Постанова

від 14.05.2024 по справі 359/9210/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 року місто Київ

справа № 359/9210/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/8465/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Мегасол" на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Чирки С.С. від 12 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства "Мегасол" про повернення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП "Мегасол" про повернення безпідставно отриманих коштів, стягнення моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що в січні 2022 року позивач звернулась до відповідача з метою придбання туристичних послуг - турпакет до Туреччини, готель Delphin Diva 5* з 20 серпня 2022 року по 27 серпня 2022 року, Standart Land View 2AD + 1CHD (2-9.99) + інфант, харчування Ultra All Inclusive. За результатами попередніх переговорів ПП "Мегасол" було виставлено рахунок на оплату № 6 від 19 січня 2022 року, на підставі якого 20 січня 2022 року позивач у якості авансу перерахувала ПП "Мегасол" 69 800,00 грн. При цьому, всі умови договору надання туристичних послуг сторонами планувалося узгодити в подальшому.

Договір надання туристичних послуг відповідно до статті 20 Закону України "Про туризм"між сторонами укладений не був. Туристичні послуги також не були надані.

Незважаючи на ту обставину, що в даному випадку ПП "Мегасол" набуло кошти безпідставно, відповідач відмовляється повертати сплачену нею суму. Такими діями позивачу завдану моральну шкоду.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з ПП "Мегасол" на свою користь безпідставно отримані кошти в розмірі 68 800 грн, а також моральну шкоду в розмірі 3 000 грн, судовий збір в розмірі 858,88 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2024 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПП "Мегасол" на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 68 800 грн. Стягнуто з ПП "Мегасол" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн. Стягнуто з ПП "Мегасол" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 858 грн. 88 коп. Стягнуто з ПП "Мегасол" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що наявність між сторонами домовленостей щодо туристичного продукту без укладення договору про туристичне обслуговування вказує на безпідставність отримання відповідачем коштів та відсутність правової підстави для їх набуття. Розмір моральної шкоди та витрат на правову допомогу вважав доведеними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі ПП "Мегасол", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скаржник зазначає, що не укладення письмового договору на туристичне обслуговування за умов виникнення між сторонами фактичних договірних відносин, виключає застосування статті 1212 ЦК України. Позивачем здійснено оплату на рахунок відповідача вже по факту заброньованого і підтвердженого туристичного продукту та після отримання нею на електронну пошту підтвердження туроператором, від імені якого діяв відповідач як турагент, бронювання з повним переліком туристичних послуг. Отже, вказані дії сторін свідчать про те, що хоч договір на туристичне обслуговування і не був підписаний між позивачем та туроператором, втім він фактично був укладений, а та обставина, що позивач через військову агресію не змогла скористатись оплаченим туром, вказує на невиконання туроператором своїх зобов`язань, проте ніяк не про відсутність договірних відносин між туристом та туроператором.

Також вказує про безпідставність стягнення з відповідача моральної шкоди, оскільки туристична поїздка не відбулась з вини туроператора, а надані позивачем докази витрат на правову допомогу не доводять їх фактичність, неминучість, розумність і обґрунтованість.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - Мазур О.Г. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Також додав до відзиву докази понесення позивачем витрат на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000,00 грн, які просив стягнути з відповідача на користь позивача при ухваленні рішення.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ПП "Мегасол"- Майко Ю.В. в суді апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Представник ОСОБА_1 - Мазур О.Г. в суді апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ОСОБА_1 звернулась до ПП "Мегасол" з метою придбання туристичних послуг турпакет до Туреччини, готель Delphin Diva 5* з 20.08.2022 по 27.08.2022, Standart Land View 2AD + 1CHD (2-9.99) + інфант, харчування Ultra All Inclusive.

З метою бронювання туру, 20 січня 2022 року ОСОБА_1 сплатила грошові кошти в сумі 69 800 грн. відповідно до виставленого рахунку на оплату № 6 від 19 січня 2022 року - ПП "Мегасол", що підтверджується копією цього рахунку на оплату та копією платіжної інструкції 0.02427062197.1 від 20 січня 2022 року (платник ОСОБА_1 , отримувач ПП "Мегасол").

Сторонами долучено до матеріалів справи копію агентського договору № 9698-19 від 12 липня 2019 "Про реалізацію туристичних продуктів", ПП "Мегасол" діє за дорученням та від імені Туроператора - ТОВ "ТТВК"(TUI Україна) і зобов`язується за винагороду надати Туроператору послуги з реалізації Турпродуктута окремих характерних та супутніх туристичних послуг та товарів, а саме, але не виключно : страхування, послуги з перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідування об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції, екскурсії, реалізації мобільного зв`язку тощо) Туристу шляхом укладання Договору про надання туристичного продукту (туристичних послуг) від імені та за дорученням Туроператора, а також здійснювати фактичні дії визначені умовами цього договору (п. 2.1).

Відповідно до п. 3.2.5 цього договору зобов`язується укладати з кожним туристом від імені Туроператора договір про надання туристичних послуг незалежно від обраного туристом способу подорожі (індивідуальний тур\груповий тур). Договір повинен містити відомості про Туроператора, достатні для його ідентифікації, зокрема найменування, код ЄДРПОУ, місце знаходження, номер ліцензії, телефон), а також посилання на цей договір, включаючи його номер та дату укладання. Зразок договору про надання туристичних послуг наведений на сайті Туроператора, є обов`язковим для використання. У випадку

використання Турагентом редакції договору, відмінної від запропонованої Туроператором, всі претензії Туриста Турагент розглядає та вирішує самостійно, у тому числі несе всі фінансові ризики та відшкодовує Туроператору всі понесені у зв`язку з цим витрати та\або збитки.

Листом № 19 від 08 серпня 2023 року відповідач повідомив позивача, що згідно з Агентським договором № 9698-19 вiд 12 липня 2019 року "Про реалізацію туристичних продуктів"ПП "Мегасол" дiє за дорученням та від імені Туроператора - ТОВ "TTВК"(ТUІ Україна), ліцензія на провадження тур операторської діяльності Держагентства України з туризму та курортів серії AE № 272718 вiд 13 березня 2014 року і зобов`язується за винагороду здійснювати посередницьку діяльність по реалізації сформованого туроператором турпродукту третім особам. Отримуючи замовлення від третьої особи, турагент здійснює фактичне бронювання туристичного продукту у Туроператора шляхом направлення Замовлення, а Туроператор, в свою чергу, надає підтвердження бронювання Замовлення. Вiдповiдно до статті 20 Закону України "Про туризм" туроператор зобов`язується надати за замовленням туриста комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. Таким чином, підприємством "Мегасол"було проведено бронювання туристичної подорожі до Турецької Республіки в період з 20.08.2022 - 27.08.2022, за замовленням ОСОБА_1 , у компанії "ТUІ Україна" (юридична назва Товариство з обмеженою відповідальністю "ТТВК"), замовлення і підтвердження бронювання № 5862125 вiд 19 січня 2022 року. На етапі підбору, консультацій по тур продукту, бронювання і оплати послуг ГIII "Мегасол", як Турагент, виконав всі покладені на нього зобов`язання. Відповідно грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 , як оплата за реалізацію тур продукту, якi є транзитними і не являються власністю та доходом ПП "Мегасол", були вчасно оплачені туроператору. Також, зазначає, що після запровадження воєнного стану TUI Україна не проводить господарську діяльність, через що не має змоги надати туристичні послуги.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено копію договору на туристичне обслуговування № 5862125 від 19 січня 2022 року, але зазначений договір не підписано туристом (замовником) ОСОБА_1 (а.с. 79-85).

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про туризм"туристичний продукт - це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше, ніж дві такі послуги, що реалізуються або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Статтею 20 цього Закону передбачено, що договором на туристичне обслуговування дана сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через

турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. У договорі на туристичне обслуговування зазначаються істотні умови договору, в тому числі, готелі та інші аналогічні засоби розміщення, їх місце розташування, категорія, а також строк і порядок оплати готельного обслуговування.

Кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків, тощо. Турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов`язаних із відмовою, туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 607/5422/16).

Суд першої інстанції, встановивши, що ПП "Мегасол" одержало від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 68 800,00 грн за бронювання туру, і у подальшому договір на туристичне обслуговування укладений не був, дійшов правильного висновку про набуття відповідачем коштів за відсутності для цього правових підстав і обґрунтовано стягнув вказану суму відповідно до статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що не укладення письмового договору на туристичне обслуговування за умов виникнення між сторонами фактичних договірних відносин, виключає застосування статті 1212 ЦК України, на увагу не заслуговують, оскільки факт бронювання відповідачем туристичної подорожі, не підтверджує існування між сторонами будь-яких договірних правовідносин.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отримання відповідачем від позивача коштів без укладеного договору на туристичне обслуговування є за своїм змістом кондикційними.

Отже, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору на момент оплати позивачем коштів на рахунок відповідача, який також не був укладений і в подальшому, свідчить про безпідставне їх набуття відповідачем, і таке безпідставне збагачення не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту, ніж на підставі статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню моральної шкоди також на увагу не заслуговують, оскільки підставою виникнення зобов`язання щодо компенсації моральної шкоди між сторонами є факт її завдання позивачу протиправною поведінкою відповідача у неповерненні грошових коштів, які були сплачені нею саме ПП "Мегасол", а не туроператору.

Статтями 23, 1167 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Встановивши доведеним факт тривалої протиправної бездіяльності відповідача щодо повернення позивачу безпідставно набутих коштів, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та зробив обґрунтований висновок про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , враховуючи вимоги розумності і справедливості.

Також погоджується і колегія суддів і з рішенням суду в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції позивач надав суду договір про надання професійної (правничої) допомоги від 18 вересня 2023 року № 18/09/23-1, укладений позивачем з адвокатом Мазуром О.Г.; додаткову угоду до нього № 1 з визначенням суми гонорару у розмірі 10 000,00 грн; акт № 1 про надання послуг; квитанцію до прибутового касового ордера від 19 вересня 2023 року на суму10 000,00 грн.

Встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, понесених позивачем.

Дії адвоката в цій справі були необхідними та обґрунтованими, відповідають умовам Договору про надання правничої (правової) допомоги, обсягу виконаних робіт, розмір гонорару за надані послуги, на переконання суду апеляційної інстанції, є пропорційним та не є надмірним.

Доводи апеляційної скарги на увагу колегії суддів не заслуговують, оскільки позивач та адвокат Мазур О.Г. погодили гонорар у формі фіксованого розміру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19

лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Отже, у матеріалах справи наявні докази, які відповідають обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом робіт, обумовлених договором про надання правової допомоги, а гонорар адвоката визначений сторонами у фіксованому розмірі.

Підстави визнавати дії адвоката такими, що не були необхідними та необґрунтованими, відсутні.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріальному, так і у процесуальному праві.

Висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, доводи апеляційних скарг яких не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Судові витрати

Зважаючи на те, що представником позивача заявлено про стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 6000,00 грн, які позивач понесла у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів доходить висновку про задоволення заяви.

Так, 27 березня 2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мазуром О.В. укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 27/03/24-1 від 27 березня 2024 року, додатковою угодою № 1 до якого встановили гонорар у розмірі 6000,00 грн за підготовку відзиву на апеляційну скаргу у цій справі (а.с.209-210).

Актом № 1 про надання професійної правничої допомоги від 27 березня 2024 року сторони підтвердили надання послуг в повному обсязі, що також підтверджується наявним в матеріалах справи відзивом (а.с.202-208, 210).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Ураховуючи те, що дії адвоката в цій справі були необхідними та обґрунтованими, не є непропорційними та/або надмірними, колегія суддів, керуючись вищевказаними нормами права щодо судових витрат, вважає, що розмір гонорару за надані послуги не є завищеним щодо обсягу наданих адвокатом послуг та значенням результату розгляду вказаного питання для позивача, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Мегасол" залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства "Мегасол" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: