Постанова

від 11.06.2024 по справі 910/19063/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2024 р. Справа№ 910/19063/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 11.06.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024

у справі №910/19063/23 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МСІВВС Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович»

про стягнення 333 274,28 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «МСІВВС Груп» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» (далі, відповідач) про стягнення 190 100,22 грн основного боргу, 45 259,47 грн пені, 38 020,00 грн 20% штрафу згідно із пунктом 6.2. договору, 59 894,59 грн 20% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки №02/0419ГМ від 02.04.2019 в частині повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МСІВВС Груп» заборгованість у сумі 190 100,22 грн, пеню у сумі 37 822,73 грн, 20% штраф у сумі 38 020,00 грн, 20% річних у сумі 59 894,59 грн та судовий збір у сумі 4 887,56 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факту наявності у нього заборгованості перед позивачем за поставлений йому на підставі Договору №02/0419ГМ від 02.04.2019 товар за видатковими накладними №S-SBA24002ES від 21.12.2021 на суму 117 509,76 грн, №S-SBA24002GF від 18.01.2022 на суму 72 756,00 грн та №S-SBA24002IL від 15.02.2022 на суму 58 078,08 грн, у зв`язку із чим у відповідача по Договору наявна заборгованість у сумі 190 100,22 грн.

Водночас, оскільки позивачем доведений факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару, суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення пені в сумі 37 822,73 грн, 20% штрафу в сумі 38 020,00 грн, 20% річних у сумі 59 894,59 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 16.03.2024 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Герасимович» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- видаткові накладні, додані позивачем до позову, не містять посилання на договір поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019, а тому не можуть бути застосовані умови договору щодо термінів оплати (пункт 3.7.), штрафних санкцій (пункти 6.2., 11.6. Договору);

- договір поставки, на який посилається позивач, директор відповідача не підписував, такий договір є підробленим, оригінал на виконання ухвали суду позивачем не наданий. Станом на момент подання апеляційної скарги порушено кримінальне провадження за частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України щодо посадових осіб ТОВ «МСІВВС Груп» (виписка з єдиного реєстру досудових розслідувань про відкриття кримінального провадження 12024116090000017 додана до апеляційної скарги);

- враховуючи, що чинним законодавством встановлений термін оплати, який починає свій відлік з моменту пред`явлення вимоги, а позивачем не було пред`явлено відповідачу таку вимогу, то на переконання відповідача, станом на час подання позову строк оплати за спірними накладними не настав.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

08.04.2024 від позивача через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача із проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У відзиві позивач наголосив на тому, що наявна у матеріалах справи сукупність письмових доказів свідчить про те, що Договір поставки сторонами укладався та виконувався. Відповідачем не надано суду жодного доказу з метою спростування факту існування у нього перед позивачем заборгованості на заявлену до стягнення суму.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Водночас, 16.03.2024 (про що свідчить поштовий штемпель на конверті) засобами поштового зв`язку апелянт звернувся до Північного апеляційного господарського суду з аналогічною за змістом апеляційною скаргою, яка була отримана та зареєстрована відділом документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду (канцелярію суду) та передана головуючому судді 19.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19063/23; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

28.03.2024 матеріали справи № 910/19063/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 30.04.2023.

У судове засідання, призначене на 30.04.2024, з`явилися представники Товариства з обмеженою відповідальністю «МСІВВС Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович».

У зв`язку з відсутністю можливості фіксування судового процесу технічними засобами належним чином, судове засідання за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23, призначене на 30.04.2024 о 15 год. 00 хв., не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 розгляд справи відкладено на 11.06.2024.

У судовому засіданні 11.06.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання, призначене на 11.06.2024, з`явилися представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд задовольнити його апеляційну скаргу, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

02.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МСІВВС ГРУП» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Герасимович» (покупець) укладений Договір поставки №02/0419 ГМ (далі, Договір).

Згідно із пунктом 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставляти і передавати на умовах даного договору згідно із замовленнями (заявками) непродовольчу продукцію (надалі - товар) у власність покупця, а покупець зобов`язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 1.3. Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної або іншої визначеної чинним законодавством України документації на товар.

Згідно з пунктом 3.3. Договору вартість конкретної партії товару визначається виходячи із цін, вказаних у замовленнях покупця, на підставі специфікації. Вартість товару також зазначається у видаткових накладних/товарнотранспортних накладних на товар, які підтверджують кількість фактично прийнятого покупцем товару та поставленого постачальником згідно даного договору.

Відповідно до пункту 3.7. Договору покупець зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту виконання постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії товару. Якщо останній день строку оплати приходиться на вихідний або святковий день, то оплата поставленої партії товару здійснюється в наступний робочий день за вихідним або святковим днем.

Згідно з пунктом 6.2. Договору у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі двадцять відсотків від суми боргу.

У пункті 11.6. Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом одного календарного року, а частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. У разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення договору, в строк не менший ніж за 10 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах, які передбачені цим договором (пункти 9.1.,9.2. Договору).

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що як стверджує позивач, відповідачем не здійснено повну оплату товару, поставленого за видатковими накладними №S-SBA24002ES від 21.12.2021 на суму 117 509,76 грн, №S-SBA24002GF від 18.01.2022 на суму 72 756,00 грн та №S-SBA24002IL від 15.02.2022 на суму 58 078,08 грн, у зв`язку із чим у відповідача по договору наявна заборгованість у сумі 190 100,22 грн.

Посилаючись на прострочення відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховані також за період з 17.05.2022 по 16.11.2022 пеня у сумі 45 259,47 грн; за період з 17.05.2022 по 12.12.2022 - 20% річних у сумі 59 894,59 грн; а також 20% штрафу згідно із пунктом 6.2. Договору у сумі 38 020,00 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Спірні правовідносини сторін є господарським та регулюються нормами, що визначають порядок укладання та виконання договору поставки.

До обставин, що входять до предмету доказування в даній справі, належить встановлення факту здійснення позивачем поставки товару відповідачу у межах Договору на підставі видаткових накладних, порушення відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений та отриманий ним товар.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Позивачем до позовної заяви долучено копію Договору поставки №02/0419ГМ від 02.04.2019, відповідно до пункту 1.3. якого право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю. Підтвердженням передачі товару є підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) накладної або іншої визначеної чинним законодавством України документації на товар.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними №S-SBA24002ES від 21.12.2021 на суму 117 509,76 грн, №S-SBA24002GF від 18.01.2022 на суму 72 756,00 грн та №S-SBA24002IL від 15.02.2022 на суму 58 078,08 грн позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 248 343,84 грн.

Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень та скріплені печаткою підприємства.

Відповідач, у свою чергу, стверджує, що видаткові накладні не містять посилань на Договір поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 та складені сторонами не на підставі договору, а такий Договір зі сторони відповідача взагалі не підписувався, його оригінал позивачем до суду не наданий. Отже, як стверджує відповідач, поставку товару згідно перелічених накладних не можна вважати такою, що була здійснена в межах укладеного сторонами Договору.

Дослідивши надані позивачем на обґрунтування позовних вимог видаткові накладні №S-SBA24002ES від 21.12.2021, №S-SBA24002GF від 18.01.2022 та №S-SBA24002IL від 15.02.2022, судом встановлено, що вказані видаткові накладні дійсно не містять посилання на Договір поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 було задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович», викладене у відзиві на позовну заяву, про витребування доказів та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «МСІВВС ГРУП»: оригінал договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019; додаток №1 - специфікація, додаток №2 - графік замовлень та доставки (до договору поставки № 02/0419 ГМ від 02.04.2019).

На виконання вимог ухвали суду позивач надав суду: оригінал додатку №1 до договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 - специфікація; оригінал додатку №2 - графік замовлень та доставки; оригінал графіку сплати заборгованості від 07.03.2023 за договором поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 разом з оригіналом акту звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 03.03.2023; оригінал листа директора ТОВ «Герасимович» Копача Р.Л. від 02.07.2020 про помилку в призначенні платежу.

Оригінал Договору позивач не надав, зазначивши, що у вересні 2022 року ТОВ «МСІВВС ГРУП» припинило виробництво, у зв`язку з чим усі наявні документи товариства з місця знаходження виробничих потужностей та складів (м. Житомир) були переміщенні до центрального офісу компанії (м. Київ), проте внаслідок переїзду оригінал договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 було втрачено.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінюючи заперечення відповідача щодо укладення Договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019, суд зазначає таке.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (частина друга статті 180 Господарського кодексу України).

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно із частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява №59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Так, поруч із доданою до позовної заяви копією Договору, позивачем на виконання вимог ухвали суду від 25.01.2024 надані у матеріали справи оригінал додатку №1 до договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 (специфікація); оригінал додатку №2 (графік замовлень та доставки), що містять підписи та печатки сторін.

Також у матеріалах справи наявні видаткові накладні №РН-00000017 від 01.07.2022, №РН-0000016 від 01.07.2022, №РН-0000018 від 01.07.2022, №РН-0000019 від 29.07.2022, №РН-0000022 від 07.11.2022 на повернення товару за спірний період, які містять посилання на Договір поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019.

Згідно з наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями за період з 21.12.2021 по 21.09.2022, відповідач здійснював часткові оплати саме по Договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019.

Відповідно до підпункту 15 пункту 6 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі, Інструкція), платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Згідно з пунктом 37 Інструкції платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Платник заповнює обов`язкові реквізити платіжної інструкції, оформленої у паперовій формі, від руки/із застосуванням технічних засобів або надавач платіжних послуг платника за згодою платника заповнює платіжну інструкцію із застосуванням технічних засобів.

Правильність заповнення реквізитів платіжної інструкції надавачем платіжних послуг платника із застосуванням технічних засобів платник засвідчує власноручним/електронним підписом.

Також відповідно до пункту 41 Інструкції платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, відповідач самостійно визначав призначення платежу та здійснював переказ коштів на користь позивача з чітким призначення платежу, а саме за Договором поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019.

Факт здійснення оплати саме по Договору №02/0419 ГМ від 02.04.2019, часткове повернення товару за договором відповідачем не заперечується. Обставини щодо виконання договору №02/0419 ГМ від 02.04.2019 відповідачем не спростовані ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Крім того, позивачем надані у матеріали справи підписаний зі сторони відповідача графік сплати заборгованості від 07.03.2023 за договором поставки № 02/0419 ГМ від 02.04.2019, підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 03.03.2023, відповідно до якого звірка взаємних розрахунків проведена за договором №02/0419 ГМ від 02.04.2019, а також лист директора ТОВ «Герасимович» Копача Р.Л. від 02.07.2020 про помилку в призначенні платежу за договором поставки № 02/0419 ГМ від 02.04.2019.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - «non concedit contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, від 07.11.2019 у справі №910/124484/18, від 14.05.2020 у справі №910/7515/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19).

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем вчинялись послідовні дії, якими визнавався факт укладення Договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019, зокрема, підписувались додатки до нього, акт звірки розрахунків та графік сплати заборгованості по Договору, здійснювались часткові оплати за поставлений товар із посиланням на Договір в реквізитах платежу, часткове повернення товару за Договором.

Також згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи частково виконання сторонами

Зазначене у сукупності виключає кваліфікацію Договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 як неукладеного, і зазначений договір розглядається як укладений та чинний, висновки суду першої інстанції з приводу чого є правильними та відповідачем належними і допустимими доказами не спростовані.

Посилання скаржника на внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про можливе вчинення посадовими особами ТОВ «МСІВВС ГРУП» кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення договору) судом до уваги не приймаються, оскільки виходячи зі змісту частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обов`язковими для господарського суду є лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

Із урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, що правові відносини між сторонами виникли саме на підставі Договору поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019, оскільки сторонами не надано у матеріали справи інших укладених між ними протягом спірного періоду договорів, враховуючи, що сторонами не надано суду письмової заяви однієї із сторін про припинення договору, суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних №S-SBA24002ES від 21.12.2021, №S-SBA24002GF від 18.01.2022 та №S-SBA24002IL від 15.02.2022 посилання на Договір поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 не спростовує факту поставки товару на виконання зазначеного договору.

Відповідач не надав суду іншого за змістом договору від 02.04.2019 за №02/0419 ГМ, посилання на який містилося, зокрема, у платіжних інструкціях, видаткових накладних на повернення товару, в акті звірки взаємних розрахунків.

Враховуючи наведене, заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, визнаються судом необґрунтованими.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України, статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.7. Договору відповідач зобов`язується оплачувати кожну конкретну партію товару в строк, що не перевищує 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту виконання постачальником зобов`язання з поставки відповідної партії товару.

Отже, відповідач мав здійснити оплату товару у такі строки: за видатковою накладною №S-SBA24002ES від 21.12.2021 - у строк до 21.03.2022; за видатковою накладною №S-SBA24002GF від 18.01.2022 - у строк до 18.04.2022; за видатковою накладною №S-SBA24002IL від 15.02.2022 - у строк до 16.05.2022.

Невиконане зобов`язання за Договором поставки №02/0419 ГМ від 02.04.2019 у сумі 190 100,22 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 190 100,22 грн відповідачем не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи викладене, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 190 100,22 грн належним чином доведена, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 190 100,22 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 45 259,47 грн пені (нарахована за період з 17.05.2022 по 16.11.2022); 20% річних у сумі 59 894,59 грн (нарахована за період з 17.05.2022 по 12.12.2022); 20% штрафу згідно із пунктом 6.2. Договору у сумі 38 020,00 грн.

За змістом з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 6.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі двадцять відсотків від суми боргу.

Із доданого до позову розрахунку вбачається, що позивач здійснює нарахування пені на заборгованість у сумі 190 100,22 грн за період з 17.05.2022 по 16.11.2022.

Враховуючи встановлені у договорі строки оплати, з огляду на визначені позивачем періоди нарахування та суму, на яку здійснюється нарахування, відповідне нарахування пені слід здійснювати у наступному порядку: на суму боргу 59 266,14 грн (залишок боргу за видатковою накладною №S-SBA24002ES від 21.12.2021) за період з 17.05.2022 по 21.09.2022, на суму боргу 72 756,00 грн за період з 17.05.2022 по 18.10.2022, на суму боргу 58 078,08 грн за період з 17.05.2022 по 16.11.2022.

За арифметично вірним перерахунком суду сума пені становить 37 822,73 грн, а тому, позовні вимоги у частині стягнення пені є частково обґрунтованими.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання більше ніж на 30 календарних днів, правомірним також є нарахування 20% штрафу.

Перевіривши розрахунок штрафу, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у сумі 38 020,00 грн у межах заявлених позовних вимог.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що сторони скористалися наданим їх законодавцем правом врегулювати у договорі правовідносини в частині відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання та погодили розмір процентів річних, а саме: 20% річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 20% річних, нарахованих на заборгованість у сумі 190 100,22 грн за період з 17.05.2022 по 12.12.2023, судом встановлено, що розрахунок 20% річних є арифметично правильним, здійснений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, а тому позовні вимоги у частині стягнення 20% річних в сумі 59 894,59 грн є обґрунтованими.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позивачем та задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Герасимович» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2024 у справі №910/19063/23 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Герасимович».

Матеріали справи №910/19063/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.06.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова