Рішення

від 13.06.2024 по справі 927/1657/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/1657/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю

Надійна транспортна компанія

вул. Преображенська, буд. 34, каб. 3, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 42398934

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю

Українські лікарські рослини,

вул. Петрівська, буд. 48, с. Вершинова Мураївка, Куликівський район, Чернігівська область, 16313, код ЄДРПОУ 38373718

про стягнення 484 130, 51 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Бринза Д.О.

від відповідача: Пищенко А.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Надійна транспортна компанія» подано до суду позов до Товариства з обмежено відповідальністю «Українські лікарські рослини» про стягнення 200 000,00 грн основного боргу, пені у суму 195 391, 80 грн, 3% річних у сумі 13621, 17 грн та інфляційних втрат у сумі 75 117, 54 грн.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області у складі судді Демидової М.О. від 18.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 927/1657/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.01.2024.

Підготовче засідання 24.01.2024 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидової М.О.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Демидової М.О., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2024, на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Чернігівської області від 29.01.2024, справу № 927/1657/23 передано на розгляд судді Моцьору В.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В. від 02.02.2024 прийнято справу № 927/1657/23 до свого провадження, підготовче засідання призначено на 29.02.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету позивача у підсистемі Електронний суд 02.02.2024 о 14:00 та рекомендованим повідомленням №0600084519100 про вручення поштового відправлення відповідачу 13.02.2024.

26.02.2024 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає про те, що після подання позовної заяви відповідачем в добровільному порядку сплачено суму основної заборгованості за Договором № ТЕО-339 від 24.01.2022 в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками №1192 від 29.12.2023, №579 від 25.01.2024. Позивачем здійснено перерахунок пені, 3% річних та інфляційного збільшення за період з 14.02.2022 по 25.01.2024.

Позивач у заяві просить прийняти зменшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 202 703,92 грн пені, 14 343,66 грн 3% річних та 78 144,07 грн інфляційного збільшення.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Проаналізувавши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає зменшення позивачем розміру позовних вимог, оскільки це не протирічить діючому законодавству та не порушує нічиї права та охоронювані законом інтереси, а також є процесуальним правом сторони, відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, та заяву подано з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно, з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка задоволена судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 202 703,92 грн пені, 14 343,66 грн 3% річних та 78 144,07 грн інфляційного збільшення.

29.02.2024 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з метою швидкого врегулювання спору.

Суд залишив дане клопотання без розгляду, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено перехід із загального позовного провадження до розгляду справи у спрощеному позовному провадженні.

У підготовчому засіданні 29.02.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 28.03.2024, про що повідомив сторін ухвалою суду від 29.02.2024.

25.03.2024 від відповідача надійшов відзив на позов.

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Наслідки пропуску процесуальних строків встановлені ст. 118 ГПК України, згідно з якою право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалою суду від 02.02.2024 встановлено відповідачу, відповідно до ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, строк - не пізніше 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали надати відзив на позовну заяву та докази, які підтверджують викладені у відзиві обставини. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дана ухвала отримана останнім 13.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600084519100. Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 28.02.2024.

Разом з тим, відзив на позов сформований відповідачем у підсистемі Електронний суд 25.03.2024, а отже поданий відповідачем з пропущенням процесуального строку для його подачі.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву у справі, протягом часу, встановленого законом, доказів поважності причини пропуску строку суду не надав, суд залишив без розгляду відзив на позов відповідача.

У підготовчому засіданні 28.03.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.04.2024.

04.04.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, які долучено судом до матеріалів справи.

26.04.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 26.04.2024 суд задовольнив клопотання відповідача та постановив протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 27.05.2024, про що повідомив відповідача ухвалою від 26.04.2024.

У судовому засіданні 27.05.2024 суд оголосив перерву до 13.06.2024.

У судовому засіданні 13.06.2024 суд на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання комплексу послуг транспортно-експедиційного обслуговування № ТЕО-339 від 24.01.2022 в частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.

Відповідач у письмових поясненнях зазначає про відсутність в договорі від 24.01.2022 та в додатковій угоді від 27.01.2022 узгоджених сторонами строків оплати фактично наданих послуг. Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів вручення відповідачу рахунку на оплату від 04.02.2022 та звернення з вимогою про оплату на підставі норм ч.2 ст.530 ЦК України, на думку відповідача, правові підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг відсутні, а застосування до відповідача умов п.4.11 договору від 24.01.2022 та норм ст. 652 ЦК України є безпідставним.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач звернувся до господарського суду з даним позовом з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України строку позовної давності для стягнення пені, а тому заявляє суду про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення пені та про застосування наслідків пропуску позовної давності в цій частині заявлених позовних вимог.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

24.01.2022 між ТОВ «Надійна транспортна компанія» (експедитором) та ТОВ «Українські лікарські рослини» (клієнтом) був укладений договір про надання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування №ТЕО-339 (далі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору експедитор за дорученням клієнта приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок клієнта надавати комплекс послуг з транспортно-експедиційного обслуговування для здійснення перевезень вантажів по території України, країн СНД та інших держав, а клієнт зобов`язується оплачувати надані послуги на умовах даного договору, а також бере на себе відповідальність за збереження, технічний стан рухомого складу та його повернення згідно із умовами даного договору, Правил перевезень вантажів, Статуту залізниць України, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) від 01.11.1951 року зі змінами та доповненнями.

Перелік послуг, що надаються за цим Договором, вид та найменування вантажу, заявленого до перевезення згідно із цим договором, а також пункти відправлення та призначення вантажу, ціну та загальну вартість послуг сторони погоджують в додаткових угодах до даного Договору (п.1.3. Договору).

27.01.2022, між сторонами була укладена Додаткова угода №1 до Договору, відповідно до умов якої експедитор зобов`язався від імені та за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень вантажів клієнта залізничним транспортом відповідно до заявки клієнта зі станції відправлення - їм. Бориса Олійника Південно-західної залізниці (325301) до станції призначення - Чорноморська (експ.для ТІС) Одеської залізниці (403002), вантаж - кукурудза у кількості 280 000,0 тон (4 вагони) +/- 5% (п.1 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 2.2.4. Договору Клієнт зобов`язаний оплачувати вартість послуг Експедитора, погоджених в додаткових угодах до Договору, а також відшкодовувати усі непередбачені, або не погоджені платежі і збори, які виникли в процесі виконання перевезення вантажів Клієнта та були списані з особових рахунків Експедитора філіями АТ «Укрзалізниця»: ЄРЦ, ЦТЛ та іншими транспортними організаціями, у тому числі і за декларування вантажів.

Відповідно до п. 3.4. Договору клієнт здійснює 100% передплату за послуги експедитора, вказані в пункті 3.2., шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення експедитором рахунку. За угодою сторін можливий інший порядок розрахунків, який додатково уточнюється в додаткових угодах до Договору.

Умовами п.6, п.9 Додаткової угоди №1 сторони визначили, що остаточний розрахунок відбувається на підставі актів наданих послуг та рахунків експедитора; клієнт здійснює оплату відповідно до умов договору.

За підсумками місяця сторони, на підставі відвантажувальної інформації, підписують акт звіряння і акт прийому-передачі робіт (наданих послуг) (п.3.5. Договору).

Сторони також мають право підписувати акти звіряння та/або акти прийому-передачі робіт (наданих послуг) з іншою періодичністю, якщо на це буде згода обох сторін (п.п. 3.5.1. Договору).

Згідно п. 4.11. Договору за затримку платежів по фактично наданим експедитором послугам більш ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з 11 дня прострочення.

Згідно з п.8.1 Договору термін дії Договору встановлюється з дня підписання і діє до 31.12.2022. Договір автоматично продовжується на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії не повідомить іншу сторону в письмовій формі про розірвання Договору.

На виконання умов договору, на підставі заявки відповідача №1 від 28.01.2022, позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 257 358,97 грн, що підтверджується залізничними накладними №34261461 від 29.01.2022, №34287284 від 31.01.2022, №34319673 від 03.02.2022, №34319665 від 03.02.2022, податковою накладною №33 від 04.02.2022 та актом надання послуг №31 від 04.02.2022, підписаним сторонами та скріпленим печатками.

Позивачем за надані послуги відповідно до умов Договору виставлено відповідачу для оплати рахунок № 38 від 04.02.2022 на суму 257 358,97 грн.

Відповідачем було частково оплачені надані позивачем транспортні послуги згідно акту №31 від 04.02.2022 на загальну суму 47 358,97 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями АТ «ПУМБ» про зарахування коштів №388 від 18.08.2023 на суму 17 358,97 грн, №444 від 05.10.2023 на суму 40 000,00 грн.

Станом на день пред`явлення позову до суду заборгованість відповідача склала 200 000,00 грн.

Після відкриття провадження у даній справі відповідачем сплачено суму основної заборгованості за Договором в розмірі 200 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками №1192 від 29.12.2023, №579 від 25.01.2024.

У зв?язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг позивачем нараховано та пред?явлено до стягнення з відповідача 202 703,92 грн пені, 14 343,66 грн 3% річних та 78 144,07 грн інфляційного збільшення.

Оцінка суду.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зі змісту укладеного між сторонами договору про надання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування №ТЕО-339 від 24.01.2022 вбачається, що цей договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторською діяльністю є підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Дія цього закону поширюється на відносини, що виникають при транспортному експедируванні вантажів усіма видами транспорту, крім трубопровідного (ст. 2 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" унормовано, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, позивач, на виконання умов Договору, надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги з організації перевезень вантажів кукурудзи на загальну суму 257 358,97 грн, що підтверджується залізничними накладними №34261461 від 29.01.2022, №34287284 від 31.01.2022, №34319673 від 03.02.2022, №34319665 від 03.02.2022, податковою накладною №33 від 04.02.2022 та актом надання послуг №31 від 04.02.2022, підписаним сторонами та скріпленим печатками.

Підписанням акту надання послуг №31 від 04.02.2022 відповідач фактично підтвердив надання позивачем та отримання відповідачем послуг саме 04.02.2022.

При цьому, суд констатує, що у відповідача виник обов`язку з оплати послуг, оскільки сторонами підписано акт надання послуг, який є достатньою і самостійною підставою для оплати.

Сторонами у Договорі узгоджено строк оплати послуг, а саме оплата вартості послуг експедитора сплачується клієнтом на умовах 100% попередньої оплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення експедитором рахунку. Умовами Додаткової угоди сторони визначили, що остаточний розрахунок відбувається на підставі актів наданих послуг та рахунків експедитора.

Відповідач посилається на те, що позивачем не вжито необхідних заходів для направлення та отримання відповідачем акту виконаних робіт від 04.02.2022, рахунку № 38 від 04.02.2022 або вимоги про сплату заборгованості, а отже строк остаточного розрахунку за актом від 04.02.2022 у розумінні п. 3.11 Договору не розпочався.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що в акті надання послуг є посилання на рахунок на оплату №NTK-00038 від 04.02.2022 та зазначено суму наданих позивачем послуг, отже відповідач був обізнаний про виставлений позивачем рахунок на оплату 257 358,97 грн.

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Суд зазначає, що підписанням акту виконаних робіт відповідач прийняв надані позивачем послуги, які підлягають оплаті, і в будь-якому випадку строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг в сумі 257 358,97 грн є таким, що настав, навіть без урахування факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості наданих послуг та факту надсилання позивачем вимоги про сплату заборгованості.

З аналізу здійснених відповідачем оплат за надані позивачем послуги за Договором вбачається, що оплата здійснювалась відповідачем з порушенням строку оплати послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

З посиланням на приписи ст. 625 ЦК України позивачем, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, було заявлено до стягнення 14 343,66 грн 3% річних за 78 144,07 грн інфляційного збільшення за період з 14.02.2022 по 25.01.2024.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати за надані послуги, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення 14 343,66 грн 3% річних за 78 144,07 грн інфляційного збільшення за період 14.02.2022 по 25.01.2024 є арифметично вірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повній сумі.

Крім того, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення з відповідача 202 703,92 грн пені за період з 14.02.2022 по 25.01.2024.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, сторонами у п. 4.11. Договору визначено, що за затримку платежів по фактично наданим експедитором послугам більш ніж на 10 календарних днів, клієнт сплачує експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки, встановленої Національним банком України, від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з 11 дня прострочення.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені за порушення виконання грошового зобов`язання за Договором, суд доходить висновку, що позивачем при розрахунку пені невірно визначено період прострочення, а саме не враховано положення ч.6 ст.232 ГК України.

За перерахунком суду обґрунтованою та належною до стягнення є пеня за період з 14.02.2022 по 14.08.2022 у розмірі 41 106,93 грн.

У той же час, відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення пені та про застосування наслідків пропуску позовної давності в цій частині заявлених позовних вимог.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи № 914/508/17, від 11.11.2019 зі справи № 904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.

Відповідно до положень ч.3 та ч.4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що правомірним періодом для нарахування пені є період з 14.02.2022 по 14.08.2022, судом встановлено, що передбачений ст. 258 ЦК України річний строк позовної давності для заявлення позовної вимог про стягнення пені за даний період сплив для всього періоду, відповідно з 14.02.2023 по 14.08.2023 включно, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише 08.12.2023 (відмітка Укрпошти на конверті, в якому направлено позовну заяву до суду), тобто з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України строку позовної давності для стягнення пені.

Відтак, враховуючи той факт, що позовна давність за вимогами про стягнення з відповідача пені сплила, господарський суд відмовляє у задоволенні вказаних вимог.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 1387,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Українські лікарські рослини (вул. Петрівська, буд. 48, с. Вершинова Мураївка, Куликівський район, Чернігівська область, 16313, код ЄДРПОУ 38373718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Надійна транспортна компанія (вул. Преображенська, буд. 34, каб. 3, м. Одеса, 65042, код ЄДРПОУ 42398934) 14 322,51 грн 3% річних, 78 144,07 грн інфляційного збільшення, 1387,00 судового збору.

3.В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор