Ухвала

від 12.06.2024 по справі 916/3208/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3208/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - Яківець М.В. (адвокат);

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 (у складі колегії суддів: Богатир К.В. (головуючий), Поліщук Л.В., Таран С.В.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 (суддя Рога Н.В.) у справі

за позовом Нижньодністровського національного природного парку

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ"

про визнання недійсним повідомлення про односторонню відмову від договору,

ВСТАНОВИВ:

Нижньодністровський національний природний парк звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ" про визнання недійсним повідомлення (лист від 01.02.2023 за вих.№8) про одностороннє розірвання та односторонню відмову від договору про закупівлю послуг за державні кошти від 07.07.2011 № 4 з моменту підписання.

Позов обґрунтовано тим, що зазначений лист суперечить, як положенням Договору про закупівлю послуг за державні кошти №4 від 07.07.2011, так і положенням законодавства, що є підставою для визнання цього одностороннього правочину недійсним.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 916/3208/23, позов задоволено, визнано недійсним односторонній правочин у вигляді листа-повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ" від 01.02.2023 № 8 про односторонню відмову від Договору на закупівлю за державні кошти, від 07.07.2011 № 4, укладеного сторонами, розподілено судові витрати.

Судові рішення обґрунтовуються тим, що одностороння відмова та одностороннє розірвання Відповідачем договору №4 про закупівлю послуг за державні кошти від 07.07.2011 № 4, що викладені у листі від 01.02.2023 за вих.№ 8, суперечать як умовам цього договору, позаяк Відповідач не набув права на одностороннє розірвання договору, так і нормам законодавства, відповідно до яких одностороннє розірвання можливе за умовами договору.

У касаційній скарзі Відповідач просить Суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 916/3208/23.

Скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 16, 203, 215, частини першої статті 526, частини першої статті 850, частини першої статті 851, частини першої статті 888 Цивільного кодексу України, частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статей 1, 26, 27 Закону України "Про землеустрій", без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 13.02.2020 у справі № 910/2932/19 (обов`язок замовника зумовлений обов`язком підрядника додержуватися вимог, що містилися у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, з правом відступу від них лише за згодою замовника (частина 2 статті 888 Цивільного кодексу України; невиконання замовником проектних робіт обов`язку щодо надання виконавцю вихідних даних на проектування (частина 1 статті 888 Цивільного кодексу України) зумовлює об`єктивну неможливість виконавця розпочати виконання робіт на користь замовника та, відповідно, затягування строків виконання договірних зобов`язань);

- від 12.12.2018 у справі № 902/1107/15 (враховуючи приписи частини другої статті 888 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 890 Цивільного кодексу України, в сукупності з приписами частин першої та другої статей 850, 851 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку, що підрядник не має права виконувати певний перелік робіт без наданих замовником вихідних даних, а обсяг його прав передбачає, зокрема, право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, та, як наслідок, вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи);

- від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 та від 18.10.2023 у справі №910/5139/22 (судам необхідно у кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи).

Позивач правом на надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

У судовому засіданні, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердились, з огляду на таке.

Предметом касаційного оскарження є незгода Відповідача із судами першої та апеляційної інстанцій щодо висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним одностороннього правочину у вигляді листа-повідомлення Відповідача про односторонню відмову від Договору на закупівлю за державні кошти, від 07.07.2011 № 4, укладеного сторонами.

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався Скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені Скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 287 Господарського процесуального кодексу України , судова колегія виходить з такого.

Ураховуючи вищезазначене, твердження Відповідача щодо подібності правовідносин у справах №910/2932/19, №902/1107/15, №910/11397/18 та №910/5139/22 не знайшли свого підтвердження.

Так, предметом спору у справі, що розглядається Судом, є визнання недійсним повідомлення про одностороннє розірвання та односторонню відмову від договору про закупівлю послуг за державні кошти.

При цьому, Скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду у справі №910/2932/19, у якій Суд переглядав постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду, де предметом позову було стягнення штрафних санкцій у зв`язку з неналежним виконанням умов контракту на виконання робіт. Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на прострочення Відповідачем виконання зобов`язання з будівництва об`єктів та споруд.

У іншій справі №902/1107/15, на яку посилався Касатор, Верховний Суд переглядав постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду, де предметом позову було стягнення заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно укладеного між сторонами договору підряду щодо оплати за виконані Позивачем роботи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем, всупереч умов укладеного договору підряду, не було виконано свої зобов`язання Замовника з оплати виконаних робіт за Актом приймання-передачі виконаних робіт і не проведено оплату за певні етапи проектних робіт.

При цьому, у постанові від 12.12.2018 у справі №902/1107/15 Верховний Суд зазначив, що враховуючи приписи частини другої статті 888 Цивільного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 890 Цивільного кодексу України, якими визначено саме обов`язки підрядника, підрядник зобов`язаний виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проектування та згідно з договором. Наведені норми цивільного законодавства в сукупності з приписами частини першої та частини другої статті 850, статті 851 Цивільного кодексу України дають підстави для висновку, що підрядник не має права виконувати певний перелік робіт без наданих замовником вихідних даних, а обсяг його прав передбачає, зокрема, право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, та, як наслідок, вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи.

Таким чином, правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у справі №916/3208/23, питання щодо підстав або правомірності односторонньої відмови від договору підряду не було предметом розгляду у справах №910/2932/19 та № 902/1107/15, а посилання судом апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 902/1107/15 не вплинуло на правильність застосування висновків Верховного Суду при прийнятті постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 916/3208/23.

Крім цього, Відповідач посилається на те, що Верховний Суд у постанові від 08.10.2020 у справі № 910/11397/18 сформував правову позицію, згідно з якою у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови.

Також Відповідач зазначає, що аналогічні висновки було зроблено Верховним Судом і у постанові від 18.10.2023 у справі №910/5139/22, та зазначено, що судам необхідно у кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

В контексті наведених Відповідачем у касаційній скарзі висновків Верховного Суду вбачається, що висновки судів попередніх інстанцій їм не суперечать, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за схожого правового регулювання спірних правовідносин, що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання Скаржника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку Скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у позові.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався Скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена Скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 917/3208/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ".

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на Скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННИЙ ІНСТИТУТ ГРУНТІВ І ГРУНТОВЕДЕННЯ" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі № 910/3208/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко