Ухвала

від 17.06.2024 по справі 280/3533/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

17 червня 2024 року Справа № 280/3533/24 м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (70242, Запорізька область, Пологівський район, село Малинівка, вулиця Космічна, будинок 25 Фактична адреса: 69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, 10 ЄДРПОУ 04353149), Малинівського сільського голови Шиша Володимира Борисовича (70242, Запорізька область, Пологівський район, село Малинівка, вулиця Космічна, будинок 25; 69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, 10 ЄДРПОУ 04353149) про визнання протиправним та скасування розпорядження, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Малинівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, Малинівського сільського голови Шиша Володимира Борисовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 23 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

03 травня 2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 08 травня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Від представника Малинівської сільської ради на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, я якості додатків до якого, зокрема, додано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, у зв`язку із пропуском шестимісячного строку звернення позивача до суду із позовом в адміністративній справі.

У період з 27 травня 2024 року по 14 червня 2024 року суддя Татаринов Д.В. перебував у щорічній оплачуваній відпустці.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Позивач в даній справі оспорює правомірність винесення відповідачем - 2 розпорядження Малинівського сільського голови від 16 травня 2022 № 55 «Про призупинення трудових договорів» в частині призупинення трудового договору із позивачем та виплати у зв`язку із цим середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, працівник вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

На думку Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним/призупинення трудових відносин та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

А відтак, з урахуванням положень статті частини 1 статті 233 КЗпП України (в чинній редакції) працівник може звернутися із заявою про вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 22 липня 2020 року№ 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та від 09 грудня 2020 року №1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами), з 12 червня 2020 року по 30 червня 2023 року на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи дію карантину до 30 червня 2023 року, можна дійти висновку, що останнім днем звернення до адміністративного суду даним позовом в частині стягнення з відповідача 1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 травня 2022 року по 30 червня 2023 року є 30 вересня 2023 року, а з 01 липня 2023 року по 01 січня 2024 року 01 квітня 2024 року.

Водночас, позов ОСОБА_1 подано до суду 18 квітня 2024 року, сформовано в системі Електронний суд, тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом в частині спірного періоду з 16 травня 2022 року по 18 січня 2024 року.

З огляду на вказане, ухвалою судді від 23 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності його пропуску в частині стягнення середнього заробітку за період з 16 травня 2022 року по 18 січня 2024 року.

03 травня 2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви, зокрема, в уточненій позовній заяві заявлено клопотання поновлення процесуального строку, яке на думку суду містило належне обґрунтування щодо причин пропуску строку звернення до суду із позовом в адміністративній справі № 280/3533/24, у зв`язку із чим ухвалою судді від 08 травня 2024 року визнано поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/3533/24 та поновлено йому такийзастосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду строк.

Суд зазначає, що спірне в даній справі розпорядження від 16 травня 2022 року на час вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі є чинним та саме за його наявності трудові відносини з позивачем призупиненні. Зі змісту позову вбачається, що на думку позивача, спірне розпорядження порушує його право на працю у період своєї дії і на час розгляду питаня про залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на вказане, суд не вбачає правових підстав для задоволення копотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 122, 241, 243, 248 КАС України суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Повне судове рішення складено 17 червня 2024 року.

Суддя Д.В. Татаринов