Постанова

від 12.06.2024 по справі 907/257/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/257/23 (907/929/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Білоуса В.В., Погребняка В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ТОВ «Стронг Брідж Альянс» - Маміч Я.С.,

АТ КБ "ПриватБанк" - Куценка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024

у справі № 907/257/23 (907/929/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс»

до відповідача Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»,

розпорядник майна: Слостін Андрій Геннадійович,

про стягнення 1 400 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 за заявою АТ КБ "Приватбанк" відкрито провадження у справі № 907/257/23 про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» (далі - ТОВ «Стронг Брідж Альянс», позивач) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (балі - АТ «КБ «Приватбанк», Банк, відповідач) про стягнення 1 400 000,00 грн сплачених лізингових платежів за розірваним договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.09.2020 Банк в односторонньому порядку розірвав договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016, внаслідок чого позивач повернув банку об`єкти лізингу. Вказані обставини встановлено у рішенні Господарського суду м. Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19.

З посиланням на положення частини 2 статті 693 ЦК України зазначає про існуванням права вимоги до Банку щодо повернення частини сплачених лізингових платежів (викупної вартості майна) за неотримане в майбутньому майно (об`єкти лізингу).

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

01.07.2016 ПАТ КБ «Приватбанк» і ТОВ ««Стронг Брідж Альянс» (лізингоодорежувач) уклали договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ, відповідно до якого Банк є власником нерухомого майна (переліченого у додатку №1 до договору) і передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (п.1.1. договору).

На дату укладення договору вартість майна становить - 320 118 679,00 грн. (п. 1.2. договору).

Розділом 2 договором фінансового лізингу передбачено структуру лізингових платежів. Так, згідно п. 2.3. договору, лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди: винагороду за відкриття рахунку у розмірі 500.00 грн. у день укладення договору; відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном.

Згідно пункту 4.1. договору, протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка.

Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п.4.3. договору).

Відповідно до п.5.1.3. договору банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати визначеної банком у повідомленні про відмову від договору (п. 5.1.8 договору).

Відповідно до 5.2.1. договору банк зобов`язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

Відповідно до 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до п.6.2.11. договору лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; винагороду за користування майном отриманим в лізинг; інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п.7.9. договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

Відповідно до п.8.2.3 цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

Відповідно до п.9.1. строк дії цього договору з дати підписання цього договору до 25.06.2036.

У додатку № 1 до договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу) загальною вартістю 320 118 679,00 грн.

У додатку № 2 до договору встановлено графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036.

Зокрема, з 25.07.2016 до 25.06.2031 передбачено щомісячний платіж в розмірі 266765,57 грн., а з 25.07.2031 до 25.06.2036 передбачено щомісячний платіж в розмірі 4 535 014,62 грн.

01.07.2016 відповідно до акту №1 прийому-передачі майна банк передав лізингоодержувачу предмет фінансового лізингу (нерухоме майно, згідно з додатком №1 до договору).

До позовної заяви додано платіжні доручення про сплату лізингових платежів на загальну суму 9 106 279,08 грн.: №177 від 25.07.2017 на суму 2 936 868,61 грн; №197 від 23.08.2017 на суму 125 610,47 грн; №196 від 23.08.2017 на суму 2 811 300,00 грн; №226 від 28.09.2017 на суму 300 600,00 грн; №247 від 31.10.2017 на суму 302 500,00 грн; №269 від 30.11.2017 на суму 380 000,00 грн; №307 від 16.01.2018 на суму 200 000,00 грн; №316 від 31.01.2018 на суму 119000,00 грн.; №343 від 28.02.2018 на суму 100 000,00 грн; №342 від 28.02.2018 на суму 209 000,00 грн; №364 від 30.03.2018 на суму 270 000,00 грн; №396 від 27.04.2018 на суму 250 000,00 грн; №422 від 31.05.2018 на суму 293000,00 грн; №461 від 04.07.2018 на суму 116 000,00 грн; №484 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн; №508 від 31.08.2018 на суму 122 400,00 грн; №537 від 28.09.2018 на суму 98 400,00 грн; №562 від 31.10.2018 на суму 120000,00 грн; №588 від 30.11.2018 на суму 102 000,00 грн; №616 від 28.12.2018 на суму 100 800,00 грн; №636 від 31.01.2019 на суму 76 800,00 грн. У призначеннях платежів вказано «оплата вартості предмета лізингу».

У рішенні Господарського суду м.Києва від 01.10.2019 у справі № 910/4183/19 за позовом ТОВ «Стронг Брідж Альянс» до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» про стягнення 118 647 832,49 грн. встановлено такі обставини, що мають преюдиційне значення для цієї справи:

- додатковою угодою від 03.11.2016 сторони погодили з 07 листопада 2016 року внести зміни у п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 Розділу 2 «Лізингові платежі» договору та викласти в наступній редакції: «Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2».

- умовами п. 2.3.4. договору в редакції додаткової угоди від 22.08.2016 сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється у термін/дату згідно п.1.3., п.9.1. договору, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Вказаним рішенням суду в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю, стягнуто з ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» на користь АТ КБ «ПриватБанк» 46 694 224,07 грн простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064,87 грн простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543,55 грн пені за порушення грошового зобов`язання та 672350,00 грн. судового збору.

08.09.2020 відповідач надіслав позивачу повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, в якому зазначається, що договір є розірваним з 23.09.2020. Також, в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627,18 грн., з яких лізинговий платіж - 102 494 727,66 грн.; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899,52 грн.

02.12.2020 - 03.12.2020 передане майно за договором фінансового лізингу було повернуто банку за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП №637504429.

20.09.2023 позивач направив відповідачу вимогу № 05.2.11/20, у якій просив перерахувати на його користь 12 043 148,13 грн. сплачених лізингових платежів.

Дана вимога була направлена позивачем відповідачу на його офіційну електронну пошту та за юридичною адресою відповідача.

Звернувшись з позовом просить стягнути з відповідача на свою користь 1400000,00 грн. сплачених лізингових платежів за вказаним вище договором фінансового лізингу на підставі частини 2 статті 693 ЦК України (повернення попередньої оплати товару).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Стронг Брідж Альянс» повністю.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржене рішення дійшов таких висновків:

- умовою застосування ч.2 ст.693 ЦК України є неналежне виконання продавцем зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати, тобто, позивач набув би право на повернення сплачених лізингових платежів, за умови належного виконання обов`язків за договором лізингу, сплати лізингових платежів в повному обсязі та в строки, передбачені договором, та, одночасно, у випадку, якби банк не надав, передбачене майно у договорі фінансового лізингу, у володіння, користування та в подальшому у власність позивача (лізингоодержувача), проте, ТзОВ «Стронг Брідж Альянс» не виконало свій обов`язок щодо попередньої оплати товару в розумінні частини 1 статті 693 ЦК України, адже не здійснило її оплату у повному обсязі;

- закон ставить умовою повернення попередньої оплати добросовісність покупця і недобросовісність продавця, у цій справі саме боржник (лізингоодержувач) є недобросовісним порушив зобов`язання та не реалізував своє право на викуп отриманого в лізинг майна, а розірвання договору відбулося саме у зв`язку з порушенням лізингоодержувачем своїх зобов`язань щодо своєчасної сплати платежів за договором;

- до цих правовідносин застосовуються положення частини 2 і частини 4 статті 653 ЦК України, згідно з якими у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються та сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлене договором або законом;

- умови договору не передбачають зобов`язання банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору, навпаки, п.6.2.4 договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору (…), сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату;

- не може одночасно існувати обов`язок у боржника сплатити лізингові платежі, а у банку - обов`язок повернути ці ж самі лізингові платежі боржнику.

За висновком господарського суду першої інстанцій, дійсний намір Боржника полягає не в захисті його права, а в створенні перешкод Банку в русі справи про банкрутство, в якій Банк як кредитор намагається задовольнити свої вимоги, що не були задоволені Боржником протягом шести років, а також у намаганні ухилитися від сплати Банку будь-яких коштів за рік користування майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Західний апеляційний господарський суд постановою від 03.04.2024 змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 у справі № 907/257/23 (907/929/23), виклавши її в редакції, наведеній у мотивувальній частині цієї постанови. В решті рішення залишене без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що умови договору не передбачають зобов`язання Банку повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі (суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу), в разі розірвання (припинення) договору, навпаки, п.6.2.4 договору передбачає, що лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас, висновки суду першої інстанції про те, що дійсний намір боржника полягає не у захисті його права, а у створенні перешкод Банку у руху справи про його банкрутство, у якій банк-кредитор намагається задовольнити свої вимоги, визнав недоведеним припущенням про зловживання правом шляхом подання завідомо безпідставного позову та не може бути обґрунтуванням для відмови у задоволенні позовних вимог за наслідками розгляду позову по суті.

При цьому встановивши, що суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, на які покликався позивач, а також врахування нерелевантної практику Верховного Суду щодо застосування частини 1 та частини 2 статті 693 ЦК України, а саме постанови від 09.03.2023 у справі № 910/5041/22 про стягнення попередньої оплати за договором поставки, та від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17 про повернення авансового платежу за договором поставки, неустойки, інфляційних втрат, 3% річних, змінив мотивувальну частину рішення.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

ТОВ «Стронг Брідж Альянс» в касаційній скарзі (з урахуванням заяви про виправлення описки в тексті касаційної скарги) просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024, прийняти нове рішення, за яким позовні вимоги ТОВ «Стронг Брідж Альянс» задовольнити в повному обсязі та стягнути на його користь з ПАТ КБ «Приватбанк» сплачені лізингові платежі в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 1 400 000,00 грн.

В обґрунтування своєї правової позиції з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень у зв`язку з застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Скаржник зазначає, що апеляційний суд хоча і послався у своїй постанові на релевантну практику Верховного Суду, а саме на постанову від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20, але в повній мірі не застосував її, не врахував, що частина 2 статті 693 ЦК України є імперативною нормою. А імперативність цієї норми полягає в тому, що покупець має право на повернення сплаченої ним попередньої оплати у разі непоставки йому товару продавцем.

Вважає, що при наявності імперативної норми щодо наслідків розірвання договору купівлі-продажу, як складової частини договору лізингу, а саме частини 2 статті 693 ЦК України, будь-які обмеження прав покупця (лізингоодержувача), порівняно з правами за частиною 2 статті 692 ЦК України, про які сторони домовилися у пункті 6.2.4 Договоро лізингу, застосовуватися не можуть.

Крім того, просить касаційний суд звернути увагу на останню практику Верховного Суду з подібних правовідносин, а саме на постанову від 04.042024 у справі №925/322/23(925/875/23) при вирішенні аналогічного спору.

Скаржник також наводить практики інших апеляційних судів у подібних правовідносинах щодо застосування частини 2 статті 693 ЦК України у разі наявності в договорі лізингу умови щодо сплати всіх видів платежів за договором на день розірвання цього договору.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

АТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Стронг Брідж Альянс», в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів першої та апеляційної інстанцій, а обставини справи підтверджують відсутність підстав для задоволення позовних вимог Боржника про стягнення сплачених ним лізингових платежів за Договором у розмірі 1 400 000,00 грн.

Банк зазначає, що умови договору, укладеного між сторонами, не передбачають зобов`язання Банка повернути раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі в разі розірвання (припинення) договору, а навпаки, згідно з пунктом 6.2.4 Договору лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку, сплативши при цьому заборгованість з лізингових платежів на поточну дату. Тобто не може одночасно існувати обов`язок у Боржника сплатити лізингові платежі, а у Банка - обов`язок повернути ці самі лізингові платежі Боржнику. На підтвердження своєї позиції посилається на судові рішення у справах № 905/1065/22, №913/175/23 та №904/5726/19.

У відповіді на відзив ПАТ КБ «Приватбанк» позивач зазначає про помилкове посилання відповідача на існуючі висновки Верховного Суду, що викладені в постановах від 19.09.2023 у справі № 905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, оскільки за опрацюванням наведених правових позицій вбачає, що ці практики не є релевантними до спору, що розглядається.

Щодо посилань відповідача на п. 6.2.4 Договору зазначає, що вищенаведена норма договору лізингу не свідчить про відсутність права у лізингоодержувача на повернення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу та не містить заборони на це.

Уповноважено особа учасників ТОВ «Стронг Брідж Альянс» надала пояснення щодо поданої касаційної скарги, в яких підтримує її доводи та вимоги, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідком розгляду заявленого у межах справи про банкрутство позову про стягнення сплачених Боржником на користь Банку лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором.

Під час вирішення цієї справи перед господарськими судами постало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для повернення Банком відповідних лізингових платежів, сплачених до розірвання Договору за ініціативою лізингодавця через неналежне виконання своїх зобов`язань Боржником як лізингоодержувачем.

У статті 292 Господарського кодексу України (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з положеннями статті 806 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежу можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 12 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Зокрема, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Верховний Суд приймає до уваги, що вказана постанова у справі №904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано. Однак оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

Відтак, викладені в зазначеній постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 висновки підлягають прийняттю до уваги під час розгляду цієї справи з урахуванням висновків, викладених в ухваленій пізніше постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 04.04.2024 у справі № 925/322/23(925/875/23), від 15.05.2024 у справі 925/233/23(925/750/23), від 22.05.2024 справа № 905/221/23 (905/917/23) за участю відповідача з тим же предметом позову - про стягнення сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкта лізингу за іншим договором фінансового лізингу.

Проаналізувавши викладені в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі мотиви їх ухвалення, Верховний Суд вбачає, що вони не відповідають наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах, адже по суті зводяться до неможливості за будь-яких умов витребування лізингоодержувачем вартості об`єкта лізингу, сплаченої ним у складі лізингових платежів, у разі розірвання договору лізингу з підстав порушення ним зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів.

Зокрема, Верховний Суд вважає передчасним висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з огляду лише на положення частини 4 статті 653 ЦК України, яка встановлює загальні правила щодо правових наслідків розірвання договорів, але не є імперативною нормою та передбачає можливість врегулювання таких наслідків іншим чином як спеціальними нормами закону, так і сторонами в укладеному договорі.

Адже поза увагою господарських судів, зокрема суду апеляційної інстанції, який хоч і послався на постанову Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, але в повній мірі не застосував її, залишивши поза увагою висновки Верховного Суду, про припинення в разі розірвання договору лізингу не лише обов`язку лізингодавця з передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача, а й обов`язку лізингоодержувача із відшкодування вартості такого об`єкту, що свідчить про відсутність підстав для отримання та збереження лізингодавцем коштів, сплачених йому лізингоодержувачем у рахунок відшкодування вартості такого об`єкта лізингу (якщо інше не передбачено законом чи договором).

З огляду на викладене, твердження господарського суду апеляційної інстанції в цій справі про відсутність правових і фактичних обставин виконання сторонами договору, які б надавали боржнику право вимагати повернення сплачених лізингових платежів та, відповідно, покладали на Банк зобов`язання їх повернути, Верховний Суд вважає передчасним.

Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 висновок про те, що лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Наведена правова позиція щодо необхідності з`ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню також і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об`єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об`єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково.

Однак господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи обмежились посиланням на недобросовісність саме боржника у спірних правовідносинах, який не виконав свій встановлений договором обов`язок повністю оплатити товар до його передання продавцем, що й стало підставою для розірвання договору Банком, який усі свої зобов`язання виконав належним чином.

При цьому господарські суди залишили поза увагою правові позиції Верховного Суду про те, що наслідком розірвання договору є не лише відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача, але й відсутність права на його оплату лізингоодержувачем. Проте для вирішення спору, який виник між лізингодавцем і лізингоодержувачем щодо відшкодування вартості об`єкта лізингу у складі лізингових платежів, необхідно виходити з умов відповідного договору лізингу та структури таких платежів.

Так, за змістом пункту 6.2.11 договору фінансового лізингу від 01.07.2016 №4С16033ЛИ, лізингоодержувач (Боржник) зобов`язався сплачувати, зокрема, лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості Майна), а також відсоткову винагороду за користування Майном, винагороду за користування Майном тощо. Водночас згідно з пунктом 2.1 Договору розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2.

Однак, у додатку № 2 до договору, на який послався апеляційний суд, наведено лише графік відшкодування вартості майна, зокрема, зазначено "лізингові платежі в рахунок викупу майна". Визначення інших платежів, які є складовими лізингових платежів відповідно до умов договору, додаток не містить.

Оскільки господарські суди під час розгляду справи належним чином не дослідили наявні в матеріалах справи докази щодо дійсної структури лізингових платежів, вказані обставини залишилися не встановленими.

Вивчення структури лізингових платежів за договором полягає у визначенні обумовлених сторонами платежів за договором, співвідношення їх з дозволеними платежами за законом та встановлення домовленостей між сторонами щодо подальшої долі цих платежів (заборгованості за ними) при настанні відповідних обставин (у цьому випадку у випадку розірвання договору).

Відтак, наслідком не встановлення структуру лізингових платежів, стало не з`ясування судами обставин, чи підпадає частина таких лізингових платежів під вплив загальних норм цивільного кодексу та норм цивільного кодексу щодо положень договорів купівлі-продажу.

Крім того, господарські суди не перевірили, чи відповідає заявлена до стягнення сума дійсному розміру сплаченого боржником відшкодування вартості майна у складі лізингових платежів, виходячи з їх структури, узгодженої сторонами договору.

Також суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо врегулювання сторонами в договорі наслідків його розірвання, зазначивши лише про визначення у підпункті 6.2.4 договору обов`язку лізингоодержувача повернути майно Банку у випадку розірвання договору зі сплатою Банку заборгованості з лізингових платежів тощо, проте без надання належної правової оцінки правовідносинам сторін з урахуванням наведеної умови договору, структури лізингових платежів та правових висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на викладене висновок господарських судів про відмову в задоволенні позову є передчасним, адже не ґрунтується на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269 ГПК України щодо оцінки наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, через залишення судами поза увагою висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі), з урахуванням висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу встановлених статтею 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стронг Брідж Альянс» задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2024 у справі №907/257/23(907/929/23) скасувати.

3. Справу № 907/257/23(907/929/23) передати на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк