Постанова

від 24.09.2024 по справі 211/8229/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7810/24 Справа № 211/8229/23 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 211/8229/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 червня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони у справі мають малолітню доньку ОСОБА_3 , яка проживає з позивачем ОСОБА_1 , батьком дитини. Він офіційно працевлаштований та має дохід, достатній для повноцінного утримання дитини, має можливість приділяти достатньо часу для спілкування з дитиною, займатися її вихованням, піклуватися про її здоров`я, духовний, моральний розвиток, створювати належні умови для її розвитку. Відповідачка належної уваги, турботи та піклування їх доньці не надає, не виконує свої батьківські обов`язки, що свідчить про самоусунення відповідачки від виконання належним чином своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини, яка не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. ОСОБА_2 проживає окремо від нього з донькою за адресою: АДРЕСА_1 , однак, постійно, без його дозволу та попередження, забирає доньку, погрожує йому, що поїде з дитиною в невідомому напрямку, тому з метою захисту прав малолітньої дитини та збереження її усталеного способу життя він звернувся до суду.

Посилаючись на викладене, просив суд: визнати місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що проживання дитини разом із батьком суперечитиме її інтересам є помилковим, адже судом встановлено, що ОСОБА_3 виявила бажання проживати саме з батьком, а її мати не працює, проживає разом із іншою донькою у орендованій квартирі, у зв`язку з непридатністю до проживання її власного житла після ракетного удару, та не може забезпечити належних умов для проживання доньки.

Суд безпідставно не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування, яким визначено доцільність місця проживання малолітньої дитини разом із батьком.

Вважає, що суд дійшов безпідставного висновку щодо відсутності між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини, адже сам факт звернення до органів опіки та піклування, а також до суду, свідчить про відсутність між сторонами порозуміння щодо визначення місця проживання дитини, а зміна відповідачкою своєї позиції не свідчить про те, що надалі така позиція залишиться незмінною та вона не вияве бажання забрати дитину.

Також, вважає, що суд безпідставно не прийняв заяву відповідачки про визнання позову та не постановив з цього приводу відповідну ухвалу, у порядку визначеному статтею 206 ЦПК України, адже ухвала про відмову у прийнятті визнання позову відповідачкою судом не приймалася.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися та про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 25 жовтня 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 09.02.2024 № 8/28-59, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виявила бажання проживати разом з батьком, мати дитини - ОСОБА_2 не працює, проживає разом з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та винаймає житло у зв`язку з непридатністю для життя після ракетного удару її власного житла. З її слів у квартирі не створені умови для проживання двох дітей, однак, в подальшому, мати має намір забрати до себе на проживання і старшу доньку, тому виконком вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, порушення чи оспорювання його прав відповідачкою щодо визначення місця проживання їх спільної малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, суд вважав необхідним відмовити у прийнятті заяви відповідачки про визнання нею позовних вимог та не заперечення проти визначення місця проживання їх спільної з позивачем дитини, оскільки суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, провадження № 61-11993св23), тоді як у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Таким чином, обставини, встановлені у результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації та фактори фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру приводять правила щодо визначення місця проживання малолітньої дитини судом в дію.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами та, відповідно, права, яке підлягає судовому захисту.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Натомість у справі, яка переглядається, саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини з батьком дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Відповідачка в суді першої інстанції наголошувала на тому, що не заперечує проти проживання дитини разом з позивачем, проте, позивач зазначав про неможливість врегулювання з відповідачкою питання щодо визначення місця проживання дитини та неможливість, у зв`язку з цим, виконувати певні дії стосовно малолітньої дитини, у зв`язку з чим він й звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів наголошує на тому, що відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20).

Наведене свідчить про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , зі своєю донькою ОСОБА_4 (а.с. 20).

Трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність та має стабільний дохід.

За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно.

Мати дитини - ОСОБА_2 не працює та проживає з малолітньою дитиною ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та винаймає житло, у зв`язку з непридатністю для життя після ракетного удару її власного житла.

Отже, малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає з батьком, який забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина має відповідні соціальні контакти, а батько здатен забезпечити дитину усім необхідним, має житло, в якому створив умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання і виховання дитини.

Натомість, мати дитини - відповідачка ОСОБА_2 на даний час не може забезпечити дитині гармонійний розвиток та належні умови проживання, що нею визнається.

Колегія суддів враховує, що мати дитини не заявляла зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання з нею дочки, яка фактично проживає з батьком, та не заперечувала, щоб дитина проживала разом з позивачем.

Більш того, відповідачкою ОСОБА_2 визнано позов, що свідчить про визнання нею всіх обставин, зазначених ОСОБА_1 у позовній заяві. Оскільки, згідно правової позиції Верховного Суду, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи, тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22, від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22, провадження № 61-11993св23), колегія суддів враховує визнання позову відповідачкою ОСОБА_2 , як додаткову підставу для задоволення позовних вимог.

Крім того, нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно висновку виконкому Довгинцівської районної в місті ради від 09.02.2024 № 8/28-59, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виявила бажання проживати разом з батьком, мати дитини - ОСОБА_2 не працює, проживає разом з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та винаймає житло у зв`язку з непридатністю для життя після ракетного удару її власного житла. З її слів у квартирі не створені умови для проживання двох дітей, однак, в подальшому, мати має намір забрати до себе на проживання і старшу доньку, тому виконком вважає за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком.

Висновок органу опіки та піклування виконкому Довгинцівської районної в місті ради належним чином обґрунтований, у ньому враховано інтереси дитини та підстави незгоди з цим висновком у суду відсутні.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає за можливе визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 ,, що відповідатиме принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Колегія суддів наголошує, що визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком не повинно негативно впливати на її взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обидва з батьків, спір між якими вирішено судом.

Разом із цим, колегія суддів підкреслює необхідність налагодження батьками співпраці з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.

При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дитини.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів стягує з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 , судові витрати, повеневі на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у розмірі 2 684 гривень 00 копійок.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей виконкому Довгинцівської районної у місті ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, понесені на оплату судового збору, у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: