Ухвала

від 14.06.2024 по справі 916/2610/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

"14" червня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2610/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вх. № 2-983/24 від 12.06.2024) про забезпечення позову у справі № 916/2610/24

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, № 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570)

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Адепт-Агро» (вул. І.Вазова, № 1, м. Херсон, 73020, код ЄДРПОУ 33511364)

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення 3 247 931,71 грн,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2024 Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адепт-Агро» та ОСОБА_1 3 247 931,71 грн, з яких: 2 346 722,16 грн заборгованості за тілом кредиту та 901209,55 грн заборгованості за процентами.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем-1 зобов`язань за кредитним договором №33511364-КД-1 від 17.05.2021, а щодо відповідача-2 також ґрунтуються на його зобов`язаннях за договором поруки №33511364-ДП-1/1 від 17.05.2021.

Разом із позовною заявою Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» подало до суду заяву (вх. № 2-983/24 від 12.06.2024) про забезпечення позову, згідно якої просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить поручителю ОСОБА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 309,3 кв.м., житловою 140,5 кв.м. та земельна ділянка ділянка площею, 0,063 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Обґрунтовуючи подану заяву, АТ КБ «Приватбанк» вказує, що відповідач-1 не повернув кошти за вищевказаним кредитним договором, що, на думку заявника, свідчить про його недобросовісність як сторони договору та вказує на факт умисного ухилення від виконання своїх зобов`язань

Заявник наголошує, що відповідач-1 тривалий час, а саме з 02.12.2022, не виконує взяті на себе зобов`язання, не здійснює щомісячних погашень заборгованості по кредиту, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість. Також, зазначив, що відповідач-1 та поручитель відповідач-2 не вживають жодних заходів на погашення заборгованості та не мають наміру цього робити, ігноруючи вимоги позивача, хоча й мають майнові ресурси.

На переконання заявника, незастосування заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. При цьому вважає, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а не обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

На думку заявника, можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх позовних вимог.

Крім того, як зазначив заявник, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Відтак, надаючи оцінку діям відповідачів щодо довготривалої несплати боргу, позивач вважає недобросовісною їх поведінку в контексті загальних засад цивільного законодавства та договірних зобов`язань, передбачених статтями 3, 509 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи, заявник просить накласти арешт на майно, оскільки за вказаних обставин у разі невжиття запропонованих заходів забезпечення позову у даній справі цілком можливе чергове відчуження відповідачем об`єктів рухомого майна та/чи нерухомого майна й створення ситуації появи нових власників спірного об`єкта нерухомості, а відтак і нових судових спорів.

Розглянувши заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд дійшов до наступних висновків.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Визначення такого поняття як арешт майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19, так, арешт майна це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежує право відповідача розпоряджатися спірним майном.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Відповідно до ч.1 ст.139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21.02.2022 у справі №911/3015/21, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Окрім того, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.04.2024 у справі №917/1610/23, крім того, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить, окрім іншого оцінити розумність, обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясовує обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд бере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням обов`язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу до забезпечення позову.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Суд зазначає, що сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.09.2023 у справі 922/1856/23, від 06.09.2023 у справі № 911/365/23, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 16.03.2021 у справі №921/302/20.

За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, дійсно, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

В той же час, саме лише посилання позивача на порушення відповідачем-1 своїх зобов`язань по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними не є підставою для застосування заходів забезпечення позову, оскільки такі заходи застосовуються не в залежності від наявності у відповідача-1 заборгованості, а в залежності від наявності належних та допустимих доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Невиконання відповідачем-1 зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача до суду і саме ці вимоги є предметом розгляду суду у даній справі.

Отже, не є підставою для забезпечення позову доводи позивача, викладені у позовній заяві, про ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за спірним договором, оскільки на час подання позову ці доводи не є достовірно встановленими фактами, вони потребують дослідження, перевірки та оцінки під час розгляду самої позовної заяви, а не заяви про забезпечення позову, оскільки є безпосереднім предметом позову. Крім того, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач-1 не виконав свої зобов`язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування ними, тому не можна розглядати твердження заявника як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність забезпечення позову, зокрема в сумі, що заявлена до стягнення.

Додатково, суд зауважує, що позивач за вимогами заяви просить накласти арешт на майно не у межах ціни позову, а на житловий будинок та земельну ділянку, проте доказів на підтвердження вартості майна, на яке він просить накласти арешт, ним не надано, що унеможливлює здійснення судом оцінки співвідношення інтересів сторін.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що заявником не доведено в порядку приписів статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними доказами підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідачів у разі задоволення позовних вимог. Також не доведено ухилення відповідачів від виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Фактично доводи заявника зводяться виключно до припущень про таку можливість, які ґрунтуються на порушенні ТОВ «Адепт-Агро» строків здійснення оплати за укладеним правочином, що саме по собі не може свідчити про ухилення відповідача/ів від сплати коштів у випадку задоволення позову.

Звідси, суд вбачає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності їх вжиття, як того вимагають приписи пункту 3 частини першої статті 139 Господарського процесуального кодексу України, зокрема обґрунтування щодо розумності, адекватності такого заходу забезпечення позову, його співмірності заявленим позовним вимогам, доведення позиції щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову безпосередньо до боржника за кредитним договором, тобто Товариства з обмеженою відповідальністю «Адепт-Агро», забезпечення виконання зобов`язань якого передбачаються договором поруки.

Заявником необґрунтовано в заяві про забезпечення позову необґрунтовано майновий стан боржників та виявленого майна останніх (при цьому в першу чергу коштів, а в разі їх недостатності іншого майна) не надано, як до позовної заяви, так і до заяви про забезпечення позову, з цього приводу жодних доказів щодо підтвердження відсутності коштів та майна саме у Товариства з обмеженою відповідальністю «Адепт-Агро», натомість, одразу заявлено вимогу стосовно накладення арешту на нерухоме майно поручителя за кредитним договором ОСОБА_1 .

Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 382140234 від 10.06.2024 надана заявником як додаток до заяви не підтверджує доводи позивача в обґрунтування заявленої вимоги про накладення арешту.

В заяві АТ КБ «Приватбанк» про вжиття заходів забезпечення позову відсутні будь-які доводи, посилання, обґрунтування на підтвердження того, що відповідачами здійснюються будь-які дії, спрямовані на реалізацію майна на час звернення з заявою, однак при цьому, позивач у тексті заяви припускає, що цілком можливе чергове відчуження відповідачами об`єктів рухомого майна й створення ситуації появи нових власників майна, а відтак і нових судових спорів.

Формулювання «чергове», яке застосовує заявник, свідчить щонайменше про наявність таких дій з боку відповідачів у минулому або що вони мали місце неодноразово, відбуваються регулярно, тоді як з цього приводу у тексті заяви будь-яких відомостей не наведено.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Верховний Суд неодноразово наголошував (у т. ч. в постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Разом з цим, накладення арешту на майно боржника/ів відбувається виключно у розмірі суми стягнення, що заявником також не зазначено, як і не обґрунтовано співвідношення визначеного нерухомого майна з ціною позову.

Суд зазначає, що у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.19. у справі № 902/48318, від 28.08.19. у справі № 910/4491/19, від 12.05.20. у справі № 910/14149/19, від 21.01.21. у справі № 924/881/16.

Отже, суд вважає, що посилання позивача про наявність ризиків вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження майна на користь третіх осіб, не є достатньо обґрунтованим та підтвердженим належними доказами припущенням.

Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.

Матеріали заяви свідчать, що стверджуючи про необхідність застосування заходів забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов`язується необхідність застосування визначеного заходу забезпечення позову.

Суд дослідивши матеріали заяви, дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів, посилань на докази та самих доказів на підтвердження того, що обставини, на які заявник послався у заяві, свідчать про неможливість виконання рішення суду, у випадку його задоволення, в разі невжиття судом заходів забезпечення позову.

За змістом статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Суд наголошує, що у зв`язку із відсутністю в заяві належного обґрунтування позивачем, забезпечення збалансованості інтересів сторін запропонованим заходам, суд невзмозі здійснити оцінку обґрунтованості необхідності вжиття такого засобу з врахуванням балансу інтересів, як позивача так і відповідачів та запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходу прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, а тому суд вбачає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності їх вжиття, як того вимагають приписи п. 3 ч. 1 ст. 139 ГПК України, зокрема обґрунтування щодо розумності, адекватності такого засобу, його співмірності заявленим позовним вимогам.

Підсумовуючи наведене, врахувавши наведені законодавчі приписи, здійснивши оцінку доводів позивача, а також приймаючи до уваги баланс інтересів сторін, з огляду на те, що позивачем не доведено наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з якими закон пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 86, 136, 137, 140, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (вх. № 2-983/24 від 12.06.2024) про забезпечення позову у справі № 916/2610/24 відмовити.

Ухвала Господарського суду Одеської області набирає законної сили 14.06.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя О.В. Цісельський