Рішення

від 18.06.2024 по справі 211/8229/23

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/8229/23

Провадження № 2/211/670/24

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Ткаченко С.В.,

за участю секретаря судового засідання Бірж Д.В.,

у відсутність учасників справи,

розглянувши в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, Металургійно- ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визнати місце проживання їх неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з ним, батьком дитини, посилаючись на фактичне проживання дитини з ним та відсутність згоди між ним з відповідачкою з цього приводу. В обґрунтування вимог зазначено, що від шлюбу з відповідачкою вони мають малолітню доньку ОСОБА_4 , яка проживає з ним, батьком дитини. Він офіційно працевлаштований та має дохід, достатній для повноцінного утримання дитини, має можливість приділяти достатньо часу для спілкування з дитиною, займатися її вихованням, піклуватися про її здоров`я, духовний, моральний розвиток, створювати належні умови для її розвитку. Відповідачка належної уваги, турботи та піклування їх доньці не надає, не виконує свої батьківські обов`язки, що свідчить про самоусунення відповідачки від виконання належним чином своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини, яка не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. ОСОБА_2 проживає окремо від них по АДРЕСА_1 , однак постійно без його дозволу та попередження забирає доньку, погрожує йому, що поїде з дитиною в невідомому напрямку, тому з метою захисту прав малолітньої дитини та збереження її усталеного способу життя, змушений звернутися до суду та просить задовольнити вимоги.

Ухвалою суду від 27 грудня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву, розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28 березня 2024 року закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони та представники третіх осіб не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_5 згідно поданої до суду заяви просить розгляд справи проводити за її та позивача відсутності, на вимогах наполягає.

Представник відповідача адвокат Вязанкіна Н.П. згідно поданої до суду заяви, вимоги позову визнає.

Представник третьої особи Служби у справах дітей виконкому Саксаганської районної у місті ради Займукова І.А. просить розгляд справи проводити за відсутності представника.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі начальника ОСОБА_6 звернувся до суду з письмовими поясненнями, відповідно до яких при вирішенні справи покладається на розсуд суду та просить прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, за наявними у справі документами враховуючи, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 буде призваний на військову службу під час загальної мобілізації.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 жовтня 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно дочастини третьоїстатті 51Конституції Українисім`я,дитинство,материнство ібатьківство охороняютьсядержавою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.

Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращихінтересах дитиниє забезпеченняїї розвиткуу безпечному,спокійному тастійкому середовищі,що неє неблагонадійним (параграф 76).

Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «Ilya Lyapinv. russia» (заява № 70879/11)ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько неможе матиправа відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) виклав правові висновки, відповідно до яких Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Об`єднана палата зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19).

Крім того, першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

На обґрунтування вимог позивачем надано до суду лише докази наявності доходу і та копію акту сусідів по Військовому містечку-33 буд. 27 м. Кривого Рогу про фактичне проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком.

Однак суд враховує малолітній вік дитини (13 роки), постійну зайнятість позивача ОСОБА_1 (перебування на роботі) та неможливість забезпечення ним постійного догляду за дитиною, особливо того віку, коли донька потребує особливої уваги обох батьків. При цьому позивачем не доведено, що тимчасові періоди часу проживання (перебування) дитини з матір`ю негативно впливають чи можуть вплинути в майбутньому на розвиток дитини, або суперечить інтересам дитини.

Крім того, у частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18(провадження № 61-13690св20).

За положенням частини шостоїстаті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 09.02.2024 № 8/28-59, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 виявила бажання проживати разом з батьком, мати дитини, ОСОБА_2 не працює, проживає разом з донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та винаймає житло у зв`язку з непридатністю для життя після ракетного удару її власного житла. З її слів у квартирі не створені умови для проживання двох дітей, однак в подальшому мати має намір забрати до себе на проживання і старшу доньку, тому виконком вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Однак з наданого органом опіки та піклування висновку вбачається, що він складений виключно зіслів батьків дитини та думки самої дитини, без урахування обставин справи та фактичної перевірки доводів, викладених сторонами: обстеження умов проживання батьків, дитини, інших письмових доказів. З вказаного висновку, як і з матеріалів справи, вбачається відсутність спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка через рік має право самостійно визначати своє місце проживання з кимось із батьків, тобто батьки малолітньої ОСОБА_4 самостійно узгодили місце проживання дитини.

Стосовно заяви відповідачки про визнання позову.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд вважає необхідним відмовити у прийнятті заяви відповідачки про визнання нею позовних вимог та не заперечення проти визначення місця проживання їх спільної з позивачем дитини, оскільки суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.Тобто повинномати місцене лишевизнання позову,а йзаконні підставидля задоволенняпозову (постановаВерховного Судувід 25травня 2022року усправі№ 675/2136/19,провадження №61-2251св22,від 29листопада 2023року усправі №607/15704/22,провадження №61-11993св23).

До того ж у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Установивши, що підстави для задоволення позову відсутні, суд не приймає до уваги факт визнання позову відповідачкою.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні вимог, судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя: С. В. Ткаченко