Постанова

від 11.06.2024 по справі 366/1608/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №366/1608/23 Головуючий у І інстанції - Слободян Н.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/9277/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року

у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах Київської обласної державної адміністрації до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» п ро усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду, -

установив:

У червні 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області діючи в інтересах Київської обласної державної адміністрації звернувся до Іванківського районного суду Київської областііз позовом до Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що рішенням 50 сесії V скликання Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області від 30 серпня 2010 року №374 затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 25 га.

На підставі цього рішення, 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯИ №442372 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005 площею 0, 25 га.

В подальшому, 05 січня 2011 року, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Турчак С.М. за реєстраційним номером 17 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 53774779 від 27 серпня 2020 року).

Однак, за матеріалами лісовпорядкування 1973, 1993, 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 1 кварталі Жеревського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».

Право постійного користування ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» на спірну земельну ділянку підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Згідно з інформацією філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 28 березня 2023 року, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 15, 22 та 25 виділах 1 кварталу Жеревського лісництва та має такі таксаційні характеристики: склад - садиба; особливі захисні лісові ділянки, лісові ділянки, що прилягають до забудованих територій, біполярна; 4 береза звичайна, 2 дуб звичайний, 2 сосна звичайна, 3 вільха чорна вік - 34, середня висота - 12 м., середній діаметр - 20 см., запас на 1 га - 40 м. кубічних.

ДП «Іванківське лісове господарство» в липні 2016 року та повторно в лютому 2019 року, із залученням спеціалістів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання, здійснено вивчення виявлених випадків накладення земельних ділянок, які перебувають у приватній власності громадян на землі лісового фонду, та встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» в 1 кварталі Жеревського лісництва.

Стверджував, що спірна земельна ділянка незаконно передана у приватну власність за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство» без виключення її з Державного лісового фонду, тобто спірним рішення Розважівської сільської ради, яка відвела спірну земельну ділянку у приватну власність без згоди землекористувача, без вилучення ділянки з постійного користування, без зміни цільового призначення, без розроблення і затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Внаслідок прийняття спірного рішення та реєстрації права приватної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на спірну земельну ділянку, власник Іванківська селищна рада та землекористувач ДСГП «Ліси України» позбавлені можливості розпоряджатись і користуватись нею.

Просив суд, усунути перешкоди у здійсненні Київської обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним рішення Розважівської сільської ради Іванківського району Київської області №374 від 30 серпня 2010 року в частині передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування рішення державного реєстратора №53774779 від 27 серпня 2020 року про реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005.

Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 3222084200:03:003:0005, шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації від ОСОБА_2 .

Стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.

Заступник керівника Київської обласної прокуратури, не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції помилково вважав, що позивачем було обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Вказував, що зайняття земельних ділянок лісогосподарського призначення, які відведено у приватну власність фізичних осіб з порушенням права власності, слід розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням титульного володіння. Зауважив, що власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно використовує інша особа.

Таким чином, у спорах щодо захисту прав на землю визнання незаконними та скасування (визнання недійсними) рішень органі влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками є ефективним способом захисту. Більше того, такий спосіб захисту прямо передбачений цивільним та земельним законодавством, є ефективним з огляду на правову природу таких рішень, що поєднують у собі публічно-правові та приватно-правові елементи, а також на правові наслідки їх реалізації, які не завжди вичерпуються фактом укладення правочину чи відповідної реєстрації речового права.

Зазначив, що на даний час спірна земельна ділянка у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрована за ОСОБА_2 , як наслідок Київська обласна державна адміністрація позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись нею.

Записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкти з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно їх набула, можуть бути перешкодою у реалізації територіальною громадою речових прав на зазначені об`єкті.

Як висновок, з огляду на характер спірних правовідносин, прокурором обрано правильний спосіб захисту порушених інтересів територіальної громади шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки Золочівська сільська рада за умови скасування оскаржуваних рішень державного реєстратора отримає можливість за власною заявою зареєструвати право комунальної власності на спірні земельні ділянки за територіальною громадою.

Просив суд, скасувати рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що апелянтом не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП «Іванківське лісове господарство», не доведено факту зменшення розмірів земельної ділянки, що належить державі, не доведено факт перевищення повноважень посадових осіб, що погоджували технічну документацію, не надано доказів достатніх для визнання незаконним та скасуванням розпорядження сільської ради, й до того ж пропущений строк звернення до суду за захистом можливого порушення прав та інтересів (строк позовної давності), а спосіб захисту та позовних вимог - не відповідають вимогам законодавства.

Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням 50 сесії V скликання Розважівської сільської ради Іванківського району №374 від 30 серпня 2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки, розташовані в межах Розважівської сільської ради», на підставі виготовленої ТОВ «Геотехноцентр» технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, вирішено:

Затвердити технічну документацію щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадян для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради.

Надати у власність громадян земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства у відповідності з додатком 1.

Видати державні акти на право власності на земельні ділянки громадянам та зареєструвати їх у книзі реєстрації.

Згідно зі списком громадян, яким видаються державні акти на право власності на земельні ділянки, розташовані в с. Ставрівка в межах Розважівської сільської ради, ОСОБА_1 передано у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 2500 га. Площа ділянки знаходиться під будівлями та іншими угіддями для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (11 та 12 колонки списку).

На підставі спірного рішення, 24 грудня 2010 року, управлінням Держкомзему у Іванківському районі ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №443372 на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0, 2500 га у межах згідно з планом, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011094504014. Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3222084200:03:003:0005.

05 січня 2011 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. від 27 грудня 2010 року за реєстровим №5701 діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М. від 29 грудня 2010 року за реєстровим №5760 діяв ОСОБА_4 , уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Турчак С.М., який зареєстровано в реєстрі за №17, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв у власність спірну земельну ділянку, яка належала ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 442372, виданого 24 жовтня 2010 року Управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області ГУ Держкомзему у Київській області Державного комітету України із земельних ресурсів на підставі Оскаржуваного рішення Розважівської сільської ради.

Відповідно до протоколу другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проекту організації розвитку лісового господарства Іванківського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки, проведено поділ території держлісгоспу на лісництва, їх площу в межах адміністративних районів, зміну площі за між обліковий період в порівнянні із земельним балансом і державним обліком лісів, та встановлено, що загальна площа Іванківського держлісгоспу за даними земельного балансу станом на 01 січня 2004 року становить 43622 га, з яких, серед інших, площа Жеревського лісництва становить 6366 га.

Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 22 травня 2015 року з розгляду основних положень проекту організації і розвитку лісового господарства ДП «Іванківський лісгосп» Київської області на, затвердженим начальником Київського обласного та по м. Києву управління лісового господарства від 22 червня 2015 року на 2015-2024 роки, проведено поділ території лісогосподарського підприємства на лісництва в межах адміністративних районів і зміні площ за минулий ревізійний період, та встановлено, що за даними теперішнього, попереднього, державного обліку лісів та земельного балансу станом на 01 січня 2014 року, загальна площа лісгоспу становить 43622 га, з яких, серед інших, площа Жеревського лісництва становить 6366 га.

Отже, загальна площа Жеревського лісництва в період 2004-2024 років не змінювалась.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 жовтня 2022 року №945 припинено ДП «Іванківське лісове господарство».

Пунктом 8 цього наказу визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником ДП «Іванківське лісове господарство».

Наказом ДСГП «Ліси України» від 09 січня 2023 року №245, за філією «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09 січня 2023 року №62 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Іванківське лісове господарство».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив, тому заявлені ним позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним рішення, скасування державної реєстрації права власності та повернення спірної земельної ділянки не є ефективним способом захисту права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (п. 31), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (п. 63), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (п. 71)).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20), викладено правовий висновок, згідно якого, в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в ч. 3 ст. 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою ст. 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року в справі №923/876/16.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19), від 27 жовтня 2021 року в справі №127/6686/21, провадження №61-12983св21).

Вирішуючи питання про ефективність обраного прокурором способу захисту цивільного права, суд першої інстанції встановив, що у справі, яка розглядається, позивач просив, зокрема, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_5 земельної ділянки.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При цьому негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість, предметом віндикаційного позову (ст. 387 ЦК України) є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16-ц, яка була належним чином врахована судом першої інстанції, викладено правовий висновок про те, що відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Зокрема, в п. 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в п. 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника.

З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Розглядаючи вимоги негаторного позову прокурора про зобов`язання відповідача повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку, суд першої інстанції встановив, що за відповідачем зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а прокурор позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки не заявив.

Оскільки у справі, що переглядається, прокурором пред`явлено негаторний позов про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обрання прокурором неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Також апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в п. 100 - 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі №488/2807/17 (провадження №14-91цс20), в якій Великою Палатою Верховного Суду надавалася оцінка ефективному способу захисту при порушенні інтересів держави як власника земель лісогосподарського призначення, а саме, що «визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72)).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Тому може просити про захист цього права шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевої набувачки.

Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку. Після того власник може ставити питання про захист прав від порушень, які не пов`язані із позбавленням його володіння спірною земельною ділянкою».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18) викладено висновок про те, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги, що при обранні способу захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення) прокурор виходив з положень ч. 1 ст. 15, ст. 16, 328, 330, 373, 387, 391, 658 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо неналежного способу захисту, які узгоджуються з наведеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про правильність обраного ним способу захисту права у вигляді негаторного позову, адже фактичні обставини справи, підтверджені належними доказами, та положення ст. 56, 84 ЗК України, ст. 12 ЛК України безумовно вказують на неможливість виникнення у відповідача права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, а також, що у даній справі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16, жодним чином не заперечують необхідності та обґрунтованості захисту порушених прав держави шляхом пред`явлення саме негаторного позову з метою повернення земель лісогосподарського призначення, які є обмеженими в цивільному обороті, становлять єдиний лісовий масив і на відповідній правовій підставі не вибували і не могли вибути з державної влади, є помилковими та не ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи, з огляду на встановлений судом першої інстанції факт реєстрації права власності відповідача на спірну земельну ділянку.

Апеляційний суд враховує, що відмова в позові через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає повторному зверненню до суду з вимогами, які відповідають змісту порушеного права, характеру правопорушення, та спроможні забезпечити поновлення порушеного права.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 червня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба