Постанова

від 13.11.2024 по справі 442/1905/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 442/1905/22

провадження № 61-10150св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Дрогобицька міська рада Львівської області, яка є правонаступником Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У квітні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Дрогобицької міської ради Львівської області, яка є правонаступником Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання незаконним державного акту на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення речових прав на неї.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначали, що вони є власниками індивідуальних житлових будинків, що знаходяться на земельних ділянках, які їм належать на праві приватної власності, розташованих на АДРЕСА_1 .

3. Посилались на те, що генеральним планом

АДРЕСА_1 передбачено проїзд загального користування, який межує із земельними ділянками, що перебувають у їхньому користуванні. Суміжно з їхніми земельними ділянками по обидва сторони проїзду розташовані земельні ділянки, які перебували у користуванні ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є відповідачка ОСОБА_4 .

4. Після смерті ОСОБА_5 у травні 2021 року ОСОБА_4 почала встановлювати загорожу на проїзді загального користування, мотивуючи це тим, що проїзд відноситься до належної їй на праві власності земельної ділянки відповідно до державного акту на право приватної власності на землю

серія III-ЛВ № 05139, виданого 12 березня 1998 року Болехівською сільською радою, зареєстрованого за № 425.

5. Зазначали, що державний акт на право приватної власності на землю серія III-ЛВ №05139 від 12 березня 1998 року виданий з порушенням законодавства в частині віднесення до земельної ділянки площею 0,1824 га проїзду загального користування, за відсутності відповідного рішення сільської, селищної, міської ради про формування спірної земельної ділянки та про передачу її у власність ОСОБА_4 , що порушує їхнє право на користування проїздом.

6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили суд:

- визнати незаконним державний акт на право приватної власності на землю III-ЛВ №05139, виданий Болехівською сільською радою 12 березня 1998 року ОСОБА_5 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, розташованої у с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області;

- припинити право власності ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий номер 4621280300:01:002:0185, розташованої у с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, а також усі інші речові права, зареєстровані щодо цієї земельної ділянки у разі їх наявності.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

7. ОСОБА_4 заперечувала проти задоволення позову. Зазначала, що документація позивачів не відповідає реальному розташуванню земельних ділянок, оскільки земельні ділянки кадастровий № 4621280300:01:002:0185 та № 4621280300:01:002:0620 межують між собою, жодних земель комунальної власності сільської ради (дороги) між ними немає. Посилалася на те, що вона після смерті свої матері ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 лютого 2022 року, спадкова справа №06/2021, зареєстрованого у реєстрі за № 120 (додаток №4), набула у порядку спадкування право власності на земельну ділянку, кадастровий

№ 4621280300:01:002:0185, а тому мала повне право встановлювати на власній земельній ділянці огорожу. Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ №056139 від 12 березня 1998 року був виданий на підставі рішення Болехівської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області IX сесії І демократичного скликання від 04 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянам сільської ради». Технічна документація на земельну ділянку, виготовлена згідно з державним актом та свідоцтвом про спадщину, містить перелік визначених законодавством обмежень у використанні земельної ділянки (додаток № 8). Додатково просила суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивачів.

8. ГУ Держгеокадастру у Львівській області вважало позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначало, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки 4621280300:01:002:0185 площею 0,1824 га здійснювалася за заявою

ОСОБА_4 від 30 грудня 2021 року № ЗВ-9720633112021 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_4 , яка розташована за адресою: с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, виготовленої ФОП ОСОБА_6 (технічна документація розроблена на підставі державного акту на право власності на землю, виданого ОСОБА_5 від 12 березня 1998 року, серії ІІІ-ЛВ № 056139). Крім того, посилалося на те, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки кадастровий № 4621280300:01:002:0185 стосуються виключно компетенції державних кадастрових реєстраторів, які до участі у справі, як співвідповідачі, не залучені.

9. Дрогобицька міська рада зауважувала, що комісія з питань вирішення земельних спорів при Дрогобицькій міській раді декілька разів розглядала колективні заяви мешканців с. Болехівці. Листом від 26 листопада 2021 року

№ 3-24/11153 було рекомендовано звернутися до суду для вирішення спору, оскільки земельна ділянка, щодо якої виник спір, належить на праві приватної власності. Генеральний план с. Болехівці було затверджено рішенням сесії Болехівської сільської ради № 454 від 26 грудня 2019 року. Цим планом передбачено проїзд, що з`єднує АДРЕСА_1 (відповідно до додатку). Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЛВ № 056139 ОСОБА_5 передавалася у приватну власність земельна ділянка площею 0,5570 га на підстав рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04 лютого 1994 року (проте там не вказано номер рішення).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 30 жовтня 2023 року позов задоволено.

11. Визнано незаконним державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ЛВ № 056139, виданий Болехівською сільською радою 12 березня

1998 року ОСОБА_5 , зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425.

12. Припинено право власності ОСОБА_4 щодо земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий № 4621280300:01:002:0185, розташованої у

с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області.

13. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1824 га, кадастровий № 4621280300:01:002:0185, розташованої у с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області.

14. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю є незаконним, оскільки виданий за відсутності відповідного рішення сільської, селищної, міської ради про передання у власність чи користування земельної ділянки. Крім того, межі земельної ділянки, кадастровий № 4621280300:01:002:0185, в натурі (на місцевості) не встановлювалися та не закріплювалися межовими знаками, суміжні землевласники про встановлення меж земельної ділянки не повідомлялися, акт погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками не підписувався, рішення про затвердження документації із землеустрою, за якою була сформована спірна земельна ділянка, відсутнє.

16. При вирішення заяви відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції зауважував, що такий строк позивачами не пропущено, оскільки про порушення свого права вони дізналися у травні

2021 року, коли ОСОБА_4 почала вчиняти дії щодо встановлення огорожі на проїзді загального користування.

17. Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року стягнуто з Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 2 766,70 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по

2 766,70 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

18. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції вважав, що заявлений позивачами розмір таких витрат є підтвердженими, а тому вони підлягають стягненню пропорційно на користь кожного із позивачів.

19. Постановою Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня

2023 року та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року залишено без змін.

20. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши відсутність рішення про затвердження документації із землеустрою, за якою була сформована спірна земельна ділянка, відсутність рішення про її надання у власність ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для припинення усіх речових прав на неї та скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки. При складанні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), до земельної ділянки ОСОБА_4 включено проїзд шириною менше 2,57 м. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині визначеного початку перебігу строку позовної давності. Стягнутий судом розмір витрат на професійну правничу допомогу визнаний співмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, таким, що відповідає критерію реальності таких витрат, їх розумності, не є завищеним, не становитиме для відповідачів надмірний тягар та не суперечить принципу розподілу таких витрат.

Узагальнені доводи касаційної скарги

21. 11 липня 2024року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

22. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування

норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/15, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 11 жовтня 2023 року у справі № 285/4831/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали їм належної правової оцінки та встановили обставини на підставі неналежних доказів. Крім того зазначає, що судами попередніх інстанцій не було залучено до участі у справі ОСОБА_7 , яка є співвласником житлового будинку. Також вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у застосуванні наслідків спливу позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули належної уваги на неналежний суб`єктний склад учасників справи, зокрема, що правом користування спірною земельною ділянкою, як співвласник розташованого на ній житлового будинку, є ОСОБА_7 , яка не була залучена до участі у справі. Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відбулась заміна відповідача Болехівської сільської ради на Дрогобицьку сільську раду.

24. Заявниця зауважує, що нею було надано належні докази (рішення сільської ради від 04 лютого 1994 року) про виділення ОСОБА_5 0,55 га землі, у тому числі 0,1824 га - для обслуговування житлового будинку. Не передача такого рішення посадовими особами сільської ради до державного архіву не може впливати на законність набуття права приватної власності на спірну земельну ділянку. Звертає увагу, що державний акт, виданий ОСОБА_5 містив інформацію про три земельні ділянки, з визначенням їх розмірів, загальний розмір таких ділянок відповідав розміру, визначеному у рішенні сільської ради від 04 лютого 1994 року. Більш того, на підставі цього ж рішення, були видані державні акти позивачам у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

25. Послалася на те, що позивачі не є власниками спірної земельної ділянки, а тому не можуть оспорювати акти органу місцевого самоврядування щодо неї. З огляду на наведене вважає, що права позивачів не порушуються, а обраний ними спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки не призведе до повернення земельної ділянки у їх володіння.

26. Вважає, що за обставин цієї справи, належним способом захисту прав позивачів на прохід чи проїзд через належну їй земельну ділянку, мав би бути позов про встановлення сервітуту.

27. Додатково зазначає, що ОСОБА_2 не має земельної ділянки, яка б межувала з належною їй земельною ділянкою. Більш того, вона взагалі не має у власності земельну ділянку на

АДРЕСА_2 .

28. Генеральний план с. Болехівці містить близько 7 проходів між земельними ділянками на АДРЕСА_2 та не містить чіткого визначення наявності проходу між її земельною ділянкою та земельною ділянкою

ОСОБА_1 .

29. Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про дотримання позовної давності при зверненні до суду з позовом у цій справі. Зауважує, що права ОСОБА_3 на користування землею загального користування не порушуються, оскільки біля її земельної ділянки наявний проїзд. Крім того, про межі своєї та суміжної земельної ділянки, яка була надана у власність ОСОБА_5 , ОСОБА_3 повинна була дізнатись ще у 1998 році при видачі їй державного акту.

30. Крім того, зазначає, що позивачами не доведено факту понесення ними витрат на професійну правничу допомогу, оскільки не надано акт про виконані роботи, детальний опис робіт, виставлений адвокатом рахунок та документи, які свідчать про оплату таких витрат. Крім того вважає необґрунтованим їх розмір.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

31. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 442/1905/22, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про зупинення виконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 жовтня 2023 року, додаткового рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року до закінчення касаційного провадження.

32. 22 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

33. 07 вересня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , у якому послались на неможливість подання відзиву у встановлений судом строк (до 19 серпня 2024 року), оскільки копію касаційної скарги та копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали лише 29 серпня 2024 року.

34. Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

35. Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

36. З огляду на обставини отримання позивачами копії ухвали про відкриття касаційного провадження та копії касаційної скарги, враховуючи розумні строки подання відзиву та з метою забезпечення права особи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає продовженню до дати його подання - до 07 вересня 2024 року.

37. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи щодо наявності між АДРЕСА_1 проїзду загального користування, а також розташування земельних ділянок, належних ОСОБА_5 , правонаступником якої є відповідачка, по дві сторони такого проїзду. Зазначеним проїздом вони безперешкодно користувались до травня 2021 року.

38. Вважають, що встановивши відсутність рішення про затвердження документації із землеустрою, на підставі якої була сформована спірна земельна ділянка, відсутність рішення про надання її у власність ОСОБА_5 , суди дійшли законного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації такої земельної ділянки та припинення усіх речових прав на неї.

39. Вважають, що обраний ними спосіб захисту прав є ефективним, оскільки припинення права власності відповідачки на спірну земельну ділянку є підставою для її повернення, разом з розташованим на ній проїздом, у комунальну власність, з подальшим демонтажем самовільно встановлених воріт. Права ОСОБА_7 не порушуються, оскільки оспорюваний державний акт видано на ім`я ОСОБА_4 , а право приватної власності ОСОБА_7 на 1/2 частин житлового будинку припинено.

40. 18 вересня 2024 року через підсистему «Електроний суд» до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_4 , від імені якої діє адвокат Крецул Л. М., про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

41. Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

42. Оскільки справа в касаційному порядку переглядається в порядку письмового провадження, то правових підстав для розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін, у тому числі в режимі відеоконференції, суд касаційної інстанції не знаходить.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

43. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 4614960912020 від 24 грудня 2020 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 1209 від 13 червня 2009 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1839 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий № 4621280300:01:002:0620, яка по межі від «Г» до «А» є суміжною з землями комунальної власності сільської ради (дорога), а по межі від «А» до «Б» є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_5 .

44. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ 4611160892019 від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 0,1903 га, розташованої на території в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, кадастровий

№ 4621280300:01:002:1070, яка по межі від «Г» до «Д» є суміжною з проїздом загального користування, а по межі від «Д» до «А» є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_5 .

45. З державного акту на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, виданого 12 березня 1998 року Болехівською сільською радою ОСОБА_5 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425, вбачається, що його було видано на підставі рішення Болехівської сільської ради народних депутатів від 04 грудня 1994 року про передачу ОСОБА_5 у власність земельної ділянки площею 0,5370 га, розташованої на території с. Болехівці. Земельна ділянка передана для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

46. Як вбачається з державного акту на право приватної власності на землю III-ЛВ № 056139 від 12 березня 1998 року, площа переданої у власність земельної ділянки становить 0,5370 га, земельна ділянка складається з трьох земельних ділянок площею 0,1824 га, 0,2428 га, 0,1118 га.

47. Згідно з копією рішення ІХ сесії 1 скликання Болехівської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 04 лютого

1994 року, наданої відповідачкою, розглянувши заяву ОСОБА_5 , жительки

с. Болехівці, та керуючись статями 56, 67 Земельного кодексу України, сільська рада народних депутатів вирішила передати ОСОБА_5 у приватну власність безоплатно 0,55 га землі для ведення особистого підсобного господарства, яка розміщена в с. Болехівці.

48. Рішення підписано головою сільської ради З. Янісів, завірене гербовою печаткою Болехівської сільської ради народних депутатів.

49. Як вбачається з відповіді архівного відділу Дрогобицької районної державної адміністрації № 3.6/10 від 17 лютого 2022 року, у рішенні Болехівської сільської ради від 04 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» ОСОБА_5 у списку громадян на приватизацію земельної ділянки не значиться, а інших рішень щодо приватизації земельних ділянок громадянами сільської ради від 04 лютого 1994 року немає.

50. Архівним відділом також було надано архівну копію рішення IX сесії Болехівської сільської ради від 04 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» та додаток до нього, що містить список громадян на приватизацію земельної ділянки, у якому прізвище

ОСОБА_5 не зазначено.

51. У додатку до рішення Болехівської сільської гади від 04 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» значиться чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_9 , з яким вони перебували у зареєстрованому шлюбі.

52. З надісланої архівним відділом копії рішення Болехівської сільської ради від 04 лютого 1994 року «Про приватизацію земельних ділянок громадянами сільської ради» вбачається, що ОСОБА_9 було надано у власність земельну ділянку, для ведення особистого підсобного господарства, площа земельної ділянки становила 0,51 га.

53. Генеральним планом с. Болехівці, затвердженим 26 грудня 2019 року рішенням сесії Болехівської сільської ради № 454, передбачено проїзд, що розташований між

АДРЕСА_1 .

54. У травні 2021 року, після смерті ОСОБА_5 , ОСОБА_4 почала вчиняти дії щодо встановлення огорожі на проїзді загального користування мотивуючи це тим, що проїзд входить до земельної ділянки, яка належить їй, і яка була приватною власністю громадянки ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю III-ЛВ №056139, виданого 12 березня 1998 року Болехівською сільською радою ОСОБА_5 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 425.

55. Дрогобицькою міською радою розглядалися колективні звернення мешканців села (протоколи постійної комісії ради з питань регулювання земельних відносин № 15 від 11 червня 2021 року та № 8 від 19 листопада

2021 року), рекомендовано звернутись для вирішення цього питання до суду (лист від 26 листопада 2021 року № 3-24/11153).

56. 12 січня 2022 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1824 га в с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області, виготовленої ОСОБА_6 , та на підставі державного акту ІІІ-ЛВ № 056139 від 12 березня 1998 року, було зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку площею 0,1824 га у с. Болехівці Дрогобицького району Львівської області та присвоєно їй кадастровий № 4621280300:01:002:0185.

57. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу 17 лютого 2022 року, спадкоємцем майна ОСОБА_5 є її дочка ОСОБА_4 , спадщина на яку видано свідоцтво складається з права власності на земельну ділянку, кадастровий № 4621280300:01:002:0185, місце розташування якої (адміністративно-територіальна одиниця): Україна, Львівська область, Дрогобицький район, площа земельної ділянки, право власності на яку спадкується - 0,1824 га, цільове призначення земельної ділянки, право власності на яку спадкується - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

58. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

59. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

60. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

61. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

62. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

63. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

64. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

65. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю (частина перша статті 152 ЗК України).

66. Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

67. Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

68. Відповідно до частин першої, сьомої, восьмої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

69. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

70. Стаття 91 ЗК України передбачає, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

71. Спірні правовідносини у цій справі стосуються захисту прав позивачів на користування дорогою загального користування, якою вони вільно користувались до травня 2021 року.

72. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у травні 2021 року

ОСОБА_4 , як правонаступниця померлої ОСОБА_5 , почала встановлювати огорожу на земельній ділянці, яка включає спірний проїзд загального користування. Факт встановлення огорожі, якою закривається проїзд між

АДРЕСА_1 , визнається сторонами спору. Водночас, відповідачка обґрунтовувала правомірність своїх дій відповідністю влаштованої нею огорожі межам земельної ділянки, визначеним у державному акті на право приватної власності на землю III-ЛВ № 05139 від 12 березня 1998 року.

73. Статтею 17 ЗК України № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року, зараз і надалі - у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що передача земельних ділянок у колективне та приватну власність проводиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

74. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

75. Відповідна рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проєкту її відведення. Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

76. Такий ж порядок було передбачено для передання у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину (частини четверта-шоста статті 17 ЗК України № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року).

77. Зокрема, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, проводиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї земельної ділянки на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

78. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

79. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 4 ЗК України № 561-ХІІ від 18 грудня 1990 року не можуть передаватися у колективну та приватну власність землі загального користування населених пунктів (майдани, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади.

80. Встановивши, що відповідна сільська рада не приймала рішення про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,5370 га, не затверджувала технічну документацію щодо її місця розташування та розміру (ураховуючи, що вона складається з трьох окремих земельних ділянок), водночас передбачений у державному акті на право приватної власності на землю III-ЛВ № 05139 від 12 березня 1998 року її розмір та розташування не враховують встановлений генеральним планом села проїзд загального користування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для захисту прав позивачів.

81. Доводи касаційної скарги зазначеного висновку не спростовують, зводяться значною мірою до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів щодо підстав видачі оспорюваного державного акта на право приватної власності на землю, зокрема наявності відповідного рішення Болехівської сільської ради народних депутатів Дрогобицького району Львівської області від 04 лютого 1994 року щодо передачі ОСОБА_5 у приватну власність 0,55 га землі для ведення особистого підсобного господарства.

82. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

83. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

84. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

85. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

86. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

87. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам правомірність оспорюваного державного акта на право приватної власності на землю III-ЛВ № 05139 від 12 березня 1998 року у їх сукупності. Зокрема суди надали оцінку невідповідності площі земельної ділянки та її цільового призначення, зазначених у наданій відповідачкою копії рішення ради та оспорюваному акті, а також наявності іншого рішення сільської ради від 04 лютого 1994 року, яким було передано у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування житлового будинку і господарських будівель громадянам, серед яких немає ОСОБА_5 . За результатами оцінки доказів суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для видачі оспорюваного державного акта, формування такої земельної ділянки з включенням до неї проїзду загального користування та як наслідок недоведеність правомірності набуття речових прав на неї. Правова оцінка зазначеним доказам у справі надана з урахуванням наведених вище принципів оцінки доказів.

88. Посилання заявниці на відсутність порушених прав позивачів колегія суддів відхиляє. Спірні правовідносини стосуються відновлення права користування проїздом між АДРЕСА_1 , а матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є суміжними землекористувачами спірної земельної ділянки, а ОСОБА_2 проживає на АДРЕСА_3 .

89. З урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається у касаційному порядку (відсутність рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки, необхідність відновлення статусу землі загального користування (проїзд)), визнання недійсним рішення сільської ради, на підставі якого видано оспорюваний державний акт, не може вважатися належним способом захисту прав позивачів.

90. Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неналежного суб`єктного складу відповідачів у справі, що переглядається. З огляду на те, що в судовому порядку оспорюється саме право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, яка включає проїзд загального користування, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю III-ЛВ № 05139

від 12 березня 1998 року, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що належними відповідачами у справі, що переглядається є саме ОСОБА_4 , як особа, за якою зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку та відповідна сільська рада. Реорганізація (зміна компетенції) органу місцевого самоврядування в процесі розгляду справи, за умови участі у справі його правонаступника, який надавав відповідні докази та пояснення, не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

91. Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо неправильного вирішення судами попередніх інстанцій її заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

92. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

93. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

94. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

95. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

96. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

97. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

98. Встановивши, що з травня 2021 року ОСОБА_4 на спірній земельній ділянці почала облаштовувати загорожу, чим створила перешкоди у користуванні передбаченим генеральним планом села проїздом між АДРЕСА_1 , а з позовом у справі, що переглядається, позивачі звернулися у квітні 2022 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності.

99. З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали належну правову оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

100. Водночас ОСОБА_4 не позбавлена права належним чином оформити права на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель споруд з дотриманням положень генерального права та прав суміжних землекористувачів.

101. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали обґрунтовану правову оцінку.

102. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачами у суді першої інстанції

103. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

104. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

105. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

106. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

107. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

108. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

109. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

110. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

111. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

112. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

113. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦК України).

114. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

115. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

116. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

117. Колегія суддів зауважує, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції надали належну правову оцінку поданим позивачами доказам понесення ними витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, та з урахуванням принципів реальності, необхідності та розумності розміру таких витрат дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення з відповідачів в порядку статті 141 ЦПК України.

118. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів необхідності та реальності таких витрат, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

119. Посилання касаційної скарги на надмірний розмір таких витрат колегія суддів відхиляє, з огляду на їх необґрунтованість.

120. На підтвердження розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачі надали договір про надання правової допомоги від 15 лютого 2022 року № 01/02-22 та детальний опис наданих послуг, з визначенням часу та вартості кожного виду робіт. Вартість послуг відповідає погодженій сторонами у пункті 3.1 договору про надання правової допомоги вартості таких послуг, а також наведеному у позовній заяві розрахунку витрат. Клопотань про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачі не подавали.

121. Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/712/22, від 31 липня

2024 року у справі № 185/346/20).

122. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

123. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

124. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

125. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_4 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 30 жовтня 2023 року, додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович