Постанова

від 18.06.2024 по справі 916/4224/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/4224/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради: Явченко Д.В.

від Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17: не з`явився

від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради: не з`явився

від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів: Бережна А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 року, суддя в І інстанції Нікітенко С.В., повний текст якого складено 27.03.2024, в м. Одесі

у справі: №916/4224/23

за позовом: Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

про стягнення 724 228,10 грн

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 724 228,10 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що ТОВ СПМК-17, будучи власником об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги (територія промислового вузла Куліндорово) з кадастровим номером: 5110137600:01:001:0043, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника такої земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23 відмовлено у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17 безпідставно збережених коштів у розмірі 724 228,10 грн.

Суд дійшов висновку, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які б мав сплатити за користування нею у вигляді орендної плати, а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, з 2021 року і по теперішній час ТОВ СПМК-17 фактично не є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043, оскільки з моменту накладання арешту на майно відповідача і передачу його в управління АРМА, відповідач фактично позбавлений можливості користуватися зазначеним майном. Сам по собі факт перебування у власності відповідача майнового комплексу не підтверджує того, що саме ТОВ СПМК-17 використовує вказану земельну ділянку. Таким чином, ТОВ СПМК-17 не є фактично землекористувачем ділянки з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043, оскільки позбавлений такого права користування, так як майновий комплекс із земельною ділянкою вибули із користування відповідача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач і не повинен сплачувати кошти за користування зазначеною земельною ділянкою, яка не перебуває в його користуванні, оскільки позивач не довів, що відповідач є фактичним користувачем майнового комплексу, у тому числі і земельної ділянки на якій зазначений комплекс розміщений.

15.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Одеської міської ради, в якій остання просить рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про санкції» передбачені цим Законом санкції не поширюються на: сплату податків, зборів та інших обов`язкових платежів до державного та/або місцевих бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань; погашення (стягнення) податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплати розстрочених (відстрочених), у тому числі за рішенням суду, грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків та/або сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, на думку апелянта, розмір заборгованості 724 228,10 грн, який Одеська міська рада просить стягнути з ТОВ «СПМК-17», є обов`язковим платежем, до якого санкції, накладені на відповідача Указом Президента України від 21.04.2021 р. № 169/2021, не поширюються.

Додатково зазначає, що Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Разом з тим, ні у спірний період, ні під час розгляду справи договору управління майном, зокрема, цілісного майнового комплексу, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, укладено не було.

Стверджує, що майно не вибувало з власності ТОВ «СПМК-17» та фізично розміщено на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси, та за яку відповідач не сплачує коштів до бюджету такої територіальної громади, а питання стосовно стягнення коштів за судовим рішенням з урахуванням наявних обтяжень лежить в площині виконання судового рішення та не може бути підставою для відмови у задоволенні обґрунтованого позову.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зокрема, вказує, що Верховний Суд у постанові від 05 серпня 2020 року по справі №910/7520/19 зазначив, що з постановленням слідчим суддею ухвали про арешт активів та ухвали про їх передачу в управління АРМА, виключно останнє уповноважується здійснювати права володіння, розпорядження та користування щодо цього майна. Тобто, лише АРМА має юридично забезпечену можливість бути в безпосередньому фактичному зв`язку з відповідними речовими доказами, отримувати корисні властивості з цього майна, визначати долю цих активів.

Таким чином, на переконання відповідача, майновий комплекс за вказаною вище адресою, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043 фактично перебуває під арештом та в управлінні і в користуванні Національного агенства.

Також відповідач посилається на висновок Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 по справі № 910/15262/18 в якому зазначено, що саме ухвала про арешт активів є тим самим рішенням органу судової влади, яке тимчасово позбавляє власника відповідних прав. З моменту арешту активів їх власник тимчасово позбавлений права визначати їхню долю, самостійно ними користуватися, в тому числі передавати їх в тимчасове володіння чи користування третім особам.

Таким чином, ТОВ «СПМК-17» не є фактично землекористувачем ділянки з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043, оскільки позбавлений такого права користування, майновий комплекс із земельною ділянкою вибули із користування Відповідача.

В письмових поясненнях АРМА зазначила, що остання не є правонаступником жодних прав чи обов`язків власника активу за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23, призначено справу до розгляду на 11.06.2024 об 12:00 та в подальшому оголошено перерву в розгляді даної справи до 18.06.2024 о 15:30.

В судовому засіданні 18.06.2024 прийняв участь представник Одеської міської ради та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Інші учасники справи участі не приймали, про дату ,час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17, який мав приймати участь у вказаному судовому засіданні в режимі відеоконференції, на зв`язок не вийшов, при цьому останній був попереджений, що відповідно до частини п`ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, приписів пункту 46 розділу 3 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи, за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2023 № 336704757 Товариству з обмеженою відповідальністю СПМК-17 (далі ТОВ СПМК-17) з 03.07.2003 належить об`єкт нерухомого майна цілісний майновий комплекс будівлі та споруди, зареєстрований за адресою: Одеська обл., Старокиївська дорога 21 км, 30-А, реєстраційний номер майна 1150536.

Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 2,3681 га за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги (територія промислового вузла Куліндрово), кадастровий номер: 5110137600:01:001:0043, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2023 № НВ-5100319552023 датою державної реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги (територія промислового вузла Куліндорово) з кадастровим номером: 5110137600:01:001:0043 є 17.12.2021.

Між сторонами по справі Одеською міською радою та ТОВ СПМК-17 не укладався договір оренди землі.

Одеська міська рада зазначає, що у період з 17.12.2021 (дати державної реєстрації земельної ділянки) по 31.05.2023 ТОВ СПМК-17 без законних підстав, за рахунок власника земельної ділянки зберегло у себе майно кошти за оренду землі.

Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради направлялась до ТОВ СПМК-17 вимога від 02.08.2022 р. № 01-13/1635 щодо сплати у місячний термін коштів за користування земельною ділянкою.

Втім, станом на теперішній час кошти за користування земельною ділянкою ТОВ СПМК-17 повернуто (сплачено) не було.

Листом від 16.05.2023 № 01-13/647 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив про те, що Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради було проведено візуальне обстеження даної земельної ділянки. Станом на 11.04.2023 зазначена земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель, які згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належать ЗАТ СПМК-17 (наразі ТОВ СПМК-17) на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2017 серія та № 1091, земельна ділянка огороджена, доступ до неї обмежений.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим відділом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у м. Одесі від 22.12.2021 № 551, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5110137600:01:001:0043 складає 14478139,96 грн. З урахуванням індексації нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік складає 15925953,96 грн відповідно.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2023 № НВ-5100319552023 нормативна грошова оцінка з урахуванням індексації за 2023 рік складає 18 314 847,05 грн.

З урахуванням зазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради розраховано розмір безпідставно збережених ТОВ СПМК-17 коштів за користування земельною ділянкою, за період з 17.12.2021 по 31.05.2023 наступним чином.

Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1267-VI затверджено фіксовані відсотки при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі.

Згідно з пунктом 1 Переліку фіксованих відсотків, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 року № 1267-VI, відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, цільове використання якої Промисловість - становить 3 %.

Матеріали справи також свідчать, що 21 квітня 2021 року указом Президента України № 169/2021 введено в дію рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 15.04.2021 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (надалі - рішення РНБО від 15.04.2021).

Згідно рішення РНБО від 15.04.2021 до відповідача ТОВ СПМК-17 строком на три

роки застосовано наступні види обмежень:

1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

2) обмеження торговельних операцій (повне припинення);

3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);

4) запобігання виведенню капіталів за межі України;

5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань;

6) анулювання ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами;

7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;

8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;

9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та Документ військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України;

10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом (повна заборона);

11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави;

12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави;

13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;

14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;

15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;

16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності;

17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

В подальшому ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.09.2021 по справі № 490/5308/21, накладено арешт на всі активи, які перебувають у власності ТОВ СПМК-17, в рамках кримінального провадження, у тому числі і на цілісний майновий комплекс будівлі і споруди ТОВ СПМК-17 за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, Красносільська с/рада, 21 км Старокиївського шосе, 30А.

Також ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 09.11.2022 по справі № 945/1150/22, усе майно яке належить ТОВ СПМК-17, у тому числі цілісний майновий комплекс за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н, Красносільська с/рада, 21 км Старокиївського шосе, 30А, передано в управління Національному агентству країни з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - АРМА).

За доводами позивача, ТОВ СПМК-17 є фактичним користувачем земельної ділянки за адресою: Одеська обл., Старокиївська дорога 21 км, кадастровий номер 5110137600:01:001:0043, який без достатньої правової підстави за рахунок власника вказаної ділянки Одеської міської ради, зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, та які зобов`язане повернути на підставі ст. 1212 ЦК України, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 17.12.2021 по 31.05.2023, що складає 724 228,10 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 2021 року і по теперішній час ТОВ СПМК-17 фактично не є користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043, оскільки з моменту накладання арешту на майно відповідача і передачу його в управління АРМА, відповідач фактично позбавлений можливості користуватися зазначеним майном. Сам по собі факт перебування у власності відповідача майнового комплексу не підтверджує того, що саме ТОВ СПМК-17 використовує вказану земельну ділянку. Таким чином, ТОВ СПМК-17 не є фактично землекористувачем ділянки з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043, оскільки позбавлений такого права користування, так як майновий комплекс із земельною ділянкою вибули із користування відповідача.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач і не повинен сплачувати кошти за користування зазначеною земельною ділянкою, яка не перебуває в його користуванні, оскільки позивач не довів, що відповідач є фактичним користувачем майнового комплексу, у тому числі і земельної ділянки на якій зазначений комплекс розміщений.

Судова колегія апеляційної інстанції не погоджується із викладеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на положення статті 4 ГПК України, і статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставою заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві визначається судом крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Одним з таких юридичних фактів є договір як один із різновидів правочину (частина друга статті 202 ЦК України).

Таким чином, суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п`ята статті 236 ГПК України).

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі № 922/2060/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна (аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20).

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи № 922/2060/20, де серед інших встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Правові та організаційні засади функціонування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів визначає Закон України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону управління активами - діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави і вирішено питання про їх передачу Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, тобто забезпечення збереження активів, збереження (за можливості - збільшення) їх економічної вартості, передача їх в управління або реалізація активів у випадках та порядку, передбачених цим Законом, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" передбачено, що до функцій, які виконує АРМА належить організація здійснення заходів, пов`язаних з проведенням оцінки, веденням обліку та управлінням активами.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора. У разі прийняття в управління активів, які чи права на які та їх обтяження підлягають державній реєстрації, Національне агентство надсилає того самого дня інформацію про накладення арешту на активи органам, що ведуть державні реєстри таких активів, прав на них або їх обтяжень.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів" управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління. Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Національним агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі.

Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Цивільне законодавство передбачає, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов?язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

АРМА, відповідно до частини шостої статті 1032 ЦК у приватно-правових відносинах, що складаються навколо права власності на майно за договором управління, набуває статусу установника управління, тобто фактично набуває правового статусу власника в даних відносинах і прирівнюється до нього, а обраний Управитель, на підставі договору управління, набуває права довірчої власності на отримане в управління майно.

Підстава набуття права власності та інших речових прав в одних осіб є одночасно підставою для припинення права власності та інших речових прав в інших осіб і навпаки.

Отже, з моменту укладання АРМА договору управління з Управителем усі відповідні права як володільця переходять до останнього, а отже питання користування майном мають вирішуватись саме з ним, адже будь-якого іншого механізму реалізації правомочностей з власності щодо арештованого майна окрім як визначений у спеціалізованому Законі №772-VIII законодавством не передбачено.

Водночас, станом на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідного договору щодо управління спірним майном, яке перебуває на земельній ділянці комунальної власності, матеріали справи не містять, водночас АРМА не є правонаступником жодних прав чи обов`язків власника активів за будь-якими правочинами та перед будь-якими третіми особами.

Чинним законодавством не передбачено процедури, механізму чи якоїсь іншої можливості, за яких АРМА може стати кредитором чи боржником у зобов`язаннях власника активів за будь-якими правочинами.

У зв`язку з цим, будь-які правочини (договори), укладені власником активу з третіми особами, не мають жодної зобов`язальної сили для АРМА та/або обраного ним професійного управителя.

Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №910/15262/18.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2023 № 336704757 Товариству з обмеженою відповідальністю СПМК-17 (далі ТОВ СПМК-17) з 03.07.2003 належить об`єкт нерухомого майна цілісний майновий комплекс будівлі та споруди, зареєстрований за адресою: Одеська обл., Старокиївська дорога 21 км, 30-А, реєстраційний номер майна 1150536.

Зазначений об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 2,3681 га за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги (територія промислового вузла Куліндрово), кадастровий номер: 5110137600:01:001:0043, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2023 № НВ-5100319552023 датою державної реєстрації земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги (територія промислового вузла Куліндорово) з кадастровим номером: 5110137600:01:001:0043 є 17.12.2021.

Отже власником об`єкту нерухомого майна є саме відповідач, оскільки вказане майно не вибувало з його власності та фактично розміщено на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Одеси.

Так, згідно рішення РНБО від 15.04.2021 до відповідача ТОВ СПМК-17 було застосовано санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі санкції).

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції» видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними; запобігання виведенню капіталів за межі України; запобігання виведенню капіталів за межі України; зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про санкції» передбачені цим Законом санкції не поширюються на: сплату податків, зборів та інших обов`язкових платежів до державного та/або місцевих бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань; погашення (стягнення) податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплати розстрочених (відстрочених), у тому числі за рішенням суду, грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків та/або сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.147., 14.1.136., 14.1.72. п. 14.1. ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди. Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Отже, колегія суддів зазначає, що факт накладення на відповідача санкцій не свідчить про звільнення останнього від обов`язку сплати за земельну ділянку комунальної власності, а навпаки, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 4 Закону України «Про санкції» санкції не поширюються, зокрема, на сплату обов`язкових платежів до місцевого бюджету.

Відтак, відповідач із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цій об`єкт, а тому, з дати формування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, у нього виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою відповідні кошти власнику земельної ділянки, на якій розміщено майно.

Господарський суд не має права на відмову позивачеві у розгляді справи по суті, оскільки якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, але позов не буде задоволений з посиланням виключно на Закон України "Про санкції", то незрозумілими з процесуальної точки зору є подальші дії позивача, адже спірною вбачається необхідність повторного звернення особи з тим самим позовом щодо судового розгляду.

Це призведе до того, що суд заново буде розглядати спір між тими самими особами, з тими самими підставами і предметом спору, що вже був вирішений судом, що не допускається ГПК України (подібні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13.01.2022 у справі № 908/3736/15).

Так, відповідно до статті 80 Земельного Кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного Кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, між ОМР та відповідачем не укладався договір оренди спірної земельної ділянки.

Враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача не може бути визнане як її самовільне використання, однак, не надає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18 та у постанові № 922/2417/19.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З огляду на викладене, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19 неодноразово зазначалося, що оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79' Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об?єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об?єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об?єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, будучи власником об`єкту нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, відповідач використовував її без правової на те підстави, тобто без встановленого відповідно до чинного законодавства права користування такою земельною ділянкою за відповідачем.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що відповідач, як власник об`єкту нерухомого майна, розташованого на даній земельній ділянці комунальної власності без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а відтак, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пп.16.1.4. п.16.1. ст.16. ч.1 ст.269, ст.270. п.286.1. ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України).

За приписами п.288.5. ст.288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку (для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено. - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0.3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області): не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки; може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2. у разі визначення орендаря на конкурентних засадах; для пасовищ у населених пунктах, яким надано статус гірських, не може перевищувати розміру земельного податку; для баз олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, не може перевищувати 0,1 відсотка нормативної грошової оцінки.

Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018р. по справі №920/739/17).

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим відділом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у м. Одесі від 22.12.2021 р. Nє 551, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5110137600:01:001:0043 складає 14 478 139,96 грн.

З урахуванням індексації нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік складає 15 925 953,96 грн. відповідно.

Згідно з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.03.2023 № HB-5100319552023 нормативна грошова оцінка з урахуванням індексації за 2023 рік складає 18 314 847,05 грн.

Відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Пунктом 289.3. ст.289 Податкового кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 № 1267-VI затверджено фіксовані відсотки при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі.

Згідно з пунктом 1 Переліку фіксованих відсотків, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 року № 1267-VI, відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, цільове використання якої Промисловість - становить 3 %.

Отже, визначення розміру збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137600:01:001:0043:

- 14478139,96 грн * 0,03/12 міс = 36195,35 грн. (щомісячно за 2021 рік);

- 15925953,96 грн * 0,03/12 міс = 39814,88 грн (щомісячно за 2022 рік);

- 18314847,05 грн * 0,03/12 міс = 45787,12 грн. (щомісячно за 2023 рік).

Таким чином, сукупний розмір безпідставно збережених ТОВ СПМК-17 коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за адресою: Одеська обл., Старокиївська дорога 21 км, 30 А, у період з 17.12.2021 по 31.05.2023 складає 724228,10 грн, відповідно до розрахунку розміру безпідставно збережених коштів (т.1, а.с. 29).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 724 228,10 грн за період з 17.12.2021 по 31.05.2023, судова колегія вважає його правомірним.

Також судовою колегією враховується, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо сплати відповідачем земельного податку за користування земельною ділянкою кадастровий номер 5110137600:01:001:0043.

Отже, 724 228,10 грн є сумою втрат бюджету Одеської міської ради від недоотримання коштів за фактичне землекористування земельною ділянкою комунальної власності.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, будучи власником об`єкту нерухомості на земельній ділянці кадастровий номер 5110137600:01:001:0043 у спірний період з 17.12.2021 по 31.05.2023 не сплачував кошти за користування вказаною земельної ділянки, отже відповідач без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а відтак зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи через неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Одеської міської ради є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23 задовольнити.

Рішення Господарського Одеської області від 14.03.2024 у справі №916/4224/23 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17 на користь Одеської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 724 228,10 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „СПМК-17 на користь Одеської міської ради судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10 863,42 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 13 036,10 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.06.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

суддіС.І. Колоколов

Н.М. Принцевська