Рішення
від 06.06.2024 по справі 907/399/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/399/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ", код ЄДРПОУ - 31538866, 90500, Закарпатська область, Тячівський район, місто Тячів, вулиця Пролетарська, будинок 2

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

про стягнення коштів,

Секретар судового засідання Райніш М.І.

За участі представників сторін:

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

20.06.2018 до Господарського суду Закарпатської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал» (далі по тексту ТОВ «Термінал») з позовною заявою (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, яка прийнята ухвалою від 20.08.2018) про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту ФОП ОСОБА_1 ) 66 900,00 грн. за надані послуги місця доставки митних вантажів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на своїй території по АДРЕСА_2 створив місце доставки митних вантажів, якому відповідно до Класифікатора місць прибуття, затвердженого наказом Державної митної служби України №295 від 17.05.2011, та Переліку місць доставки, затвердженого наказом ДМС України №426 від 27.08.2012, присвоєно статус «місця прибуття митних вантажів» за кодом 305-002-1-1 (далі по тексту місце прибуття). Позивач вказує, що в період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідач здійснював митне оформлення своїх вантажів в режимі експорту в місці прибуття за кодом « 305-002-1-1» і відповідно до акцептованих умов публічного договору повинен був сплачувати по 300,00 грн. за кожен день отримання послуг місця прибуття стосовно кожного митного оформлення вантажів. Однак, свої обов`язки відповідач виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на момент пред`явлення позову його заборгованість за отримані послуги місця прибуття становить 66 900,00 грн. при митному оформленні вантажів в режимі експорту у 223 випадках, що підтверджується відомостями, які містяться у поданих відповідачем вантажно-митних деклараціях (далі по тексту ВМД).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 у справі №907/399/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018, вищезазначені позовні вимоги задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 66 900,00 грн. та 1 762,00 грн. судового збору.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору, а відповідач в період з 20.06.2015 по 21.03.2016 спожив надані позивачем згідно цього договору послуги місця доставки митних вантажів, які полягають у використанні «місця прибуття 305-002-1-1» при митному оформленні вантажів в режимі ЕК10 на загальну суму 66 900,00 грн. Суди вказали, що вантажно-митні декларації підтверджують факт митного оформлення вантажів відповідача, що означає розміщення в зоні митного контролю вантажів для митного оформлення та декларування. Суди відхилили твердження відповідача про те, що вантажі не пред`являлись митним органам, оскільки такі твердження не спростовують факту їх знаходження в місці прибуття, зазначеному в графі 30 вантажно-митної декларації.

Постановою Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №907/399/18 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 про задоволення позову у справі №907/399/18, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що необхідність фактичної доставки відповідачем товару до зазначеного в графі 30 "місця доставки товару" залежить від того, чи буде прийнято відповідне рішення про необхідність пред`явлення (огляду) товарів, транспортних засобів комерційного призначення органом доходів і зборів за результатами опрацювання митної декларації. В іншому випадку, тобто у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 «місця доставки товару». Верховний Суд також вказав, що зазначення відповідачем коду території позивача у графі 30 МД є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації та свідчить тільки про намір скористатися такою послугою. Фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 ВМД. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не врахували особливостей як порядку митного оформлення товарів, так і пов`язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору, внаслідок чого помилково пов`язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій. При цьому суди не з`ясували характер та зміст послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто у чому саме полягає споживання такої послуги.

За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 позов задоволено повністю, стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал» 66 900,00 грн. заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів та 1 762,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд зазначив, що заповнення графи 30 вантажно-митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність. Судом також вказано, що подання відповідачем вантажно-митної декларації, в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та остаточне вивезення за межі митного кордону України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача. Суд дійшов висновку, що в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред`явлення його для огляду чи без такого.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 22.10.2021 у справі №907/399/18 залишив без змін рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду та вказав, що виходячи з чинного законодавства, послуги місця доставки митних вантажів є обов`язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів. Факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, який не заперечується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно-митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 02.02.2022 у справі №907/399/18 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 у справі №907/399/18. Розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 11.05.2022 у справі №907/399/18 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/22858/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 09.11.2022 поновлено касаційне провадження у справі №907/399/18 призначено розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 19.12.2022 у справі №907/399/18 передано вказану справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, оскільки дійшла до висновку про необхідність відступу від висновку щодо застосування ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України та Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за №651, який викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у цій же справі №907/399/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.04.2023 справу №907/399/18 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду з тих підстав, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22.04.2019, не може бути підставою для відступлення у цій же справі, оскільки умовою передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду за ч. 2 ст. 302 ГПК України є наявність саме висновку Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати щодо застосування норми права у подібних правовідносинах при розгляді іншої справи.

Постановою Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №907/399/18 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2021 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2021 у справі №907/399/18 скасовано. Справу №907/399/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Касаційний господарський суд вказав, що в порушення ч. 4 ст. 236 та ч. 5 ст. 310 ГПК України ні господарський суд першої інстанції, ні господарський суд апеляційної інстанції не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18, зокрема щодо того, що споживання відповідачем відповідної публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому товару для митного оформлення, оскільки у цьому випадку виконання митних формальностей буде відбуватися безпосередньо у місці доставки товару, яке зазначено в графі 30 митної декларації. Верховний Суд у постанові від 22.04.2019 у даній справі №907/399/18 звернув увагу, що факт безпосереднього прийняття відповідачем публічної пропозиції позивача залежить виключно від дій (рішення) органу доходів і зборів. Тому з урахуванням висновків Верховного Суду (фактичне споживання відповідачем публічної послуги може мати місце тільки у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому товару для митного оформлення) для правильного вирішення даного спору судам належало встановити, (1)чи приймались органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому вантажу для митного оформлення та (2)чи відбувався такий огляд вантажу, і за наслідками встановленого з`ясувати обсяг спожитих відповідачем послуг. Без встановлення таких обставин висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними, оскільки судами достеменно не встановлено скільки разів відповідач користувався послугами позивача та чи користувався взагалі. Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що: (1)господарські суди не надали належну оцінку обставинам, викладеним у листі Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 №517/28/07-70-18; (2)суди не дали оцінку та не взяли до уваги листи ТОВ «Термінал» від 16.02.2015 та від 23.09.2014, в яких сам позивач вказує митниці на той факт, що експортери, зокрема і ОСОБА_1 (відповідач) під час декларації вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами. Також Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, в порушення вимог частини 1 статті 316 ГПК України, не виконали вказівок, наведених у постанові Верховного Суду від 22.04.2019, не вжили заходів щодо встановлення всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема не встановили чи було фактичне пред`явлення вантажів органу доходів і зборів за відповідними митними деклараціями та у скількох випадках у спірний період. Тобто судами при новому розгляді не було встановлено обсяг спожитих відповідачем послуг та передчасно задоволено позов.

Ухвалою суду від 18.05.2023 прийнято справу № 907/399/18 до провадження (нового розгляду) судді ОСОБА_2 , призначено підготовче судове засідання на 20.06.2023 року.

Ухвалою суду від 20.06.2023 відкладено підготовче засідання на 11.07.2023, а також витребувано від Закарпатської митниці Держмитслужби відповідні документи, які зазначені у вказаній ухвалі.

Закарпатською митницею Держмитслужби надіслано до господарського суду пояснення щодо витребуваних судом відомостей та доказів (том 9 а. с. 77-83), а також подано до господарського суду клопотання про відшкодування витрат по виготовленню копій документів на загальну суму 767,36 грн., які витребовувалися ухвалою від 23.06.2018 року (том 9 а. с. 83-104).

Ухвалою суду від 11.07.2023 закрито підготовче провадження і призначено судовий розгляд справи по суті на 15.08.2023 року.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області №02-02/157/23 від 19.07.2023 у зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_2 зі штату суду (закінчення строку відрядження) призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №907/399/18.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 призначений суддя Андрейчук Л.В. для розгляду даної справи.

Ухвалою суду від 20.07.2023 прийнято справу №907/399/18 до провадження, розгляд справи почато спочатку. Призначено підготовче засідання.

На адресу суду надійшла заява представника Закарпатської митниці від 04.07.2023 (вх.№02.3.1-02/4877/23) про відшкодування витрат по виготовленню копій документів, які витребувані ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.06.2018.

Ухвалою суду від 04.10.2023 заяву представника Закарпатської митниці від 04.07.2023 (вх.№02.3.1-02/4877/23) про відшкодування витрат по виготовленню копій документів, які витребувані ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.06.2018, залишено без розгляду. Повторно витребувано від Закарпатської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ внутрішнього підрозділу 43985560, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 20) належним чином посвідчені копії Рішень про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів та зборів або про необхідність такого пред`явлення, які приймались органом доходів і зборів при митному оформленні експортних вантажів у місці прибуття 305-002-1-1 (ТОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2) ФОП - ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно - митними деклараціями. Повторно витребувано від Закарпатської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ внутрішнього підрозділу 43985560, Місцезнаходження: Україна, 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Собранецька, будинок 20) Акти огляду, які складались працівниками органу доходу і зборів при митному оформленні експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно-митними деклараціями.

На адресу суду надійшло клопотання представника позивача від 16.08.2023 (вх.№02.3.1-02/5663/23) про виклик свідків.

Ухвалою суду від 29.11.2023 закрито підготовче провадження. Призначено судовий розгляд справи по суті на 16 січня 2023 р. на 14:30 год.

АГРУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що той факт, що території ТОВ «Термінал» на момент виникнення спірних правовідносин присвоювались коди місця доставки (прибуття), свідчить про постійну відповідність цієї території необхідним вимогам (стандартам), що встановлювалися митницею. Водночас, відповідність місця доставки (прибуття) здійснювалася за рахунок ТОВ «Термінал», яке в свою чергу надавало суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності свої послуги, оскільки кожен з необмеженої кількості суб`єктів господарювання, щодо яких органи доходів і зборів вчиняють митні формальності, самостійно не несе витрат на створення необхідних митному органу умов та не створює їх, а має можливість скористатись послугами місця доставки вантажів, які надає позивач. Саме в таких обставинах позивач вбачає економічну вигоду та попит на ці послуги серед суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Окрім того, за твердженням позивача, вказані обставини знайшли своє відображення у договорі №251 від 01.06.2012, укладеному між ТОВ «Термінал» та Чопською митницею, правонаступником якої є Закарпатська митниця Держмитслужби, предметом якого є взаємне співробітництво сторін в межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян підрозділами митниці, для чого ТОВ «Термінал» безоплатно надає митниці у тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримує за власний рахунок, а також обладнання, засоби та канали зв`язку, які розташовані на території підприємства за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Позивач стверджує, що подання відповідачем митної декларації та, відповідно, її прийняття митним органом передує прийняттю рішення про випуск транспортних засобів за межі України (експорт вантажу), а тому факт добровільного заповнення відповідачем у графі 30 вантажно-митної декларації коду « 305-002-1-1» свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача. Звертає увагу на те, що позивач посилається на код « 305-002-1-1» у вантажно-митних деклараціях, не як на свою власність, використання якого є платним, а як на доказ, на підставі якого суд встановлює наявність обставин (фактів) щодо перебування певного транспортного засобу відповідача на території позивача, що має значення для вирішення даної справи.

З огляду на вказані вказівки Верховного Суду та з метою виконання приписів ст.ст. 177, 182, 316 ГПК України під час нового розгляду позивачем додано відповідь лист Національної академії прокуратури України від 20.11.2015 за №16/5/2553 в яких надано роз`яснення застосування норм митного законодавства у спірних правовідносинах.

Окрім цього позивачем заявлено клопотання про виклик свідків та витребування від Закарпатської митниці Держмитслужби (1)рішень про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред`явлення, які приймались органом доходів і зборів при митному оформленні експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно-митними деклараціями; (2)актів огляду, які складались працівниками органу доходу і зборів при митному оформленні експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно-митними деклараціями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2023 у справі №907/399/18 вищезазначене клопотання про витребування доказів задоволено повністю, а також запропоновано відповідачу надати суду витребовувані документи.

Закарпатською митницею Держмитслужби надіслано до господарського суду (вх. від 27.06.2023) пояснення щодо витребуваних судом відомостей та доказів (т. 9 а.с. 77-83), а також подано до господарського суду клопотання (вх. від 04.07.2023) про відшкодування витрат по виготовленню копій документів на загальну суму 767,36 грн., які витребовувалися ухвалою від 23.06.2018 року (т. 9 а.с. 83-104).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.10..2023 у справі №907/399/18 відмовлено у задоволенні клопотання Закарпатської митниці Держмитслужби про відшкодування витрат по виготовленню копій документів, повторно витребувано документи та задоволено клопотання позивача про виклик свідків.

Правова позиція відповідача.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та вважає, що твердження позивача про те, що в будь-якому випадку, в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред`явлення його для огляду чи без такого є невірним та суперечить положенням ч. 2 ст. 258 та ст. 320 Митного кодексу України. Так, виходячи зі змісту ст. 257, ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 320 Митного кодексу України відповідач вважає, що при застосуванні електронного декларування (коли всі документи направляються декларантом або його уповноваженою особою митному органу в електронному вигляді із застосуванням інформаційних технологій) митне оформлення товарів, транспортних засобів здійснюється без фізичного подання документів митному органу в зону митного контролю та без фізичного пред`явлення товарів, транспортних засобів у місце прибуття зони митного контролю.

Стверджує, що фізичне пред`явлення товарів, транспортних засобів у зону митного контролю здійснюється лише в такому випадку, коли митний орган, який прийняв електронну декларацію, надіслав у електронному вигляді декларанту або його уповноваженій особі повідомлення про необхідність пред`явлення товарів для огляду в зоні митного контролю. На думку відповідача це повідомлення і є рішенням про проведення огляду товарів за наслідками проведення якого складається відповідний акт, а в графі 44 вантажно-митної декларації вноситься код 9901, що свідчить про огляд товарів, який відбувся після доставлення вантажу на територію місця прибуття, що вказана у графі 30 вантажно-митної декларації. У всіх інших випадках, за твердженням відповідача, митне оформлення товарів здійснюється без їх пред`явлення митному органу, а тому в декларанта не виникає обов`язку сплачувати послуги того місця доставки зона митного контролю якої зазначена у графі 30 вантажно-митної декларації. З огляду на це, відповідач вважає, що оскільки в спірному періоді з 20.06.2015 по 21.03.2016 ним лише два рази здійснювалось митне оформлення з пред`явленням товару, транспортного засобу митному органу, то в нього виник обов`язок щодо оплати позивачу лише цих двох послуг місця доставки.

Також відповідач покликається на те, що на підставі відомостей, які зазначені у вантажно-митній декларації, не можуть виникати господарські чи цивільно-правові зобов`язання, а тому долучені позивачем вантажно-митні декларації не є первинними документами, які підтверджують споживання відповідачем яких-небудь послуг. Стверджує, що вантажно-митні декларації не можуть підтверджувати інші обставини ніж ті, які вказані у ч. 7, 8 ст. 257 Митного кодексу України, а відтак не можуть підтверджувати факт споживання послуг місця доставки.

Після направлення справи на новий розгляд представник відповідача адвокат Стецяк Т.І. звернулась до Закарпатської митниці Держмитслужби із адвокатським запитом у якому просила надати наступну інформацію:

(1)в якій графі вантажно-митних декларацій, що оформлялися на експорт у вказаний період повинен бути проставлений код документа, що свідчить про огляд товарів?

(2)про здійснення яких митних процедур свідчить код 9901 у графі 44 вантажно-митної декларації із наданням визначення та переліку дій?

(3)чи свідчить наявність цього коду у вантажно-митній декларації про факт перебування вантажів у зоні митного контролю митного посту 305-002-1-1?

(4)про що свідчить кодування 1/1-1-0-0/1/00/1/1.5.6 у графі 44 вантажно-митної декларації, яким митним процедурам (діям) воно відповідає чи про наявність яких документів свідчить кожна цифра?

(5)чи у всіх випадках оглядів товарів (їх перебування у зоні митного контролю митного посту «Тячів») у графі 44 вантажно-митної декларації обов`язково проставляються вказані коди?

(6)чи означає наявність вказаних кодів у графі 44 вантажно-митної декларації, що митник, який здійснював митне оформлення товару, надіслав декларанту рішення про огляд товарів?

(7)у якому вигляді це рішення надсилається декларанту у випадку здійснення електронного декларування, чи існують паперові носії таких рішень?

У відповіді на зазначений адвокатський запит Закарпатська митниця Держмитслужби повідомила:

по-першому питанню: відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Мінфіну від 30.05.2012 за №651 (станом на 22.02.2016) відмітки, що свідчать про результати митного оформлення, про накладення митного забезпечення тощо вносяться до графи D/J митної декларації.

по-другому питанню: Згідно з класифікатором документів, затвердженим наказом Мінфіну від 20.09.2012 за №1011 (станом на 22.02.2016) під кодом документа 9901 у митній декларації зазначався Інформаціи?нии? код результатів митного огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу.

по-третьому та четвертому питаннях: у додатку до цього листа направляємо Схему формування інформаціи?ного коду результатів проведення митного огляду товарів і транспортних засобів.

по п`ятому питанню: Відповідно до п. 15 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 21.05.2012 за №450 (станом на 22.02.2016), під час здіи?снення митного оформлення товарів із застосуванням митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа факт виконання окремих митних формальностей підтверджується шляхом внесення посадовою особою митного органу, яка виконала таку формальність, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відповідної відмітки до електронної митної декларації або електронної копіі?? митної декларації, поданої на паперовому носії. Отже, відповідно до зазначеної вище норми, у разі проведення митного огляду товарів, здіи?снювалось формування відповідного інформаціи?ного коду із внесенням и?ого до електронної митної декларації або електронної копії митної декларації, поданої на паперовому носії.

по шостому та сьомому питаннях: пунктом 3.10. Порядку виконання митних формальностей при здіи?сненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації? на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Мінфіну від 30.05.2012 за №631 (станом на 22.02.2016), визначено, що, під час виконання митних формальностей за електронною митної декларацією Декларанту за допомогою автоматизованої системи митного оформлення надсилається і інформація про необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерціи?ного призначення для митного огляду. Отже, якщо декларування товарів здіи?снювалось за електронною митною декларацією та у графі 44 митної декларації був наявний код документа 9901, то це означає, що декларанта було повідомлено про необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерціи?ного призначення для митного огляду шляхом направлення відповідного інформування. Таке інформування надсилається у електронному вигляді і не роздруковується на паперовий носій.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

30.05.2012 Міністерством фінансів України прийнято наказ №646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за № 1052/21364, згідно з 1.1 якого місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу.

27.08.2012 Державною митною службою України прийнято наказ №426 «Про ведення переліку місць доставки», згідно з п. 4 якого кожному місцю доставки присвоюється відповідний код, який складається з 4 частин (за прикладом ХХХ-ХХХ-Х-Х), де:

перша частина ідентифікує код митного органу,

друга частина порядковий номер місця доставки,

третя частина можливість використання місця доставки усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень (якщо зазначено цифру 1) чи лише конкретним суб`єктом (якщо зазначено цифру 2),

четверта частина місце доставки залежно від виду транспорту (1- автомобільний, 2 залізничний, 3 авіаційний, 4 водний).

Окрім того передбачено, що у випадку доставлення автомобільним транспортом товарів у інше місце, аніж одне з тих, що міститься у Переліку місць доставки, в частинах 2, 3 та 4 вищезазначеного коду зазначається 888-1-1.

Згідно наведеного вище порядку ведення Переліку місць доставки свідчить про те, що чинним митним законодавством передбачено доставку товарів у місця, які зазначені у Переліку місць доставки та в інші місця, які цим Переліком не передбачені, ідентифікація яких залежить від схеми кодування, що детально описана в п. 4 цього наказу.

Відповідно з Переліком місць доставки до 21.03.2016 у цей Перелік входила територія ТОВ «Термінал», яка розташована за адресою : Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, код місця доставки 305-002-1-1, що підтверджує факт створення позивачем місця доставки товару у відповідності до вимог наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 за №646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами».

Наказом №3 від 20.02.2014 та наказом №4 від 05.05.2014 позивач затвердив вартість послуг підприємства за місцем доставки товарів при митному оформленні вантажів у розмірі 300,00 грн. за одне митне оформлення та розмістив цю інформацію в місці доставки, що не заперечується відповідачем.

З вантажно-митних декларацій, які витребувані судом, вбачається, що за період з 20.06.2015 по 21.03.2016 відповідачем здійснено 223 митних оформлень вантажів у режимі експорту, вантажно-митні декларації в графі 30 містять відмітку коду місця доставки «305-002-1-1», що знаходиться за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, а задекларований у цих деклараціях вантаж експортований.

Отже, згідно встановлених судом та неоспорених обставин, а також визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за послуги місця доставки митних вантажів, які надані позивачем при здійсненні відповідачем митного оформлення вантажів у режимі експорту.

Підставою позову є використання відповідачем у спірний період місця доставки митних вантажів під час здійснення митного оформлення своїх вантажів без відповідної оплати.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ.

Узагальнивши вказівки Верховного Суду, що викладені у постанові від 03.05.2023 у справі №907/399/18, якою вказану справу відправлено на повторний (другий) новий розгляд, суд підсумовує, що для правильного вирішення спору в даній справі необхідно:

(1)встановити чи приймались органом доходів і зборів рішення про пред`явлення йому вантажу для митного оформлення у спірних випадках;

(2)з`ясувати чи відбувався огляд вантажу, і за наслідками встановленого з`ясувати обсяг спожитих відповідачем послуг;

(3)надати оцінку обставинам, викладеним у листі Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 за №517/28/07-70-18;

(4)надати оцінку листам ТОВ «Термінал» від 16.02.2015 та від 23.09.2014, в яких сам позивач вказує митниці на той факт, що експортери, зокрема і ОСОБА_1 (відповідач) під час декларації вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами.

ТОВ «Термінал» у заявленому позові пов`язує факт отримання послуги місця доставки митних вантажів із здійсненням відповідачем митного оформлення вантажу в митному режимі експорт та зберігання цього вантажу на території місця доставки позивача, підтверджуючи цей факт вантажно-митними деклараціями в яких відповідач у графі 30 вказав код 305-002-1-1, що ідентифікує територію позивача та підтверджує розміщення на ній експортних вантажів відповідача, оскільки розміщення вантажу в зоні митного контролю передує поданню митної декларації незалежно чи така подається в електронному чи паперовому вигляді та незалежно від того чи проводилась митним органом по відношенню до цього вантажу така митна формальність як митний огляд.

Натомість відповідач, заперечуючи позовні вимоги, стверджує, що його експортні вантажі розміщувались на території позивача лише у двох випадках коли митний орган здійснював таку митну формальність як митний огляд товарів, транспортних засобів, що підтверджується кодуванням 9901 у графі 44 вантажно-митної декларації. За твердженням відповідача у всіх інших випадках його експортні вантажі не розміщувались на території позивача, оскільки митний орган відповідним рішенням не вимагав у відповідача пред`явити товари, транспорті засоби для митного огляду. Тобто на думку відповідача необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів митному органу та відповідно розміщення на території позивача з одночасним споживанням його послуг залежало від того чи здійснював митний орган таку митну формальність як митний огляд чи не здійснював.

Главою 74 Митного кодексу України встановлено, що безпосереднє здіи?снення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів, які виконують завдання, зокрема, щодо здіи?снення митного контролю та виконання митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерціи?ного призначення, що переміщуються через митний кордон Украі?ни.

Відповідно до статеи? 546 та 547 Митного кодексу Украі?ни (в редакції Закону №405-VII від 04.07.2013) митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митний пост є органом доходів і зборів, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів.

Статтею 556 Митного кодексу Украі?ни (в редакції Закону №405-VII від 04.07.2013) визначено, що у разі якщо митне оформлення товарів здіи?снюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов`язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв`язку.

Отже, для забезпечення виконання органами доходів і зборів покладених на них законодавством завдань, здійснення митного контролю та виконання митних формальностей, ними створюються зони митного контролю та відокремлені структурні підрозділи (митні пости), що розташовуються на територіях суб`єктів господарювання, які у свою чергу надають фізичним і юридичним особам послуги, що пов`язані з митним оформленням та отримання яких є обов`язковим, оскільки без них неможливо здіи?снити необхідні митні формальності.

ТОВ «Термінал» надало митному органу приміщення, обладнання чи засоби зв`язку, що підтверджується актом приймання-передачі, який укладений на виконання договору №251 від 01.06.2012 про співробітництво.

Предметом договору №251 від 01.06.2012 є взаємне співробітництво сторін в межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) та громадян підрозділами митниці, для чого ТОВ «Термінал» безоплатно надає митниці у тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримує за власний рахунок, а також обладнання, засоби та канали зв`язку, які розташовані на території підприємства за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2 (пункт 1.1 договору №251 від 01.06.2012).

Тлумачення змісту вказаного пункту договору свідчить про те, що (1)для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення необхідні певні умови, (2)ці умови повинні бути належними.

У цьому ж пункті 1.1 договору №251 від 01.06.2012 сторонами обумовлено й інше, що для цієї мети (створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення) ТОВ «Термінал» безоплатно надає митниці у тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримує за власний рахунок, а також обладнання, засоби та канали зв`язку, які розташовані на території підприємства за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Тобто з системного аналізу пункту 1.1 договору №251 від 01.06.2012 вбачається, що все те, що ТОВ «Термінал» передало митниці і складає належні умови, які є необхідними для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Окрім того, згідно з п. 3.2.1 цього ж договору, митниця має право звертатися до ТОВ «Термінал» з пропозиціями стосовно вдосконалення спільної роботи.

Таким чином, взаємне співробітництво сторін за договором №251 від 01.06.2012 полягало в забезпеченні за рахунок ТОВ «Термінал» підрозділу митниці необхідними умовами для здійснення митного контролю та митного оформлення вантажів.

Суд зауважує, що обставини про те, що предметом господарської діяльності ТОВ «Термінал» є надання послуг місць доставки митних вантажів іншим суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності вже встановлювались судами зокрема у:

(1)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 16.06.2015 у справі №907/433/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2016;

(2)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 18.06.2015 у справі №907/462/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015;

(3)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 18.12.2017 у справі №907/784/17, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.03.2018;

(4)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 24.10.2018 у справі №907/397/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018;

(5)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 10.10.2018 у справі №907/398/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018;

(6)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 27.03.2019 у справі №907/719/18, яке залишене без змін постановою Західний апеляційний господарський суд від 21.10.2019;

(7)рішенні Господарського суду Закарпатської області від 23.12.2019 у справі №907/400/18, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.02.2020.

З огляду на те, що зазначені вище обставини визнаються сторонами у даній справі суд враховує їх відповідно до положень ст. 75 ГПК України.

Оскільки предметом позову в даній справі є правовідносини щодо надання позивачем послуг під час експорту відповідачем митних вантажів, то застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення митного законодавства, які стосуються митного оформлення в режимі експорту. Норми права, які регулюють інші митні режими не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не стосуються спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 82 МК України експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов`язань щодо їх зворотного ввезення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, оскільки випуск товарів для вільного обігу за межами митної території України без зобов`язань щодо їх зворотного ввезення передбачає переміщення таких товарів через митний кордон України, то такі товари підлягають обов`язковому митному контролю.

Частиною першою статті 329 МК України передбачено, що з метою забезпечення здійснення органами доходів і зборів митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 330 МК України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

Вибір митного режиму регулюється статтею 71 МК України, за змістом частини 2 якої поміщення товарів у цей митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ч. 1 ст. 257 МК України).

Отже, з метою поміщення товару в митний режим експорту відповідач подавав митному органу митні декларації, які заповнювались ним відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012.

Варто відзначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 248 МК України, саме з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації розпочинається митне оформлення.

Згідно з п. 3.5 цього Порядку, необхідність заповнення певної графи МД Декларантом визначається згідно з правилами заповнення граф, наведеними в розділі II цього Порядку, виходячи з напрямку переміщення, обраного митного режиму, наявності чи відсутності опису цієї графи у відповідній главі розділу II цього Порядку та наявності застережень у тексті опису цієї графи. Графа не повинна заповнюватись Декларантом, якщо умови переміщення товарів відповідають зазначеним в описі цієї графи застереженням або глава розділу II цього Порядку, що відповідає напрямку переміщення товарів, не містить опису цієї графи.

Зокрема, главою 1 розділу ІІ цього Порядку однією з обов`язкових до заповнення в митній декларації віднесено графу 30 «Місцезнаходження товарів» у якій зазначаються відомості про зону митного контролю, в якій знаходяться задекларовані товари.

Тлумачення слова «знаходяться», яке вжите у минулому часі, свідчить про те, що такі товари вже там поміщені, а з цього слідує, що поміщення в зону митного контролю передує подачі митної декларації.

З вищенаведеного вбачається, що з метою поміщення товару в митний режим експорту власник вантажу обов`язково повинен був спочатку доставити (розмістити) цей товар у відповідній зоні митного контролю, про що має бути відображено в графі 30 поданої митному органу вантажно-митній декларації.

Тобто, доставка товару до зони митного контролю передує заповненню митної декларації та її поданню митному органу з моменту якого в силу ч. 1 ст. 248 МК України розпочинається митне оформлення.

В силу приписів глави 1 розділу ІІ цього Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012 відповідач обов`язково повинен був доставити товар у відповідній зоні митного контролю, задля того, щоб на виконання ч. 1 ст. 257 МК України заявити відомості про його точне місцезнаходження, шляхом заповнення митної декларації, з моменту подання якої розпочалось митне оформлення та може бути прийнято рішення про випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту без їх пред`явлення органу доходів і зборів (ч. 2 ст. 258 МК України).

Тобто доставка товару в зону митного контролю передує його пред`явленню митному органу. Аналогічний граматико-змістовний підхід застосовано й по всьому тексту Митного кодексу України та інших підзаконних нормативно-правових актах (в редакції на момент спірних правовідносин), які прийняті на реалізацію положень цього ж Кодексу.

Таким чином, ч. 2 ст. 258 МК України не є спеціальною по відношенню до ч. 3 ст. 247 МК України нормою, оскільки регулюються різні за своєю правовою природою відносини.

Прийняття митної декларації відбувається лише за умови заповнення всіх необхідних граф вантажно-митної декларації, що передбачено п. 3.5 Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012.

У свою чергу, не заповнення цієї графи тягне за собою неприйняття митної декларації.

Натомість заповнення неправдивих відомостей щодо місцезнаходження транспортного засобу, який декларується, шляхом заповнення графи 30 вантажно-митної декларації тягне за собою передбачену законом відповідальність. Відповідач не заперечує про відсутність таких обставин, а судом не встановлено, що працівниками митниці складались протоколи про порушення при заповненні митних декларацій через не зазначення у графі 30 вантажно-митної декларації фактичного місцезнаходження спірних експортних вантажів.

Отже, доставка (розміщення) транспортного засобу в зоні митного контролю передує його декларуванню, суть якого якраз і полягає у тому, щоб декларант, заповнюючи декларацію, зазначив реальне місцезнаходження товарів, транспортного засобу.

Із вищезазначеного системного аналізу вищезазначених норм митного законодавства слідує, що вжиті у ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України терміни «пред`явлення» та «доставка» є різними за своїм змістом поняттями, а тому ототожнення цих понять є неправильним.

Саме з цих підстав, законодавець, з метою забезпечення обізнаності органів доходів і зборів про місцезнаходження товарів та транспортних засобів, які декларуються, Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012, передбачив обов`язкове заповнення графи 30 вантажно-митної декларації, оскільки в протилежному випадку митний орган здійснював би митне оформлення товару або транспортного засобу, який знаходиться невідомо де, що в свою чергу суперечило б й не узгоджувалося б із загальними принципами здійснення митного контролю, які, зокрема необхідні для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (ч. 3 ст. 318 МК України) та функціональне призначення зони митного контролю, яке спрямоване на забезпечення схоронності вантажу, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб до нього, унеможливлення несанкціонованого відбору вантажу, а також унеможливлення несанкціонованого переміщення вантажу поза межі зони митного контролю (ст. 332, 333 МК України).

Тому подання відповідачем митної декларації та, відповідно, її прийняття органом доходів і зборів передує прийняттю рішення про випуск транспортних засобів за межі України, а тому факт добровільного заповнення відповідачем у графі 30 вантажно-митної декларації коду 305-002-1-1 свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.

З цих підстав безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства є твердження відповідача про те, що позивач пов`язує право на отримання від відповідача коштів саме з фактом реєстрації коду 305-002-1-1, а також про те, що позивачем не надано доказів, що підтверджують здійснення господарської операції (замовлення послуги, назви послуги, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції та її вартість).

При цьому зважаючи на те, що заповнення та подання вантажно-митної декларації здійснюється декларантом або уповноваженою нею особою добровільно та на власний розсуд, суд вважає за необхідне оцінити поведінку сторін у даній справі «до» та «після» виникнення спірних правовідносин на предмет їх добросовісності та розумності.

Фундаментальною засадою, яка має бути застосовною при розгляді судових справ, є засада розумності, і саме їй передусім має підпорядковуватися бачення щодо розгляду того чи іншого правового конфлікту.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Об`єднаної палати КЦС ВС від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Тобто будь-яка дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети та мотивів її здійснення.

Тому, слід відзначити, що дотримання принципу добросовісності прямо впливає на стабільність цивільного обороту.

У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 сформовано правовий висновок про обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Також, якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти їх поведінки, в тому числі щодо проявлення обачності при укладенні угод, є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або підприємство та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 за №15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Отже, пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип естопель (лат. estoppel) є правовим принципом, який забороняє особі заперечувати свої власні заяви, дії або поведінку, якщо це протирічить її попереднім зобов`язанням або вчинкам. Цей принцип базується на принципі добросовісності та чесності взаємодії між особами.

Принцип естопель має два аспекти: матеріальний та процесуальний. Матеріальний естопель стосується суперечливої поведінки особи щодо її матеріальних прав, наприклад, коли особа спершу виконує договір, а потім оскаржує його дійсність. Процесуальний естопель стосується непослідовної поведінки сторони судової справи, наприклад, коли сторона спершу займала одну правову позицію у справі, а потім радикально змінювала її на стадії оскарження судового рішення. Процесуальний естопель служить для забезпечення ефективності, законності, справедливості та стабільності судового процесу. Він запобігає недобросовісній, суперечливій, маніпулятивній або затягувальній поведінці сторін, яка може порушити права та інтереси інших осіб, а також підривати авторитет суду. Він також сприяє дотриманню принципу рівності сторін, який передбачає, що сторони мають однакові права та обов`язки у судовому процесі. Процесуальний естопель може проявлятися на всіх стадіях процесу: від першої до касаційної інстанції. Проте, найбільш поширеним є випадок, коли сторона оскаржує судове рішення у вищій інстанції, змінюючи свою правову позицію у справі. У такому разі, суд вищої інстанції може відмовити у задоволенні апеляційної чи касаційної скарги, посилаючись на принцип естопель.

Судовою практикою неодноразово підкреслювалась недопустимість суперечливої поведінки сторони по справі, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10.04.2019 в справі №390/34/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У пункті 7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 по справі №145/2047/16-ц викладено правовий висновок про те, що у праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-59гс14)

Тому очевидно, що відповідач мав ураховувати чинне на момент виникнення спірних правовідносин правове регулювання та системну і довготривалу поведінку митного органу щодо діяльності позивача.

Судом встановлено, що ТОВ «Термінал», як суб`єкт господарювання, створив та за власні кошти постійно утримує місце (спеціально благоустроєну територію), в якому розміщена зона митного контролю та митний орган, що здійснює покладені на нього законодавством завдання, зокрема митного оформлення та митного контролю. Оскільки кожен з необмеженої кількості суб`єктів господарювання щодо яких органи доходів і зборів вчиняють митні формальності, самостійно не несуть витрати на створення необхідних митному органу умов та не створюють їх, то мають можливість скористатись послугами місця доставки митних вантажів, які надає ТОВ «Термінал» за окрему плату. Окрім того, судом встановлено, що послугами місця доставки митних вантажів протягом тривалого періоду користувалась численна кількість суб`єктів господарювання, серед яких у тому числі й відповідач.

Тобто, в силу принципу добросовісності відповідач не міг ігнорувати ставлення митниці до позивача, а також фактичне та правове становище, яке є його результатом, та передбачає спеціальні правила при «інтервенції» в «чужі» відносини. Подібний правовий підхід викладено у постанові Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №396/269/18.

З огляду на це пояснення відповідача, які надані у судовому засіданні, про те, що ним використовувались та оплачувались послуги місця доставки вантажів, які надавав позивач, однак після публікації роз`яснень, наданих у листі ДФС України за №1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014, такі послуги перестали ним використовуватись та оплачуватись, суд розцінює як взаємосуперечливі, оскільки чинне на той момент митне законодавство не змінилось, а згаданий вище лист не мав статусу нормативно-правового документа.

Надаючи оцінку доводам позивача та запереченням відповідача, суд зауважує, що сторони у справі також по-різному тлумачать такі терміни як «огляд», та «пред`явлення». Зокрема, позивач, виходячи з системного тлумачення низки норм Митного кодексу України, вважає, що ці поняття є різними, натомість відповідач їх ототожнює, покликаючись при цьому на листи Закарпатської митниці ДФС за №517/28/07-70-18 від 25.07.2018, за №475/28/07-70-18 від 14.05.2019, №07-70-03-4-24-39/2905-11 від 11.03.2015 та лист ДФС України за №1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014, оцінку яких слід здійснити на виконання вказівок Верховного Суду.

У пункті 112 постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19 викладено правовий висновок про те, що право тлумачити норму права є виключним правом суду. Роз`яснення державних органів (листи, рекомендації) не є нормою права і не мають юридичного значення.

З огляду на це, роз`яснення, що викладені у листах Закарпатської митниці ДФС за №517/28/07-70-18 від 25.07.2018, за №475/28/07-70-18 від 14.05.2019, №07-70-03-4-24-39/2905-11 від 11.03.2015 та листі ДФС України за №1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 не можуть вважатися джерелом права в розумінні чинного законодавства (ст. 11 ГПК). Аналогічне зазначено Міністерством юстиції України у листі №20022/12431-33-20/10.1.1 від 30.04.2020, ДФС України в листі №1384/6/99-99-07-02-15 від 17.04.2020 та Державною митною службою України в листі №08-1/10-04/8.19/3912 від 21.04.2020, які долучені позивачем.

У зв`язку з цим у спірному випадку слід застосувати принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 08.06.2021 у справі №662/397/15-ц, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, постановах Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №927/531/18, від 19.10.2021 у справі №910/19021/20).

Отже, для правильної кваліфікації спірних правовідносин суду необхідно здійснити тлумачення відповідних норм права, які застосовуються до спірних правовідносин. Проте способи тлумачення норм права не можна використовувати ізольовано один від одного.

Кожне тлумачення юридичних понять, зафіксованих у законі, має починатися з вивчення значення відповідного слова. Тлумачення закону повинно базуватися на першочерговості формулювання. Необхідно запитати, яке об`єктивне значення має вислів чи речення у загальному мовленні, яким послуговується законодавець (тлумачення формулювання). Якщо це веде до чіткого результату, тоді інший спосіб тлумачення (як то історичне тлумачення [підготовча робота] та телеологічне тлумачення [яким є задум]) зазвичай є недоцільним.

Оскільки кожна норма, яку слід розтлумачити, виражається в реченні, необхідно також звертати увагу на положення слова, яке підлягає тлумаченню в його граматичному (граматичне тлумачення) або в структурному контексті правового положення в межах закону (системне тлумачення). Отже, тлумачення слів у поєднанні з граматичним та системним тлумаченням, як правило, переважає над усіма іншими методами тлумачення. Однак іноді також слід застосовувати телеологічне та історичне тлумачення («підготовча робота» та «яким є задум?»).

Суд наголошує на тому, що надання переваги словесно-граматичному (буквальному) трактуванню норм законодавства без одночасного цільового (телеологічного) їх тлумачення не дозволить встановити зміст, а також мету та практичне значення існування тієї чи іншої норми у законодавстві. Це може призвести до значних та невиправданих ускладнень у правозастосовній практиці. Тому задля досягнення мети тлумачення правових норм доцільно використовувати способи тлумачення в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку. Наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин спору, які мають бути досліджені всебічно, повно та неупереджено для дотримання засади законності.

У пункті 7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №9901/948/18 викладено правовий висновок про те, що норма права має внутрішній зміст, а також текстуальну або іншу знакову форму вираження, з якої можна, зокрема, встановити мету цієї норми, надати її змісту певний сенс (смисл) шляхом тлумачення. Для здатності бути джерелом права та реалізації норми права, набрання чинності нормою значення мають дата та порядок її прийняття, а також оприлюднення норми права. Під змістом норми права розуміється державне (владне) веління (схвалення) у вигляді правила поведінки, яке може встановлювати суб`єктивні права, законні інтереси, юридичні обов`язки, обмеження тощо, а також порядок їх реалізації. Норма права виражається через її текст мовними засобами. Метою норми права може бути охорона певних цінностей (духовних, матеріальних), яка може бути досягнута внаслідок реалізації змісту норми права, надання їй певного сенсу.

Згідно з ч. 1 ст. 338 Митного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) огляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення, пред`явлених органу доходів і зборів (у тому числі для перерахунку та зважування), проводиться в можливо короткий строк після прийняття рішення про його проведення.

Той факт, що законодавець використовує два терміни «огляд» та «пред`явлення» свідчить про їх нетотожність, оскільки зі змісту наведеної вище норми вбачається, що огляд може проводиться лише щодо вже пред`явлених товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Тобто пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення передує їх можливому огляду, а відтак ці дві події не співпадають в часі, являються причино-наслідковими (послідовними) та не можуть бути тотожними.

Цей висновок системно узгоджується при сукупному тлумаченні п. 3 ч. 3 ст. 338 та п.2 ч. 1 ст. 266 Митного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки за письмовим рішенням керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, огляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення може також проводитися, якщо декларантом не виконуються обов`язки, встановлені статтею 266 цього Кодексу, в тому числі п. 2 ч. 1 цієї норми в частині обов`язку на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення.

Тобто декларант зобов`язаний на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення, а у випадку невиконання цього обов`язку, можуть наступити наслідки у вигляді огляду цього товару.

Більше того, з ч. 2 ст. 338 Митного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що за результатами застосування системи управління ризиками огляд товарів, транспортних засобів комерційного призначення може бути ідентифікаційним - без розкриття пакувальних місць і без обстеження транспортного засобу, частковим - з розкриттям до 20 відсотків пакувальних місць і вибірковим обстеженням транспортного засобу та повним - з розкриттям до 100 відсотків пакувальних місць та поглибленим обстеженням транспортного засобу.

Тобто залежно від обсягу розпакування пакувальних місць та обстеження транспортного засобу законодавець диференціює поняття огляду на три види, один з яких (ідентифікаційний) взагалі не передбачає ані розкриття пакувальних місць, ані обстеження транспортного засобу (огляд фактично не проводиться).

Відтак орган доходів і зборів може вимагати пред`явлення йому товарів, транспортних засобів комерційного призначення, однак при цьому не проводити їх огляд.

У відповіді Закарпатської митниці Держмитслужби на адвокатський запит представника відповідача адвоката Стецяк Т.І. роз`яснено, що якщо декларування товарів здіи?снювалось за електронною митною декларацією та у графі 44 митної декларації був наявний? код документа 9901, то це означає, що декларанта було повідомлено про необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерціи?ного призначення для митного огляду шляхом направлення відповідного інформування (таке інформування надсилається у електронному вигляді і не роздруковується на паперовий носій).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Розділом ІІ Порядку передбачено, що у графі 44 ВМД зазначаються відомості про необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення документи:

(1)рахунок або інший документ, що визначає вартість товару;

(2)визначені пунктами 7-9 частини восьмої статті 257 Митного кодексу України (відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови (п. 7); відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України (п. 8); відомості про документи, що надаються для митного контролю разом з митною декларацією відповідно до статті 335 цього Кодексу (п. 9);

(3)визначені пунктами 1-11 частини третьої статті 335 Митного кодексу України (документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію (п. 1); зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами (п. 2); транспортні (перевізні) документи (п. 3); комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію (п. 4); у разі необхідності - документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (п. 5); документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв`язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень) (п. 6); у випадках, передбачених цим Кодексом, - документи, що підтверджують країну походження товару (п. 7); у разі необхідності - документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів (п. 8); у разі необхідності - документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму (п. 9); у разі необхідності - документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів (п. 10); у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу (п. 11);

(4)попередні рішення відповідно до частини четвертої статті 23 Митного кодексу України (класифікації товарів (у тому числі комплектних об`єктів, що постачаються в розібраному стані декількома партіями протягом тривалого періоду) згідно з УКТ ЗЕД; визначення країни походження товарів; надання у випадках, передбачених цим Кодексом, дозволу на поміщення товарів в окремі митні режими;

- та документи про походження товару відповідно до частини другої статті 43 Митного кодексу України.

Із Класифікатору документів, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 за №1011 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що код 9901 застосовується до кодування «Інші документи» та свідчить про результати митного огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу.

Враховуючи, що митний огляд (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу в силу ст.ст. 336, 338 Митного кодексу України є лише однією з необов`язкових форм митного контролю, то спростовуються твердження відповідача та роз`яснення Закарпатської митниці Держмитслужби про те, що необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів митному органу та відповідно розміщення на території позивача з одночасним споживанням його послуг залежало від того чи здійснював митний орган таку митну формальність як митний огляд чи не здійснював.

З аналогічних підстав, суд вважає, що вищезазначені висновки щодо системного застосування до спірних правовідносин норм митного законодавства не спростовуються листами Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 за №517/28/07-70-18, від 14.05.2019 за №475/28/07-70-18 у яких повідомлено, що за результатами опрацювання інформації, що міститься в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор», за період з 20.06.2015 по 21.03.2016 ФОП ОСОБА_1 було оформлено 225 митних декларацій типу ЕК 10АА, з них 164 митних декларації шляхом електронного декларування. При цьому автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) у 3 випадках було згенеровано необхідність застосування форми митного контролю «митний огляд» при митному експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 . З них 2 було проведено у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-002-1-1 (територія ТОВ «Термінал», м. Тячів, вул. Пролетарська, 2) та 1 митний огляд у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-003-1-1 (територія ПП «Інтеграл», м. Виноградів, вул. Північна, 25).

Зазначене повністю узгоджується з частиною другою статті 258 МК України, застосування якої є також спірним у даній справі, на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в такій редакції:

«За рішенням органу доходів і зборів митне оформлення та випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту може здійснюватися без їх пред`явлення органу доходів і зборів, якому подано митну декларацію, заповнену у звичайному порядку.»

Тобто, зі змісту цієї норми вбачається, що митне оформлення та випуск товарів відповідно до митного режиму експорту може бути здійснене без їх пред`явлення органу доходів і зборів лише за рішенням органу доходів і зборів. Відтак, у випадку відсутності такого рішення органу доходів і зборів, митне оформлення та випуск товарів відповідно до митного режиму експорту автоматично має здійснюватися з пред`явленням транспортного засобу органу доходів і зборів.

При цьому варто відзначити, що в ч. 2 ст. 258 МК України нема жодної згадки за доставку транспортних засобів до зони митного контролю, що свідчить про те, що доставлення вантажу в зону митного контролю є необхідною вимогою здійснення митних формальностей.

Решта частини другої статті 258 МК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) звучала так:

«Рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред`явлення приймається органом доходів і зборів на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту прийняття митної декларації, заповненої у звичайному порядку відповідно до митного режиму експорту.»

Тобто, рішення про можливість випуску транспортного засобу без пред`явлення органу доходів і зборів приймається лише після прийняття митної декларації, оскільки інших виключних умов цією нормою не передбачено.

Здійснюючи судове тлумачення норми права, суд не повинен ухвалювати рішення, які б змінювали закон або суперечили йому, не повинен виходи за межі своїх повноважень й не має перетворюватися на творця права (ухвала ЄСПЛ від 27 квітня 2004 року щодо прийнятності заяви № 65518/01 «Салов проти України»; рішення ЄСПЛ від 29 березня 2006 року у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97).

Тому, формуючи наведені вище висновки в даній справі, при тлумаченні вищезазначених положень митного законодавства (зокрема ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України) суд опирався на метод «чесного читання закону», відповідно до якого суд, здійснюючи тлумачення норми, не повинний тлумачити норму не у повній відповідності до її змісту, вбачати в ній щось інше або взагалі заперечувати необхідність застосування такої норми права.

Латинський принцип «Casus omissus pro omisso habendus est» означає, що пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно. Той, хто застосовує закон, не може додавати до тексту те, чого там немає, оскільки, що не охоплено законом - законом не охоплено. Чого законодавець не включив до тексту закону - те слід вважати таким, що не включено до закону свідомо.

Встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, ЄСПЛ у рішенні від 13.07.1995 у справі «Miloslavsky vs United Kingdom» (заява №18139/91), визначаючи зміст терміну «передбачений законом», сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. Дж. та інші проти Болгарії" (C. G. and Others v. Bulgaria) від 24.04.2008 (заява №1365/07, § 39); "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 09.01.2013 (заява №21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденному житті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France) від 11.11.1996 (заява №17862/91, § 31, 32); "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine) від 11.04.2013 (заява №20372/11, § 65).

З огляду на це суд доходить до висновку, що нечітке та непослідовне застосування термінів у ч. 2 ст. 258 МК України нівелює низку положень митного законодавства, оскільки фактично ототожнюються поняття «доставки транспортного засобу в зону митного контролю» з «поняттям пред`явлення транспортного засобу митному органу», чим нібито роблять норми ч. 2 ст. 258 МК України спеціальними по відношенню до ч. 3 ст. 247 МК України.

Так, на думку суду нечіткість та неузгодженість цієї норми з іншими положеннями митного законодавства полягає в наступному.

Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Оскільки випуск вантажів та транспортних засобів для вільного обігу за межі митної території України передбачає переміщення таких товарів через митний кордон України, то такі товари підлягають обов`язковому митному контролю.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що поняття митні формальності та митний контроль співвідносяться як частина й ціле. Тобто, під час митного контролю здійснюється сукупність митних формальностей.

За положеннями п. 14 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Таким чином, митні формальності (митний контроль та митне оформлення) зокрема і в режимі експорту можуть виконуватись лише в зонах митного контролю. Оскільки митні формальності здійснюються лише в межах зони митного контролю, то їх здійснення поза межами зони митного контролю не допускається, а відтак, є неможливим. Аналогічні висновки викладені в листі Національної академії прокуратури України від 20.11.2015 за №16/5/2553, що долучений позивачем, в яких надано роз`яснення застосування норм митного законодавства у спірних правовідносинах

Більше того в службовий обов`язок інспектора митниці входить перевірка відповідності задекларованого до фактичного. При цьому, виконуючи митні формальності, щодо митного вантажу, інспектор митниці сам визначає кількість і порядковість дій щодо самого оформлення, при цьому керується результатами аналізу ризиків.

15.02.2011 Україна приєдналася до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції) (Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011). Ця Конвенція набрала чинності для України 15.09.2011.

Відповідно до Стандартного правила 6.4 Додатка II до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Загальний додаток) «Митна служба застосовує метод аналізу ризиків для визначення осіб та товарів, у тому числі транспортних засобів, що підлягають перевірці, та ступеня такої перевірки».

Із цього правила, зокрема, випливає, що «для цільового добору конкретних операцій вибірка товарів, транспортних засобів чи документів з метою перевірки повинна ґрунтуватися на профілях ризику. Така заснована на вибірковості процедура допускає також випадковий добір на основі статистичної вибірки чи ініціативи співробітника митниці, заснованої на його досвіді чи інтуїції» (пункт 7.1 Рекомендацій до Загального додатка до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (у зміненій редакції)).

Тобто наведене Стандартне правило передбачає, що поглибленій перевірці підлягають документи, стосовно яких спрацювала система управління ризиками, або документи, відібрані співробітниками митниці.

Статтею 320 МК України було запроваджено вибірковість митного контролю, яка, зокрема, означала те, що форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками (частина перша).

У логічному зв`язку з наведеним положенням перебуває положення частини другої статті 361 цього ж Кодексу, відповідно до якої органи доходів і зборів застосовують систему управління ризиками для визначення товарів, транспортних засобів, документів і осіб, які підлягають митному контролю, форм митного контролю, що застосовуються до таких товарів, транспортних засобів, документів і осіб, а також обсягу митного контролю.

Згідно з пунктом 3.4 Положення про систему аналізу й селекції факторів ризику при визначенні окремих форм митного контролю, затвердженого наказом Державної митної служби України №435 від 27.05.2005, одним із критеріїв ризику закріплено факт того, що «пред`явлення товарів для митного оформлення в митний орган, відмінний від митного органу призначення, зазначеного в документі контролю за доставкою товарів або книжці МДП».

Порядок здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №684 від 31.07.2015, розроблено з метою забезпечення вибірковості митного контролю шляхом застосування системи управління ризиками, поліпшення ефективності роботи Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) під час митного контролю та митного оформлення за рахунок застосування методів управління ризиками, у тому числі аналізу ризиків із використанням інформаційних технологій.

Змістовний аналіз вищенаведеного свідчить про те, що принцип вибірковості митного контролю, на який посилається відповідач у касаційній скарзі, проявляється у визначенні форми та обсягів митного контролю за наслідками аналізу ризиків, й не ставиться в залежність до доставки транспортного засобу, товарів до зони митного контролю, оскільки необхідність такої доставки є обов`язковою умовою для початку митного оформлення й відповідно здійснення аналізу та оцінки ризиків. Отже, вибірковість митного контролю не пов`язана та не впливає на визначений законом обов`язок щодо доставки транспортного засобу до зони митного контролю.

При декларуванні товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України, у процесі оформлення МД використовується Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затверджений наказом Міністерства фінансів України №651 від 30.05.2012, та відомчі класифікатори інформації з питань державної митної справи, затверджені наказом Міністерства фінансів України №1011 від 20.09.2012, яким, зокрема, передбачені різні форми перевірки документів та матеріалів, як-то: проведення митного огляду транспортного засобу (код митної формальності - 210-1).

За результатами оцінки ризику у конкретному випадку переміщення товарів та транспортних засобів через митний кордон України, в тому числі за результатами контролю із застосуванням системи управління ризиками, що здійснюється відповідно до статті 337 МК України, митні органи обирають форми та обсяг митного контролю. При цьому формується перелік митних формальностей, визначених за результатами застосування зазначених у пункті 10 розділу І цього Порядку інструментів з управління ризиками (далі - Перелік митних формальностей за результатами застосування СУР) (пункт 1 розділу VII Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №684 від 31.07.2015).

Отже, про наявність чи відсутність ризику стає відомо тільки після подачі вантажно-митної декларації митному органу, а отже ані декларант, ані працівник митниці не може знати заздалегідь чи буде це митне оформлення з пред`явленням вантажу для огляду та контролю чи без пред`явлення вантажу для огляду та контролю, аналогічно спрацює ризик чи ні.

У випадку спрацювання ризику працівник митниці зобов`язує декларанта пред`явити вантаж, який з моменту подачі декларації митному органу, вже знаходиться в зоні митного контролю згідно графи 30 вантажно-митної декларації.

Відповідно до пункту 8 статті 247 МК України затверджено Порядок справляння плати за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування цих органів або поза робочим часом, установленим для них, який затверджений наказом Міністерства фінансів України №804 від 16.12.2013, яким регулюються правила щодо місця і часу здійснення митних формальностей, а також справляння плати за виконання митних формальностей щодо вантажів, що не доставлені за адресою розміщення митного підрозділу для митного оформлення, а отже знаходяться поза місцем розташування цих органів.

В силу п. 2.1 цього Порядку нарахування плати здійснюється за розмірами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про справляння плати за виконання митних формальностей митними органами поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів».

Згідно цих Розмірів, за час проведення митних формальностей поза місцем розташування митного підрозділу встановлена погодинна тарифікація, що в спірному випадку становить 40 євро за кожну годину проведених митних формальностей за курсом НБУ. До часу проведення митних формальностей також додатково додається час транспортування інспектора митниці від місця їх роботи до митного вантажу та назад. Платежі за час проведення митних формальностей щодо вантажів, які не доставлені за адресою розміщення митного підрозділу, зараховуються до Державного бюджету України.

Відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів плата до бюджету справляється за час проведення митних формальностей щодо вантажу, який знаходиться поза місцем знаходження митного підрозділу. Митні формальності щодо вантажу - це сукупність багатьох дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами.

Отже, за митні формальності, які проводяться щодо вантажу, який доставлений за місцезнаходженням митного підрозділу до постійної зони митного контролю - плата до бюджету не справляється, але декларант сплачує за послуги місця доставки. В протилежному випадку за митні формальності, які проведені щодо вантажу, який не доставлений за місцезнаходженням митного підрозділу, а саме у тимчасову зону митного контролю - відповідна плата справляється до держбюджету.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено, що відповідачем створювалась яка-небудь зона митного контролю (тимчасова або постійна) у які він розміщував спірні експортні вантажі.

Окрім того, жодна із наявних у матеріалах справи ВМД не містить відмітки у графі 47 щодо стягнення до державного бюджету платежів, передбачених Порядком нарахування плати здійснюється за розмірами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 93 «Про справляння плати за виконання митних формальностей митними органами поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів», що додатково підтверджує знаходження спірних експортних вантажів саме на території позивача згідно графи 30 кожної ВМД, а не на будь-якій іншій території, як це стверджує відповідач.

З огляду на зазначене спростовуються заперечення відповідача про те, що необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів митному органу залежало від того чи здійснював митний орган таку митну формальність як митний огляд чи не здійснював.

Більше того, таке твердження відповідача не відповідає приписам Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (в редакції №3206-VI від 07.04.2011), оскільки від рішення посадової особи митного органу не може залежати можливість/неможливість здійснення господарської діяльності позивача або надання/ненадання пільг суб`єкту зовнішньоекономічної діяльності під час митного оформлення вантажів.

У листі від 23.09.2014, який адресований керівництву Чопської митниці, та листі від 16.02.2015, який адресовані керівництву Закарпатської митниці ДФС, директор ТОВ «Термінал» повідомляє про можливі порушення вимог чинного законодавства, які полягають у тому, що експортери під час декларації вантажів під час проведення експортних операцій не доставляють в зону митного контролю транспортні засоби з вантажами.

У листі Прокуратури Закарпатської області за №17/1-1831-15 від 13.07.2016, який адресований в.о.начальника Закарпатської митниці ДФС, проінформовано за заявою директора ТОВ «Термінал» проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070000000065 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364 КК України та ч. 3 ст. 368 КК України за фактом неправомірних дій службових осіб митного поста «Тячів» Закарпатської митниці ДФС (Чопської митниці) піж час здійснення упродовж 2014-2016 років митного оформлення товарів у режимі експорт. Окрім того, цим листом витребувано в Закарпатської митниці ДФС документи, необхідні для розслідування цього кримінального провадження.

Разом з тим, виходячи з правової аксіоми «суд має справу з тими доказами, які перед ним» (Atrium habet se intromittere indicia prae se) суд констатує, що сторонами не надано, а судом не встановлено обставин, які б підтверджували факти правопорушень працівниками митниці вимог чинного законодавства під час митного оформлення експортних вантажів або притягнення цих осіб до відповідальності, а тому суд оцінює інформацію, яка зазначена в цих листах як припущення, що ґрунтується на суб`єктивних уявленнях директора ТОВ «Термінал», що не може слугувати доказом у справі.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2023 у справі №907/399/18 задоволено клопотання позивача про витребування від Закарпатської митниці Держмитслужби (1)рішень про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред`явлення, які приймались органом доходів і зборів при митному оформленні експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно-митними деклараціями; (2)актів огляду, які складались працівниками органу доходу і зборів при митному оформленні експортних вантажів ФОП ОСОБА_1 у період з 20.06.2015 по 21.03.2016 згідно з 223 вантажно-митними деклараціями. Цією ухвалою також запропоновано відповідачу надати згадані документи.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з приписами статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який випробовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 та пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Враховуючи, що ані Закарпатською митницею Держмитслужби, ані відповідачем витребовуваних документів не надано, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд дійшов до висновку про те, що у випадку наявності у відповідача рішень митного органу про можливість випуску його товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів, ним були б надані такі докази. А тому більш вірогідною є обставина про те, що такі рішення митним органом не приймались, а тому в спірних випадках випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідача здійснювалось з їх пред`явленням органу доходів і зборів, а відтак у всіх випадках споживались послуги позивача. Зазначене узгоджується з попередніми висновками суду про обов`язкове розміщення експортних вантажів у зоні митного контролю для їх подальшого митного оформлення.

Верховний Суд у постанові від 14.07.2021 у справі №921/260/19 зробив висновок, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом статті 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Статтею 88 ГПК України передбачено, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Заяви свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які надані відповідачем, відповідають наведеним вимогам процесуального закону.

Разом з тим, оскільки наведені у цих заявах свідчення не узгоджуються з нормами митного законодавства щодо яких суд вже зробив висновок вище, а також не узгоджуються з 223 ВДМ, які наявні у матеріалах справи, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2023 у справі №907/399/18 задоволено клопотання позивача про виклик свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .

З пояснень ОСОБА_5 , які надані в судовому засіданні вбачається, що він та його жінка ОСОБА_4 , яка також підписала заяву свідка, є фізичними особами-підприємцями, які в спірний період займались наданням послуг з перевезення вантажів (в т.ч. відповідача). Свідком було пояснено, що перевезення вантажів (в т.ч. відповідача) здійснювалось не ним особисто, а найманими водіями, у зв`язку з чим він не володіє фактичними обставинами за яких здійснювалось перевезення вантажів та їх митне оформлення. Тобто ОСОБА_5 не володіє інформацією чи розміщувались у спірних випадках експортні вантажі відповідача на території позивача.

З пояснень ОСОБА_1 , які надані в судовому засіданні вбачається, що він не пригадує чи розміщувались у спірних випадках його експортні вантажі на території позивача. Окрім того відповідач пояснив, що не володіє інформацією про те, що саме перебували у спірних випадках його експортні вантажі. Також визнав, що до вересня 2014 року ним використовувались та оплачувались послуги позивача, однак він припинив їх використовувати та оплачувати після публікування роз`яснень наданих у листі ДФС України за №1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014.

З пояснень ОСОБА_7 , які надані в судовому засіданні вбачається, що як законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, так і чинне законодавство не передбачає можливість здійснення митних формальностей поза межами зони митного контролю (незалежно чи ця зона постійна, чи тимчасова). У зв`язку з цим, оскільки вантажі відповідача випущені за межі території України в режимі експорту, а спірні митні оформлення здійснювались в зоні митного контролю, яка розташована в місці доставки, що створене та постійно утримувалось ТОВ «Термінал», то зважаючи на публічний договір у останнього наявне право вимагати від відповідача оплати наданих позивачем та спожитих відповідачем послуг місця доставки.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд не враховує показання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 у зв`язку з їх взаємо суперечністю як між показаннями, викладеними у заявах свідка та поясненнями, що надані в суді, так і у зв`язку з їх суперечністю іншими доказам по справі та положенням чинного законодавства щодо митного оформлення експортних вантажів.

Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно з частино першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У п. 85 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 викладено правовий висновок про те, що оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).

З огляду на це, що у всіх 223 наявних у матеріалах справи ВМД у графі 30 містять відмітку, то суд встановив, що вантажі відповідача використали послуги позивача у спірних випадках, що не спростовується жодними іншими доказами по справі, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Враховуючи положення ст. 129 ГПК України у зв`язку з задоволенням позову судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1762,00 грн покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 81, 129, 231, 236, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Задовольнити позовні вимоги повністю.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал» (90500, Закарпатська обл., Тячівський район, м. Тячів, вул. Пролетарська, буд. 2, код ЄДРПОУ 31538866) 66 900,00 грн (шістдесят шість тисяч дев`ятсот гривень 00 коп.) за надані послуги місця доставки митних вантажів та 1 762,00 грн (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 14.06.2024

Суддя Л.В. Андрейчук

СудГосподарський суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення06.06.2024
Оприлюднено19.06.2024
Номер документу119771426
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг

Судовий реєстр по справі —907/399/18

Рішення від 06.06.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 10.04.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 16.01.2024

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 29.11.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 08.11.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 04.10.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 17.08.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 20.07.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Андрейчук Л.В.

Ухвала від 11.07.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Пригуза П.Д.

Ухвала від 20.06.2023

Господарське

Господарський суд Закарпатської області

Пригуза П.Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні