Вирок

від 18.06.2024 по справі 162/2/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 162/2/23 Провадження №11-кп/802/137/24 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Любешівського районного суду Волинської області від 16 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із професійно-технічною освітою, одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працює, раніше не судимий,

засуджено за ч.1 ст.263 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн.

Скасовано заходи забезпечення кримінального провадження, вжиті згідно з ухвалою слідчого судді Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 07.11.2022 у справі №157/1395/22, а саме: скасований арешт натранспортний засіб марки «Vollkswagen» моделі «LT-35», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , а також мобільний телефон марки «Орро», ІМЕІ 1) НОМЕР_3 ; 2) НОМЕР_4 ; дві ручні димові гранати РДГ-55Б, корпус ручної осколкової гранати РГН, запал ударно-дистанційної дії УДЗ з номером УДЗ С-6-92; гвинтівочні патрони калібру 7,62х54 мм., виготовлені промисловим способом у кількості 440 (чотириста сорок) шт., предмет схожий на корпус автомата АК-74 з номером НОМЕР_5 із затвором та бойовою пружиною, два порожні магазини від автоматичної зброї автомата Калашникова калібру 5,45х39 мм.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової балістичної та комплексної судово-вибухово-технічної експертиз в сумі 4908 (чотири тисячі дев`ятсот вісім) грн. 28 коп.

Вироком також у порядку ст.100 КПК України вирішено долю речових доказів.

Так, за вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він 01 листопада 2022 року близько 16 год. 00 хв. у лісовому масиві поблизу м.Куп`янськ Куп`янського району Харківської області, не маючи передбаченого законом дозволу, в порушення Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576, та Інструкції про використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 №622, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, шляхом привласнення знайденого, незаконно придбав одну наступальну осколкову ручну гранату РГН із ударно-дистанційним запалом УЗД промислового виготовлення, яка згідно висновку експерта від 28.11.2022 №КСЕ-19/103-22/9709 відноситься до вибухових пристроїв військового призначення бойових припасів та 440 (чотириста сорок) патронів, які згідно висновку експерта від 04.11.2022 №СЕ-19/103-22/9632-БЛ належать до боєприпасів і є гвинтівочними патронами калібру 7,62х54 мм., виготовлені промисловим способом, для стрільби придатні, які переніс до салону автомобіля, марки «Vollkswagen LT-35», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , помістив їх під обшивку правих пасажирських дверей і, переслідуючи мету незаконного зберігання з використанням вказаного транспортного засобу, перевіз їх до АДРЕСА_2 , де зберігав до 03 листопада 2022 року без передбаченого законом дозволу, тобто до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції під час санкціонованого слідчим суддею обшуку.

У поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження і кваліфікацію дій обвинуваченого, оскаржив вирок суду, оскільки вважає, що він ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Зазначає про те, що судом першої інстанції не наведено мотивів прийняття рішення при застосуванні положень ст.69 КК України, а саме не вмотивовано наявність обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Судом підставами для застосування положень ст.69 КК України вказано на те, що обвинувачений не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності, розкаявся, позитивно характеризується. Водночас, поза увагою суду залишилося те, що наведені обставини характеризують обвинуваченого в загально-соціальному плані, однак жодним чином істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У порушення вимог законодавства суд першої інстанції призначивши покарання із застосуванням положень ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700 грн.), неправильно врахував усі обставини кримінального правопорушення і, зокрема ті, що пом`якшують покарання, а також відомості про особу обвинуваченого, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку кримінального правопорушення, а також обставини його вчинення. Зокрема, обвинувачений попри повне визнання під час досудового розслідування та судового розгляду своєї вини і попри те, що вперше притягується до кримінальної відповідальності, він вчинив умисний тяжкий злочин, який пов`язаний з незаконним обігом зброї і боєприпасів у період воєнного стану. Також судом не взято до уваги предмету кримінального правопорушення, яким є одна наступальна осколкова ручна граната та 440 патронів. Крім того зазначає про те, що матеріали кримінального провадження не містять достатніх відомостей, що свідчили б про щирість каяття обвинуваченого. Тому прокурор вважає, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості вчиненого та особі обвинуваченого. Посилаючись на це, просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначити йому покарання за цієї нормою закону у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду залишити без змін.

Обвинувачений ОСОБА_7 подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де зазначає про безпідставність доводів прокурора щодо відсутності підстав призначення йому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України. Водночас, він погоджується із тим, що призначений йому розмір штрафу, який становить 1700 грн. не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Вважає, що достатньою і справедливою мірою покарання буде покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. Вважає, що таке покарання відповідатиме меті, визначеній у ст.50 КК України. Також він просить врахувати, що за час досудового розслідування та судового розгляду він не вчинив будь-якого кримінального правопорушення, що свідчить про те, що він усвідомив неправомірність своїх дій та зробив відповідні висновки. Окрім того, він продовжує здійснювати волонтерську діяльність для допомоги ЗСУ у відсічі збройної агресії рф проти України. Посилаючись на це, просить призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги і поданих заперечень на неї, прокурора, який просив апеляцію задовольнити, обвинуваченого та його захисника, які скаргу заперечили через її безпідставність, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження встановлено таке.

Вироком Любешівського районного суду Волинської області від 02.02.2023, який ухвалою Волинського апеляційного суду від 16.05.2023 залишено без змін, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Постановою Верховного Суду від 07.11.2023 вищевказану ухвалу Волинського апеляційного суду від 16.05.2023 скасовано та призначено новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за згодою учасників судового провадження розглянуті в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Встановлені судом фактичні обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та його кваліфікація за ч.1 ст.263 КК України є правильними. При цьому, у відповідності до вимог ч.3 ст.349 КПК України з`ясовано правильність розуміння учасниками судового провадження змісту цих обставин та добровільність їх позицій. Діям обвинуваченого дана правильна юридична оцінка, яка також ніким не оспорюється.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Перевіряючи судове рішення в оскаржуваній його частині з урахуванням мотивів, які наведені в апеляційній скарзі прокурора, апеляційний суд зазначає наступне.

При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

У п.п.1, 2, 3постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання»зазначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимогст.65 КК Українистосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.ст.66, 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Водночас, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняттярішенняпро звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанційскасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м`якості, так і суворості.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з`ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.

Водночас, положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті(санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

У п.8 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або не призначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв`язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, щойого пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в повній мірі належним чином не врахував.

Місцевий суд при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, яке згідно із ст.12 цього ж Кодексу, за ступенем тяжкості є тяжким злочином.

До обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого суд відніс щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та збіг реально існуючих і потенційно небезпечних для обвинуваченого наслідків, і з цим повністю погоджується апеляційний суд. При цьому, обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.

Враховано було і особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні, виключно позитивно характеризується, займає активну громадську позицію (постійна волонтерська діяльність, за що нагороджений подякою Верховної Ради України).

Обвинувачений в суді апеляційної інстанції вказував, що шкодує про те, що вчинив, зробив для себе відповідні висновки, і зазначив про недопущення подібного в майбутньому, а також про готовність понести покарання за вчинене.

Як зазначив суд першої інстанції, наведені обставини у їх сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та дають право призначити ОСОБА_7 покарання за цією нормою закону із застосуванням положеньст.69КК України, тобто перейти до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції статті (частини) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а саме штрафу, і з цим також погоджується колегія апеляційного суду.

Так, колегія суддів апеляційного суду погоджуючись із висновками місцевого щодо наявності підстав для застосування найм`якшого виду покарання штрафу і, водночас вважає необґрунтованим та незаконним рішення про його розмір, який є наближеним до мінімального, передбаченого ст.53 КК України лише 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (1700 грн.), оскільки судом належним чином не враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, його конкретні обставини та підвищену суспільну небезпечність (тяжкий злочин, пов`язаний з незаконним обігом зброї під час воєнного стану 400 гвинтівкових патронів, вивезених із зони бойових дій), тому таке покарання не буде достатнім для досягнення мети покарання, визначеної в ст.50 КК України.

Враховуючи вищенаведене, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання не відповідає вимогам закону.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд з урахуванням вказаних обставин, призначає обвинуваченому покарання за ч.1 ст.263 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України у виді штрафу, однак у більшому розмірі ніж вважав за можливе і необхідне суд першої інстанції.

Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідатиме вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення як ним так і іншими особами кримінальних правопорушень.

На думку апеляційного суду, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

При цьому, усі доводи сторони обвинувачення щодо не наведення обставин та даних про особу обвинуваченого, які дають підстави для висновку про призначення покарання із застосуванням ст.69 КК України, та можливість його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає з урахуванням вищенаведеного. Слід також зазначити, що касаційна інстанція при перегляді судового рішення апеляційної інстанції в даному провадженні також зазначила про наявність підстав для призначення обвинуваченому покарання з урахуванням положень ст.69 КК України.

Також цілком безпідставними є твердження прокурора про відсутність такої пом`якшуючої покарання обставини як щире каяття, оскільки обвинувачений свою вину у вчиненому визнав повністю, не заперечував обставин, які викладені в обвинувальному акті у зв`язку з чим кримінальне провадження розглянуто в порядку ч.3 ст.349 КПК України, і при цьому, висловив щирий жаль з приводу скоєного, зазначив про недопущення подібного в майбутньому, а також про готовність понести покарання за вчинене.

Усі інші апеляційні доводи прокурора щодо незаконності судового рішення в частині призначеного покарання та відповідно необхідності призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі, апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та встановлених обставинах кримінального провадження, тому до уваги апеляційний судом не приймаються як цілком безпідставні.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання з урахуванням ст.404 КПК України, - скасуванню з ухваленням нового у відповідності до положень ч.2 ст.409 та ст.414 цього ж Кодексу.

В іншій частині вирок в даному провадженні підлягає залишенню без зміни.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.405, 407, 409, 414, 420, 615 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Любешівського районного суду Волинської області від 02 лютого 2023 року в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст.263 КК України із застосуванням положень ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одну тисячу) грн.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення.

Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.

Головуючий

Судді