Рішення

від 17.06.2024 по справі 922/3921/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва" до Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТІНКОМ" 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва"

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва", звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд :

- визнати недійсним договір позики від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993.

- визнати недійсним договір поруки від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма Харків-Москва в особі генерального директора Дукер Шмуєла.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 01.04.2024 здійснено автоматичний розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно їй єдиний унікальний номер судової справи №922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24) та визначено її до розгляду судді Прохорову С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

06.05.2024 від представника відповідача надійшла заява (вх. №11842) в якій він просить суд продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву з моменту надання доступу до справи представнику в підсистемі "Електронний суд".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.204 відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2024 про відкриття провадження у справі, крім іншого, було прийнято до розгляду клопотання позивача про призначення у справі експертизи та про витребування оригіналів документів у відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.05.2024 в задоволенні клопотання ТК ТОВ «ХАРКІВ-МОСКВА», яке було заявлено в позовній заяві, про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи у справі №922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24) відмовлено.

Клопотання ТК ТОВ «ХАРКІВ-МОСКВА» про витребування доказів, яке було заявлено в позовній заяві, задоволено частково.

Витребувано у ТОВ «Метінком» (код ЄДРПОУ 35608224) нотаріально посвідчені копії договору позики від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993 та договору поруки від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» в особі генерального директора Дукер Шмуєла.

Додатково, суд зазначає, що в провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Фірма "Харків-Москва", яка розглядається суддею Прохоровим С.А.

За приписами ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Так, в межах справи про банкрутство Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва" судом розглядається справа №922/3921/21 (922/4727/21) за позовною заявою Торгівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва" до ТОВ "Метінком" про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) від 02.02.2012, укладеного між громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 та ТОВ "Метінком", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 217.

В судовому засіданні з розгляду зазначеної справи, яке відбулося 27.05.2024, представником відповідача були надані суду для огляду оригінал витребуваного судом договору уступки вимоги (цесії) від 02.02.2012, укладений між громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінком», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 217.

Крім того, представником ТОВ "Метінком" в цьому засіданні були надані суду для огляду й інші договори (оригінали), в тому числі й ті, що позивач просив витребувати у відповідача у справі №922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), а саме оригінали:

- договору позики від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993,

- договору поруки від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма Харків-Москва в особі генерального директора Дукер Шмуєла,

- договору уступки права вимоги від 02.02.2012 по договору поруки від 26.09.2011, укладений між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТОВ "МЕТІНКОМ".

В судом було досліджено оригінали документів, поданих відповідачем та їх нотаріально посвідчені копії та оригінали повернуті представнику ТОВ "Метінком".

30.05.2024 відповідачем були подані пояснення вх. №14030 на виконання ухвали суду від 24.05.2024 у справі №922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24) до яких були долучені нотаріально посвідчені копій договорів позики від 26 вересня 2011 року, поруки від 26 вересня 2011 року, уступки права вимоги від 02.02.2012, уступки права вимоги від 02.02.2012 по договору поруки від 26.09.2011.

Щодо самих пояснень (вх. №14030 від 30.05.2024), поданих відповідачем суд зазначає наступне.

Згідно п. 3 ч. 1ст. 42 ГПК України, учасники справи мають правоподавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Як вбачається з аналізу 1 глави, ІІрозділу ГПК України, передбачено види заяв учасників справи, а саме заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань, водночас, ч. 1ст. 161 ГПК України, передбачено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а ч. 1ст. 169 ГПК України, визначено, що заяви з процесуальних питань подаються у формі, заяв, клопотань та заперечень, таким чином, суд дійшов висновку, що нормамиГПК Українине передбачено такого види заяв учасників справи, як пояснення.

Разом з цим, проаналізувавшипояснення відповідача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вони тотожні відзиву на позов.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

06.05.2024 від представника відповідача надійшла заява (вх. №11842) в якій він просить суд продовжити строк на подання відзиву на позовну заяву з моменту надання доступу до справи представнику в підсистемі "Електронний суд".

Однак, ухвалою суду від 13.05.2024 в задоволенні клопотання відповідача про продовження строків на подання відзиву на позовну заяву було відмовлено.

В свою чергу відповідачем не надано клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку на подання відзиву по справі встановленого ухвалою суду від 08.04.2024.

Враховуючи, що строк на подання відзиву сплив, що встановлено судомпри постановленні ухвали від 13.05.2024, суд на підставі ст.ст. 118-119 ГПК України, залишає пояснення по справі (вх. №14030 від 30.05.2024) без розгляду.

Також, 10.06.2024 до суду надійшло клопотання відповідача вх. № 15053, в якому останній просить суд продовжити ТОВ «МЕТІНКОМ» процесуальний строк на подачу висновку експерта за результатами почеркознавчої експертизи до 18 червня 2024 року включно.

Вирішуючи зазначене клопотання суд виходив з наступного.

Зі змісту ст.80 ГПК Українивбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подачі.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України визначено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

Тобто, питання щодо продовження процесуального строку може бути вирішено судом лише в разі звернення особи до моменту його пропуску.

Як вже було зазначено вище, ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Вказану ухвалу було доставлено відповідачу в його електронний кабінет 09.04.2024, таким чином строк на подання відзиву на позовну заяву у відповідача сплив 24.04.2024, що унеможливлює його продовження.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні зазначеного клопотання відповідача вх. №15053 від 10.06.2024.

10.06.2024 позивачем було подано клопотання (вх. №14938) про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи .

В обґрунтування свого клопотання, позивач зазначає, що однією із підстав для визнання недійсними договорів позики та поруки від 26.09.2011 є те, що 26.09.2011 року (у день укладання договорів у місті Києві), ОСОБА_2 знаходився у місті Харкові, де приймав участь у прес-конференції, що підтверджується відкритими даними з мережі інтернет. Зазначене свідчить про неможливість ОСОБА_3 бути одночасно в двох місцях в місті Києві та в місті Харкові, що свідчить про підроблення Договорів від 26.09.2011.

З огляду на те, що суд відмовив в задоволенні клопотання про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи через те, що у суду недостатньо сумнівів у тому, що підпис поставлено в оскаржуваних договорах від імені Дукер Шмуєла іншою особою, співзасновник та представник ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» звернулась з питанням призначення експертизи до незалежної експертної установи. Відповідно до висновку від 07.06.2024 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 в договорах позики та поруки від 26.09.2011 поставлено не Дукер Шмуєлем, а іншою особою.

До вказаного клопотання позивачем додано висновок експерта Українського центру судових експертиз Панчошнік Ірини Зіновіївни від 07.06.2024 №2-07/06.

Так відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Згідно із частиною першою статті 73 ГПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи суд встановлює на підставі доказів.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд надає оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

За змістом частин першої - другої статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Частиною першою статті 99 ГПК України передбачено право призначення господарським судом експертизи за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення (див. постанови Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 910/4071/17, від 24.01.2018 у справі № 907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17).

Доводам позивача стосовно того, що 26.09.2011 року (у день укладання договорів у місті Києві), ОСОБА_2 знаходився у місті Харкові, де приймав участь у прес-конференції, що підтверджується відкритими даними з мережі інтернет, вже було надано оцінку судом в ухвалі від 24.05.2024.

В свою чергу, після дослідження змісту наданого суду позивачем висновку експерта № 2-07/06 від 07.06.2024 року, який позивач зазначає як одну з підстав для задоволення клопотання від 10.06.2024, суд зазначає про таке.

Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу» чітко визначене коло суб`єктів проведення криміналістичних видів експертиз це виключно державні спеціалізовані установи.

В свою чергу п. 1.2 розділу 1 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26.12.2012) визначає перелік криміналістичних експертиз до яких також відноситься і почеркознавча експертиза.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз», яке не є державною спеціалізованою установою, не мало повноважень приймати до виконання і тим більше доручати судовому експерту виконання почеркознавчої експертизи.

Згідно п. 4.12 розділу 4 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 від 26.12.2012) у вступній частині висновку експерт повинен зазначити дату та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії, однак цю інформацію експерт проігнорував та не зазначив. При ознайомленні з інформацією з державного Реєстру атестованих судових експертів на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (https://rase.minjust.gov.ua/) стосовно ОСОБА_4 зазначено, що свідоцтво про підтвердження нею кваліфікації судового експерта за експертною спеціальністю «1.1 Дослідження почерку і підписів» було анульовано рішенням ЕКК Київського НДІСЕ від 02.02.2018.

Таким чином, ОСОБА_4 , була позбавлена права проводити почеркознавчі експертизи з 02.02.2018 року.

17.06.2024 позивачем було подано заяву (вх. №15623) в якій позивач просить суд:

- витребувати від ТОВ «Телерадіокомпанія «Сімон» (код ЄДРПОУ 21217525, юридична адреса: Україна, 61022, Харківська обл., місто Харків, МАЙДАН СВОБОДИ, будинок 7) інформацію, чи дійсно ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), громадянин Ізраїлю, генеральний директор ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» 26.09.2011 особисто перебував на брифінгу (особистій зустрічі з метою надання інтерв`ю) із журналістами ТОВ "ТЕЛЕКОМПАНІЯ "Сімон" у місті Харкові.

- витребувати від ТОВ «Телерадіокомпанія «АТН» (код ЄДРПОУ 34016872, юридична адреса: Україна, 61057, Харківська обл., місто Харків, ПРОВУЛОК ТЕАТРАЛЬНИЙ, будинок 4) інформацію, чи дійсно ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), громадянин Ізраїлю, генеральний директор ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» 26.09.2011 особисто перебував на брифінгу (особистій зустрічі з метою надання інтерв`ю) із журналістами ТОВ "ТЕЛЕКОМПАНІЯ "Сімон" у місті Харкові.

- призначити по справі комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів: договору позики від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993, та договору поруки від 26 вересня 2011 року, укладеного між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма «Харків-Москва» в особі генерального директора Дукер Шмуєла.

Розглядаючи вказану заяву позивача, суд зазначає, що зі змісту ст.80 ГПК України(ч.1-ч.4) вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подачі.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що незалежали від неї.

Частиною 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Позивач, заявляючи клопотання про витребування інформації не обґрунтував неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Більш того, зазначаючи в своїй заяві, що ним було зроблено адвокатські запити до ТОВ "ТЕЛЕКОМПАНІЯ "Сімон" та ТОВ «Телерадіокомпанія «АТН», позивачем не подано доказів самого направлення цих запитів або їх вручення нарочно, а також відмови цих компаній у наданні позивачу інформації.

Враховуючи викладене, суд залишає без задоволення клопотання позивача про витребування інформації ТОВ "ТЕЛЕКОМПАНІЯ "Сімон" та ТОВ «Телерадіокомпанія «АТН».

Стосовно повторно заявленого позивачем клопотання про призначення у справі комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів суд зазначає суд зазначає, що вказане питання було вирішене судом відповідною ухвалою від 24.05.2024 року.

ЧиннийГПК Україниспрямований на забезпечення своєчасності розгляду справ та правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, з огляду на що встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, чіткі стадії судового процесу, розумні обмеження, в тому числі щодо подання доказів.

Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду незалишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.

Частиною 4ст. 43 ГПК України, встановлено обов`язок суду вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Вказана норма має імперативний характер, а отже є обов`язковою для суду у випадках зловживання сторонами своїми процесуальними правами.

Так, для запобігання зловживанню процесуальними правами у кожному конкретному випадку може бути вжито, зокрема, такі заходи залишення без розгляду або повернення скарг, заяв, клопотань (ч.3 ст.43 ГПК України).

Отже з урахуванням того, що клопотання про призначення експертизи подається позивачем вже втретє, суд залишає таке клопотання без розгляду.

Від відповідача до суду 17.06.2024 року надійшли письмові пояснення та заперечення щодо клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, до якого відповідачем додано рецензія щодо висновку експерта № 2-07/06 від 07.06.2024 року та висновок експерта від 17.06.2024 року, які долучені судом до матеріалів справи.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).

Обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів .

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно з ст. 77 (допустимість доказів) ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Визначений ст. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням у дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Так позивач - Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків - Москва", звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд :

- визнати недійсним договір позики від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993.

- визнати недійсним договір поруки від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма Харків-Москва в особі генерального директора Дукер Шмуєла.

В обґрунтування своїх вимог ТК ТОВ Фірма ХАРКІВ-МОСКВА зазначає, що вказані договори є підробленими, посилаючись на обвинувальний вирок Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 та лист Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 52677/6-21 від 15.11.2021.

Також посилається на Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, які передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Зазначає, що Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших

актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Вказує, що згідно зі статтею 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Також зазначає, що оскільки вироком суду по справі №2605/7851/12 встановлено, що договір позики від 26.09.2011 не посвідчувався приватним нотаріусом Курковською Я.Л., реєстр вчинення нотаріальних дій за 2011-2012 приватного нотаріуса Курковської Я.Л. відсутній, відтак сторонами договору порушено вимоги ст. 512-513 Цивільного кодексу України, в наслідок чого такий договір є недійсним відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України.

Також Посилається на положення статті 215 ЦК України, згідно якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вказує, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Щодо вказаних позивачем підстав та обґрунтувань позову суд зазначає про таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи законний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За вимогами, встановленими частиною п`ятою цієї статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Вказана позиція відображена в Постанові ВП ВС від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Отже позивачем у справі з посиланнями на вказані статті цивільного законодавства необхідним є доведення невідповідності зовнішнього прояву волевиявлення сторони договору позики та договору поруки його внутрішній волі сторони правочину, позичальника у договорі безвідсоткової позики та поручителя у договорі поруки. При цьому позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного суду не надано та про їх наявність не зазначено.

Посилання позивача на не підписання договору позики та поруки з боку кредитора та поручителя Дукер Шмуєлем не свідчать про зазначене, з огляду на те, що вказане стосується випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених таким правочином цивільних прав та обов`язків. (Постанова ВП ВС від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

При цьому суд вважає достатньо доведеним той факт, що оскаржувані позивачем правочини, а саме: договір позики від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993 та договір поруки від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма Харків-Москва в особі генерального директора Дукер Шмуєла є укладеними в письмовій формі. При цьому договір позики посвідчений приватним нотаріусом.

Посилання позивача при цьому на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 не приймається судом з огляду на таке.

Згідно вироку Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року у справі № 2605/7851/12 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України (Шахрайство), ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Вказаний вирок постановлений саме щодо фізичної особи ОСОБА_6 та не з підстав її діяльності у якості приватного нотаріуса. За змісітом вироку убачається, що предметом злочинної діяльності не були ані договори про визнання недійсними яких Позивач просить суд, ані будь-які інші договори, посвідчені ОСОБА_6 як нотаріусом. Підробленими були договори, офіційні документи, які посвідчувалися підписом іншого нотаріуса, а не ОСОБА_6 . Діяльність ОСОБА_6 була спрямована на незаконне заволодіння чужим майном.

При цьому зазначеним вироком фактів підроблення договорів за підписом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Курковської Я.Л. у зазначеній кримінальній справі не встановлювалося. У вироку перелічені договори щодо яких встановлено факти підроблення. З наведених у вироку суду договорів, договори які були посвідчені приватним нотаріусом Курковською Я.Л, відсутні. Вироком встановлено виконання тексту підроблених договорів на бланках, які були видані ОСОБА_6 , але при цьому була використана печатка іншого нотаріуса. Отже, посилання Позивача на те, що ОСОБА_6 не могла розпоряджатися своєю печаткою на та не могла здійснювати посвідчення договору є безпідставними, оскільки судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_6 не могла розпоряджатися та володіти печаткою іншого нотаріуса, від імені якого вона посвідчувала підроблені договори, до переліку яких спірні договори не входять.

Крім того, вироком суду не встановлено обставин, що приватний нотаріус Курковська Я.Л. не могла здійснювати нотаріальні дії з підстав втрати контролю та володіння печаткою нотаріуса та припинила свою діяльність як приватний нотаріус. А отже, ОСОБА_6 продовжувала здійснювати нотаріальну діяльність та посвідчувати відповідні договори у встановлений законом спосіб.

Таким чином, обставини, які були предметом розгляду у кримінальному провадженні та встановлені в ході судового розгляду не стосуються предмету поданого Позивачем позову.

А відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Із змісту вироку вбачається, що у ньому відсутні обставини, які стосуються посвідчення Курковською Я.Л. як приватним нотаріусом договору позики від 26 вересня 2011 року.

Щодо посилання Позивача на лист Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 52677/6-21 від 15.11.2021 року суд зазначає, що інформація про відсутність архівних документів по спірним договорам та відсутність архіву реєстраційних дій приватного нотаріуса Курковської Я.Л. за 2011-2012 роки не свідчить про недійсність спірних договорів з підстав, зазначених позивачем у позові. Відсутність архівних документів та архіву реєстраційних дій може свідчити про неналежне виконання нотаріусом професійних обов`язків та не вказує на обставини підроблення договорів або обставини невчинення/непосвідчення правочинів. Ведення та збереження нотаріального архіву та архіву реєстраційних дій покладається виключно на нотаріуса, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Законодавством не передбачено здійснення сторонами укладених нотаріальних договорів контролю за формуванням та веденням приватним нотаріусом архіву реєстраційних справ.

Так з листа Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 52677/6-21 від 15.11.2021 убачається, що у зв`язку із особистою заявою про припинення нотаріальної діяльності приватна нотаріальна діяльність по Київському нотаріальному округу Курковської Я.Л. припинена з 04.04.2012 року. Робочою групою ГУЮ у м. Києві було здійснено вилучення справ приватного нотаріуса Курковської Я.Д., про що складено акт для передачі на зберігання до державного нотаріального архіву. В наведеному акті зазначено, що документи неупорядковані, більша частина справ у вигляді розсипу документів. Реєстри для реєстрації нотаріальних дій за 2011-2012 відсутні.

Зазначене свідчить, що доводи Позивача про відсутність в матеріалах справи №02-10 «Інші договори (засновницькі договори, установчі акти, договори відчуження рухомого майна, оренди, позики, управління майном, тощо» том 3 (22.07.2011-02.11.2011) договору за реєстровим номером 1993 від 26.09.2011 є хибними, оскільки з листа № 52677/6-21 від 15.11.2021 вбачається, що суцільна перевірка розсипу документів приватного нотаріуса Курковської Я.Л. не здійснювалася.

При цьому доводи Позивача щодо відсутності архівних документів по спірним договорам та відсутність архіву реєстраційних дій приватного нотаріуса Курковської Я.Л. за 2011-2012 роки повністю спростовуються витягами з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів щодо кожного нотаріального бланку, на якому виконаний спірний договір позики.

Посилання позивача не те, що у день підписання спірних договорів ОСОБА_7 не знаходився у м. Києві (місце вчинення спірних договорів), оскільки приймав участь у прес-конференції у м. Харкові також не підтверджені належними та допустимими доказами, а надання в якості доказу посилання на Інтернет-видання, яке опублікувало статтю, з якого нібито вбачається, що Дукер Шмуєл давав інтерв`ю, знаходячись у м. Харкові у день укладення спірних договорів не доводить вказаних обставин з огляду на те, що за текстом, що знаходиться за наданим посиланням, відсутні будь-які вказівки на те, у який спосіб та за допомогою чого було отримано зазначені у публікації відомості, чи за особистою присутністю ОСОБА_8 на інтерв`ю, чи у телефонній розмові, у якій день та час отримано опубліковану інформацію тощо, текст за посиланням не містить дати та часу відповіді ОСОБА_8 на запитання журналістів, місця перебування ОСОБА_8 під час відповіді. Зміст наданого позивачем посилання містить опис ситуації та конфлікту між органами влади та керівництвом ТОВ ТК «Харків-Москва» з приводу будівництва по вул. Пушкінській, 2 у м. Харкові та не спростовує факт укладання спірних договорів.

Стосовно договору поруки від 26.09.2011 року суд вважає за необхідне зазначити, що зокрема, вчинення правочину між сторонами підтверджується наявністю не лише підписів на спірному договорі, але і наявністю відтиску печатки як юридичної особи позивача.

Позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки. Тому у суду відсутні підстави вважати, що у даному випадку печатка використовувалася проти волі позивача.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені судом та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Відповідно до вимог ст.ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи те, що норми Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, були створені належні умови та здійснені всі необхідні дії для надання сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними. Доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірні договір позики від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином Ізраїлю Дукер Шмуєлем та громадянином російської федерації ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Я.Л., реєстровий номер 1993 та договір поруки від 26 вересня 2011 року, укладений між громадянином російської федерації ОСОБА_1 та ТК ТОВ фірма Харків-Москва в особі генерального директора Дукер Шмуєла не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, виходячи з положень законодавства України, матеріалів та обставин справи, у даному випадку відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо клопотання позивача, заявленого в позовній заяві про поновлення йому строку на оскарження договорів (строку позовної давності) то суд зазначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В свою чергу таких заяв до суду подано не було, а пояснення відповідача (вх. №14030 від 30.05.2024), в яких останнім зазначалося про ці обставини, залишені судом без розгляду.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати позивача покладаються судом на позивача.

Відповідачем судових витрат заявлено не було.

Додатково, суд зазначає, що Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який триває на теперішній час.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", повноваження судів не можуть бути припинені.

Статтею 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Згідно з рекомендаціями Верховного Суду від 04.03.2022 щодо особливостей здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, процесуальні строки, зокрема, проведення підготовчого провадження, розгляду справи по суті в умовах воєнного чи надзвичайного стану, визначено як розумні.

Суд зазначає, що поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, у тому числі в м. Харкові та Харківській області, а також особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду, обмеження доступу та відвідування працівниками та суддями будівлі господарського суду з міркувань безпеки, та постійними повітряними тривогами та ракетними обстрілами у безпосередній близькості з приміщенням суду, розгляд справи здійснено судом у межах розумного строку в розумінні положеньГосподарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 15, 20, 42, 43, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 98, 99, 118, 119, 126, 129, ст. ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Згідно ізст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.

Учасники справи:

Позивач - Торгівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями фірма "Харків-Москва" (63030, Харківська область, Валківський район, село Шарівка, код ЄДРПОУ 14344275).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінком" (49000, м. Дніпро, вул. Муромська, буд. 67, код ЄДРПОУ 35608224).

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено "17" червня 2024 р.

СуддяС.А. Прохоров