Ухвала

від 07.06.2024 по справі 756/12893/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2024 року

м. Київ

справа № 756/12893/23

провадження № 61-7279ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Крата В. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця Павлюка Назара Васильовича, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс»,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Н. В. (далі - приватний виконавець) про відкриття виконавчого провадження від 20 вересня 2023 року № НОМЕР_1.

Скарга обґрунтована тим, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите постановою від 20 вересня 2023 року на підставі виконавчого листа, виданого 21 березня 2012 року Оболонським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2008 року у розмірі 1 852 470,37 дол. США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 12 жовтня 2010 року становить 14 766 041,31 грн, яка складається із: заборгованості по кредиту у розмірі 1 614 504,00 дол. США; нарахованих та несплачених процентів у розмірі 237 966,37 дол. США, та судових витрат у справі у розмірі 1 820,00 грн, а всього - 14 767 861,31 грн.

Про укладення між ПАТ «Фольксбанк» та колишнім чоловіком ОСОБА_3 кредитного договору ОСОБА_1 було відомо, оскільки за зазначеним договором вона виступала поручителем, але про розгляд Оболонським районним судом міста Києва справи № 2-1305/12 її належним чином не повідомляли та про судове рішення у зазначеній справі їй нічого не було відомо. Заявнику невідомо на якій підставі право вимоги до боржника перейшло від ПАТ «Фольксбанк» до ТОВ «ФК «Транс Фінанс», оскільки ТОВ «ФК «Транс Фінанс» про це заявницю не повідомляло, і до суду з приводу заміни сторони у виконавчому провадженні ОСОБА_1 теж не викликалась.

Під час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем порушено вимоги чинного законодавства, якими є: відкриття виконавчого провадження з пропуском встановленого строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання; зазначена у постанові підстава для відкриття виконавчого провадження - арешт частки у статутному капіталі ТОВ «Коди» створена штучно, оскільки підприємство зареєстровано ще у 2003 році і з того часу частка ОСОБА_1 у статутному капіталі не змінювалась.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що матеріали справи свідчать про те, що виконавчий лист від 21 березня 2012 року № 2-1305/12 перебував на виконанні в органах виконавчої служби з травня 2012 року по липень 2022 року та був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Тому стягувач мав право пред`явити виконавчий лист до виконання до липня 2025 року. Крім того, постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику та отримана ним, що не заперечувалось в ході розгляду справи. Дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження є правомірними, у зв`язку з чим підстави для задоволення скарги відсутні.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, так як виконавчий документ пред`явлено в межах строку пред`явлення до виконання, який після його повернення стягувачу 14 липня 2022 року міг бути пред`явлений до виконання до липня 2025 року, постанову про відкриття виконавчого провадження винесено приватним виконавцем з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

17 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

У касаційній скарзі міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивовано тим, що строк на касаційне оскарження пропущений через те, що ОСОБА_1 отримала повний текст оскарженого судового рішення 18 квітня 2024 року.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з порушенням Закону України «Про виконавче провадження», оскільки судове рішення, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця, до цього часу не опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Станом на час повернення виконавчого документа у боржника було наявне майно, на яке могло бути накладено стягнення, проте державний виконавець цих дій не провів, зокрема, не реалізував належну скаржнику земельну ділянку, необґрунтовано повернув виконавчий документ стягувачу, який з метою продовження строку дії виконавчого провадження необґрунтовано подав той самий виконавчий документ для відкриття нового виконавчого провадження № НОМЕР_1. Приватний виконавець необґрунтовано використав належність ОСОБА_1 частки у статутному капіталі TOB «КОДИ» як єдину підставу для прийняття виконавчого документа до виконання, наклав арешт на належну їй частку в статутному капіталі ТОВ «Коди», розмір якої з 2003 року не змінювався;

відкриття виконавчого провадження 20 вересня 2023 року призвело до безпідставного та повторного стягнення виконавчих витрат, чим порушені майнові права скаржника;

у іншого боржника ОСОБА_3 на праві власності є нерухоме майно, на яке приватний виконавець стягнення не звертає.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 лютого 2012 року з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Фольксбанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 07 березня 2008 року № КF47637 у розмірі 1 852 470,37 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 12 жовтня 2010 року становить 14 766 041,31 грн, яка складається із заборгованості по кредиту у розмірі 1 614 504,00 дол. США, нарахованих та несплачених процентів у розмірі 237 966,37 дол. США, судових витрат по справі у розмірі 1 820,00 грн, а всього 14 767 861,31 грн.

На виконання вказаного рішення суду Оболонським районним судом міста Києва 21 березня 2012 року видано виконавчий лист № 2-1305/12.

07 травня 2012 року відділом примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого листа № 2-1305/12 від 21 березня 2012 року. В межах відкритого виконавчого провадження було проведено ряд виконавчих дій про стягнення з боржника наявної заборгованості.

14 липня 2022 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Оспорюваною постановою приватного виконавця від 20 вересня 2023 року на підставі заяви про примусове виконання рішення ТОВ «ФК «Транс Фінанс»відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Постанова про відкриття виконавчого провадження була направлена боржнику та отримана ним, що не заперечувалось в ході розгляду справи.

Постановою приватного виконавця від 25 вересня 2023 року, з метою забезпечення виконання рішення суду, накладений арешт на частку боржника в ТОВ «Коди» (код ЄДРПОУ 32668076), що належить боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення у розмірі 74 472 349,85 грн.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

На час видачі виконавчого листа у цій справі (19 березня 2012 року) діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, у статті 22 якого було передбачено, що виконавчий документ може бути пред`явлено до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII), згідно пункту 5 Розділ XIII Прикінцеві та перехідні положення якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання (частини перша, друга, пункт 1 частини четвертої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

У статті 37 вказаного Закону передбачено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 344/19847/18 (провадження № 61-6732св19) вказано, що «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001). Згідно пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Аналіз пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності законом № 1404-VIII від 02 червня 2016 року. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм закону № 1404-VIII від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності».

Подібні висновки викладені іу постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 грудня 2018 року у справі № 910/11424/15, від 20 травня 2019 року у справі № 904/10285/15, від 30 липня 2019 року у справі № 922/3137/15, на які є посилання в касаційній скарзі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

У частинах першій, другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Суди встановили, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не пропущений, приватний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі заяви стягувача за місцезнаходженням майна боржника, частка у товаристві є майном боржника, на яку (її частину) може бути звернено стягнення у виконавчому провадженні (стаття 53-1 Закону України «Про виконавче провадження»). Тому суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання неправомірною постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Інші доводи касаційної скарги (щодо неопублікування судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, необґрунтованого повернення виконавчого документа державним виконавцем, неправомірності дій приватного виконавця після відкриття виконавчого провадження) не свідчать про недотримання приватним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 756/12893/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

В. І. Крат