Ухвала

від 05.06.2024 по справі 539/4065/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 539/4065/21

провадження № 61-12360св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач -заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Лубенська міська рада Лубенського району Полтавської області,

треті особи:ОСОБА_2 , Перша лубенська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в складі колегії суддів: Чумак О. В., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В. у справі за позовом заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області до ОСОБА_1 , Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , Перша лубенська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року заступник керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області (далі - Лубенська міська рада), треті особи: ОСОБА_2 , Перша лубенська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» (далі - ТОВ «Баришівська зернова компанія»), про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0262818, виданого 26 березня 1997 року Лубенською районною державною адміністрацією Полтавської області, зареєстрованого 26 березня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 818, належав земельний пай на території Войнихівської сільської ради, площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 березня 2013 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1989 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. На підставі цього рішення ОСОБА_1 у Першій лубенській державній нотаріальній конторі оформила спадщину на майно спадкодавця ОСОБА_3 , а саме на вказану земельну ділянку (пай) площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах, як спадкоємець за законом четвертої черги, та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року серії ВТЕ № 563968.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 березня 2013 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з 1989 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка та жінка без шлюбу залишено без розгляду. Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спадкодавець ОСОБА_3 має інших спадкоємців, зокрема сина ОСОБА_2 , який також має право прийняти спадщину.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 серпня 2020 року в справі № 539/4255/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 травня 2013 року щодо земельної частки (паю), яка розташована на території Войнихівської сільської ради, площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах без вилучення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належала померлому ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що спадкоємець ОСОБА_2 не був зареєстрований за однією адресою разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , разом із ним не проживав, а також заяви до нотаріуса про прийняття спадщини протягом строку, встановленого законом, не подавав, а тому вважається таким, що не прийняв спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_3 . Крім того, з часу смерті спадкодавця минуло 20 років. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року на підставі поданої ОСОБА_1 заяви та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку, що розташована за межами с. Солониця Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

27 квітня 2021 року державний реєстратор виконавчого комітету Лубенської міської ради Нестеренко Л. М. зареєструвала право власності ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 3,7011 га, кадастровий номер 5322886600:02:008:0007.

Позивач вважав, що ОСОБА_1 не мала права на спадкування майна, що належало спадкодавцю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона не належить до кола спадкоємців за законом за нормами Цивільного кодексу УPCP, чинними на час відкриття спадщини. У зв`язку з чим позивач вважав, що свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом на підставі статті 1264 ЦК України, є незаконним.

Оскільки саме Лубенська міська рада прийняла оскаржуване рішення від 08 квітня 2021 року про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виділення в натурі (на місцевості) спірної земельної ділянки, то правомірним є звернення до суду прокурора в інтересах держави та визначення міської ради відповідачем, іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Прокурор вказував, що наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, задоволенню потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання земельної ділянки. Разом із тим орган місцевого самоврядування за наявності зареєстрованого права власності на земельну ділянку позбавлений можливості розпоряджатися нею та отримувати прибутки до місцевого бюджету. Зазначене є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді у контексті статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

У цій справі позов прокурор заявив самостійно у зв`язку з тим, що міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через порушення при його прийнятті нормативно-правових актів України.

Прокуратурою заходи щодо досудового врегулювання спору не вживалися, оскільки законом не передбачено досудовий порядок урегулювання спору у цих правовідносинах.

Посилаючись на зазначене, прокурор просив суд:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Лубенської міської ради земельну ділянку, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати право комунальної власності за Лубенською міською радою на земельну ділянку, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнати незаконним та скасувати рішення Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку, що розташована за межами с. Солониця Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, що розташована за межами с. Солониця Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на неї.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 03 серпня 2022 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області у задоволенні позову виконуючого обов`язки керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року, яке засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця ОСОБА_3 до спадкоємця ОСОБА_1 , у судовому порядку недійсним не визнавалось, то позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування рішення Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року, прийнятого на підставі дійсного свідоцтва про право на спадщину, є необґрунтованою. Врахувавши, що всі інші вимоги є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року, в їх задоволенні суд також відмовив.

Постановою від 18 липня 2023 року Полтавський апеляційний суд апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 03 серпня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області задовольнив частково.

Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Лубенської міської ради земельну ділянку, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на неї.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури 11 350,00 грн понесених судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 за нормами ЦК УРСР, які були чинні на час смерті спадкодавця ОСОБА_3 , не входила до кола спадкоємців, зазначених у статтях 529-531 цього Кодексу, а тому не мала права на спадкування. Врахувавши те, що ОСОБА_1 на підставі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 березня 2013 року, яке скасовано, оформила спадщину на майно спадкодавця ОСОБА_3 , а саме на спірну земельну ділянку (пай) площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах, як спадкоємець за законом четвертої черги, на підставі статті 1264 ЦК України та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року, дійшов висновку, що правові підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину у ОСОБА_1 відсутні.

Оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5322886600:02:008:0007, площею 3,7011 га, належить ОСОБА_1 внаслідок прийняття Лубенською міською радою рішення від 08 квітня 2021 року та набута ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року, яке отримала на підставі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 квітня 2014 року у справі № 539/646/13, яке скасовано постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, існують правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на неї.

Однак суд не вбачав підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права комунальної власності за Лубенською міською радою на спірну земельну ділянку, оскільки набуття такого права передбачено статтею 1277 ЦК України. Також суд не вбачав підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виділення в натурі (на місцевості) спірної земельної ділянки, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав вказаним рішенням.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

15 серпня 2023 року ТОВ «Баришівська зернова компанія» засобами поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права (статті 1277, 387 ЦК України) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16, від 15 травня 2019 року в справі № 522/7636/14, у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 910/13536/19.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка не може перейти у власність територіальної громади у зв`язку з тим, що спадщина після смерті ОСОБА_3 не визнана судом відумерлою згідно зі статтею 1277 ЦК України. Вказує, що на час смерті ОСОБА_3 діяв ЦК УРСР, який не містив норми про визнання спадщини відумерлою. Тому земельна ділянка, належна ОСОБА_4 , згідно з її характеристиками, могла належати лише до земель комунальної власності. Однак станом на час подання позову спірна земельна ділянка не могла бути у державній власності, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно витребував спірну земельну ділянку комунальної власності у власність держави. Вважає, що таке рішення суду не спрямоване на захист прав власника - Лубенської територіальної громади та не відповідає меті віндикаційного позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції витребував із власності ОСОБА_1 земельну ділянку з неіснуючими ідентифікаційними ознаками - кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, при цьому встановивши, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка з кадастровим номером 5322886600:02:008:0007.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав на неї, оскільки такі висновки прийняті без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16. Задоволення таких вимог є неефективним способом захисту.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2023 року керівник Лубенської окружної прокуратури Полтавської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.

Ухвалою Верховного суду від 23 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

ОСОБА_3 належав земельний пай на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0262818, виданого 26 березня 1997 року Лубенською РДА Полтавської області, зареєстрованого 26 березня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 818, який розташований на території Войнихівської сільської ради, площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 26). Після його смерті відкрилася спадщина, зокрема на вказаний земельний пай.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 березня 2013 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1989 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (т. 1, а. с. 19).

На підставі цього рішення ОСОБА_1 у Першій лубенській державній нотаріальній конторі оформила спадщину на майно спадкодавця ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку (пай) площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року, спадкова справа № 238/2013 року, зареєстрована в реєстрі за № 1-627 (т. 1, а. с. 20).

Постановою Полтавського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 березня 2013 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з 1989 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу залишено без розгляду.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спадкодавець ОСОБА_3 має інших спадкоємців, зокрема сина ОСОБА_2 , який також має право прийняти спадщину (т. 1, а. с. 17, 18).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в справі № 539/4255/19 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 травня 2013 року, у вигляді земельної частки (паю), яка розташована на території Войнихівської сільської ради, площею 3,89 в умовних кадастрових гектарах без вилучення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належала померлому ОСОБА_3 , відмовлено (т. 1, а. с. 12-16).

Згідно із свідоцтвом про народження від 05 грудня 1968 року, серія НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавця ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 21).

Рішенням Лубенської міської ради від 08 квітня 2021 року на підставі поданої ОСОБА_1 заяви та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 травня 2013 року, серія ВТЕ, № 563968, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та виділено в натурі (на місцевості) земельну ділянку, що розташована за межами с. Солониця Лубенського району Полтавської області, кадастровий номер 5322886600:02:0058:0007, площею 3,7011 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1, а. с. 27).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322886600:02:008:0007 (т. 1, а. с. 8-11).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Баришівська зернова компанія» на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, закриваючи касаційне провадження у цій справі

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

22 листопада 2023 року Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(II)/2023 пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення у ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року ТОВ «Баришівська зернова компанія» подало 18 серпня 2023 року.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 684,00 грн.

Предметом спору у цій справі є витребування майна, а саме спірної земельної ділянки.

У пункті 2 частини першої статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Як відомо з матеріалів справи, а саме відповідно до Витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26 квітня 2021 року та від 07 вересня 2023 року вартість спірної земельної ділянки становить 92 125,36 грн.

Отже, ціна позову в цій справі становить 92 125,36 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684,00 грн х 250 = 671 000,00 грн).

Тобто справа відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України є справою з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Необхідність розгляду справи в касаційному суді заявник мотивує тим, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування статей 387 та 1277 ЦК України.

Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки заявник на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить виняткове значення для заявника. У справі відсутня необхідність у формуванні чи суперечливість у практиці застосування статей 387, 388 ЦК України.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у такій скарзі.

З урахуванням статусу Верховного Суду в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має належати до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися стосовно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції») від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії») від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії») від 19 грудня 1997 року, § 36).

ТОВ «Баришівська зернова компанія» подало касаційну скаргу на судове рішення у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19) сформулювала правову позицію, згідно з якою, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.

Отже, оскаржуване судове рішення ухвалене у малозначній справі. За таких обставин касаційне провадження у справі підлягає закриттю.

Керуючись пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, статтями 19, 260, 389 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія» на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2023 року в справі за позовом заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області до ОСОБА_1 , Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, треті особи: ОСОБА_2 , Перша лубенська державна нотаріальна контора, Товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», про витребування майна з чужого незаконного володіння, закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік