Рішення

від 19.06.2024 по справі 917/59/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2024 Справа № 917/59/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Приватного підприємства "Канон", вул. Житній Базар, 8, м. Житомир, 10008

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017", ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 180 001,00 грн.,

Секретар судового засідання: Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство "Канон" просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" 180 001,00 грн заборгованості.

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі усної домовленості 16 липня 2021 року між керівником Приватного підприємства "Канон" ОСОБА_2 та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" ОСОБА_3 і співзасновником останнього ОСОБА_4 про наступну купівлю ПП "Канон" у ТОВ "Гермес 2017" конвеєру шнекового (гвинтового) Ф219-8000 (для вигрузки вагонів типу Хоппер) вартістю 180 000,00 грн позивач оплатив 180 001,00 грн попередньої оплати. Проте в подальшому договір укладено не було, товар не передано, грошові кошти не повернуто.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази в копіях (а.с. 3-23): платіжне доручення № 2802 від 20.07.2021; розписка співзасновника ТОВ "Гермес 2017" Ісаєва В.В. від 22.07.2021 про оплату залишку вартості, розписка директора ТОВ "Гермес 2017" Дудника В. В. від 22.07.2021 про повну оплату; паспорт на шнековий (гвинтовий) конвеєр НОМЕР_1 ), 2017 р.в.; фототаблиця місця перебування товару; претензія № 1 від 22.09.2023; квитанція та опис вкладення на відправлення претензії; витяг з ЄДР юридичних осіб на ТОВ "Гермес 2017"; витяг з ЄДР юридичних осіб на ПП "Канон"; витяг з Статуту ПП "Канон"; наказ на призначення керівника ПП "Канон".

Відповідач подав до суду відзив вх. № 1418 від 02.02.2024, у якому просить суд відмовити у позові, стверджуючи про відсутність доказів на підтвердження існування між сторонами господарських відносин, з яких могли би виникнути господарські зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" перед позивачем.

Крім того, відповідач просить суд стягнути з позивача 25 000, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідач надав наступні докази в копіях (а.с. 33-39): довіреність від 31.01.2024 року; витяг з ЄДР; Договір про надання професійної правничої допомоги від 22.01.2024 року; платіжна інструкція № 3535 від 24.01.2024 року.

Позивач надав суду 06.02.2024 року:

-за вх № 1527 клопотання/заяву про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідача, які підлягають стягненню з позивача, у разі прийняття рішення не на користь позивача до 1 000, 00 грн.;

-за вх № 1589 клопотання/заяву про розподіл судових витрат, відповідно до якої просить суд при ухваленні рішення у справі вирішити питання про розподіл судових витрат, а саме : судового збору в розмірі 2 700, 02 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000, 00 грн шляхом їх стягнення з відповідача.

В додатки до клопотання/заяви залучено в копіях (а.с. 48-57): ордер; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послу) до договору від 04 вересня 2023 року (детальний опис робіт (наданих послуг) від 06.02.2024 року; Договір про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2023 року; Додаток до Договору про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2023 року;

-за вх № 1526 відповідь на відзив, за мотивами якої стверджує про сплату позивачем авансу в повному обсязі, ухилення відповідача від укладення договору купівлі-продажу та передачі товару, тому отримані відповідачем коти мають статус безпідставно отриманих і підлягають поверненню платнику на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач за вх № 1752 від 08.02.2024 року надав суду клопотання/заяву, які суд оцінює як заперечення на відповідь на відзив, за мотивами яких не погоджується із доводами позивача, стверджуючи про їх недоведеність.

В додатки до заперечення на відповідь на відзив відповідачем додано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи (а.с. 65).

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

05.01.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Канон" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" про стягнення 180 001,00 грн заборгованості.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2024 року справу № 917/59/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 10.01.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали.

Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як стверджує у позовній заяві позивач, 16 липня 2021 року між керівником Приватного підприємства "Канон" ОСОБА_2 та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" ОСОБА_3 і співзасновником останнього ОСОБА_4 була досягунта усної домовленість про наступну купівлю ПП "Канон" у ТОВ "Гермес 2017" конвеєру шнекового (гвинтового) Ф219-8000 (для вигрузки вагонів типу Хоппер) вартістю 180 000 грн.

Відповідно до розписки від 19.07.2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 100 000, 00 грн аванс за придбання вивантажувального обладнання, що знаходиться на вантажному дворі ст. Супрунівка, вул. Половка, 84, та зобов`язувався передати зазначене обладнання після повного розрахунку, вартість якого становить 180 000, 00 грн (а.с. 3).

Платіжним дорученням № 2802 від 20.07.2021 року Приватне підприємство "Канон" перерахувало Товариству з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" 36 201, 00 грн з призначенням платежу "оплата за конвеєр шнековий зг рах 344 від 19.07.2021, в т.ч. ПДВ 20% 6 033, 50 грн" (а.с. 4).

Рахунок № 344 від 19.07.2021 до матеріалів справи не додано, клопотання про його витребування позивачем не заявлялося.

Відповідно до розписки від 22.07.2021 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 решту суми 43 800 грн за конвеєр шнековий, проданий ОСОБА_3 (а.с. 5).

Відповідно до розписки від 22.07.2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 оплату за конвеєр шнековий в повному обсязі (а.с. 6).

22.09.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 з вимогою про повернення авансового платежу в сумі 180 001,00 грн у місячний строк з дня отримання претензії (а.с. 10). Направлення претензії на адресу відповідача підтверджується описом вкладення, накладною Укрпошти та чеком Укрпошти (а.с. 10 на звороті, 11). Дана обставина відповідачем не спростовується.

З огляду на відсутність реагування на претензію, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 180 001,00 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд зазначає про таке.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, суб`єкти господарювання фізичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів, які характеризують суть конкретного позову, його зміст та правову природу, а саме: предмета і підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Підставами позовних вимог зазначено те, що відповідачем не поставлено оплачений позивачем товар та не укладено договір купівлі-продажу.

Статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 1 ст. 181 ГК України вказано, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору, в тому числі і у спрощений спосіб, сторони це визнають, про що зазначають у заявах по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду в п. 91 Постанови від 25.05.2021р. у справі №461/9578/15-ц дала тлумачення доктрині забороні суперечливої поведінки : Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 рок справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (забороні суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit vei contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісно Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

З наданого позивачем платіжного доручення № 2802 від 20.07.2021 року вбачається, що 20.07.2021 року Приватне підприємство "Канон" здійснило операцію з перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" 36 201,00 грн, зазначивши призначення платежу як оплата за конвеєр шнековий зг рах 344 від 19.07.2021, в т.ч. ПДВ 20% 6 033, 50 грн (а.с. 4).

Рахунок № 344 від 19.07.2021 до матеріалів справи не додано, клопотання про його витребування позивачем не заявлялося. Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження поставки конвеєру шнекового чи повернення вказаної суми коштів.

Згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року №22 (в редакції на момент складення платіжного доручення), обов`язковим реквізитом платіжного доручення є "призначення платежу", який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Тобто, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, тобто особі, що здійснює відповідний платіж. Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у редакції чинній на момент спірних правовідносин). Отже, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 9 червня 2011 року №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті "Призначення платежу", яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті "Призначення платежу", вирішується між сторонами без участі банку. Визначальним у змісті наведених законодавчих норм, якими регулюються правильність заповнення платіжного доручення, є те, що вони регулюють правовідносини між банком та платником, у той час, як зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами. При цьому економічний зміст тієї чи іншої господарської операції визначається платниками податків самостійно та на власний розсуд, а не контролюючим органом. Отже, платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Здійснивши аналіз доводів відповідача викладених у заявах по суті та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, зокрема, зазначене платіжне доручення, а також відсутність доказів щодо уточнення інформації, вказаної як призначення платежу у ньому, та відсутність доказів щодо повернення сплачених цим платіжним дорученням грошових коштів позивачеві, суд вбачає наявність у відповідача ознак суперечливої поведінки, оскільки останній заперечує очевидні факти, які визнавав до початку судового розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до с. 79 ГПК України стандарт доказування підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з уведенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тобто, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж ні.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Беручи до уваги недоведеність відповідачем жодним доказом в порушення принципу змагальності та диспозитивності, на якій правовій підставі Товариство з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" дотепер використовує перераховані Приватним підприємством "Канон" грошові кошти в сумі 36 201,00 грн та не повертає їх позивачу, суд оцінює надані позивачем докази в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення цієї суми більш вірогідними.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи викладене, а також встановлення судом того, що: 1) спірні кошти були прийняті відповідачем як юридичною особою (не керівником підприємства), їх повернення позивачу не ініціювалося; 2) при перерахуванні коштів позивач визначав призначення платежу саме як оплата за конвеєр шнековий; 3) з обставин справи чітко вбачається намір позивача повернути сплачені грошові кошти, суд вважає заперечення відповідача проти позову в цій частині позовних вимог необґрунтованими.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи, зокрема, є: позовна заява; відзив на позовну заяву.

Відповідач в цій частині позовних вимог контррозрахунку ціни позову не надав, вимогу не заперечив.

Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

Щодо іншої частини позовних вимог суд дійшов наступного висновку.

Поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина 1 статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Чинний Господарський процесуальний кодекс не містить поняття "неналежний позивач" і не передбачає права господарського суду вирішувати питання щодо обґрунтованості позовних вимог інакше як у засіданні господарського суду. Що ж до права на звернення до господарського суду з позовом, то таке право, зокрема, має підприємство, організація, права чи охоронювані законом інтереси яких порушені.

Так, відповідно до положень частини 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд зазначає, що у ситуаціях, коли позов пред`явлено неналежним позивачем, тобто тією особою, яка не має права вимоги, то суд не може на цій підставі відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі чи закрити провадження, оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься, встановлений пунктом 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, принцип диспозитивності господарського судочинства. В таких випадках суд має розглянути вимогу неналежного позивача по суті та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги.

Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (п. 41), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (п.71)).

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ч. 4 ст. 45 ГПК України).

Отже, неналежними сторонами в господарському процесі будуть ті особи, які не є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку. Неналежним відповідачем є та особа, що не повинна відповідати по пред`явленому до неї в суді позову.

З підстав позову та встановлених обставин справи вбачається, що спірні правовідносини в частині стягнення грошових коштів за зазначеними вище розписками виникли між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку.

Вказані фізичні особи не є учасниками цієї справи.

Як встановлено судом вище, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами договору, в тому числі і у спрощений спосіб, сторони це визнають, про що зазначають у заявах по суті спору.

За приписами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, матеріали справи дають суду підстави стверджувати, що Приватне підприємство "Канон" є особою, якій не належить право вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" грошових коштів за зазначеними вище розписками в сумі 143 800,00 грн, що є підставою для відмови у задоволенні такого позову в цій частині, оскільки права чи інтереси цієї особи не порушено.

Крім того, матеріалами справи не доведено порушення/невизнання відповідачем прав позивача в частині стягнення грошових коштів за зазначеними вище розписками, останній не є суб`єктом спірних матеріальних правовідносин та є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови у позові в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в сумі 143 800,00 грн.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 36 201,00 грн підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

В частині стягнення решти заявленої до стягнення суми позивач не довів як наявності порушеного права саме Приватного підприємства "Канон", так і належності відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017", тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат.

При пред`явленні даного позову позивачем сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 2 700,00 грн, про що свідчить відповідна виписка (а.с. 25).

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 542,97 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2023 між Приватним підприємством "Канон" (далі - Клієнт) та Адвокатом Якухном Олександром Михайловичем (далі - Адвокат) укладено договір про надання професійної правничої допомоги та додаток до договору (далі - Договір, а.с. 50-55).

У Договорі сторони погодили, зокрема, наступне :

- за цим Договором Адвокат зобов`язується здійснити представництво Клієнта, що вказане в цьому Договорі на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплачувати надання професійної правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору.

Безпосередній зміст юридичної послуги та правничої допомоги Адвоката за цим Договором полягає в наступному.

Адвокат надає Клієнту юридичні послуги, пов`язані із консультацією Клієнта по правовим питанням, підготовкою та/або рецензією договорів, запитів, листів, відповідей, претензій, контролю за виконавчими провадженнями та участь у ньому від імені Клієнта, надання юридичної допомоги у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, органами досудового розслідування, поліцією, прокуратурою, судами тощо.

Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання, яке надалі іменується Доручення, під час строку дії цього Договору готувати процесуальні та інші документи, подавати їх до суду як представник Клієнта або передавати Клієнту для особистої подачі останнім, здійснювати представництво (представляти) Клієнта в органах поліції, прокуратурі, підприємствах, установах та організаціях, перед фізичними особами, у судах всіх інстанцій та юрисдикцій у справах, пов`язаних із стягненням заборгованості із Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017", ЄДРПОУ 41498626, що виникла у зв`язку із отриманням авансового платежу в розмірі 180 001 грн на підставі розписки директора ТОВ "Гермес 2017" Дудника В.В. від 19.07.2021; платіжного доручення № 2802 від 20.07.2021; розписки співзасновника ТОВ "Гермес 2017" Ісаєва В.В. від 22.07.2021 про оплату залишку вартості; розписки директора ТОВ "Гермес 2017" Дудника В.В. від 22.07.2021 про повну оплату (п. 1 Договору);

- за надання Адвокатом правничої допомоги за цим Договором, що вказана у пункті 1 цього Договору, Клієнт зобов`язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору в розмірі та на умовах, визначених в додатку до цього Договору (п. 3 Договору);

- сторони погодили виплату суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом професійної правничої допомоги вказаної в Договорі і визначеної Дорученням, у фіксованому розмірі, що становить 3 000,00 грн, яка включає: підготовку процесуальних документів для звернення до суду, процесуальних документів, заяв, клопотань, заяв по суті, апеляційних та касаційних скарг, відзивів на апеляційні та касаційні скарги в ході розгляду справи, участь у судових засіданнях у судах всіх інстанцій, вчинення інших дій на виконання Договору (п. 1 Додатку до Договору);

- Договір діє з дати його укладення та до 31.12.2024 або до ухвалення остаточного рішення у судових справах (п. 7 Договору).

У Єдиному реєстрі адвокатів України наявні відомості щодо адвоката Якухна Олександра Михайловича (свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 31.10.2019 № 001118, виданого Радою адвокатів Житомирської області).

На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав суду : ордер від 04.09.2023, Договір про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2023 року; Додаток до Договору про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2023 року; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (детальний опис робіт (наданих послуг) від 06.02.2024 року.

Відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 06.02.2024 року адвокатом Якухном О.М. було виконано роботи (надано послуги), а Клієнтом прийнято юридичні послуги на суму 3 000,00 грн, а саме : підготовка претензії, позовної заяви, в т.ч. вивчення наданих документів 3 год; ознайомлення з відзивом 30 хв; підготовка відповіді на відзив 1 год; підготовка клопотання про зменшення витрат 1 год. Сторони претензій одна до одної не мають.

Адвокатські відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, 22.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Партнери» в особі керуючого партнера Тарасенка Михайла (далі Адвокатське об`єднання) укладено договір № 20240122/01 про надання професійної правничої допомоги (далі - Договір, а.с. 35-37).

У Договорі сторони погодили, зокрема, наступне :

-Адвокатське об`єднання надає послугу з професійної правничої допомоги щодо захисту та представництва інтересів Клієнта в справі № 917/59/24 про стягнення боргу. Представляє інтереси Клієнта з усіма правами, які надано законом позивачу, відповідачу, потерпілому, третій особі свідку, заявнику, скаржнику, у тому числі а правом пред`явлення позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; отримувати на користь клієнта стягнуті, повернуті грошові кошти на підставі ухвал, судових наказів, будь-яких інших виконавчих документів з правом підписувати та подавши документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; вести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документа, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Клієнта судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах Клієнта (п. 1.2 Договору);

- цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до остаточного розгляду справи, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 3.1 Договору);

- за правничу допомогу, передбачену у п. 1.2 Договору, Клієнт сплачує АО винагороду (гонорар). Клієнт оплачує АО гонорар в розмірі 25 000,00 грн, сума якого є фіксованою та не залежить від обсягу виконаних робіт в межах даної справи (п. 4.2 Договору).

У Єдиному реєстрі адвокатів України наявні відомості щодо адвоката Тарасенка Михайла Валеріойвича (свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 05.11.2019 № 3165, виданого Радою адвокатів Полтавської області).

На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав суду : довіреність від 31.01.2024, Договір про надання професійної правничої допомоги №20240122/01 від 22.01.2024 року.

На підтвердження проведення оплати отриманих відповідачем послуг з правової допомоги в сумі 25 000,00 грн останній надав суду копію платіжної інструкції № 3535 від 24.01.2024 (а.с. 38).

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

Основні підстави та принципи відшкодування витрат викладено у пунктах 7.1 -7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22). Такі ж висновки сформульовані в пунктах 106-108, 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), пунктах 178-202 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року № 754/8750/19 (провадження № 14-202цс21).

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду розглядав питання про витрати на оплату послуг адвоката у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 та від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.

Суд враховує наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У розумінні умов частин 5 та 6 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат критеріям, наведеним у частині 4 цієї статті. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Проте у частині п`ятій статті 129 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позивач надав суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача до 1 000,00 грн. Заперечення обґрунтовані тим, що заявлений позивачем розмір витрат на оплату послуг адвоката є занадто неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів тощо; детальний опис робіт (наданих послуг) на підтвердження витраченого часу на надання правничої допомоги та обсяг наданої допомоги до відзиву не надано; справа є малозначною, розгляд її проводиться за правилами спрощеного провадження без проведення судового засідання, що не потребує значних витрат часу на надання правничої допомоги; заявлений розмір витрат має ознаки незаконного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18, пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 у справі № 922/1964/21.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У п. 57 постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17 виклав правову позицію про те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

За викладеного суд дійшов висновку, що:

- заявлені позивачем витрати на правову допомогу за підготовку претензії, позовної заяви, в т.ч. вивчення наданих документів, ознайомлення з відзивом, підготовка відповіді на відзив, підготовка клопотання про зменшення витрат у загальному розмірі 3 000,00 грн у повному обсязі є співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг;

- заявлені відповідачем витрати на правову допомогу у вигляді гонорару в розмірі 25 000,00 грн, сума якого є фіксованою та не залежить від обсягу виконаних робіт в межах даної справи, не відповідають критерію розумності та співмірності.

При цьому суд враховує, що представнику відповідача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід складання заяв по справі та участі у судових засіданнях, об`єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів справи, з урахуванням предмета даного спору та предмета доказування. Крім того, з відзиву на позов та заперечення на відповідь на відзив вбачається, що в обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається лише на норми Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які регулюють спірні правовідношення, судова практика у даній категорії спорів є сталою. Справа розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, що не потребувало затрат часу адвоката.

Суд оцінює як частково правомірні доводи позивача, що підготовка заяв по суті, поданих відповідачем, не є співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг.

Проаналізувавши обсяг фактично наданих Адвокатським об`єднанням послуг відповідачу, суд дійшов висновку, що заявник має право на компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу, які були фактичними і неминучими, підтвердженими матеріалами справи та співрозмірними наданому об`єму адвокатських послуг в сумі 3 000,00 грн.

При розподілі витрат на професійну правничу допомогу суд враховує ч. 11 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" (бульвар Євгена Коновальця, АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства "Канон" (вул. Житній Базар, 8, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 32191991) грошові кошти в сумі 36 201,00 грн, 542,97 грн судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

2. В іншій частині позові відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Канон" (вул. Житній Базар, 8, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 32191991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гермес 2017" (бульвар Євгена Коновальця, АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ 41498626) 1 793,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення підписане 19.06.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик