проведення розрахунку в грошовій або у натуральній формі, уклали з відповідачем два Договір купівлі-продажу від 27.06.2023 за реєстраційним № 246, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кучеравенко Тетяною Євгеніївною.

Укладення спірного договору, за твердженням позивача, спрямоване на уникнення розрахунку з останнім, а відповідно є таким, що порушує законні права та інтереси позивача.

Позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17) та вказує, що договір, який укладений з метою уникнення виконання грошового зобов`язання, тобто, вчинений на шкоду інтересам кредитора чи кредиторів кваліфікується як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах, за твердженнями позивачів, були вчинені відповідні правочини.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що визнання недійсним Договору купівлі-продажу квартири від 27.06.2023 за реєстраційним № 246, призведе до відновлення порушеного права позивача, оскільки з врахуванням ст. 216 ЦК України наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність Товариства, що надасть можливість для позивача розраховувати на отримання розрахунку в натуральній формі, як колишнього учасника Товариства.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 по справі № 916/1415/19 заначила, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви вбачається, що правовідносини, якими могли бути порушені права позивача, полягали в законності прийняття рішень загальних зборів Товариства щодо виплати позивачу його частки у статутному фонді товариства після його виходу із засновників товариства та прийняттям органом управління Товариства рішень щодо продажу спірної квартири. Такі правовідносини є наближеними до відносин корпоративного управління та пов`язаними з прийняттям рішень загальних зборів Товариства як його вищого органу управління.

У свою чергу, як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не надав жодних доказів наявності у останнього корпоративних прав відносно ТОВ «Транспроект» в момент укладення спірного Договору купівлі-продажу.

Рішення Товариства щодо продажу спірної квартири, визначались діючими учасниками ТОВ «Транспроект».

У контексті вищевикладеного, а також, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав учасника, який вибув з товариства, зокрема може бути не оскарження ним відповідних договорів купівлі-продажу майна юридичної особи, а зобов`язання виконавчого органу юридичної особи здійснити відповідні дії щодо виплати частки учаснику, який вибув.

Господарський кодекс України, Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не передбачають право колишніх власників частки в статутному капіталі юридичної особи, оскаржувати укладені в майбутньому, після їх виходу договори щодо відчуження активів юридичної особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 у справі № 927/522/17.

Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Крім того, Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Суд зазначає, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об`єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У контексті виевикладеного, а також виходячи з наведених позивачем/скаржником аргументів та наданих ним доказів, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем/скаржником, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачами при укладені спірного договору.

Крім того, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи скаржника, що спірний договір є фіктивним, оскільки як вказав Верховний Суд у постанові від 21.05.2020 № 468/1736/17, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Водночас, матеріалами справи підтверджується та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що між відповідачами був укладений спірний договір купівлі-продажу квартири, за яким ТОВ «Транспроект» передало ОСОБА_2 квартиру, а остання набула на неї відповідне право власності, що свідчить про безпідставність доводів скаржника про фіктивність укладеного спірного договору-купівлі продажу між позивачами.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам чинного законодавства, за викладених в позовній заяві обставин.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Водночас, 08.03.2024 від ОСОБА_2 надійшли дві заяви (через підсистему «Електронний суд» та засобами поштового зв`язку) про ухвалення додаткового рішення у справі.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2)пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3)пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, ч. 3 ст. 4 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Слід зазначити, що сторона самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.27,30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази відповідно до статті 124 Господарського процесуального кодексу України подаються разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи 16.10.2023 між Адвокатським об`єднанням «Стеллар Партнерс» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правничої допомоги № 16/10/23/02.

У першій заяві по суті спору - відзиві, відповідачем-2 надано попередній розрахунок очікуваних судових витрат та докази надання АО «Стеллар Партнерс» правничої допомоги в Господарському суді м Києва під час розгляду справи № 910/15903/23.

Як зазначає заявник, розмір судових витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом Господарським судом міста Києва справи № 910/15903/23 становить 432 000,00 грн.

На підтвердження витрат за надання правничої допомоги у сумі 102 000, 00 грн представник відповідача-2 разом з заявою надав суду наступні документи:

- Рахунок-фактура № 19/10-23 від 19.10.2023 на суму 20 000,00 грн.

- Платіжна інструкція від 22.10.2023 № @2PL951522 на суму 20 000,00 грн.;

- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 24/10 від 24.10.2023 до Договору № АО 16/10/23/2 від 16.10.2023 про надання правничої допомоги.

- Рахунок-фактура № 14/11-23 від 14.11.2023 на суму 14 000,00 грн.

- Платіжна інструкція від 17.11.2023 № @2PL410329 на суму 14 000,00 грн.;

- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 20/11 від 20.11.2023 до Договору № АО 16/10/23/2 від 16.10.2023 про надання правничої допомоги.

- Рахунок-фактура № 21/12-23 від 21.12.2023 на суму 30 000,00 грн.

- Платіжна інструкція від 05.01.2024 № @2PL877546 на суму 30 000,00 грн.;

- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 08/01 від 08.01.2024 до Договору № АО 16/10/23/2 від 16.10.2023 про надання правничої допомоги.

- Рахунок-фактура № 06/02-24 від 06.02.2024 на суму 24 000,00 грн.

- Платіжна інструкція від 06.02.2024 № @2PL220847 на суму 24 000,00 грн.

- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 26/02 від 26.02.2024 до Договору № АО 16/10/23/2 від 16.10.2023 про надання правничої допомоги.

- Рахунок-фактура № 05/03-24 від 05.03.2024 на суму 14 000,00 грн.

- Платіжна інструкція від 05.03.2024 № @2PL197283 на суму 14 000,00 грн.

- Акт прийому-передачі виконаних робіт № 06/03 від 06.03.2024 до Договору № АО 16/10/23/2 від 16.10.2023 про надання правничої допомоги.

- Детальний опис послуг (Звіт) № 1 за 05.02.2024 до Договору про надання правничої допомоги № АО 16/10/23/02 від 16.10.2023.

- Детальний опис послуг (Звіт) № 2 за 05.03.2024 до Договору про надання правничої допомоги № АО 16/10/23/02 від 16.10.2023.

Крім того, відповідно до п. 4.1.1., 4.1.2, 4.1.3 Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої допомоги № АО 16/10/23/02 від 16.10.2023 сторони погодили, що гонорар успіху за надання Адвокатським об`єднанням правничої допомоги Клієнту під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/15903/23 становить 10 % (десять відсотків) від ціни нерухомого майна, яка зазначена в п. 2.1. Договору Купівлі-продажу квартири за 27.06.2023 укладеного між ТОВ «Транспроект» та ОСОБА_2. і визначається як 3 300 000,00 грн. Х 10 % та становить 330 000,00 грн. (триста тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Вивчивши надані відповідачем-2 докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів погоджується із висновкоми суду першої інстанції, що останнім доведено факт надання послуг правничої допомоги на суму 102 000, 00 грн., які є документально підтвердженими.

Щодо заявленого відповідачем-2 гонорару успіху в розмірі 330 000, 00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та [або] значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім [орієнтовним] розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).

Водночас, з урахуванням позиції викладеній у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 липня 2022 року у справі 910/7765/20, а також надаючи правову оцінку доводам скаржника, колегія суддів констатує, що заявлений відповідачем-2 розмір витрат на професійну правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі з урахуванням предмету спору, складності відповідної роботи та кількістю процесуальних документів, що містяться в матеріалах справи.

Так, частина п`ята статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що витрати на професійну правничу допомогу заявлені представником відповідача-2 у розмірі 432 000, 00 грн. є співрозмірні до предмета спору, з урахуванням предмету позову та складності справи.

Стосовно гонорару успіху, колегія суддів зазначає, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 вказала на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до переконання про невідповідність заявлених відповідачем-2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 432 000, 00 грн., вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності, а також щодо передчасності висновків суду першої інстанції щодо обгрунтованої суми витрат у розмірі 150 000.00 грн., та доходить висновку про зменшення цієї суми, у зв`язку із чим із позивача на користь відповідача-2 підлягає стягненню 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції є такими, що не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15903/23, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Водночас, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 судом першої інстанції було частково порушено норми процесуального права, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення частковому скасуванню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15903/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі № 910/15903/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

4. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 - задовольнити частково.

5. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 - скасувати, виклавши п. 2 додаткового рішення в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , код: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , код: НОМЕР_2 ) 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу».

6. В іншій частині додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі № 910/15903/23 - залишити без змін.

7. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/15903/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 13.06.2024.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк