Постанова

від 18.06.2024 по справі 128/1395/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/1395/21

Провадження № 22-ц/801/1157/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саєнко О. Б.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокуСправа № 128/1395/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Копаничук С.Г.,

за участю секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про встановлення факту,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником - адвокатом Байдаком Василем Григоровичем, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 18 вересня 2023 року у м. Вінниці суддею цього суду Саєнко О.Б. , дата складання його повного тексту невідома,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Заява мотивована тим, що із 2007 року ОСОБА_1 почала проживати із ОСОБА_4 однією сім`єю за зареєстрованим місцем її проживання: АДРЕСА_1 , та за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_4 : АДРЕСА_2 .

Вони мали стабільні сімейні стосунки, разом вели спільне господарство та утримували в належному стані будинки, що розташовані за вказаними вище адресами, обробляли земельні ділянки, які закріплені за даними будинками, спільно купляли та використовували різні речі, товари та інше, разом працювали в Росії та у Фінляндії. У них був спільний бюджет, отримані кошти вони витрачали на їх спільні потреби, зокрема вони придбали автомобіль, холодильник та інші речі, які використовували спільно за призначенням. Крім того, вони зробили капітальний ремонт в буд. АДРЕСА_2 . Однак шлюб між собою вони не укладали, оскільки не бачили в цьому нагальної потреби.

У 2016 році ОСОБА_4 потрапив в дорожньо-транспорту пригоду, внаслідок чого отримав травму хребта. Згодом у нього було виявлено онкозахворювання, в зв`язку з чим він тривалий час знаходився на стаціонарному лікуванні у Вінницькому онкодиспансері, а після цього лікувався неодноразово амбулаторно за місцем проживання матері позивача в Писарівській дільничній лікарні. На його лікування та придбання медикаментів позивачем було витрачено значну суму коштів, яка склала понад 50 000 грн.

Позивач здійснювала опіку над ОСОБА_4 , матеріально забезпечувала його, оскільки він через тяжку хворобу був у безпорадному стані.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, на день його смерті ОСОБА_1 і з ним проживали як одна сім`я, нею були організовані похорони, на що вона понесла відповідні витрати.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на все майно, що належало йому на праві приватної власності, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 3,1169 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області. Однак за життя ОСОБА_4 не склав заповіт і не розпорядився своїм майном та іншими майновими правами на випадок смерті.

ОСОБА_1 , вважаючи себе спадкоємицею за законом четвертої черги, оскільки проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю з 2007 року по день його смерті, тобто більше 5 років, 12 вересня 2017 року подала до Тиврівської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, а 18 травня 2018 року - заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину.

10 квітня 2018 року ухвалою Тиврівського районного суд Вінницької області у справі № 145/1132/17 заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб Марківської сільської ради Тиврівського району та ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах залишено без розгляду, роз`яснено заявнику право подати позов на загальних підставах, адже при розгляді справи в порядку окремого провадження виник спір про право на спадщину, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

На заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори було надано відповідь 19 травня 2018 року, у якій вказано, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 її місце проживання було зареєстроване в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовною заявою про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем (не менше як 5 років).

23 квітня 2021 року нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок, що розташований за вказаною вище адресою. Водночас нотаріусом вказано, що ОСОБА_1 із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебували та нею не надано доказів спільного їх проживанням більше як 5 років до дня смерті ОСОБА_4 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відмітки про зняття її з обліку місця реєстрації немає.

Пославшись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт того, що вона проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю з 2007 року і до часу відкриття спадщини.

18 вересня 2023 року рішенням Вінницького районного суду Вінницької області у задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, представник позивача - адвокат Байдак В.Г. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У скарзі скаржник зазначає про те, що суд не прийняв до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 , хоча і звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті (як вона зазначила) свого батька ОСОБА_4 , однак не надала суду достовірних доказів на підтвердження того, що вона є дочкою спадкодавця, тому вона не є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , відтак не може бути відповідачем у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що слідує із свідоцтва про смерть від 25 травня 2017 року серії НОМЕР_1 . Місцем смерті визначено с. Марківка, Тиврівського району Вінницької області (а. с. 15).

26 травня 2017 року виконавчим комітетом Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області видана довідка №147 про те, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю та вела спільне господарство разом із співмешканцем ОСОБА_4 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 21).

12 вересня 2017 року після смерті ОСОБА_4 було заведено спадкову справу за номером у Спадковому реєстрі №61207288 та номером у нотаріуса №287-2017(а. с. 16).

З копії матеріалів спадкової справи №287/2017 видно, що заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подала ОСОБА_1 12 вересня 2017 року, а також ОСОБА_2 , яка вказувала, що є донька померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (а. с. 79-84).

10 квітня 2018 року ухвалою Тиврівського районного суд Вінницької області у справі № 145/1132/17 заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб Марківської сільської ради Тиврівського району та ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах залишено без розгляду, роз`яснено заявнику право подати позов на загальних підставах, адже при розгляді справи в порядку окремого провадження виник спір про право на спадщину, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. У цій ухвалі суд вказав: «допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 показала, що згідно із свідоцтвом про її народження її батьком вказаний ОСОБА_5 , так як на час її народження мати перебувала у зареєстрованому шлюбі із даною особою. Проте, її батьком є ОСОБА_4 і вона претендує на спадкове майно, що залишилось після його смерті. Починаючи з 2007 року її батько ОСОБА_4 проживав зі своїми батьками, жінки з ним не проживали» (а. с. 35-36).

19 травня 2018 року нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори було надано відповідь на заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 про те, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 її місце проживання було зареєстроване в АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 має право звернутись до суду з позовною заявою про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем (не менше як 5 років) (а. с. 17).

16 серпня 2019 року виконавчим комітетом Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області видана довідка №225 про те, що ОСОБА_4 з 06 вересня 2006 року по 24 травня 2017 року дійсно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 22).

16 серпня 2019 року виконавчим комітетом Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області видана довідка №228 з приводу того, що ОСОБА_1 проживала разом з співмешканцем ОСОБА_4 з березня 2017 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 , а також вона здійснила його поховання на кладовищі (а. с. 23).

10 лютого 2021 року сусідами ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підписано акт, який затверджений сільським головою Хижинецької сільської ради Сокирнецької об`єднаної територіальної громади Вінницького району Вінницької області, про те, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 з 2007 року по момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 24).

24 березня 2021 року сусідами ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підписано акт, який затверджений старостою Сокиринецького старостинського округу, про те, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 2007 року по момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 (такий день у актах) (а. с. 25).

23 квітня 2021 року нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори винесено постанову № 369/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок, що розташований за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас нотаріусом вказано, що ОСОБА_1 із ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі не перебувала та нею не надано доказів спільного їх проживанням більше як 5 років до дня смерті ОСОБА_4 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відмітки про зняття її з обліку місця реєстрації немає (а. с. 18).

ОСОБА_1 надано також копії закордонних паспортів її та ОСОБА_4 , з яких видно, що вони разом 25 травня 2011 року перетинали кордон (а. с. 19).

У матеріалах справи також містяться медичні виписки та довідки про перебіг хвороби ОСОБА_4 , однак з них не можна встановити обставин, що входять до предмета доказування у цій справі, а саме те, що ОСОБА_1 із ОСОБА_4 проживали однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (а. с. 26-34).

Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 її місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Відмітка про зняття її з реєстрації за цією адресою відсутня (а. с. 14).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження батьком ОСОБА_2 записано ОСОБА_8 (а. с. 89).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений законом строк спадщину прийняла донька спадкодавця ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , яка залучена до розгляду справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, і яка в ході розгляду цивільної справи № 145/1132/17 Тиврівським районним судом Вінницької області заявляла про існування спору між нею та ОСОБА_1 про право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , тож у цьому випадку Вороновицька селищна рада Вінницького району Вінницької області як орган місцевого самоврядування не є належним відповідачем у справі. Однак ані позивач, ані її представник не заявляли суду клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем (спадкоємиця ОСОБА_2 ) чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача (спадкоємця ОСОБА_2 ). Ураховуючи наведене, позов пред`явлено до не належного відповідача, однак відмова у задоволені даного позову, не перешкоджає повторному зверненню до суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позову. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з обґрунтуванням цього висновку з огляду на таке.

Так, ст. 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування. Зокрема в частині четвертої цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Однак ч. 7 ст. 82 ЦПК України передбачено те, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність обґрунтовується на правові властивості законної сили судового рішення і є його суб`єктивними та об`єктивними межами, за якими сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а також їх правозахисники не можуть повторно оспорювати в іншому процесі встановлені судові рішення у такій справі правовідносини. Не вимагають доказування потреби, встановлені судом, що ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних конкретних справ, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти щодо, наявності або більшості з яких виник спір, і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні умови є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у даній справі суд поклав в основу ухвалу суду від 10 квітня 2018 року у справі №145/1132/17, у якій зазначено, що: «допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_2 показала, що згідно із свідоцтвом про її народження її батьком вказаний ОСОБА_5 , так як на час її народження мати перебувала у зареєстрованому шлюбі із даною особою. Проте, її батьком є ОСОБА_4 і вона претендує на спадкове майно, що залишилось після його смерті. Починаючи з 2007 року, її батько ОСОБА_4 проживав зі своїми батьками, жінки з ним не проживали».

Разом з тим, ухвала суду від 10 квітня 2018 року у справі №145/1132/17 не містить жодного посилання на докази, дослідивши які, суд дійшов указаного висновку, натомість у справі, яка переглядається наразі апеляційним судом, містяться докази того, що ОСОБА_2 хоча і звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , якого назвала своїм батьком, однак не надала жодних належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що він є її батьком. Натомість із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження слідує, що батьком ОСОБА_2 записано ОСОБА_8 , а згідно ст. 78, ч. 6 ст. 82 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак суд першої інстанції на порушення вказаних норм права зробив помилковий висновок про відмову у задоволенні позову через те, що він пред`явлений до неналежного відповідача, оскільки та обставина, що ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_4 є не доведеною.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, апеляційний суд керується наступним.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у ст. 1219 ЦК України.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. перша ст. 1220 ЦК України).

За ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (ч. 1 ст. 1296 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 ЦК України.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

За ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`ю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, судом необхідно враховувати правила ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім`єю є особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Для визнання осіб сім`єю необхідна одночасна наявність всіх цих ознак. Відповідно до ч. ч.1,4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної ч. Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання (постанови Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц).

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не надала належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обставин, з яких можна зробити однозначний висновок про те, що вона проживала разом із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю щонайменше п`ять років до дня його смерті, що давало би підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_4 , натомість саме по собі надання позивачем допомоги ОСОБА_4 , котрий за станом здоров`я потребував постійного стороннього догляду, за його життя та його поховання не є доказом проживання однією сім`єю з ним за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов`язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 753/11869/18 та у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19.

Довідки виконавчого комітету Марківської сільської ради Тиврівського району Вінницької області не дають підстав вважати, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_4 однією сім`єю п`ять чи понад п`яти років до дня його смерті, натомість у них лише відображена інформація про те, що ОСОБА_1 проживала однією сім`єю та вела спільне господарство разом із співмешканцем ОСОБА_4 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 без зазначення періоду, з якого почалось їх спільне проживання (довідка №147); про те, що ОСОБА_4 з 06 вересня 2006 року по 24 травня 2017 року дійсно був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 (довідка №225); про те, що ОСОБА_1 проживала разом з співмешканцем ОСОБА_4 з березня 2017 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 (довідка №228). Разом з тим, із останньої довідки можна зробити висновок про те, що період їх спільного проживання був дуже не тривалий, а тому ОСОБА_1 не може вважатись такою, що проживала із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що самими по собі показаннями свідків, які були допитані у суді першої інстанції, а також, які підписали акти від 10 лютого 2021 року та від 24 березня 2021 року, не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 із ОСОБА_4 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 569/10171/21.

З огляду на викладене та встановлені обставини у даній справі, зокрема відсутності належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити саме з цих підстав.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд хоча і задовольняє частково апеляційну скаргу та змінює мотивувальну частину оскаржуваного рішення, проте по суті прийняте судом рішення про відмову у позові залишає без змін, тому відповідно сплачений скаржником судовий збір за подачу апеляційної скарги слід залишити за ним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Байдаком Василем Григоровичем, на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 18 вересня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судовий збір, сплачений скаржником за подачу апеляційної скарги, залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

С. Г. Копаничук