Ухвала

від 18.06.2024 по справі 360/1148/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 червня 2024 року

м. Київ

справа № 360/1148/19

адміністративне провадження № К/990/20906/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №360/1148/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Кремінського районного відділу Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії від 20 лютого 2019 року №2о/с, в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;

- визнати протиправним та скасувати наказ по особовому складу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії від 17 травня 2019 року №5о/с «Про часткову зміну пунктів наказу ГУМВС України у Луганській області від 20 лютого 2019 року №2о/с»;

- поновити майора міліції ОСОБА_1 (М -116931), старшого уповноваженого сектору карного розшуку Кремінського районного відділу ГУМВС України в Луганській області, з 20 лютого 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії видати наказ в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію», про переведення до органів Національної поліції ОСОБА_1 за його згодою на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії на його користь моральну шкоду з розрахунку 1 мінімальної зарплати на місяць у розмірі 4173 грн за місяць перебування у вимушеному прогулі в загальному розмірі 187785 грн;

- стягнути з Кремінського районного відділу ГУМВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії на його користь заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулі в розмірі 8346 гривень.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року скасовано, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Луганського окружного адміністративного суду.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 40000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії - задоволено частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 360/1148/19 змінено в другому абзаці його резолютивної частини слова та цифри « 40000 (сорок тисяч)» на слова та цифри « 10000 (десять тисяч)». В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року у справі №360/1148/19 - залишено без змін.

Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач 29 лютого 2024 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Вперше подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

29 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №360/1148/19 .

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Скаржник в касаційній скарзі підставою касаційного оскарження вказує пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено зібрані у справі докази.

Частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:

- суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Так, постановою Верховного Суду від 22 січня 2021 року скасовано рішення судів попередніх інстанцій у справі № 360/1148/19, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для з`ясування питання щодо того чи було вжито відповідачем заходів щодо перевірки можливості подальшого використання позивача на службі, в тому числі щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі. До того ж касаційний суд зауважив, що суди не надали оцінки тим обставинам, що позивач був позбавлений можливості звернутися до відповідача з рапортом про бажання проходити службу в поліції протягом тримісячного строку, встановленого пунктом 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з підстав його незаконного звільнення за порушення дисципліни, що підтверджено постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №812/641/15. Тобто ОСОБА_1 втратив своє право подати рапорт на призначення на посаду в органі поліції у тримісячний термін, визначений вказаною нормою, з підстави протиправної поведінки суб`єкта владних повноважень.

За результатами нового розгляду рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 40000 гривень; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю. Суд першої інстанції виходив з того, що за відсутністю будь-яких вакантних посад в ГУМВС України в період часу з 14 грудня 2018 року по 27 лютого 2019 року позивача не можливо було використати на службі в міліції в органі, що ліквідується. Стосовно обставин фактичної можливості використання позивача на службі в поліції та з`ясування відповідачами таких обставин в період з 14 грудня 2018 року по 27 лютого 2019 року, суд першої інстанції установив, що в 2018 році до прийняття оскарженого наказу про звільнення позивач звертався до відповідачів з рапортами, в яких висловлював своє бажання продовжити службу в поліції, які відповідачами розглянуті з наданням відповідей про можливість прийняття на службу в поліцію лише за конкурсною процедурою. В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 40000,00 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість, оскільки факт заподіяння моральної шкоди підтверджено належними доказами.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності указав, що належним розміром відшкодування завданої моральної шкоди буде 10000 грн.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у поєднанні з пункту 1 частини другої статті 353 КАС України касатор зазначає, що судом першої інстанції при новому розгляді справи обов`язкових вказівок Верховного Суду виконано не було.

У касаційній скарзі скаржник не вказує конкретні порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Поряд з цим, скаржник не зазначає, які саме докази зібрані у справі суди попередніх інстанцій не дослідили.

Підстави визначені пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України з їх обґрунтуванням скаржник також не наводить.

При цьому, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про задоволення позову, що передбачено статтею 351 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередній ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2024 року про повернення касаційної скарги скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року у справі №360/1148/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Кремінського районного відділу Головного управління МВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько