Постанова

від 18.06.2024 по справі 908/828/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/828/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Матюшко Е.В. (поза межами суду);

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької міської ради на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 (суддя Горохов І.С.) у справі № 908/828/24

за позовом Запорізької міської ради, 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 206

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжекобаланс, 69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 у справі №908/828/24 у задоволенні заяви Запорізької міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася Запорізька міська рада, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати, заяву про забезпечення позову задовольнити. Забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно за реєстраційним номером 1573223723101, а саме: будівля, кафе літ. А, загальною площею 23,7 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, Південноукраїнська, 12, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю ЗАПОРІЖЕКОБАЛАНС (код ЄДРПОУ 33961260) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1212, виданий 13.08.2009 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М. (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17530338, 24.09.2009).

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що з позовної заяви вбачається, що між сторонами існує спір щодо існування у відповідача обов`язку сплатити недоотриманий дохід за період з 06.06.2018 до 31.10.2023 у розмірі 158 439,97 грн і у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідач матиме можливість здійснити відчуження майна або передачу у користування належного йому майна, що свідчить про існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Придбавши об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1573223723101, та набувши право оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, не став на податковий облік за місцем знаходження нерухомого майна, не нараховує та не сплачує плату за землю (земельний податок та орендну плату за землю), відповідно, не має наміру використовувати придбане майно за його цільовим призначенням.

За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 158 439,97 грн, позивач вважає за доцільне накласти арешт на майно відповідача, яке належить йому на праві власності.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає перегляду ухвалу в апеляційному порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи/оскарження на час надходження скарги, ухвалою суду від 16.04.2024 здійснено запит матеріалів оскарження ухвали по справі №908/828/24 із Господарського суду Запорізької області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

26.04.2024 матеріали справи №908/828/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 у справі № 908/828/24; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 18.06.2024.

14.05.2024 до суду від апелянта надійшло клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

В судовому засіданні 18.06.2024 представник апелянта надав пояснення по апеляційній скарзі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду з цього приводу не направив.

В судовому засіданні 18.06.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

До Господарського суду Запорізької області звернулася Запорізька міська рада з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжекобаланс» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 06.06.2018 до 31.10.2023 в розмірі 158 439,97 грн.

Одночасно, позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:

накласти арешт на нерухоме майно за реєстраційним номером 1573223723101, а саме: будівля, кафе літ. А, загальною площею 23,7 кв.м, за адресою: м. Запоріжжя, Південноукраїнська, 12, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжекобаланс» (ідентифікаційний код юридичної особи 33961260) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1212, виданий 13.08.2009 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М. (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17530338, 24.09.2009).

Позивач обґрунтовує заяву про забезпечення позову тим, що відповідач, придбавши об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 1573223723101 та набувши право оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно, не став на податковий облік за місцем знаходження нерухомого майна, не нараховує та не сплачує плату за землю (земельний податок та орендну плату за землю), відповідно, не має наміру використовувати придбане майно за його цільовим призначенням. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір частки засновника (учасника) становить 115 000,00 грн, що, в свою чергу, менше ціни позову на 43 439,97 грн, що на думку позивача, зумовлює наявність у позивача об`єктивних підстав вважати, що виконання потенційного рішення у даній справі може бути значно ускладненим та навіть унеможливленим. За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 158 439,97 грн, позивач вважає за доцільне накласти арешт на майно відповідача, яке належить йому на праві власності. Враховуючи зазначене, на думку позивача, необхідно забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладання арешту на нерухоме майно відповідача, є неспівмірним заходом з урахуванням предмета позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту в межах ціни позову на майно відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).

Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна за період з 06.06.2018 по 31.10.2023 у розмірі 158 439,97 грн.

За твердженням позивача, у разі невжиття заходів забезпечення позову відповідач матиме можливість здійснити відчуження майна або передачу у користування належного йому майна, а за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 158 439,97 грн, позивач вважає за доцільне накласти арешт на майно відповідача, яке належить йому на праві власності.

Можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти і на майно відповідачів в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.

Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду, у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.

Можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

Колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення позову про стягнення заборгованості шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників.

Так, у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:

«Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)».

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).

Отже, у разі пред`явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.

Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.

Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.

У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:

«Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:

«Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача 2 та Відповідача 3, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.»

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

Бездіяльність відповідача, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов`язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов`язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог Позивача.

Колегія суддів зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Позивач просить накласти арешт на майно відповідача в межах ціни позову, що є співмірним заявленим позовним вимогам.

Накладення арешту на майно відповідача в межах ціни позову не суперечить законодавству та не обмежує відповідача у праві володіння та користування даним майном, використання його у господарський діяльності.

Таким чином, з огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи, встановивши безпосередній зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання Позивача та накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову 158 439,97 грн.

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права знайшли своє підтвердження.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 у цій справі слід скасувати; заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову необхідно задовольнити.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 136-140, 144, 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 у справі №904/828/24 задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 27.03.2024 у справі №908/828/24 скасувати.

Заяву Запорізької міської ради від 20.03.2024 № 02/03.3-20/00735 про забезпечення позову у справі № 908/828/24 задовольнити.

Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, в межах ціни позову 158 439,97 грн, за реєстраційним номером 1573223723101, а саме: будівля, кафе літ. А, загальною площею 23,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю ЗАПОРІЖЕКОБАЛАНС (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, ідентифікаційний код 33961260) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1212, виданий 13.08.2009 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М. (відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Реєстр прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 17530338, 24.09.2009).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАПОРІЖЕКОБАЛАНС (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, ідентифікаційний код 33961260) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, р/р №UA058201720344270024000034816, отримувач: Виконавчий комітет Запорізької міської ради, ЄДРПОУ: 02140892, банк: Державна Казначейська служба України м. Київ) 3028,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ст.287 ГПК України може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова є виконавчим документом відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України Про виконавче провадження та відповідно до ч.1 ст.12 Закону України Про виконавче провадження може бути пред`явлена до виконання у строк до 18.06.2027.

Стягувач: Запорізька міська рада (ідентифікаційний код юридичної особи 04053915, адреса місцезнаходження: 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАПОРІЖЕКОБАЛАНС (ідентифікаційний код юридичної особи: 33961260, адреса місцезнаходження: 69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44)

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20.06.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

СуддяЮ.Б. Парусніков

Суддя Т.А. Верхогляд