ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 643/2563/23
провадження № 61-10622св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естет Сервіс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейт-Сервіс» на рішення Московського районного суду м. Харкова у складі судді Афанасьєва В. О. від 26 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., від 18 червня 2024 року, і виходив з такого.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У березні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт Сервіс», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна В. М., про визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності, визнання неправомірним і скасування рішення приватного нотаріуса, витребування майна з незаконного володіння та поновлення права власності та вселення.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мотивували тим, що їм належала на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 . У зв`язку з потребою у коштах на лікування родичів 20 грудня 2006 року ними укладено договір позики з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., предметом якого були кошти у розмірі 30 900, 00 доларів США, хоча насправді позичальник надав їм меншу суму. Борг вони зобов`язалися повернути ОСОБА_3 не пізніше 20 травня 2007 року. Зобов`язання забезпечувалось договором про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченим 20 грудня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В. за № 2689, за умовами якого їхня квартира передавалася в заставу ОСОБА_3 .
3. Також 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 видано нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_3 на право продажу квартири, яка належала позивачкам, що набувала чинності з моменту вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі іпотеки.
4. Після укладення зазначених вище договорів вони продовжували проживати у квартирі АДРЕСА_1 .
5. Вказували, що у травні 2007 року усно погодили з ОСОБА_3 продовження строку погашення позики. Свої зобов`язання за договором позики вони виконали повністю у лютому 2011 року, однак мають на підтвердження цього лише частину розписок ОСОБА_3 , адже інша частина викрадена ОСОБА_3 та ОСОБА_5 при незаконному заволодінні їхньою квартирою.
6. Зазначили, що 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. вчинено виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким запропоновано звернути стягнення на їхню квартиру і за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, задовольнити вимоги ОСОБА_3 у розмірі 237 930, 00 грн, що є еквівалентом 30 900, 00 доларів США.
7. 30 січня 2009 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., і зареєстрованим в реєстрі за № 317, ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої ОСОБА_1 20 грудня 2006 року, продав квартиру ОСОБА_5 за 250 000, 00 грн.
8. У подальшому 11 вересня 2009 року ОСОБА_5 уклав з
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., на підставі якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності по 1/2 частині на квартири АДРЕСА_1 .
9. У січні 2014 року в процесі судового розгляду справи № 643/16323/14-ц за її позовом ОСОБА_1 дізналася, що у 2013 році за рішенням суду її знято з реєстрації за вказаною адресою, а 13 серпня 2014 року отримала довідку про зняття її з реєстраційного обліку.
10. Позивачки вказували, що рішенням Московського районного суду
м. Харкова від 21 грудня 2015 року у справі № 643/16323/14-ц, зміненим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис нотаріуса
від 21 січня 2009 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 30 січня 2009 року, визнано недійсним договір міни від 11 вересня 2009 року, на підставі якого право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя
від 20 грудня 2006 року та визнання права власності на спірну квартиру за
ними - відмовлено.
11. Судами встановлено, що договір купівлі-продажу квартири вчинено ОСОБА_3 на підставі довіреності, яка не набула чинності, а ОСОБА_5 не набув у визначений законом спосіб право власності на квартиру та не мав права відчужувати це майно за договором міни на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
12. Вказували, що оскільки договір міни від 11 вересня 2009 року визнано недійсним, тобто ОСОБА_3 і ОСОБА_4 набули право власності незаконно, то рішення про реєстрацію права власності за ними прийнято без законних підстав, тому підлягає скасуванню.
13. Незважаючи на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не набули у визначений законом спосіб права власності на квартиру АДРЕСА_1 та не мали права відчужувати це майно, яке до того ж перебувало під арештом, 24 жовтня 2016 року вони передали квартиру
ТОВ «Естейт-Серіс» за актом приймання-передачі нерухомого майна 03-24/10-16.
14. Зазначили, що у провадженні Слідчого відділу Дніпровського управління поліції в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань
№ 12017100040008816 від 26 червня 2017 року за фактом незаконної перереєстрації нотаріусом ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно.
15. Спірна квартира вибула з їхнього володіння поза їх волею, що є підставою для витребування цього майна від ТОВ «Естейт-Серіс».
16. Вказували, що вони є власниками спірного житла і вправі володіти, користуватися і розпоряджатися квартирою, тому їх право власності повинно бути поновлено і підлягає захисту шляхом вселення їх до спірної квартири для відновлення їх права на користування житлом.
17. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили:
- визнати незаконним і скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору міни від 11 вересня 2009 року, вчинене КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», дата прийняття рішення: 29 вересня 2009 року, номер витягу 23986511, реєстраційний номер 17229611, номер запису: П-5-17495 в книзі: 1;
- визнати незаконним і скасувати рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору міни від 11 вересня 2009 року, вчинене КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», дата прийняття рішення: 29 вересня 2009 року, номер витягу 23986511, реєстраційний номер 17229611, номер запису: П-5-17495 в книзі: 1;
- визнати неправомірним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Анохіної В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32213081 від 04 листопада 2016 року про реєстрацію права власності за ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» на квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 17270357, підстава виникнення права власності: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер 03-24/10-16, виданий 24 жовтня 2016 року, видавник: ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;
- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_1 ;
- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 у власність ОСОБА_2 ;
- поновити за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 ;
- поновити за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 ;
- вселити ОСОБА_1 в квартиру, розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_1 ;
- вселити ОСОБА_2 в квартиру, розташовану за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
18. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
19. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 з поновленням за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
20. Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартиру
АДРЕСА_1 .
21. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
22. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витребування спірного майна, яке протиправно вибуло з володіння позивачок без їхньої волі, та вселення їх до квартири є належними способами захисту їхніх прав. Строк позовної давності не пропущений, оскільки ОСОБА_1 довідалась про порушення свого права 15 жовтня 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а в подальшому строк позовної давності продовжений у зв`язку з запровадженням карантину та воєнного стану.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
23. Постановою Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 рокуапеляційну скаргу ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року - без змін.
24. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судовими рішеннями у справі № 643/16323/14-ц визнано недійсними договори купівлі-продажу та міни, за якими право власності на спірну квартиру набули відповідно ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отже вони не мали права розпоряджатися нею, та що на час передачі квартири до статутного капіталу ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» це майно перебувало під арештом, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування квартири, яка вибула з їхнього володіння поза їх волею, та вселення.
25. Доводи ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» щодо пропуску позовної давності суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив з урахуванням часу, коли позивачки дізналися про порушення своїх прав, та продовження строків позовної давності на час карантину та воєнного стану.
Узагальнені доводи касаційної скарги
26. У липні 2024 року ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
27. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування
норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Заявник зазначає, що позивачки пропустили строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом, про що було заявлено у суді першої інстанції, оскільки дані про факт державної реєстрації за ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» права власності на спірну квартиру були внесенні державним реєстратором до реєстру ще 04 листопада 2016 року і стали публічно доступними. Отже, позивачки мали змогу безперешкодно довідатися про нібито порушення їхніх прав, починаючи від 04 листопада 2016 року. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 261 ЦК України. Суди мали б відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачками позовної давності на звернення до суду з цим позовом на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
29. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 643/2563/23.
30. 02 жовтня 2024 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу
№ 643/2563/23 розподілено судді-доповідачеві.
31. Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2024 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
32. 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, який підписаний її представником ОСОБА_8 . Однак вказаний відзив не може бути прийнятий до розгляду, оскільки представником ОСОБА_1 - ОСОБА_8 до поданого відзиву не долучено доказів, які б підтверджували його повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги, ордер) у Верховному Суді. Матеріали справи також не містять відповідних доказів на представництво інтересів ОСОБА_1 її представником - ОСОБА_8 у суді касаційної інстанції, а тому такий відзив підлягає поверненню без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
33. Трикімнатна квартира
АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № НОМЕР_1 від 24 березня 1995 року.
34. 19 грудня 2006 року ОСОБА_2 видала довіреність на ім`я ОСОБА_1 , що посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., якою уповноважила ОСОБА_1 укласти та підписати від її імені договір позики валютних цінностей та договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 , а також продати вказану квартиру на ринкових умовах, здійснити усі необхідні дії та підготувати усі належні документи для вчинення зазначених правочинів. Довіреність видана з правом передоручення строком на один рік та дійсна до
13 грудня 2007 року.
35. 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 грудня 2006 року, уклала договір позики грошових коштів з ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 30 900 доларів США зі строком повернення грошових коштів не пізніше 20 травня 2007 року.
36. Також 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 , діючи від свого імені та від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності від 19 грудня 2006 року, уклала з ОСОБА_3 договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., як засіб забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 20 грудня 2006 року. Пунктом 1 цього договору передбачено, що при виникненні у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право за власним вибором продати предмет іпотеки або обернути його у свою власність в рахунок виконання забезпеченого зобов`язання. Відповідно до пункту 2 цього договору предметом договору виступає квартира АДРЕСА_1 .
У пункті 6 договору вказано, що право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя при невиконанні іпотекодавцем зобов`язання щодо повернення позики за договором позики, право звернення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя після вчинення виконавчого напису нотаріуса на договорі позики, який визначить суму, належну до стягнення.
37. Крім того, 20 грудня 2006 року ОСОБА_1 видана довіреність на ім`я ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 продати квартиру АДРЕСА_1 , здійснити усі необхідні дії та підготувати усі належні документи для вчинення зазначеного правочину. Довіреність видана з правом передоручення без зазначення строку дії в порядку частини першої статті 247 ЦК України. Довіреність набувала чинності з моменту та на підставі вчинення виконавчого напису нотаріуса на зазначеному вище договорі іпотеки.
38. 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. вчинено виконавчий напис на договорі про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким запропоновано звернути стягнення на квартиру ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , і за рахунок коштів, отриманих від її реалізації, задовольнити вимоги ОСОБА_3 у розмірі
237 930, 00 грн, що еквівалентно 30 900 доларів США.
39. 30 січня 2009 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. і зареєстрованим в реєстрі за № 317, ОСОБА_3 , діючи від імені
ОСОБА_1 на підставі довіреності від 20 грудня 2006 року № 2692 та ОСОБА_2 (підстава вчинення дій не зазначена в договорі), продав квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 за 250 000, 00 грн. 16 лютого 2009 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на вказану вище квартиру.
40. 11 вересня 2009 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., на підставі якого
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 . 29 вересня
2009 року за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 зареєстровано право власності на вказану вище квартиру.
41. З 27 жовтня 2010 року ОСОБА_1 знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , про що 13 серпня 2014 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області видано відповідну довідку.
42. У подальшому 24 жовтня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали належну їм по 1/2 частині квартиру АДРЕСА_1 ,у власність ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» як внесок до статутного капіталу, про що складено акт приймання-передачі нерухомого майна № 03-24/10-16.
43. 27 жовтня 2016 року на підставі вказаного акту приймання-передачі право власності на квартиру зареєстровано за ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», номер запису про право власності 17270357, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М.
44. У відповідності до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири
АДРЕСА_1 , від 06 липня 2021 року, на час державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс», тобто станом на 27 жовтня 2016 року, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на спірну квартиру містилися записи про державну реєстрацію обтяжень у вигляді арешту нерухомого майна: з 13 січня 2011 року запис, внесений Харківською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 24 листопада 2010 року, а також з 19 квітня 2016 року - запис, внесений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області
від 11 лютого 2016 року.
45. У жовтні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, як не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В. А., про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору міни, визнання права власності.
46. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року у справі № 643/16323/14-ц поновлено ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 строк на звернення до суду з позовом, визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений 20 грудня
2006 року за реєстраційним номером № 2689 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценком Є. В., між
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про передання ОСОБА_1 під заставу ОСОБА_3 квартири
АДРЕСА_1 ; визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, реєстраційний номер № 414, посвідчений 21 січня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30 січня
2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., реєстраційний номер № 317, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 за довіреністю від 20 грудня 2006 року, та ОСОБА_5 ; визнано недійсним договір міни квартири, посвідчений
11 вересня 2009 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 прийняли у власність у рівних частках кожний по 1/2 частині квартири у порядку обміну на 82/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 та 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 ; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожною на квартиру
АДРЕСА_1 , вирішено питання щодо судових витрат.
47. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 643/16323/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова
від 21 грудня 2015 року змінено: в частині визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого 20 грудня 2006 року за реєстровим номером № 2689 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гриценком Є. В., укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про передання ОСОБА_1 під заставу ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині за кожною на квартиру
АДРЕСА_1 - скасовано і в задоволенні цих вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. В інший частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
48. 21 листопада 2018 року постановою Верховного Суду у справі № 643/16323/14-ц (провадження № 61-9477св18) касаційну скаргу
ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Московського районного суду міста Харкова від 21 грудня 2015 року в нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Гриценко Є. В., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Г. І., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Широкова В. А., про поновлення строку на звернення до суду, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, визнання договорів купівлі-продажу і міни недійсними залишені без змін.
49. У ході розгляду справи № 643/16323/14-ц судами встановлено, що виконавчий напис нотаріуса 21 січня 2009 року вчинений з порушенням вимог закону та є таким, що не підлягає виконанню. Договір купівлі-продажу квартири вчинено ОСОБА_3 на підставі довіреності, яка не набула чинності, тому він не мав права відчужувати це майно, зокрема і ОСОБА_7 . Оскільки ОСОБА_7 не набув у визначений законом спосіб право власності на квартиру, то він не мав права відчужувати це майно за договором міни на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
50. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
51. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
52. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
53. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
54. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
55. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
56. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
57. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
58. Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
59. Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
60. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
61. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
62. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
63. Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження №61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
64. У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
65. Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.
66. Така судова практика є сталою, відмінності можуть залежати лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
67. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
68. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).
69. Отже, правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, врахувавши обставини, встановлені у справі № 643/16323/14-ц, у якій визнано недійсними договори купівлі-продажу та міни, за якими право власності на спірну квартиру набули відповідно ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не мали права розпоряджатися нею, а також, а на час передачі квартири до статутного капіталу ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» спірна квартира перебувала під арештом, правильно виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про витребування квартири, яка вибула з їхнього володіння поза їх волею, та їх вселення є обґрунтованими.
70. Доводи касаційної скарги не містять достатніх аргументів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.
Щодо доводів заявника про пропуск позивачками позовної давності
71. Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
72. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
(стаття 257 ЦК України).
73. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
74. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
75. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
76. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
77. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням
не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності
з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
78. Подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду
в постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження
№ 12-128гс19), який неодноразово застосовувався Верховним Судом у постановах від 28 червня 2023 року у справі № 511/2402/15 (провадження
№ 61-6218св23), від 04 квітня 2024 року у справі № 442/5872/21 (провадження
№ 61-504св23), від 14 травня 2024 року у справі № 711/1406/19 (провадження
№ 61-10876св23) та інші.
79. Отже, усталеним у практиці Верховного Суду є підхід до застосування правила статті 261 ЦК України, за яким початок відліку позовної давності
у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, пов`язується
із моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
80. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
81. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
83. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
84. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, надав належну оцінку поданим учасниками справи доказамта дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що доводи відповідачів про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин є безпідставними, оскільки позивачки дізналися про порушення їхніх прав та про перехід права власності на спірну квартиру до ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» 15 жовтня 2018 року з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірної квартири під час підготовки до допиту ОСОБА_1 як потерпілої у кримінальному провадженні.
85. Відповідачами вказані обставини не спростовано, не наведено достовірних доказів, які б безспірно вказували на те, що позивачки довідалися або могли довідатися про порушення їхніх прав раніше 15 жовтня 2018 року. При розгляді справи № 643/16323/14-ц питання щодо переходу права власності до
ТОВ «Агентство нерухомості «Естейт-Сервіс» не досліджувалось, остаточне судове рішення у цій справі ухвалено лише 21 листопада 2018 року, що також враховано судами попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи.
86. Слід також врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України
від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин; запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
88. У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). На цьому наголошено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).
89. Враховуючи те, що позивачки дізнались про порушення своїх прав 15 жовтня 2018 року (протилежного не доведено стороною відповідачів), а також продовження строку позовної давності на час запровадження карантину та воєнного стану, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що підстави для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності відсутні.
90. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
91. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
92. Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, на яку заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
93. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейт-Сервіс» залишити без задоволення.
2. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 26 березня
2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 31.10.2024 |
Оприлюднено | 07.11.2024 |
Номер документу | 122819758 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: щодо реєстрації або обліку прав на майно |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Синельников Євген Володимирович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні