Постанова

від 18.06.2024 по справі 643/2563/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«18» червня 2024 року

м. Харків

справа № 643/2563/23

провадження № 22ц/818/2257/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Мальованого Ю.М., Яцини В. Б.,

за участю секретаря Волобуєва О.О.

учасники справи:

позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник позивачок ОСОБА_3 ,

відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Сервіс»,

третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт Сервіс» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року в складі судді Афанасьєва В.О.

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт Сервіс», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, про визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності, визнання неправомірним і скасування рішення приватного нотаріуса, витребування майна із незаконного володіння та поновлення права власності та вселення.

Позовна заява мотивована тим, що їм належала на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 .

У зв`язку з потребою у коштах на лікування родичів 20 грудня 2006 року ними укладено договір позики з ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., предметом якого були кошти в розмірі 30900,00 доларів США, хоча насправді позичальник надав їм меншу суму. Борг вони зобов`язалися повернути ОСОБА_4 не пізніше 20 травня 2007 року. Зобов`язання забезпечувалось договором про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченим 20 грудня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В. за № 2689, за умовами якого їхня квартира передавалася в заставу ОСОБА_4 .

Також 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 видано нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_4 на право продажу квартири, яка належала позивачкам, що набувала чинності з моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки.

Після укладення зазначених вище договорів вони продовжували мешкати в квартирі АДРЕСА_1 .

Вказали, що у травні 2007 року усно погодили з ОСОБА_4 продовження строку погашення позики. Свої зобов`язання за договором позики вони виконали повністю у лютому 2011 року, однак мають на підтвердження цього лише частину розписок ОСОБА_4 , адже інша частина викрадена ОСОБА_4 та ОСОБА_6 при незаконному заволодінні їхньою квартирою.

Зазначили, що 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. вчинено виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким запропоновано звернути стягнення на їхню квартиру і за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, задовольнити вимоги ОСОБА_4 в сумі 237 930, 00 грн, що є еквівалентом 30 900,00 доларів США.

30 січня 2009 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., і зареєстрованим в реєстрі за № 317, ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 20 грудня 2006 року, продав квартиру ОСОБА_6 за 250 000,00 грн.

У подальшому 11 вересня 2009 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., на підставі якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право власності по частині на квартиру АДРЕСА_1 .

У січні 2014 року в процесі судового розгляду справи № 643/16323/14-ц за її позовом ОСОБА_1 дізналася, що у 2013 році за рішенням суду її знято з реєстрації за вказаною адресою, та 13 серпня 2014 року отримала довідку про зняття її з реєстраційного обліку.

Вказали, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року у справі № 643/16323/14-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса від 21 січня 2009 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 30 січня 2009 року, визнано недійсним договір міни від 11 вересня 2009 року, на підставі якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 20 грудня 2006 року та визнання права власності на спірну квартиру за ними - відмовлено.

Судами встановлено, що договір купівлі - продажу квартири вчинено ОСОБА_4 на підставі довіреності, яка не набула чинності, відповідно, ОСОБА_6 не набув у визначений законом спосіб право власності на квартиру та в свою чергу не мав права відчужувати це майно за договором міни на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Вказали, що оскільки визнано недійсним договір міни від 11 вересня 2009 року, тобто ОСОБА_4 і ОСОБА_5 набули право власності незаконно, то рішення про реєстрацію права власності за ними прийнято без законних підстав, тому підлягає скасуванню.

Незважаючи на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не набули у визначений законом спосіб права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та не мали права відчужувати це майно, яке, до того ж, перебувало під арештом, 24 жовтня 2016 року вони передали квартиру Товариству з обмеженою відповідальністю «Естейт-Серіс» за актом приймання-передачі нерухомого майна 03-24/10-16.

Зазначили, що у провадженні Слідчого відділу Дніпровського управління поліції в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017100040008816 від 26 червня 2017 року за фактом незаконної перереєстрації нотаріусом ОСОБА_7 права власності на нерухоме майно.

Спірна квартира вибула з їхнього володіння поза їх волею, що є підставою витребування цього майна від Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт-Серіс».

Вказали, що вони є власниками спірного житла і вправі володіти, користуватися і розпоряджатися квартирою, тому їх право власності повинно бути поновлено і підлягає захисту шляхом вселення їх до квартири за адресою: АДРЕСА_2 для відновлення їх права на користування житлом.

Просили:

визнати незаконним і скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 11 вересня 2009року, зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», дата прийняття рішення: 29 вересня 2009 року, номер витягу 23986511, реєстраційний номер 17229611, Номер запису: П-5-17495 в книзі: 1;

визнати незаконним і скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 11 вересня 2009 року, зареєстроване Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», дата прийняття рішення: 29 вересня 2009 року, номер витягу 23986511, реєстраційний номер 17229611, Номер запису: П-5-17495 в книзі: 1;

визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32213081 від 04 листопада 2016року про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 17270357, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 03-24/10-16, виданий 24 жовтня 2016 року, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» частку квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_1 ;

витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» частку квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_2 ;

поновити за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

поновити за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

вселити ОСОБА_1 в квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

вселити ОСОБА_2 в квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ,

вирішити питання щодо судових витрат.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року позов задоволено частково, витребувано зчужого незаконноговолодіння Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Агентствонерухомості «Естейт -Сервіс»у спільнусумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 з поновленням за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісноївласності на квартиру АДРЕСА_1 ; вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 , вселено ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 , в іншій частині позову відмовлено, стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 судовий збір в сумі 5 000,00 гривень, по 1 250,00 гривень з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду Товариствоз обмеженоювідповідальністю «Агентствонерухомості «Естейт-Сервіс» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду в частині, в якій позов задоволено частково, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з позивачок понесені ним під час розгляду справи в суді першої інстанції та документально підтверджені судові витрати, які складаються зі сплаченого адвокату гонорару в сумі 5 120,00 грн, а також понесені ним та документально підтверджені судові витрати, пов`язані з апеляційним оскарженням, які складаються зі сплаченого ним гонорару адвокату в сумі 6 400,00 грн та сплаченого судового збору в сумі 3 750,00 грн, а всього 15270,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено з порушенням норм процессуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивачками пропущений строк позовної давності, адже відомості про реєстрацію права власності на квартиру за ним містились у реєстрі ще з 04 листопада 2016 року, та з цього часу позивачки мали можливість безперешкодно довідатись про нібито порушення їхніх прав. Строк позовної давності сплив до початку карантину, тому не продовжувався. Судом помилково розподілено судовий збір за результатами розгляду справи, оскільки позивачки сплатили судовий збір в розмірі 5 000,00 грн, тобто вдвічі більше, ніж мали сплатити, і їхній позов задоволено не повністю, а частково. Вказав, що ним понесені витрати на правничу допомогу у зв`язку з апеляційним оскарженням рішення суду в розмірі 6 400,00 грн.

03 червня 2024 року від представника позивачок ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у її задоволенні, залишити оскаржуване рішення суду без змін та не стягувати з позивачок судові витрати; поновити строк на подання відзиву, якщо його пропущено. Вказав, що позовну давність не пропущено, оскільки при розгляді справи № 643/16323/14-ц не було відомо, що спірна квартира, яка перебувала під арештами, вибула у власність товариства. Остаточне судове рішення суду касаційної інстанції у вказаній справі ухвалено лише 21 листопада 2018 року. Також відповідачі не вказували про перехід права власності при допитах у кримінальному провадженні. Товариство з обмеженоювідповідальністю «Агентствонерухомості «Естейт -Сервіс» не повідомляло позивачок, що набуло право власності на квартиру. Вони не ухилялись від отримання такого повідомлення та не могли дізнатися про порушення своїх прав у 2016 році. Позивачки не мають юридичної освіти та дізнались про перехід права власності до товариства лише 15 жовтня 2018 року з інформаційної довідки з реєстру. Відповідач не довів, що таку інформацію вони могли отримати раніше. Судовий збір розподілений у відповідності до сплаченої суми.

Клопотання про поновлення строку на подання відзиву є зайвим, оскільки позивачками отримано копію ухвали про відкриття провадження та апеляційної скарги 21 травня 2024 року, що підтверджується поштовими повідомленнями, а відзив подано поштою 30 травня 2024 року, тобто у межах встановленого ухвалою суду десятиденного строку.

До судуапеляційної інстанціїучасники справи,будучи належнимчином повідомленіпро дату,час імісце розглядусправи,не з`явилися. 18 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника позивачок надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності. В ній він заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції уважав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі частини другої статті 372 ЦПК України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Агентствонерухомості «Естейт - Сервіс» необхідно залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що витребування спірного майна, яке протиправно вибуло з володіння позивачок без їхньої волі, та вселення їх до квартири є належними способами захисту їх прав, та строк позовної давності не пропущений, оскільки ОСОБА_1 довідалась про порушення свого права 15 жовтня 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а в подальшому строк позовної давності продовжений у зв`язку з запровадженням карантину та воєнного стану.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 -М-2 від 24 березня 1995 року (а. с. 70 том 1).

19 грудня 2006 року ОСОБА_2 видала довіреність на ім`я ОСОБА_1 , що посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., якою уповноважила ОСОБА_1 укласти та підписати від її імені договір позики валютних цінностей та договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , а також продати вказану квартиру на ринкових умовах, здійснити усі необхідні дії та підготувати усі належні документи для вчинення зазначених правочинів. Довіреність видана з правом передоручення строком на один рік та дійсна до 13 грудня 2007 року (а. с. 46 том 1).

20 грудня 2006 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 грудня 2006 року, уклала договір позики грошових коштів з ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., за умовами якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 30 900 доларів США зі строком повернення грошових коштів не пізніше 20 травня 2007року (а. с. 60 том 1).

Також 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 , діючи від свого імені та від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 грудня 2006року,уклала з ОСОБА_4 договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., як засіб забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 20 грудня 2006 року. Пунктом 1 цього договору передбачено, що при виникненні у Іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки Іпотекодержатель має право за власним вибором продати предмет іпотеки або обернути його у свою власність в рахунок виконання забезпеченого зобов`язання. Відповідно до пункту 2 цього договору предметом договору виступає квартира АДРЕСА_1 . У пункті 6 договору вказано, що право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя при невиконанні іпотекодавцем зобов`язання щодо повернення позики за договором позики, право звернення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя після вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі позики, який визначить суму, належну до стягнення (а. с. 61 том 1).

Крім того, 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 видана довіреність на ім`я ОСОБА_4 , яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 продати квартиру АДРЕСА_1 , здійснити усі необхідні дії та підготувати усі належні документи для вчинення зазначеного правочину. Довіреність видана з правом передоручення без зазначення строку дії в порядку частини 1 статті 247 Цивільного кодексу України. Довіреність набувала чинності з моменту та на підставі вчинення виконавчого напису нотаріуса на зазначеному вище договорі іпотеки (а. с. 47 том 1).

Взятих на себе зобов`язань за договором позики ОСОБА_1 не виконала належним чином, що встановлено судовими рішеннями по справі № 643/16323/14-ц.

21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. вчинено виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким запропоновано звернути стягнення на квартиру ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , і за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, задовольнити вимоги ОСОБА_4 в сумі 237 930, 00 грн, що еквівалентно 30900 доларів США.

30 січня 2009 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А. і зареєстрованим в реєстрі за № 317, ОСОБА_4 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20 грудня 2006 року № 2692 та ОСОБА_2 (підстава вчинення дій не зазначена в договорі), продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 за 250 000,00 грн. 16 лютого 2009 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на вказану вище квартиру (а. с. 55, 62 том 1).

11 вересня 2009 року ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., на підставі якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набули право власності по частині квартири АДРЕСА_1 . 29 вересня 2009 року за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказану вище квартиру (а. с. 56-59, 63 том 1).

З 27 жовтня 2010 року ОСОБА_1 знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , про що 13 серпня 2014 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області видано відповідну довідку (а. с. 69 том 1).

У подальшому 24 жовтня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали належну їм по частині квартиру АДРЕСА_1 у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт - Сервіс» як внесок до статутного капіталу, про що складено акт приймання-передачі нерухомого майна № 03-24/10-16 (а. с. 54 том 1).

27 жовтня 2016 року на підставі вказаного акту приймання-передачі право власності на квартиру перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», номер запису про право власності 17270357, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32213081 від 04 листопада 2016 року, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. (а. с. 48 том 1).

Як вбачається з довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 від 06 липня 2021 року, на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», тобто станом на 27 жовтня 2016 року, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на спірну квартиру містилися записи про державну реєстрацію обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна: з 13 січня 2011 року запис, внесений Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 24 листопада 2010 року, а також з 19 квітня 2016 року - запис, внесений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року (а. с. 48-53, 71-79 том 1).

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до судуз позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В.А., про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору міни, визнання права власності.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року у справі № 643/16323/14-ц поновлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строкна звернення до суду з позовом, визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 20 грудня 2006 року за реєстраційним номером № 2689 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценком Є.В., між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про передання ОСОБА_1 під заставу ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 ; визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, реєстраційний номер № 414, посвідчений 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30 січня2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., реєстраційний номер № 317, укладений між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 за довіреністю від 20 грудня 2006 року, та ОСОБА_6 ; визнано недійсним договір міни квартири, посвідчений 11 вересня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_6 передав, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли у власність у рівних частках кожний по частині квартири у порядку обміну на 82/100 частини житлового будинку АДРЕСА_4 та частину квартири АДРЕСА_5 ; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по частині за кожною на квартиру АДРЕСА_1 , вирішено питання щодо судових витрат (а. с. 16-27 том 1).

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 643/16323/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року змінено: в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 20 грудня 2006 року за реєстровим номером № 2689 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценком Є.В., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про передання ОСОБА_1 під заставу ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 тавчастинівизнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності, по частині за кожною, на квартиру АДРЕСА_1 - скасовано і в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. В інший частині рішення залишено без змін (а. с. 28-33 том 1).

21 листопада 2018 року постановою Верховного Суду у справі №643/16323/14-ц (провадження № 61-9477св18) касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2015 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є.В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г.І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В.А., про поновлення строку на звернення до суду, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання договорів купівлі-продажу і міни недійсними, залишені без змін (а. с. 34-45 том 1).

У ході розгляду справи № 643/16323/14-ц судами встановлено, що виконавчий напис нотаріуса 21 січня 2009 року вчинений з порушенням вимог закону та є таким, що не підлягає виконанню. Договір купівлі-продажу квартири вчинено ОСОБА_4 на підставі довіреності, яка не набула чинності, тому він не мав права відчужувати це майно, зокрема і ОСОБА_8 . Оскільки ОСОБА_8 не набув у визначений законом спосіб право власності на квартиру, то він не мав права відчужувати це майно за договором міни на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першастатті 15 ЦК України, частина першастатті 16 ЦК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтями317,319 ЦК Українипередбачено, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до закріпленого встатті 387 ЦК Українизагального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

При цьомустаття 400 ЦК Українивказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Відповідно до частини першоїстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й має бути доведено в суді.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Підтвердження добросовісності покладається на набувача, який має довести, що він не знав і не міг знати про те, що воно придбане у особи, яка не мала права його відчужувати. Добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 442/1667/22, провадження № 61-17001св23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21) зазначено, що «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно)».

Статтею 391 ЦК Українипередбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Результат аналізустатті 391 ЦК Українисвідчить, що підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачау створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником свого права. Таким чином, право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 522/13307/16-ц, провадження № 61-1831св21.

Установивши, що судовими рішеннями у справі №643/16323/14-ц визнано недійсними договори купівлі-продажу та міни, за якими право власності на спірну квартиру набули відповідно ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , отже вони не мали права розпоряджатися нею, та що на час передачі квартири до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Естейт - Сервіс» це майно перебувало під арештом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування квартири, яка вибула з їхнього володіння поза їх волею, та вселення.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Естейт-Сервіс» щодо пропуску строку позовної давності суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив з урахуванням часу, коли позивачки дізнались про порушення своїх прав, та продовження строків позовної давності на час карантину та воєнного стану.

Так, за правиламистатті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться встаттях 252-255 ЦК Українита в інших нормах матеріального права.

Відповідно до частин першої та п`ятоїстатті 261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться встатті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядкустатті 388 ЦК Українипочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою-п`ятоюстатті 267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 03 березня 2020 року № 540-IX, якимрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК Українидоповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.

Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц (провадження № 61-15065св19).

Як зазначила ОСОБА_1 , вона довідалася про порушення свого права та про перехід права власності саме до товариства 15 жовтня 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної квартири, роздрукованої адвокатом Полупановою О.О. під час підготовки до допиту як потерпілої у кримінальному провадженні.

Копія даної інформаційної довідки долучена до справи разом з клопотанням ОСОБА_1 про поновлення строку на подачу позову (а. с. 182-186 том 1).

Відповідачем такі посилання позивачок не спростовані та не надано доказів того, що вони довідались чи могли довідатися про порушення ним своїх прав раніше вказаної дати. Саме по собі внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про перехід права власності 27 жовтня 2016 року не свідчить про те, що позивачки могли довідатись про порушення своїх прав саме з цієї дати.

До того ж, в межах справи №643/16323/14-ц питання щодо переходу права власності до товариства не досліджувалось, про це не повідомлялось, та остаточне судове рішення у цій справі ухвалено лише 21 листопада 2018 року.

З огляду на те, що позивачки дізнались про порушення своїх прав відповідачем 15 жовтня 2018 року, та з урахуванням продовження строку позовної давності на час запровадження карантину та воєнного стану, підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності не вбачається.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Естейт-Сервіс» щодо неправильного розподілу судом першої інстанції судового збору, оскільки він сплачений позивачками у більшому розмірі (5 000,00 грн по 2 500,00 грн кожна), ніж вони мали сплатити, та без урахування часткового задоволення їхніх вимог, колегія суддів також відхиляє.

Підпунктами 1, 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, немайнового - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частинами 2,3та 7статті 6вказаного Законупередбачено,що у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачками вказано ціну позову 250000,00 грн і сплачено судовий збір у розмірі 5 000,00 грн, по 2 500,00 грн кожною.

Разом з тим, як вбачається з акту приймання-передачі нерухомого майна № 03-24/10-16 від 24 жовтня 2016 року вартість спірної квартири становить 792980,00 грн, а не 250000,00 грн, тобто дійсна ціна позову значно вища, та судовий збір мав бути сплачений у більшому розмірі, виходячи з актуальної ціни спірного майна (1% =7 929,80 грн). Крім того, позивачками заявлені й вимоги немайнового характеру, зокрема, про вселення, які також окремо мали бути оплачені судовим збором по 1 073,60 грн. Отже, посилання відповідача на переплату судового збору є безпідставними, навпаки, судовий збір підлягав сплаті та в подальшому стягненню з відповідачів у більшому розмірі ніж 5 000,00 грн. Оскільки суд не може погіршувати становище особи, яка подала апеляційну скаргу, підстав для зміни рішення в частині розподілу судового збору та стягнення його у більшому розмірі, який насправді підлягав сплаті у відповідності до вимог закону, колегія суддів не вбачає.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився зхарактером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно достатті 375 ЦПК Україниє підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.

В частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Оскільки апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Нерухомості «Естейт - Сервіс» залишено без задоволення, підстав для перерозподілу апеляційним судом судового збору та витрат товариства на правничу допомогу не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство нерухомості «Естейт - Сервіс» - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Ю.М. Мальований

В. Б. Яцина

Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.