Постанова

від 20.06.2024 по справі 175/4631/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4333/24 Справа № 175/4631/23 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Фермерського Господарства «СЛАВУТИЧ» про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Білоусова О.М.),

В С Т А Н О В И В:

28 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Фермерського Господарства «СЛАВУТИЧ» про стягнення заборгованості, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 95078,36 грн.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Фермерського Господарства «СЛАВУТИЧ» про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , 95078,36 - відсотки за користування грошовими коштами.

В іншій частині позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , та подав апеляційну скаргу, вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного з`ясування обставин, які мають значення для справи.

Скаргу мотивує тим, що, суд першої інстанції при ухваленні рішення застосував неправильно норму права, а саме ч.4 ст. 559 ЦК України, де чинність поруки була визначена протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Вказує, що він своєчасно звернувся за захистом своїх порушених прав, щодо солідарного стягнення боргу з відповідачів.

ОСОБА_1 просив рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким суму боргу стягнути солідарно з відповідачів.

Від ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошує на тому, що позивач звернувся поза межами строку поруки, останній день коли, апелянт за умовами Договорів поруки міг звернутись до поручителів було 20-21 травня 2021 року.

ОСОБА_2 просив оскаржуване рішення залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить, 95078,36 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму, (3028 х 100 = 302800), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір процентної позики № 201219 (а.с. 8, 9).

Згідно умов договору процентної позики позивач надав ОСОБА_2 кошти у сумі - 20 000 доларів США, строком на 11 місяців, остаточною датою повернення позики є 20.11.2020 року, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом відповідно п. 3.3. Кредитного договору. Отримання вищезазначених коштів підтверджується розпискою (а.с. 16).

Так, строк дії договору кредитної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року закінчився 20 листопада 2020 року, але сума позики не повернута в повному обсязі, залишилась сума позики у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) доларів США.

Згідно п. 2.2. Договору позики щомісячний розмір процентів за цим Договором складає 2% від розміру позики.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі 175/3389/22 стягнуто солідарно з відповідачів нараховані та несплачені відсотки за користування позикою за період з 20.11.2020 року по 20.10.2022 року.

З?ясовано, що відповідач, на момент повторного звернення позивача до суду, умови договору не виконував, за період з 21.10.2022 року по 20.08.2023 року розмір нарахованих і не сплачених відсотків становить 95 078,36 гривні (13000 * 2% * 10 міс.) = 2 600 доларів США.

Встановлено, що від 20 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ФГ «Славутич» укладено договір поруки, згідно умов якого у разі невиконання своїх зобов`язань ОСОБА_2 за основним договором у зазначені строки Договору кредитної позики № 201219 від 20 грудня 2019, поручитель зобов`язується не пізніше трьох банківських днів з моменту повідомлення кредитора про невиконання боржником прийнятих на себе зобов`язань сплатити кредитору відповідну грошову суму (а.с.10-15).

За умовами п. 1.1. кожного з договорів поруки в порядку та на умовах, визначених цими Договорами та чинним в Україні законодавством, поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 за Договором процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року у розмірі 20 000 доларів (двадцять тисяч доларів США).

Відповідно до п. 3.2. основного договору, остаточною датою повернення позики є 20 листопада 2020 року.

17 грудня 2020 року позикодавець направив позичальнику лист-вимогу до договору процентної позики № 201219 від 20 грудня 2019 року про негайне повернення позики у повному обсязі (зворотній бік а.с. 16).

Пунктом 5.2. Договором поруки встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання терміну виконання зобов`язань по поверненню позики боржника за цим Договором не пред`явить позову до поручителя.

Відмовляючи у солідарному стягненні з відповідачів, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся із позовом до суду більше ніж через шість місяців з дня закінчення строку виконання основного зобов`язання.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Згідно до ч.4 ст. 559 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договору поруки) Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

До подібних правових позицій Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018р. по справі № 408/8040/12, Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18), від 10 квітня 2019року у справі № 604/156/14-ц.

Матеріалами справи встановлено, що згідно п.5.1.-5.2. Договорів поруки, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. Порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців настання терміну виконання зобов`язань по поверненню позики Боржника за цим Договором не пред`явить позову до Поручителя.

Вимога ОСОБА_2 про виконання договору процентної позики від 20 грудня 2019 року була направлена 17 грудня 2020 року, з позовом звернувся до суду 28 серпня 2023 року, про що свідчить вхідна печатка суду на позовній заяві, тобто за межами 6-місячного строку пред`явлення вимоги до поручителя, а тому апеляційний суд вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку відмовивши у солідарному стягненні з відповідачів.

Доводи скарги позивача, що на час укладання договору поруки, Законом було визначено строк у три роки для звернення, апеляційний суд не приймає, оскільки у даному випадку строк дії поруки було узгоджено сторонами у шість місяців.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення

Керуючись ст. 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Л.П. Никифоряк