Постанова

від 03.06.2024 по справі 442/1905/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/1905/22 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/811/3496/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Провадження № 22-ц/811/3498/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року та на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2022 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Дрогобицької міської ради Львівської області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речових прав на неї.

В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що є власниками індивідуальних житлових будинків, що знаходяться на земельних ділянках, які їм належать на праві приватної власності, розташованих по АДРЕСА_2. Стверджують, що між АДРЕСА_3 передбачено проїзд загального користування, який межує із земельними ділянками, що перебувають у їхньому користуванні, а суміжно з їхніми земельними ділянками по обидва сторони проїзду розташовані земельні ділянки, які перебували у користуванні ОСОБА_7 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_7 у травні 2021 року, ОСОБА_1 почала встановлювати загорожу на проїзді загального користування, мотивуючи це тим, що проїзд відноситься до належної ОСОБА_1 на праві власності земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серія III-ЛВ № 05139, виданого 12 березня 1998 року Болехівською сільською радою, зареєстрованого за № 425. Покликаються на те, що згідно з законодавством, чинним на момент видачі вищезазначеного державного акту, земельні ділянки могли бути передані у приватну власність лише на підставі рішення сільської, селищної, міської ради, а державний акт був документом, який лише посвідчував право власності або право постійного користування землею і не міг бути виданий за відсутності відповідного рішення про передачу у власність або користування земельної ділянки. Державний акт на право приватної власності на землю серія III-ЛВ №05139 від 12 березня 1998 року виданий з порушенням законодавства в частині віднесення до земельної ділянки площею 0,1824 га проїзду загального користування, що порушує їх право на користування проїздом, а відтак, на їхню думку, є незаконним та підлягає скасуванню. Вважають, що на замовлення ОСОБА_1 на підставі незаконного державного акту серія III-ЛВ №05139 від 12 березня 1998 року виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо спірної земельної ділянки та зареєстровано в державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,1824 га в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області та присвоєно їй кадастровий номер 4621280300:01:002:0185 за відсутності рішення про сформування спірної земельної ділянки та за відсутності рішення про передачу такої у власність ОСОБА_1 .

З наведених підстав просять:

-визнати незаконним державний акт на право приватної власності на землю III-ЛВ №05139, виданий Болехівською сільською радою12 березня 1998 року ОСОБА_7 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425;

-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, розташованої в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області;

-припинити право власності ОСОБА_1 , зареєстроване щодо земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, розташованої в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області, а також усі інші речові прав, зареєстровані щодо цієї земельної ділянки у разі їх наявності.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 056139, виданий Болехівською сільською радою 12.03.1998 ОСОБА_7 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425.

Припинено право власності ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер - 4621280300:01:002:0185, розташованої в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер - 4621280300:01:002:0185, розташованої в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області.

Стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 по 992,40 грн. судового збору.

Стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 по 992,40 грн. судового збору.

Стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 по 992,40 грн. судового збору.

У листопаді 2023 року ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 звернулися до суду з клопопотанням про долученння доказів на підтвердження понесених ними витрат на професійну правничу допомогу, про стягнення яких заявив їх представник - адвокат Дякон Б.Р. в судовому засіданні 30.10.2023 року до закінчення судових дебатів, зазначивши, що докази таких витрат буде надано протягом п`яти днів з дня проголошення рішення суду. Стверджують, що Болехівська сільська рада не заперечувала щодо задоволення позовних вимог, а відтак спір виник лише внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 . Зазначають, що численні зловживання процесуальними правами ОСОБА_1 та її представника призвели до тривалого розгляду справи. З наведених підстав просять стягнути всю суму понесених ними витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2766,70 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2766,70 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення та додаткове рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не витребував та не досліджував документацію, на підставі якої ОСОБА_7 Болехівською сільською радою видано державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 056139 від 12.03.1998 року, дослідивши лише документацію, яку вона замовляла та виготовляла в 2021-2022 роках. Зазначає, що актом індивідуальної дії про передачу ОСОБА_7 у приватну власність безоплатно земельної ділянки площею 0,5370 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області, є рішення IX сесії I скликання Болехівської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 04 лютого 1994 року, на підставі якого видано спірний державний акт на право власності на земельну ділянку. Скасовуючи державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 056139 від 12.03.1998 року, яким підтверджується право власності на три земельні ділянки в повному обсязі, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, які стосуються лише спірної земельної ділянки площею 0,1824 га, а щодо інших земельних ділянок позовні вимоги не заявлялися. Звертаючись з вимогами про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, позивачі не залучили до участі у справі державного реєстратора, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів. Крім того, не залучено до розгляду справи Дрогобицьку міську раду Львівської області, яка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Болехівської сільської ради. Звертає увагу, що вимога про скасування державної реєстрації земельної ділянки є передчасною, оскільки з такою вимогою в судовому порядку можна звертатися лише після письмової відмови реєстратора в скасуванні державної реєстрації. Наголошує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності. На думку апелянта, позивачами не надано належних та допустимих доказів понесення ними витрат на правничу допомогу, а відтак такі стягнуті з неї безпідставно. З наведених підстав просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог та стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника ОСОБА_6 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 4614960912020 від 24.12.2020 та свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1209 від 13.06.2009, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 0,1839 га, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4621280300:01:002:0620, яка по межі від «Г» до «А» є суміжною з землями комунальної власності сільської ради (дорога), а по межі від «А» до «Б» є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_7 , а відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 4611160892019 від 01.10.2019 ОСОБА_4 є власником земельної ділянки, площею 0,1903 га, розташованої на території в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, кадастровий № 4621280300:01:002:1070, яка по межі від «Г» до «Д» є суміжною з проїздом загального користування, а по межі від «Д» до «А» є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_7 .

З Державного акту на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, виданого 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №425, вбачається, що такий було видано ОСОБА_7 на підставі рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04.02.1994 року, що їй передається у власність земельна ділянка площею 0.5370 га, земельна ділянка розташована на території села Болехівці, земельна ділянка передана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

Як вбачається з Державного акту на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, площа переданої у власність земельної ділянки становить 0.5370 га, земельна ділянка складається з трьох земельних ділянок площею 0.1824 га, 0.2428 га, 0.1118 га, в тому числі в державному акті зазначена спірна земельна ділянка площею 0.1824 га, і такий було видано на підставі рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04.02.1994 року.

Спростовуючи твердження позивачів щодо площі переданої у власність земельної ділянки, ОСОБА_1 надала суду копію рішення 1Х сесії 1 скликання Болехівської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 04.02.1994 року, з якого вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_7 жителя с. Болехівці, та керуючись ст. 56, 67 ЗК України, сільська рада народних депутатів вирішила передати ОСОБА_7 у приватну власність безоплатно 0,55 га землі для ведення особистого підсобного господарства, яка розміщена в с.Болехівці.

Рішення підписано головою сільської ради З. Янісів, завірене гербовою печаткою Болехівської сільської ради народних депутатів.

Тобто, цільове призначення переданої у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.

Разом з тим, як вбачається з відповіді архівного відділу Дрогобицької районної державної адміністрації №3.6/10 від 17.02.2022р., у рішенні Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» ОСОБА_7 у списку громадян на приватизацію земельної ділянки не значиться, а інших рішень щодо приватизації земельних ділянок громадянами сільської ради від 4 лютого 1994 року немає.

Hа підтвердження відповіді архівним відділом також було надано архівну копію рішення IX сесії Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних діляной громадянами сільської ради» та додаток до нього, що містить список громадян на приватизацію земельної ділянки, у якому прізвище ОСОБА_7 не зазначено.

Заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що у додатку до рішення Болехівської сільської гади від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» ОСОБА_7 дійсно не значиться, однак у ньому значиться чоловік ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , з яким перебували у зареєстрованому шлюбі.

Тобто, відповідачка визнає ту обставину, що рішенням Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» будь-які земельні ділянки у власність ОСОБА_7 не передавались, стверджуючи те, що згідно з цим рішенням земельні ділянки було передано у власність чоловіка ОСОБА_7 - ОСОБА_8 .

З надісланої архівним відділом копії рішення Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» вбачається, що ОСОБА_8 дійсно було надано у власність земельну ділянку, проте ця земельна ділянка була надана для ведення особистого підсобного господарства, а не для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, і крім цього, площа земельної ділянки, переданої ОСОБА_8 у власність згідно рішення сільської ради становила 0,51га, а не 0,5370 га, як вказано в Державному акті на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, виданому 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 на підставі цього рішення сільської ради, та зареєстрованому в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №425

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка, яка була надана ОСОБА_8 на підставі вказаного рішення, не включала спірну земельну ділянку площею 0.1824 га, оскільки на ній розташовані житловий будинок та господарські споруди і її цільовим призначенням є саме обслуговування житлового будинку та господарських будівель, а така земельна ділянка площею 0.1824 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд рішенням Болехівської сільської ради від 04 лютого 1994 року, на яке покликається відповідачка, ні ОСОБА_8 , ні ОСОБА_7 у власність не передавалася, додаток до рішення Болехівської сільської ради від 04 лютого 1994 року не містить інформації про передачу у власність ОСОБА_8 , чи ОСОБА_7 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Такий висновок суду підтверджується відповіддю архівного відділу Дрогобицької районної державної адміністрації (лист №3.6/10 від 17.02.2022р.) про те, що будь-яких інших рішень щодо надання земельних ділянок, крім рішення, прийнятого Болехівською сільською радою 04.02.1994р., не приймалось, у фондах документації Болехівської сільської ради рішення від 04.02.1994р. про надання ОСОБА_7 у приватну власність 0,55 га землі немає.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наданий відповідачкою суду витяг з рішення Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради», не відповідає оригіналу вказаного рішення, оскільки рішенням Болехівської сільської ради народних депутатів від 04.02.1994р. земельна ділянка в приватну власність ОСОБА_7 взагалі не передавалась, як і не передавалась їй земельна ділянка площею 0.55 га, про передачу якої у власність ОСОБА_7 саме цим рішенням Болехівської сільської ради від 04.02.1994 року стверджує відповідачка, заперечуючи щодо позовних вимог.

Такі висновки суду ОСОБА_1 не спростувала, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження передачі Болехівською сільською радою у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0. 5370 га, що зазначена в оспорюваному позивачами Державному акті на право приватної власності на землю ІІІ -ЛВ №056139, виданому ОСОБА_7 12.03.1998 року, чи площею 0.55 га, що зазначена у копії рішення Болехівської сільської ради, наданої відповідачкою ОСОБА_1 , оскільки, як вбачається з копії рішення Болехівської сільської ради від 04.02.1994 року, наданої архівним відділом Дрогобицької райдержадміністрації, у власність ОСОБА_8 передавалась земельна ділянка площею 0.51 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства.

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 17.02.2022 року вбачається. що спадкоємцем майна ОСОБА_7 є її дочка, ОСОБА_1 , спадщина на яку видано свідоцтво складається з права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, місце розташування якої (адміністративно - територіальна одиниця): Україна, Львівська область, Дрогобицький район, площа земельної ділянки, право власностсті на яку спадкується -0.1824 га, цільове призначення земельної ділянки, право власності на яку спадкується - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельі споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до ч. 1 ст.17 Земельного кодексу України 1990 року, в редакції, чинній на час прийняття рішення Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року, а також видачі Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139 від 12.03.1998р., передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Згідно з частинами 5- 7 цієї статті, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Відповідно до ст. 67 Земельного кодексу України 1990 року, громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Тобто, передача земельних у ділянок у власність була виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, а відтак земельні ділянки могли бути передані у приватну власність громадянам виключно лише за рішенням сільської, селищної, міської ради.

Державний акт, відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України 1990 року, був документом, який лише посвідчував право власності або право постійного користування землею і не міг бути виданий за відсутності відповідного рішення про передачу у власність чи користування земельної ділянки.

З Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139, виданого 12.03.1998р. ОСОБА_7 , вбачається, що такий видано на земельну ділянку площею 0, 5370 га, цільове призначення - для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, підставою для його видачі зазначено рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04.02.1994 року, однак, як встановлено судом, зазначеним рішенням сільської ради земельна ділянка площею 0.5370 га ОСОБА_7 взагалі не передавалась, а передавалась земельна ділянка площею 0.51 га, яка передавалась ОСОБА_8 для ведення особистого підсобного господарства.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що за відсутності рішення Болехівської сільської ради народних депутатів про передачу у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0.5370, видача їй 12.03.1998 року Державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139 на земельну ділянку площею 0.5370 га із зазначенням підстави для його видачі - рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04.02.1994 року, згідно з яким у привтану власність передано земельну ділянку лише площею 0.51 га, є незаконною.

Судом першої інстанції також встановлено, що Генеральним планом села Болехівці, затвердженим 26.12.2019 рішенням сесії Болехівської сільської ради за № 454, передбачено проїзд, що розташований між АДРЕСА_1 , зміни в Генеральний план с. Болехівці не вносилось, ця встановлена судом першої інстанції обставина відповідачкою не спростована належними та допустимими доказами.

Встановивши, що земельна ділянка кадастровий номер 4621280300:01:002:1070, належна ОСОБА_4 , розташована з іншої сторони проїзду між АДРЕСА_1 ніж земельна ділянка кадастровий номер 4621280300:01:002:0620, належна ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що та обставина, що обидві вказані земельні ділянки межують з земельними ділянками ОСОБА_7 та при цьому розташовані по різні сторони проїзду між АДРЕСА_1 , свідчать про те, що у користуванні ОСОБА_7 було дві земельні ділянки, розташовані по обидві сторони цього проїзду, яким користувалися мешканці села Болехівці.

Суд першої інстанції, дослідивши виготовлену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1824 га, розташованої в селі Болехівці Дрогобицького району та, яка стали підставою для державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1824 га. кадастровий номер 4621280300:01:002:0185 встановив, що земельна ділянка ОСОБА_7 площею 0,1824 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер - 4621280300:01:002:0185, в с.Болехівці Дрогобицького району, межує з сформованою та зареєстрованою в державному земельному кадастрі земельною ділянкою ОСОБА_9 (кад. номер 4621280300:01:002:0320 дата документації із землеустрою 12.08.2015), сформованою та зареєстрованою в державному земельному кадастрі земельною ділянкою гр. ОСОБА_10 (кад. номер 4621280300:01:002:1070 дата документації із землеустрою 27.05.2019), сформованою та зареєстрованою в державному земельному кадастрі земельною ділянкою гр. ОСОБА_11 (кад. номер 4621280300:01:002:0596 дата документації із землеустрою 18.12.2017), сформованою та зареєстрованою в державному земельному кадастрі земельною ділянкою гр. ОСОБА_12 (кад. номер 4621280300:01:002:0620 дата документації із землеустрою 10.10.2020), і що ОСОБА_13 при складанні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), до земельної ділянки ОСОБА_1 включено проїзд шириною менше 2,57 м, тобто, саме на стільки ОСОБА_13 було збільшено довжину північно-західної межі між земельними ділянками ОСОБА_4 та ОСОБА_7 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що судом безспірно встановлено наявність проїзду міжвулицями АДРЕСА_1 , право користування яким мають мешканці с. Болехівці, в тому числі і позивачі, однак такий безпідставно включено до земельної ділянки площею 0.1824 га, приватизованою ОСОБА_7 , яку в подальшому після її смерті успадкувала ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 12.01.2022 року Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1824 га в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області, виготовленої ОСОБА_13 без урахування містобудівної документації та на підставі Державного акту ІІІ-ЛВ №056139 від 12.03.1998р., було зареєстровано в державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,1824 га в селі Болехівці Дрогобицького району Львівської області та присвоєно їй кадастровий номер 4621280300:01:002:0185.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Встановивши відсутність рішення про затвердження документації із землеустрою, за якою була сформована спірна земельна ділянка, відсутність рішення про її надання у власність ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки та припинення усіх речових прав на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Судом першої інстанції дано оцінку заяві відповідачки ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами статті 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За правилами статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як стверджують позивачі, про те, що проїзд загального користування між вулицями АДРЕСА_1 було включено до складу земельної ділянки, на яку ОСОБА_7 було видано державний акт на право приватної власності на землю, вони дізналися тільки в травні 2021 року, коли після смерті ОСОБА_7 , її родичі почали встановлювати загорожу на проїзді загального користування, мотивуючи свої дії наявністю у них державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139, виданого 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 , що було підставою для звернення мешканців села Болехівці до Дрогобицької міської ради та Дрогобицького відділення поліції щодо недопущення дій по встановленню загорожі на проїзді звагального користування між вулицями АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що у травні 2021 року, після смерті ОСОБА_7 , відповідачка почала встановлювати загорожу на проїзді загального користування, мотивуючи це тим, що проїзд віднесено до належної їй на праві власності земельної ділянки, що була приватизована ОСОБА_7 , що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, виданим 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 та зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №425, який було видано на три земельні ділянки загальною площею 0,5370 га, в тому числі і спірну земельну ділянку площею 0,1824 га, на підставі рішення Болехівської сільської ради від 4 лютого 1994 року.

Вважаючи непропущеним строк для звернення до суду з цим позовом, суд першої інстанції зазначив, що державні акти на право приватної власності на землю не є документами, які є загальнодоступними, а тому про їх наявність чи про їх видачу не могло бути відомо позивачам.

Що стосується загальнодоступної інформації про земельну ділянку кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, до якої було включено вказаний проїзд, то така інформація міститься лише на електронних ресурсах Держгеокадастру, а ця земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі лише 12.01.2022 року.

Вважаючи, що позивачами пропущено строк позовної давності, відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження тіє обставини, що позивачі дізналися про наявність оскаржуваного ними державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139, виданого 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №425 раніше, ніж у травні 2021 року.

З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що перебіг строку позовної давності за позовною вимогою про визнання незаконним державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139, виданого 12.03.1998р. Болехівською сільською радою ОСОБА_7 , починається з травня 2021 року, коли відповідачка почала вчиняти дії щодо встановлення загорожі на проїзді загального користування.

За вказаних вище обставин вірним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що строк звернення до суду з позовом позивачами не пропущено, а відтак заява відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують таких висновків суду першої інстанції, оскільки відповідачка не довела належними та допустмими доказами, що про оспорюваний державний акт позивачам було відомо значно раніще, ніж у травні 2021 року.

Доводи апелянта з приводу того, що окремою підставою для відмови в задоволенні позову внаслідок неналежного складу відповідачів, є незалучення позивачами державного реєстратора в якості відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи). Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі N 823/2042/16 (провадження N 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (провадження N 14-512цс18, пункт 53), від 04 лютого 2020 року у справі N 910/7781/19 (провадження N 12-150гс19, пункт 37) та від 05 липня 2023 року у справі N 910/15792/20 (провадження N 12-31гс22).

Не заслуговують на увагу доволи апелянта про те, що відповідно до рішення Дрогобицької міської ради від 10.12.2020 року №18 «Про початок реорганізації Стебницької міської ради, Бистрицької, Болехівської, Броницької, Верхньогаївської, Волянської, Дережицької, Добрівлянської, Долішньолужецької, Лішнянської, Михайлевицької, Медвежанської, Нижньогаївської, Нагуєвицької, Почаєвицької, Раневицької, Рихтицької, Снятинської, Ступницької, Унятицької сільських рад шляхом приєднання до виконаного комітету Дрогобицької міської ради», Дрогобицька міська рада є правонаступником прав та обов`язків Болехівської сільської ради, а тому повинна була бути залучена в якості відповідача у справі, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки, як зазначив суд першої інстанції, станом на день розгляду справи Болехівська сільська рада перебуває в стані припинення, та у встановленому законом порядку не ліквідована, а тому є належним відповідачем у справі.

Слід зазначити, що на стадії апеляційного провадження ухвалою суду Дрогобицьку міську раду Львівської області було залучено до участі у справі, як правонаступника Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області.

Доводи апелянта про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки визнав недійсним в цілому оспорюваний позивачами державний акт на право власності на земельну ділянку, спростовуються змістом позовної заяви, заявленими позивачами позовними вимогами.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Що стосується долучених ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції доказів на підтвердження площі земельної ділянки ОСОБА_7 , то такі, на думку колегії суддів, містять інформацію щодо площі земельної ділянки ОСОБА_7 в період вже після видачі оспорюваного позивачами Державного акту ІІІ-ЛВ №056139 від 12.03.1998 року, а вітак не впливають на висновки суду першої інстанції.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.11.2023 позов ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_14 задоволено. Визнано незаконним державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 056139, виданий Болехівською сільською радою 12.03.1998 ОСОБА_7 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425, припинено право власності ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер - 4621280300:01:002:0185, розташованої в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області та скасувано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер - 4621280300:01:002:0185, розташованої в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, стягнуто з відповідачів на користь позивачів пропорційно судовий збір, однак при ухваленні рішення судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Подаючи позов, позивачі надали попередній розрахунок судових витрат, які складаються з сплати судового збору в розмірі 992,40 грн. кожним, а також зазначили, що для надання професійної правничої допомоги у справі укладено договір з адвокатом, витрати на оплату послуг якого орієнтовно становитимуть 15 тис. грн. з розрахунку 700 грн. за одну годину роботи адвоката та його участі у судових засіданнях. Заявили, що докази витрат на професійну правничу допомогу, будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

01.11.2023 року позивачами долучено до матеріалів справи договір № 01/02-22 про надання правової допомоги від 15.02.2022, опис обсягу наданих послуг (виконаної роботи) від 01.11.2023, згідно якого вартість наданих адвокатом послуг складає 16600 гривень.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачами долучено документи на підтвердження представництва їх інтересів в суді адвокатом Дякон Богданом Романовичем: ордер серії ВС № 1127591 на представництво інтрересів ОСОБА_5 , ордер серії ВС №1138238 на представництво ОСОБА_3 , ордер серії ВС №1138237 на представництво ОСОБА_4 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Дякон Б.Р. на зайняття адвокатською діяльністю серія ЛВ № 001019.

Судом встановлено, що між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та адвокатом Дякон Б.Р. було укладено договір № 01/02-22 про надання правової допомоги від 15.02.2022.

Згідно Опису обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за договором про надання правової допомоги № 01/02-22 від 15.02.2022 року, складеного 01.11.2023 року, вартість наданих адвокатом послуг складає 16600 гривень.

Надіслання вищезазначених документів Болехівській сільській раді Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1 підтверджується квитанціями поштового відділення, описом вкладення у цінний лист, однак ні від Болехівської сільської ради, ні від ОСОБА_1 на адресу суду на надійшли заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, ні клопотання про зменшення їх розміру.

В Описі обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за договором про надання правової допомоги № 01/02-22 від 15.02.2022 року, складеному 01.11.2023 року, зазначено детальний опис робіт (наданих послуг), що надавались позивачам, кількість годин, затрачених адвокатом на надання послуг, загальна вартість наданої послуги.

Зокрема зазначено, що адвокатом надавалися наступні послуги з правничої допомоги із зазначенням часу, затраченого на їх надання в суді першої інстанції: підготовка до розгляду справи, збір доказів, підготовка процесуальних документів, представництво інтересів в суді, зазначено кількість годин, витрачених на надання послуг, визначено вартість наданих послуг з розрахунку 700. 00 грн. за одну годину, а також 500.00 грн. участь у судових засіданнях.

Загальна вартість наданих послуг з правничої допомоги в суді першої інстанції становить 16000.00 грн.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20).

Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Такі висновки зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з врахуванням того, чи виник у заявника обов`язок зі сплати таких витрат та чи та чи була їх сума обґрунтованою і не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Враховуючи конкретні обставини даної справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги, принцип співмірності судових витрат, обґрунтування заявниками розміру цих витрат, критерій реальності адвокатських витрат, їх дійсність та необхідність, ту обставину, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний характер, те, що позовні вимоги позивачів задоволено в повному обсязі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, їх розумності, такий не є завищеним щодо відповідачів і такий не становитиме для них надмірний тягар, не суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому погоджується з розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу з відповідачів на користь позивачів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення суду не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2766,70 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Оскаржуваним ОСОБА_1 додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року також стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області на користь ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 2766,70 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, однак додаткове рішення Болехівською сільською радою чи не оскаржувалося.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувані рішення суду та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року та на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13.06.2024 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк