Постанова

від 11.06.2024 по справі 924/720/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/720/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Цимбалістий Т. О.,

позивача - Кабальський Я. В.,

відповідача - Машук В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 (судді: Гудак А. В. - головуючий, Олексюк Г. Є., Мельник О. В.) та рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.11.2023 (суддя Кочергіна В. О.) у справі

за позовом першого заступника керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях

до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сансервіс"

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент з питань оборонної роботи та цивільного захисту Хмельницької обласної державної адміністрації;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2

про скасування державної реєстрації права приватної власності (з припиненням права приватної власності) та повернення майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У вересні 2022 року перший заступник керівника Шепетівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій області) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сансервіс" (далі - ТОВ "Сансервіс"), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департаменту з питань оборонної роботи та цивільного захисту Хмельницької обласної державної адміністрації та за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_2 про:

- скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 16/100 частин майнового комплексу Публічного акціонерного товариства "Славутської суконної фабрики" (далі - ПАТ "Славутської суконної фабрики") загальною площею 10 903,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 9184068106, номер запису про право власності: 387216), до складу якого входить захисна споруда цивільного захисту площею 227,5 м2, що розташована у будівлі адміністративного будинку з прохідною площею 720,8 м2 на АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 площею 227,5 м2 на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ "Сансервіс" повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 площею 227,5 м2, розташоване у АДРЕСА_1 у власність держави в особі РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій областях.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 не може перебувати у приватній власності.

Прокурор зазначав, що згідно з рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.04.2014 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до виконавчого комітету Славутської міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про усунення перешкод в користуванні власністю, вказуючи на те, що позивачем не доведено та не підтверджено, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні майновим комплексом в АДРЕСА_1 , у тому числі підвалом, який є захисною спорудою цивільного захисту.

Відповідно до положень законодавства, чинного на момент приватизації, та положень частини 2 статті 178 Цивільного кодексу України протирадіаційне укриття як обмежено обороноздатна річ належало до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації у зв`язку з їх загальнодержавним значенням та не могло бути включено до статутного фонду орендного підприємства Славутська суконна фабрика та, як наслідок передаватися у приватну власність.

Прокурор вважає, що наказ РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій областях від 31.01.1994 № 96, договір купівлі-продажу майна від 20.05.1994 № 82 та інші подальші правочини, у тому числі, договір купівлі-продажу від 19.03.2013 щодо відчуження спірного протирадіаційного укриття у складі іншого нерухомого майна, є протиправним.

1.3. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 , заперечуючи проти її задоволення, вказуючи на недоведення прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, а також посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог прокурора.

Також ОСОБА_1 подав до суду заяву про залишення позову прокурора без розгляду, акцентуючи увагу на тому, що 11.12.2014 у справі № 682/2016/14-ц Славутський міськрайонний суд відмовив у задоволенні позову Славутського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМ України по Хмельницькій області до ОСОБА_1 про витребування захисної споруди, оскільки прокурор не довів та не надав доказів, що захисна споруда є власністю держави і вибула поза її волею. Отже, прокурор вже звертався з позовом про витребування майна і суд відмовив йому, а тому немає підстав для повторного звернення до суду за аналогічних підстав.

1.4. ТОВ "Сансервіс" у відзиві просило відмовити прокурору у задоволенні позову, вказуючи, зокрема, на тому, що ОСОБА_1 на законних підставах набув право власності на спірний об`єкт, а тому захід впливу, який позивач пропонує вжити до відповідача фактично свідчить про позбавлення його права власності на спірний об`єкт, а також зазначаючи про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.11.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій установили обставини, які в сукупності свідчать про те, що оскільки інші особи - організація орендарів Славутської суконної фабрики, ЗАТ/ПАТ "Славутська суконна фабрика", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з 1994 року відкрито володіли і користувалися спірним нерухомим майном, то в цьому випадку відсутні обумовлені законом підстави вважати поданий прокурором позов негаторним, з посиланням на статтю 391 Цивільного кодексу України, отже суди дійшли висновку про невірно обраний прокурором спосіб захисту та відсутність достатніх правових підстав для усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження та зобов`язання ОСОБА_1 повернути майно державі в особі РВ ФДМУ по Вінницькій та Хмельницькій областях, дійшовши висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як й не підлягають задоволенню вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності та припинення права ОСОБА_1 на 16/100 частин майнового комплексу ПАТ "Славутської суконної фабрики".

Суд апеляційної інстанції також вказав, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для повернення приватизованого та в подальшому придбаного майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця, а такі докази у матеріалах справи відсутні.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки судом встановлено недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, підстави для застосування строків позовної давності у цьому випадку відсутні.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Хмельницької області від 13.11.2023 та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказуючи на невірне застосування судами норми матеріального права (статтю 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтю 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", частину 4 статті 13 Закону України "Про власність", статтю 20 та частини 8, 10, 13 статті 32 Кодексу цивільного захисту України, частину 2 статті 178, статті 388, 391 Цивільного кодексу України, а також процесуального права (частини 4 статті 75, статті 236, 237 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду у постановах, наведених у касаційній скарзі.

Так, прокурора вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) щодо захисту інтересів позивача шляхом звернення до суду із негаторним позовом у випадках законодавчо встановленої заборони на вибуття з державної/комунальної власності об`єктів нерухомого майна.

Прокурор також вважає, що судами залишено поза увагою висновки Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22 щодо надання оцінки діям державних органів при розгляді справ про відчуженні державного майна, а саме щодо волі держави як власника державного майна, яка може виражатися лише в таких діях органу виконавчої влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

У касаційній скарзі прокурор вказує на те, що відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, викладено позицію, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Отже, належним способом захисту прав власника у цих випадках є саме негаторний позов.

Прокурор вважає, що враховуючи те, що спірний об`єкт нерухомого майна є захисною спорудою цивільного захисту (протирадіаційним укриттям № НОМЕР_1), яка, в силу вимог частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", частини 2 статті 178 Цивільного кодексу України не підлягала приватизації, вказана споруда не могла бути включена до статутного фонду орендного підприємства Славутська суконна фабрика, та, як наслідок, передаватися у приватну власність в процесі приватизації.

Зважаючи на викладене, держава як власник протирадіаційного укриття, що є обмежено оборотоздатною річчю, залишається її законним володільцем, а тому, з урахування правових позицій Великої Палати Верховного Суду, для захисту її права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом пред`явлення до суду негаторного позову. При цьому, негаторний позов про зобов`язання повернути протирадіаційне укриття у власність держави можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної захисної споруди цивільного захисту.

Тобто, прокурор вказує на те, що у даній справі захист інтересів держави в особі РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій областях спрямований на усунення перешкод власникові (державі), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (протирадіаційним укриттям, приватизація якого заборонена), у користуванні та розпорядженні спірним майном шляхом його повернення від ОСОБА_1 та ТОВ "Сансервіс".

Враховуючи вказане, висновки судів попередніх інстанцій про те, що з урахуванням того, що фактичне володіння та користування спірним об`єктом здійснюється іншими особами, а не РВ ФДМ України по Хмельницькій області, свідчить про відсутність підстав для подання в інтересах РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій області негаторного позову не узгоджуються із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду та є безпідставними.

Також прокурор зазначає, що відповідно до обставин справи спірне нерухоме майно вибуло у приватну власність в процесі приватизації на підставі договору купівлі-продажу державного майна, укладеного 20.05.1994 між РВ ФДМ України по Хмельницькій області та організацією орендарів Славутської суконної фабрики під час дії встановленої законодавством заборони на приватизацію протирадіаційних споруд.

Заволодіння громадянами та юридичними особами захисною спорудою цивільного захисту, щодо якої законодавством встановлено заборону на передачу з державної/комунальної власності у приватну, є неможливим, оскільки за жодних умов у набувача такого майна не могло та не може виникнути законно набуте право приватної власності на таку споруду, а тому такий набувач не може вважатися добросовісним.

Враховуючи, що на вказані об`єкти нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

3.2. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення у справі залишити без змін, вважаючи позовні вимоги прокурора безпідставними, оскільки відповідач набув майно у законний спосіб, а законодавство України не містить заборон щодо перебування захисних споруд цивільного захисту у власності фізичних чи юридичних осіб. станом на час приватизації спірного нерухомого майна це майно не відносилося до споруд цивільного захисту.

Відповідач вказує на те, що у цьому випадку повертати спірне майно - захисну споруду за допомогою негаторного позову є недопустимим.

Крім того ОСОБА_1 вказує на те, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1473-р затверджено план заходів з підготовки та проведення у 2009-2010 роках технічної інвентаризації захисних споруд цивільної оборони (цивільного захисту), що додавався до розпорядження, а також зобов`язано міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (серед яких є Фонд державного майна України) зобов`язано забезпечити проведення протягом 2009-2010 років технічну інвентаризацію захисних споруд цивільної оборони відповідно до плану заходів, затверджених розпорядженням, та до 01.12.2010 поінформувати Міністерство надзвичайних ситуацій України про його виконання.

Отже, Фонд державного майна України про необхідність проведення інвентаризації захисних споруд як державної власності, які перебувають у комунальній чи приватній власності був обізнаний з листопада 2008 року, мав виконати вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України, віднайти усі об`єкти - захисні споруди цивільної оборони та провести їх технічну інвентаризацію.

З моменту переходу у власність ОСОБА_1 у 2013 році майнового комплексу, уповноважені посадові особи не здійснили обстеження спірної будівлі та не склали акт комплексної перевірки захисної споруди, передбачений додатком до Методичних рекомендацій Міністерства надзвичайних ситуацій України, який би свідчив, що це є захисна споруда в розумінні Державних будівельних норм (захисні споруди цивільного захисту) ДБН В.2.2-5-97.

Відповідач також наголошує, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця. Натомість такої протиправної поведінки покупця суди не встановили.

ОСОБА_1 також акцентує увагу на тому, що державна реєстрація речового права захисної споруди не була проведена, не внесено таку захисну споруду в державний реєстр об`єктів державної власності, відсутній номер інвентаризаційної справи, в технічному паспорті на захисну споруду від 20.04.2012 обліковий номер відсутній.

3.3. ТОВ "Сансервіс" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, вказуючи, зокрема, на неправильно обраний прокурором спосіб захисту, а також посилаючись на недоведеність протиправності дій ОСОБА_1 щодо отримання у власність спірного майна.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі наказу РВ ФДМ України по Хмельницькій області від 27.12.1993 № 463 "Про видачу дозволу на приватизацію державної частки майна орендованого підприємства Славутська суконна фабрика" видано дозвіл Славутській суконній фабриці на приватизацію державної частки майна орендного підприємства згідно поданої заяви, зареєстрованої у регіональному відділенні.

Наказом РВ ФДМ України по Хмельницькій області від 31.01.1994 № 96 затверджено акт оцінки вартості майна Славутської суконної фабрики.

Відповідно до акта оцінки вартості майна орендного підприємства Славутської суконної фабрики (№ 00307081), затвердженого начальником РВ ФДМ України по Хмельницькій області 31.01.1994 у розділі "об`єкти які не підлягають приватизації - відсутні відомості" (пункт 17.5 акта).

Наказом РВ ФДМ України по Хмельницькій області від 17.05.1994 № 342 "Про укладання договору купівлі-продажу державного майна орендного підприємства "Славутська суконна фабрика" наказано укласти договір купівлі-продажу державного майна Славутської суконної фабрики з організацією орендарів цього підприємства.

20.05.1994 між РВ ФДМ по Хмельницькій області (продавець) та організацією орендарів Славутської суконної фабрики (покупець) укладено договір купівлі-продажу державного майна орендного підприємства Славутської суконної фабрики, за змістом пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець придбав державне майно цілісного майнового комплексу Славутської суконної фабрики, яка знаходиться за адресою: м. Славута, вул. Кірова, 1, на земельній ділянці 3,95га, відповідно до умов, визначених у договорі.

Майно підприємства включає в себе всі його активи й пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно матеріалам інвентаризації.

Згідно з пунктами 8.1 та 8.2 договору продавець гарантує, що об`єкт приватизації не входить до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації не є проданим, заставленим; під арештом не знаходиться, судових справ немає. Перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації. Відповідальність за зберігання майна до підписання акта передачі майна несе продавець.

20.05.1994 рішенням виконавчого комітету Славутської міської ради народних депутатів № 172 "Про реєстрацію договору купівлі-продажу" вирішено зареєструвати договір купівлі-продажу державного майна орендного підприємства Славутської суконної фабрики, укладений між РВ ФДМ України по Хмельницькій області та Славутською суконною фабрикою..

Відповідно до акта прийому-передачі цілісного майнового комплексу Славутської суконної фабрики від 25.08.1994, РВ ФДМ України по Хмельницькій області передало, а голова організації орендарів Славутської суконної фабрики прийняв згідно з відомістю інвентаризації викуплене майно, у тому числі, адмінбудинок (пункту 13 акта). Право власності на відчужуваний об`єкт переходить до покупця з моменту підписання сторонами даного акта прийому-передачі.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.12.2007 за ЗАТ "Славутська суконна фабрика" зареєстровано право власності на майновий комплекс, розташований АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу від 20.05.1994.

Суди також установили, що згідно зі свідоцтвом від 14.02.2013, виданого приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Хмельницької області, відповідно до статті 62 Закону України "Про виконавче провадження", статті 72 Закону України "Про нотаріат" та на підставі акта про реалізацію арештованого майна від 01.02.2013, затвердженого в.о. начальника відділу державної виконавчої служби Славутського міськрайонного управління юстиції 01.12.2013, ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з будівлі адмінбудинку з прохідною загальною площею 720,8 м2, що становить 16/100 частин майнового комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1 (до перейменування вулиця Кірова).

Згідно з інформаційної довідки від 09.08.2022 № 307116908 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на майновий комплекс, до складу якого входить будівля адмінбудинку з прохідною площею 720,8 м2, дата реєстрації права власності - 14.02.2013; підстава реєстрації - свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, арештованого майна, серія та номер 273 від 14.02.2013; дата державної реєстрації припинення права власності - 19.03.2013.

У подальшому, 19.03.2013 між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність 16/100 частин майнового комплексу, що знаходиться в АДРЕСА_1 (до перейменування вулиця Кірова) та розташований на земельній ділянці, яка належить Славутській міській раді.

Відповідно до Інформаційної довідки від 09.08.2022 № 306925860 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 належить на праві власності майновий комплекс, до складу якого входить будівля адмінбудинку з прохідною площею 720,8 м2, дата реєстрації права власності - 19.03.2013; підстава реєстрації - договір купівлі-продажу серія та номер 555, від 19.03.2013, розмір частки 16/100, додаткові відомості: будівля адмінбудинку з прохідною загальною площею 720,8 м2.

Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи наявна копія Книги обліку сховищ, протирадіаційних укриттів цивільної оборони м. Славута, відповідно до якої, в м. Славута значиться протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 (АДРЕСА_1).

Відповідно до технічного паспорту на будівлю адмінбудинку з прохідною на АДРЕСА_1 та журналу внутрішніх обмірів та розрахунку площ приміщень до придбаного ОСОБА_1 приміщення адмінбудинку входить підвал площею 227,5 м2, який згідно з технічним паспортом від 20.04.2012 є захисною спорудою цивільного захисту № НОМЕР_1 та належав ПАТ "Славутська суконна фабрика".

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій області про скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на 16/100 частин майнового комплексу ПАТ "Славутської суконної фабрики" загальною площею 10903,5 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 9184068106, номер запису про право власності: 387216), до складу якого входить захисна споруда цивільного захисту площею 227,5 м2, що розташована у будівлі адміністративного будинку з прохідною площею 720,8 м2 на АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 площею 227,5 м2 на АДРЕСА_1 та зобов`язання ОСОБА_1 та ТОВ "Сансервіс" повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття № НОМЕР_1 площею 227,5 м2, розташоване у АДРЕСА_1 у власність держави в особі РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій областях з посиланням на положення статей 316, 317, 326, 386, 391 Цивільного кодексу України.

4.4. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у даній справі обставини щодо наявності або відсутності у РВ ФДМ України по Хмельницькій області володіння спірним майном підлягають дослідженню з огляду на визначену процесуальним законом компетенцію та виходячи з предмета та підстави позову цієї справи (аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 19.07.2022 № 910/9577/21).

Так, суди установили, що спірне майно використовується різними особами, а саме: з 25.08.1994 по 14.02.2013 - організацією орендарів Славутської суконної фабрики, ЗАТ/ПАТ "Славутська суконна фабрика", з 14.02.2013 по 18.03.2013 ОСОБА_2 , з 19.03.2013 і до теперішнього часу - ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підстав для подання в інтересах РВ ФДМ України по Вінницькій та Хмельницькій області негаторного позову, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову.

4.5. Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, зокрема в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

4.6. Під час розгляду справи суди установили, що рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 11.04.2014 у справі №682/411/14-ц відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Славутської міської ради, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про усунення перешкод в користуванні власністю та встановлено, що 19.03.2013 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав 16/100 частини майнового комплексу, що розташований в АДРЕСА_1 , у тому числі і будівлю адміністративного будинку з прохідною загальною площею 720,8 м2. До придбаної ОСОБА_1 будівлі входить підвал площею 227,5 м2, який є захисною спорудою цивільного захисту № НОМЕР_1 та перебуває на обліку з 1982 року; рішення про приватизацію майна та відповідні договори купівлі-продажу майна є чинними, тому ОСОБА_1 є власником захисної споруди цивільного захисту № НОМЕР_1.

Судовим рішенням також встановлено, що під час приватизації майна Славутської суконної фабрики не було дотримано вимог законодавства, що регулювало питання приватизації державного майна та порядку використання захисних споруд цивільного захисту, і в подальшому приватизовано та продано ОСОБА_1 у складі майнового комплексу підвал, який є захисною спорудою.

З урахуванням приписів статті 388 Цивільного кодексу України, надаючи оцінку спірним правовідносинам, судом у справі № 682/2016/14-ц встановлено, що захисна споруда не була загублена, не була викрадена, а також не вибувала з володіння держави, як власника поза її волею. Навпаки, під час приватизації державного майна захисна споруда цивільного захисту окремо не обліковувалась на балансі Славутської суконної фабрики і з вартості цілісного майнового комплексу, як об`єкт, що не підлягає приватизації, не була виключена. До складу комісії з приватизації входили представники Держкомлегтексту, Хмельницької облдержадміністрації, Славутської міської ради, Славутської суконної фабрики та органу приватизації, що фактично свідчить про вибуття з володіння держави захисної споруди з волі уповноважених представників державних органів, які проводили приватизацію.

4.7. Проте суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, зазначивши про те, що до придбаної ОСОБА_1 16/100 частини майнового комплексу входить підвал площею 227,5 м2, який є захисною спорудою цивільного захисту № НОМЕР_1 та перебуває на обліку з 1982 року, не з`ясовували питання щодо наявності законодавчої заборони щодо включення цього майна до переліку об`єктів, які підлягають приватизації.

У пунктах 235-239 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено таке:

"235. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновків, що правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 укладено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу; Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.

236. Отже, за чинного на час укладення Додаткової угоди № 1 правового регулювання право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача-1. Як наслідок, заволодіння відповідачем-1 цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем-1 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.

237. За обставин цієї справи мета позивача-1 спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні садибою Терещенків шляхом її повернення від відповідача-1.

238. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову.

239. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. За обставин цієї справи належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України".

4.8. Ураховуючи викладене, з огляду на необхідність встановлення всіх обставин справи в їх сукупності для правильного вирішення спору виходячи з предмету та підстав позову, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення та постанову судів попередніх інстанцій слід скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.11.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 у справі № 924/720/22 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.01.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 13.11.2023 у справі № 924/720/22 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак