Рішення

від 17.06.2024 по справі 520/30025/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 червня 2024 р. справа № 520/30025/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, буд. 19,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 43220275) , Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (майдан Свободи, 5, Держпром,1-й під.,4-й пов., м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ 02230856) , третя особа - Харківська міська рада (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, третя особа - Харківська міська рада, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 «Про затвердження переліків щойно виявлених об`єктів культурної спадщини» у частині п. 25 додатку 1, яким занесено об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків» до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток» у частині п. 3 додатку 6, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха;

- зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України виключити об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позову вказано, що після отримання відповідей Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, ознайомившись зі змістом облікової документації об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків», позивач стверджує, що наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 «Про затвердження переліків щойно виявлених об`єктів культурної спадщини» та наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток» прийнято з грубим порушенням Закону про культурну спадщину, Порядку обліку культурної спадщини № 158 та Порядку визначення категорій пам`ятки № 1760, що у своїй сукупності свідчить про неправомірність включення об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха, адреса: «Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань. Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Позивач зазначає, що законодавством регламентовано чітку і послідовну процедуру занесення об`єкта нерухомого майна до вказаного Реєстру, яка складається з обов`язкових етапів, і лише одночасне дотримання всіх зазначених етапів у сукупності є єдиною та необхідною правовою підставою для прийняття Міністерством культури України рішення про занесення об`єкта нерухомого майна до Реєстру.

Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації не було забезпечено розроблення науково-проектної документації на об`єкт, не було складено акта технічного огляду, не було визначено перелік складових комплексу, не було визначено ступінь схоронності об`єкта, не було проведено жодних науково-дослідних та пошукових робіт, не було здійснено фотофіксації об`єкту, та фактично, не було вчинено жодних дій з метою перевірки та фіксації самого факту існування об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків». У обліковій картці лише зазначено, що ступінь схоронності об`єкта є незадовільним. До того ж ані наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116, ані облікова документація не містять інформації про відповідність критерію автентичності, як того вимагає п. 11 Порядку визначення категорії пам`ятки № 1760.

З отриманого від Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації комплекту документів не вбачається дотримання п.3.5 Порядку обліку культурної спадщини № 158 в частині письмового повідомлення власників земельних ділянок у межах абстрактного об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків».

Положення Порядку обліку культурної спадщини № 158 свідчать про те, що для прийняття рішення про занесення об`єкту «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України Міністерство культури України мало перевірити на комплектність облікову документацію та переконатись у відповідності критерію автентичності, як це визначено пунктом 11 Порядку визначення категорії пам`ятки № 1760. Всупереч наведеному, до прийняття рішення про занесення об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України уповноваженими органами з охорони культурної спадщини не було належним чином проведено роботу щодо виявлення такого об`єкту, дослідження його сучасного стану, здійснення його фотофіксації, проведення науково-дослідних і пошукових робіт з метою достеменного визначення як факту збереження такого об`єкту, так і фактичних меж місцезнаходження об`єктів що мають археологічну цінність.

Позивач наголошує, що облікова документація на об`єкт «Поселення Харків» не містить жодної інформації про збереження такого об`єкту, про матеріально-технічну структуру, історичні нашарування та роль у навколишньому середовищі, що виключає факт наявності критерію автентичності, та як наслідок унеможливлює включення такого об`єкту до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Як зазначає позивач, облікова картка об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» має 81 додаток, згідно з якими 349 окремих земельних ділянок було вилучено зі складу пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» як такі, на яких не виявлено об`єктів культурної спадщини.

На переконання позивача, за умови дотримання вимог Закону про культурну спадщину та Порядку обліку культурної спадщини № 158, Управління культури і туризму Харківської обласної адміністрації та Міністерство культури України мали б забезпечити належне виявлення і дослідження об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» та чітко визначити межі місцезнаходження складових такого об`єкту, а не просто окреслити гіпотетичне місцезнаходження такого об`єкту, навіть не переконавшись у існуванні та збереженні фортеці і посаду, що разом складають об`єкт «Поселення Харків». При цьому такі дослідження мають передувати прийняттю рішень про включення об`єкту до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини та Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідач, Департамент культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації, у відзиві вказав, що при процедурі взяття на облік щойно виявленого об`єкту культурної спадщини - «Поселення Харків» дотримано усі вимоги, встановлені законодавством.

Поселення, як пам`ятка археології, знаходиться під землею, де зберегло свою форму та історичні нашарування, адже культурна спадщина залишається під землею для подальшого дослідження. Разом з тим, для того, щоб визначити історичні нашарування у повному обсязі, необхідне проведення археологічного дослідження.

Доводи позивача стосовно досліджень, які проводяться на пам`ятці «Поселення Харків» і на яких не виявлено об`єктів культурної спадщини відповідач вважає хибними, адже саме та територія, яка повністю досліджена на предмет археологічної спадщини, перестає існувати як пам`ятка, вилучається досліджена площа із площі пам`ятки та виникає можливість використання під забудову та будь-яку іншу діяльність.

Відповідачем, Міністерством культури та інформаційної політики, у відзиві на позов зазначено, що паспортом пам`ятки археології місцевого значення «Поселення Харків» (далі -

Паспорт), дата утворення: XVII ст., місцезнаходження об`єкта: Харківська область, м.Харків, охоронний номер: 8828-Ха, відповідно до наказу Міністерства культури України №1224 від 28.11.2013 об`єкт узято на державний облік та визначено категорію пам`ятки. Як вбачається з п. 14 Паспорта якості об`єкта «Поселення Харків», завдяки яким він набуває культурної цінності як пам`ятка: Поселення є автентичним об`єктом культурної спадщини, що відображує розвиток культури населення басейну правих приток Сіверського Дінця часів освоєння Слобожанщини. Згідно Історичної довідки наукового співробітника відділу пам`яток археології ОКЗ «ХНМЦОКС» ОСОБА_2 Поселення «Харків» споруджено у XVII-XIX ст. Харківська фортеця була споруджена на старому городищі між річками Лопанню та Харковом близько 1651-1655 р.р. переселенцями під керівництвом осадчого ОСОБА_3 . Згідно з описом 1663 р. Харківська фортеця була дерев`яною, чотирикутної в плані. Оборонна огорожа складалася частково з дубового тину з обламами і катками, частково - з терас. З напільного боку був викопаний рів. Фортеця мала три брами й десять дерев`яних рублених башт, укритих дранкою. Поселення. Розміром 3000х4000 м. Площа 1200 га. Фортеця розташована на трикутному в плані мисі, що утворений при злитті річок Харків та Лопань: на правому березі р. Харків та на лівому р. Лопань. З усіх боків фортеця оточена посадом, що розміщується як на лівих, так і на правих берегах річок Лопань та Харків. На лівобережжі р. Харків поселення майже сягає р. Немишлі, яка є лівою притокою р. Харків. Від фортеці поселення віддалене нерівномірно: найменше - в північному напряму (0,5 км), дещо більше - на захід та південь (1,5 км), найбільше - на схід (2,5 км).

Пам`ятка археології місцевого значення Поселення Харків, в межі якої потрапляє спірна земельна ділянка, занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224, охоронний номер пам`ятки 8828-Ха. Таким чином, на момент прийняття Харківською міською радою рішення від 19.08.2020 пам`ятка археології «Поселення Харків» була паспортизована та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 08.05.2023 у справі № 640/28045/20, вказано, що крім того, відповідність чи невідповідності критеріям, визначеним у Порядку визначення категорій пам`яток, а отже й оцінка історичним та архітектурним цінностям об`єкта має надаватися на стадії вирішення питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, через що такі обставини та факти не підлягають і судовій перевірці при оскарженні рішення щодо включення об`єкта культурної спадщини до Переліку. Позиція Міністерства також підтверджується судовою практикою, зокрема Постановою Верховного Суду від 24.10.2023 по справі № 826/15864/17, а саме, з огляду наведене, наказ Міністерства культури України про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є правозастосовним індивідуальним актом.

Відповідач вважає, що оспорюваний наказ про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідає вимогам Порядку та ухвалений на підставі подання органу охорони культурної спадщини Харківської ОДА та на підставі розгляду поданої облікової документації Науково-методичною радою з питань охорони культурної спадщини, що визнала його таким, що підлягає занесенню до реєстру. Міністерство як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, приймаючи оскаржуваний Наказ діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому пам`ятка археології «Поселення Харків», яка розташована за адресою: Фортеця розташована в місці злиття річок Харків та Лопань, Посад розміщується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків, охоронний номер 8828-Ха занесена до Держаного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення згідно процедури.

Відповідач наголошує, що незацікавленість та бездіяльність у питанні збереження пам`яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу нашої держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.

У відповіді на відзив Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що ним було дотримано усі вимоги при виявленні об`єкту культурної спадщини, а саме проведено натурне обстеження, історико-архівну роботу, по джерелам визначено межі об`єкту культурної спадщини, складено акт технічного стану, історичну довідку, виготовлено фотофіксацію, схему та облікову картку та до Міністерства культури України надано весь пакет документів на об`єкт археології «Поселення Харків», разом з актом технічного стану, фотофіксацією, історичною довідкою, схемою, обліковою карткою. При цьому, як до відповіді на адвокатський запит, так і до відзиву на позовну заяву Департаментом культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації не надано ні акту технічного стану, ні документу, який би містив фотофіксацію об`єкту. Позивач вважає, що зважаючи на відсутність будь-яких доказів проведення фотофіксації та технічного обстеження слід констатувати, що окреслені доводи відповідача не відповідають дійсності і є лише припущенням, не підтвердженим належними та допустимими доказами.

З наданих відповідачем доказів не вбачається факту проведення жодного з окреслених етапів виявлення об`єкту культурної спадщини, окрім складання історичної довідки та облікової картки, яка містить суперечливі відомості, що лише додатково свідчить про грубі процедурні порушення під час виявлення відповідного об`єкту та відсутність правових підстав для прийняття Міністерством культури України оскаржуваного рішення про включення такого об`єкту до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У відповіді на відзив зазначено, що намагаючись спростувати доводи позовної заяви про невідповідність об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» критерію автентичності, представник Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації лише стверджує, що поселення, як пам`ятка археології, знаходиться під землею, де зберегло свою форму та історичні нашарування, але вказані доводи не підтверджується жодним із наявних у матеріалах доказом, оскільки акт технічного стану відповідачем не надано, докази фотофіксації відсутні, доказів проведення будь-яких науково-технічних експертиз, досліджень, земляних робіт, натурних обстежень не надано.

Позивач вважає, що сам факт існування вказаного об`єкту підтверджується лише історичною довідкою та довільно намальованою лінією на карті-схемі розміщення

Позивач у відповіді на відзив Міністерства культури та інформаційної політики України, окрім аргументів, що зазначені у відповіді на відзив Департаменту, вказав, що у паспорті об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» міститься висновок про відповідність такого об`єкту критерію автентичності, який не ґрунтується на положеннях Порядку визначення категорій пам`яток № 1760, оскільки жодного дослідження факту збереження форми, матеріально-технічної структури, історичних нашарувань та ролі у навколишньому середовищі відповідачами проведено не було. До того ж паспорт, на який посилається відповідач, було складено вже після прийняття оскаржуваних наказів, тобто, на дату прийняття оскаржуваного наказу, у Міністерства культури України були відсутні будь-які відомості про відповідність об`єкту критерію автентичності. Вказане, на думку позивача, лише додатково свідчить про хибність доводів Міністерства культури та інформаційної політики України та протиправність оскаржуваних у цій справі наказів.

Щодо посилань Мінкульту на висновки Верховного Суду, позивач зазначає, що позивачем зроблено вірне посилання на ч. 1 ст. 25 КАС України, якою встановлено правила альтернативної підсудності за вибором позивача.

Натомість, процитована у відзиві частина постанови Верховного Суду про те, що формальний недолік у процедурі розгляду питання про відповідність будівлі критеріям пам`ятки культурної спадщини не є вирішальним і не може бути підставою для оцінки рішення як протиправного не підлягає врахуванню, оскільки такі висновки зроблено з урахуванням конкретних обставин у справі. Зокрема, у постанові зазначено, що в матеріалах справи є облікова картка, акт технічного огляду, історична довідка, які були складені за результатами повного історико-архітектурного дослідження об`єкта. У межах спірних правовідносин жодних досліджень відповідачами проведено не було, акту технічного огляду та матеріалів фотофіксації відповідачами не надано. До того ж у межах фактичних обставин справи 826/15864/17 розглядалось питання правомірності включення до реєстру будівлі «Житловий будинок з крамницями" дата утворення об`єкта культурної спадщини 1820-1821 рр., 1837 р. (надбудова з прибудовою), 1840 р. (прибудова), 1986-1990 рр. (реставрація з елементами реконструкції та пристосуванням), а не об`єкту археологічної спадщини, що свідчить про відмінність спірних правовідносин

У запереченнях на відповідь на відзив Міністерство культури та інформаційної політики України зазначило аргументи, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Щодо заявлених у ході розгляду справи заяв та клопотань, суд зазначає, що письмову ухвалу не постановлено щодо клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду на підставі ч.3 ст.45 КАС України, що заявлено у відзивах на позов та у запереченнях на відповідь на відзив, наданих Мінкультом.

Відповідачі вважають, що позивач зловживає процесуальними правами, оскільки звертався до суду з позовом до цих відповідачів сім разів та посилається на пункт 2 частини 2 статті 45 КАС України, відповідно до якого подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

У відповіді на відзив позивач вказав, що будь-які ознаки зловживання процесуальними правами відсутні, оскільки відповідач не врахував, що як на момент подання позову у цій справі, так і на момент відкриття провадження, позивачем не було подано жодного позову про визнання протиправними та скасування наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 28.11.2013 № 1224; визнання протиправним та скасування наказу Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116; зобов`язання Міністерства культури та інформаційної політики України виключити об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха з Державного реєстру нерухомих пам`яток України, і щодо такого позову не була постановлена ухвала про повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Позивач, посилаючись на ч. 8 ст. 169 КАС України, відповідно до якої повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зазначає, що неодноразове звернення до Харківського окружного адміністративного суду стало наслідком виключно неможливості позивача визначитись із способом захисту, який би забезпечував ефективне поновлення порушеного права та обсягом доказів на підтвердження власної правової позиції.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб`єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 5) надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду; 6) особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і за захистом прав, свобод чи інтересів якої у випадках, встановлених законом, звернувся орган або інша особа, заперечує проти позову і від неї надійшла відповідна заява; 7) провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом; 8) з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу; 9) позивач у визначений судом строк без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.

Цей перелік є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 12.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що стало порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції.

Судом встановлено, що на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, у провадженні Харківського окружного адміністративного суду не перебували справи за іншими позовами до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав, у справах, на які посилається відповідач постановлені ухвали про повернення позовної заяви, а тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

На підставі вказаного вище, постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду за обґрунтування, зазначеного відповідачем, унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи, відтак, заявлені відповідачами клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 6310138800:01:015:0035, площею 0,1 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності яку набуто позивачем на підставі рішення 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 19.08.2020 № 2239/20.

26.06.2023 керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Червонозаводського районного суду м. Харкова з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації до Харківської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення 37 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 19.08.2020 № 2239/20 та зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:01:015:0035 (справа № 646/3063/23), який аргументовано тим, що наказом Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 затверджено переліки щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, згідно п. 26 додатку 1 до якого щойно виявленим об`єктом культурної спадщини визначено «Поселення Харків». У подальшому наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток», поміж іншого, було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків» (п. 3 Додатку 6 до Наказу № 1224), якому присвоєно охоронний номер 8828- Ха.

Як стверджує керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області у позову, земельна ділянка з кадастровим номером 6310138800:01:015:0035 знаходиться безпосередньо в межах об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків», що з огляду на зміст статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про належність земельної ділянки позивача до державної власності.

Представником позивача направлено адвокатські запити до Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації з метою отримання облікової документації на об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків».

Листом Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації від 09.08.2023 № 05-25/1211 на адвокатський запит від 20.07.2023 № 04/07 відповідачем надано представнику позивача представник документи щодо виявлення об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків».

Наказом Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 затверджено переліки щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, згідно з п. 26 додатку 1 до якого щойно виявленим об`єктом культурної спадщини визначено «Поселення Харків»; кількість об`єктів у складі комплексу: 2; місцезнаходження: Харківська міська рада, м. Харків. Фортеця розташована в місті злиття річок Харків та Лопань. Посад розмішується на лівому та правому берегах річки Лопань та річки Харків; розміри: 3000x4000 м.

Листом Міністерства культури та інформаційної політики України від 15.08.2023 № 08/35/137-23 на адвокатський запит від 19.08.2023 № 01/08 представнику позивача надано документи, що стосуються включення об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з протоколом № 5/13 від 10.10.2013 засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого протоколом № 66 від 10.10.2013 Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури України, було надано висновок, що об`єкти культурної спадщини згідно з таблицею 14 (у якій і зазначено «Поселення Харків» у п. 1) мають бути занесені до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за видом археологія та категорією місцевого значення як такі, що відповідають п. 11 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 (пункт 6.1 протоколу).

На підставі протоколу № 5/13 від 10.10.2013 засідання Експертної комісії з розгляду питань занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та протоколу № 66 від 10.10.2013 Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини Міністерства культури України, Міністерством культури України прийнято Наказ № 1224, яким, поміж іншого, було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків» (п. 3 Додатку 6 до Наказу № 1224), якому присвоєно охоронний номер 8828-Ха.

Як зазначає позивач, після отримання відповідей Міністерства культури та інформаційної політики України та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, ознайомившись зі змістом облікової документації об`єкту культурної спадщини «Поселення Харків», позивач вважає, що наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 «Про затвердження переліків щойно виявлених об`єктів культурної спадщини» та наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток» прийнято з грубим порушенням Закону про культурну спадщину, Порядку обліку культурної спадщини № 158 та Порядку визначення категорій пам`ятки № 1760, а тому звернувся за захистом свої прав до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним рішенням, суд зазначає, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Аналогічна позиція була висловлена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18 (П/9901/657/18), від 19.03.2019 у справі №826/16994/15, від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 21.08.2019 у справі №9901/283/19, від 18.09.2019 у справі №9901/284/19, від 19.02.2020 у справі №9901/307/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19, від 17.02.2021 у справі №9901/152/20, від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 19.01.2023 у справі № 990/92/22 та інших і суд вважає її застосовною у справі, що розглядається.

Тобто, спірні рішення можуть бути оскаржені як індивідуальні акти особою, прав якої вони стосуються.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).

Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Суд зазначає, що оспорювані у цій справі індивідуальні акти стосуються прав позивача як власника земельної ділянки, що розташована в межах об`єкта культурної спадщини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права (у редакції, чинній на момент прийняття спірних індивідуальних актів).

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закону України " Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання

руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Виявлення об`єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини.

Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток ( 1760-2001-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

Стаття 14 Закону визначає, що занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки: а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання; б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини. Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам`ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об`єкта культурної спадщини як пам`ятки.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо пам`яток, які розташовані на їхніх територіях.

Стаття 16 Закону встановлює, що інформування про об`єкти культурної спадщини, занесені до Реєстру, провадиться шляхом: публікації Реєстру та внесених до нього змін; встановлення охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам`ятках або в межах їхніх територій незалежно від форм власності.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини забезпечує публікацію Реєстру та внесених до нього змін у спеціалізованому періодичному виданні.

Відповідно до Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1760 (далі - Порядок №1760), на кожний об`єкт культурної спадщини, що пропонується відповідним органом охорони культурної спадщини для занесення до Реєстру, складається облікова документація, яка підлягає постійному зберіганню в цьому органі. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається (п.2).

Облікова документація на об`єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об`єкта (п.3).

Облікова документація, що передбачає виконання роботи з метою виявлення, дослідження, фіксації об`єкта культурної спадщини, визначення його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, складається органами охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування згідно з їх компетенцією або уповноваженими ними установами та організаціями (п.4).

Облікова картка об`єкта культурної спадщини повинна містити його найменування, відомості про розташування, дату утворення, первісне призначення, характер сучасного використання, ступінь схоронності, тип і вид об`єкта, наявність науково-проектної документації, а також стислий опис, фото загального вигляду, план, охоронний номер об`єкта, дату і номер рішення, відповідно до якого об`єкт взято на облік (п.5).

Паспорт об`єкта культурної спадщини повинен містити: історичні дані про об`єкт, відомості про його сучасний стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, твори мистецтва, результати попередньої оцінки антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони. У паспорті зазначаються тип і вид об`єкта культурної спадщини, пропонована чи затверджена категорія пам`ятки, охоронний номер з посиланням на рішення, відповідно до якого пам`ятку взято на державний облік. До паспорта додаються матеріали фотофіксації, генеральний план з позначенням зон охорони, поповерхові плани, розрізи, креслення фасадів (у разі потреби) (п.6).

Відповідно до п.9 Порядку №1760 облікова картка і паспорт об`єкта складаються у чотирьох примірниках, один з яких передається до відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, другий зберігається в органі охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної чи Київської, Севастопольської міської держадміністрації, третій - в іншому уповноваженому органі охорони культурної спадщини, четвертий - в органі місцевого самоврядування.

У разі отримання додаткових даних про об`єкт до облікової картки і паспорта вносяться зміни (доповнення).

Відповідно до п.11 Порядку №1760 об`єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв: вплинули на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону; пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону; є творами відомих архітекторів або інших митців; є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Пункт 12 Порядку №1760 передбачає, що відповідність кожного об`єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов`язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об`єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з приписами п.13 Порядку №1760 після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п`ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності. Експертна комісія готує у п`ятиденний термін висновок щодо об`єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам`ятки до Реєстру.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини затверджено Наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (далі - Порядок №158), пункти 1.2 та 1.3 якого визначають, що облік об`єктів культурної спадщини - заходи, що здійснюють спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини), спрямовані на виявлення, наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію об`єктів культурної спадщини. Облік об`єктів культурної спадщини включає: виявлення, обстеження, дослідження, фотофіксацію об`єктів культурної спадщини, підготовку графічних матеріалів (у разі необхідності) та визначення предмета охорони культурної спадщини, складання переліків об`єктів культурної спадщини та облікової документації на ці об`єкти, підготовку подання Міністерству культури України та Кабінету Міністрів України для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр).

Відповідно до п.п.2.1 - 2.4 Порядку №158 виявлення об`єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки.

Виявлення об`єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково-дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історико-архівних і бібліографічних досліджень, фотофіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт.

На виявлені об`єкти культурної спадщини складається облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.

Виявлення об`єктів культурної спадщини, складання на них облікової картки, короткої історичної довідки, акта технічного стану забезпечують органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, відповідно до їх повноважень, зокрема виконують функції замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об`єкти.

Згідно з п.п.3.1-3.5 Порядку №158 облікова картка об`єкта культурної спадщини, коротка історична довідка, акт технічного стану об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини подаються за місцезнаходженням таких об`єктів на розгляд науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та наукової (вченої) ради установи, організації, діяльність якої пов`язана з охороною культурної спадщини, які оцінюють відповідність кожного об`єкта критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760.

За результатами оцінки виявлених об`єктів культурної спадщини оформлюється протокол, в якому зазначається, яким саме критеріям відповідає (не відповідає) кожен об`єкт культурної спадщини.

Протокол є підставою для занесення (незанесення) об`єкта культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини (далі - Перелік), який ведеться за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку.

Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій на підставі висновків, викладених в протоколі науково-методичної, консультативної або наукової (вченої) ради, приймають рішення про занесення (незанесення) об`єктів культурної спадщини до Переліку.

Перелік затверджується рішенням органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та у місячний строк після затвердження надсилається до Мінкультури України разом з протоколом науково-методичної, консультативної або наукової (вченої) ради та документами, передбаченими у пункті 3.1 цього розділу.

Про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку і набуття ним правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у 30-денний строк рекомендованим листом з повідомленням про вручення направляють власнику цього об`єкта або уповноваженому ним органу (особі) письмове повідомлення за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку, про що здійснюється відповідний запис в журналі обліку видачі повідомлень про занесення об`єктів до Переліку об`єктів культурної спадщини за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку.

Згідно з приписами п.п.4.1 і 4.2 Порядку №158 на кожний щойно виявлений об`єкт культурної спадщини у строк, що не перевищує трьох років з дати занесення його до Переліку, складається паспорт об`єкта культурної спадщини. Форму облікової картки об`єкта культурної спадщини та паспорта об`єкта культурної спадщини затверджено наказом Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13 травня 2004 року № 295/104 «Про затвердження форм облікової картки та паспорта об`єкта культурної спадщини», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 червня 2004 року за № 693/9292.

До суду учасниками справи надано документи, що складені на виконання вищенаведених вимог нормативно-правових актів відповідачами під час процедури віднесення "Поселення Харків" до об`єктів культурної спадщини шляхом видання, у тому числі, спірних наказів.

Такі документи надсилались позивачу на адвокатський запит його представника.

Фактично не є спірними обставини стосовно змісту вказаних документів, утім, відповідачі вважають, що ними повністю дотримано процедуру винесення спірних наказів, у той час як позивач наполягає на суттєвих порушеннях такої процедури у зв`язку з відсутністю певних елементів. Водночас, Мінкульт з посиланням на судову практику Верховного Суду стверджує про формальні недоліки процедури, які не впливають на законність прийнятих у межах спірних правовідносин рішень.

Оцінюючи спірні накази з урахуванням імперативного конституційного припису про обов`язок державних органів діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, суд зазначає, що дотримання процедури прийняття рішення є необхідним елементом його правомірності.

Формальність недоліків, допущених при прийнятті рішень, оцінюється судом в їх сукупності з обов`язковим урахуванням впливу таких недоліків на конституційні права громадянина, яких стосується таке рішення, а також з огляду на вектор державної політики щодо охорони культурної спадщини.

Так, до суду не надано доказів того, що Управлінням культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації було забезпечено розроблення науково-проектної документації на об`єкт, складено акт технічного огляду, визначено перелік складових комплексу, визначено ступінь схоронності об`єкта, проведено науково-дослідні та пошукові роботи, здійснено фотофіксацію об`єкту.

Облікова карта містить посилання на те, що ступінь схоронності об`єкта є незадовільним.

Оцінюючи аргументи учасників спору стосовно відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів щодо відповідності об`єкта критерію автентичності, як то передбачено п. 11 Порядку № 1760, суд зазначає щодо прийнятності посилань позивача на те, що з карти-схеми розміщення поселення Харків вбачається, що Управління Культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації окреслило межі гіпотетичного розташування пам`ятки культури на мапі міста Харків.

Висновки відповідачів щодо відповідності об`єкта критерію автентичності ґрунтуються на посиланнях на археологічну пам`ятку, при цьому відповідачами до суду не надано ні акту технічного стану, ні документу, який би містив фотофіксацію об`єкту.

Як вже зазначав суд вище, згідно з п.п. 2.1-2.2 розділу ІІ Порядку № 158 виявлення об`єктів культурної спадщини включає: натурне обстеження (дослідження), історико-архівні і бібліографічні дослідження, визначення предмета охорони, встановлення ступеня схоронності, первісного призначення, сучасного використання, фотофіксацію (у разі необхідності графічну фіксацію), виготовлення короткої історичної довідки та облікової картки. Виявлення об`єктів культурної спадщини відбувається шляхом здійснення науково- дослідних та пошукових робіт (натурних обстежень (досліджень), історикоархівних і бібліографічних досліджень, фотофіксації, графічної фіксації), розробки науково-проектної документації; наукової (науково-технічної) експертизи робіт, які можуть призвести до руйнування, знищення чи пошкодження об`єктів культурної спадщини; земляних, будівельних, меліоративних та інших робіт.

Утім, до суду не надано доказів того, що Управлінням здійснювались будь-які інші види досліджень, окрім складання історичної довідки та облікової картки, у тому числі доказів укладення контрактів на виявлення, дослідження об`єктів культурної спадщини з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини, а також одержання нової інформації про ці об`єкти, доказів проведення будь-яких науково-технічних експертиз, досліджень, земляних робіт, натурних обстежень не надано.

У означеному контексті суд вважає прийнятими аргументи позивача про те, що факт збереження об`єктом культурної спадщини «Поселення Харків» стану, який би дозволяв стверджувати про його автентичність, не підтверджено жодним належним та допустимим доказом, що у заявах по суті справи відповідачами не спростовано, зважаючи також і на відсутність доказів протилежного.

Вищевказані недоліки процедури не можуть вважатися судом формальними, адже відсутність перевірки об`єкта критерію автентичності ставить під сумнів факт існування і збереження об`єкту культурної спадщини, що мало бути враховано відповідачами під час прийняття спірних рішень.

Також Управлінням не надано доказів, що свідчать про відсутність порушень ним пункту 3.5 Порядку обліку культурної спадщини № 158.

Пунктами 6.1 та 6.2 Порядку № 158 визначено, що подання щодо занесення до Реєстру щойно виявлених об`єктів культурної спадщини подається до Мінкультури України. До подання додаються перелік об`єктів культурної спадщини, складений за формою згідно з додатком 2 та/або додатком 5 до цього Порядку, облікова документація на кожний зазначений у відповідному переліку об`єкт культурноїспадщини, протокол відповідно до пункту 3.4 розділу III та пункту 5.4 розділу V цього Порядку.

Щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, який на підставі пропозицій Науково- методичної ради з питань охорони культурної спадщини Міністерства культури України в установленому порядку визнано таким, що не підлягає занесенню до Реєстру у зв`язку з невідповідністю критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760, підлягає зняттю з обліку шляхом прийняття рішення органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органами охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, про що письмово повідомляється власник такого об`єкта або уповноважений ним орган (особа) рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Тобто, при прийнятті спірного наказу Міністерство культури України мало перевірити на комплектність облікову документацію та переконатись у відповідності критерію автентичності, як це визначено пунктом 11 Порядку визначення категорії пам`ятки № 1760, утім, відповідачем прийнято рішення про відповідність наданого Управлінням комплекту документів вимогам Порядків №1760 та №158.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У означеному контексті суд вважає неприйнятними посилання відповідачів на правові позиції Верховного Суду, оскільки у межах спірних правовідносин, на відміну від досліджуваних Верховним Судом, відповідачами допущені не формальні недоліки, а суттєві порушення процедури винесення спірних рішень.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Окрім того, аргументи відповідачів щодо паспортизації об`єкта культурної спадщини на момент винесення рішення про надання земельної ділянки у власність позивачу можуть враховуватись судом при наданні правової оцінки такому рішенню, однак у цьому спорі предметом дослідження є саме законність спірних рішень відповідачів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування спірних наказів відповідачів з огляду на недотримання ними процедури прийняття спірних рішень, враховуючи некомплектність документації щодо дослідження об`єкту "Поселення Харків" відповідно до вимог приписів нормативно-правових актів, що не допускають множинності тлумачення та вибірковості правозастосування.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що Конвенція гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачами у спірних правовідносинах, за відсутності нормативно-врегульованої процедури виключення об`єкта з Реєстру за підстав протиправності рішень щодо внесення його є зобов`язання Міністерства культури та інформаційної політики України виключити об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, буд. 19,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 43220275), Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (майдан Свободи, 5, Держпром,1-й під.,4-й пов.,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ 02230856), третя особа - Харківська міська рада (майдан Конституції,буд. 7, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) про зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації від 19.03.2012 № 116 «Про затвердження переліків щойно виявлених об`єктів культурної спадщини» у частині п. 25 додатку 1, яким занесено об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків» до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток» у частині п. 3 додатку 6, яким занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха.

Зобов`язати Міністерство культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, буд. 19,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 43220275) виключити об`єкт культурної спадщини «Поселення Харків», охоронний номер 8828-Ха з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України (вул. Івана Франка, буд. 19,м. Київ,01601, код ЄДРПОУ 43220275) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури і туризму Харківської обласної військової адміністрації (майдан Свободи, 5, Держпром,1-й під.,4-й пов.,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61022, код ЄДРПОУ 02230856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 17 червня 2024 року.

СуддяОлексій КОТЕНЬОВ