Постанова

від 19.06.2024 по справі 164/2093/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

справа № 164/2093/19

провадження № 61-3006св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Фінанс Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -комунальне підприємство «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Абакаров Мурад Мавлетханович, на постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А.,

Здрилюк О. І.,від 22 січня 2024 року, і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог і заперечень на них

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,

ТОВ «Інвест Фінанс Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 14 вересня 2017 року між

ним та ТОВ «Інвест Фінанс Україна» укладено договір про споживчий кредит № LF0002, відповідно до умов якого йому надано кредит у розмірі

80 000, 00 грн. В цей же день, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, сторонами укладено договір іпотеки № LF0002-І. Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки він передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

3. Зазначав, що 26 червня 2018 року між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит № LF0002 від 14 вересня 2017 року та про відступлення права вимоги за договором іпотеки № LF0002-І від 14 вересня 2017 року.

У подальшому ОСОБА_2 скористався іпотечним застереженням. 17 грудня 2018 року за відповідачем зареєстровано право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки.

4. Згідно з доводами позивача, спірний договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладені з порушенням чинного законодавства України, оскільки кредитодавцем за кредитним договором може бути виключно банк або інша фінансова установа. Відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою і тому не має права надавати фінансові послуги, не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Реєстрація речового права на підставі недійсних договорів тягне за собою скасування рішення державного реєстратора.

5. З урахуванням зазначеного, позивач просив: визнати недійсними договір про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року за договором про споживчий кредит № LF0002 від 14 вересня 2017 року та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 червня 2018 року; скасувати рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав та їх обтяжень, індексний номер 44733154 від 20 грудня 2018 року та стягнути з відповідачів судові витрати.

6. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що оспорювані правочини не порушують жодної правової норми, твердження позивача безпідставні, а позовні вимоги необґрунтовані.

Основні мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 09 жовтня

2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не зазначив конкретних фактів порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваних договорів та не довів, що в результаті визнання договорів недійсними його права будуть захищені та відновлені. Отже, відсутність порушення оскаржуваним правочином суб`єктивного права, на захист якого спрямований заявлений позов, є самостійною та єдиною підставою для відмови позивачу у задоволенні позову.

9. Оскільки, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 прав та їх обтяжень є похідною вимогою від визнання договорів відступлення права вимоги, яка задоволенню не підлягає, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Основні мотиви постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Волинського апеляційного суду від 22 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

11. Визнано договір про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року за договором про споживчий кредит № LF0002 від 14 вересня 2017 року, укладений між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» та ОСОБА_2 , недійсним. Визнано договір про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року за договором іпотеки № LF0002-І від 14 вересня 2017 року, укладений між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» та ОСОБА_2 , недійсним. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, вчинене державним реєстратором

Гейзером С. А. КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», індексний номер 44733154 від 20 грудня 2018 року, за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1350269107101. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскількивнаслідок укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, іпотечним договором, укладених з ОСОБА_1 , право вимагати виконання зобов`язань перейшло від ТОВ «Інвест Україна» до фізичної особи ОСОБА_2 .

13. Отже, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Водночас, не встановлено, щоб

ТОВ «Інвест Україна» перебувало у процедурі ліквідації.

14. Враховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь ОСОБА_2 було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ «Інвест Україна» не мало права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 27 лютого 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат

Абакаров М. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 22 січня

2024 року та залишити в силі рішення Маневицького районного суду Волинської області від 09 жовтня 2023 року.

16. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16, від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17,

у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17,

у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19, від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20, від 27 грудня 2023 року у справі № 731/498/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Посилається на те, що Волинський апеляційний суд вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, а також зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. У касаційній скарзі заявниквказує, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відкриття апеляційного провадження, оскільки заявник не у повному обсязі сплатив судовий збір.

18. Вважає, що при зверненні до суду з цим позовом позивач не надав належних доказів порушення його майнових прав та інтересів внаслідок укладення оспорюваних договорів та не довів, що у результаті визнання таких договорів недійсними його права будуть захищені та відновлені. Відсутність порушеного або оспореного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

19. Згідно з доводами касаційної скарги, оспорюваний договір відступлення права вимоги є договором цесії, а не факторингу, оскільки цим договором не передбачено можливості надання відповідачем боржнику будь-яких банківських або інших фінансових послуг. Виходячи з презумпції правомірності договору, встановленої статтею 204 ЦК України, оспорювані договори є дійсними та правомірними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 164/2093/19.

21. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2024 року справу

призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків апеляційного суду про задоволення позовних вимог. Вважає, що спірні договори про відступлення права вимоги є такими, що суперечать приписам чинного законодавства, зокрема частині третій статті 512, статті 1054 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. 14 вересня 2017 року між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № LF0002, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 80 000, 00 грн. Загальні витрати за кредитом становлять 90,90 процентів від суми кредиту. Загальна вартість кредиту (тобто загальна сума виданого кредиту та загальні витрати за кредитом) становить 152 715, 64 грн. Кредит використовується позичальником на споживчі цілі.

24. 14 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвест Фінанс Україна» було укладено договір іпотеки № LF0002-І. Цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у позичальника на підставі договору про споживчий кредит № LF0002 від 14 вересня 2017 року, укладеного ним із іпотекодержателем у простій письмовій формі на суму 80 000, 00 грн на строк до 14 вересня 2019 року. Умовами договору визначено, що повернення суми грошових коштів (суми кредиту) буде відбуватися частинами у розмірах, в порядку та в строки, визначених згідно з графіком платежів, що є додатком до договору. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором іпотекодержатель передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що розташована на 3 поверсі 5 поверхового будинку, кількість житлових кімнат - 1, розмір житлової площі - 11,4 кв. м, розмір загальної площі - 24,0 кв. м. Вказана квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

25. Відповідно до пункту 4.1.7 вказаного договору, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором, що обумовлює основне зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.

26. Згідно з пунктом 5.1 зазначеного договору звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках та на підставах, передбачених законодавством України:

- у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечене іпотекою за цим договором, та/або зобов`язання іпотекодавця за цим договором;

- у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця та/або позичальника або визнання його банкрутом (у разі, якщо іпотекодавець та/або позичальник є юридичною особою);

- у разі ліквідації іпотекодавця та/або позичальника (у разі, якщо іпотекодавець та/або позичальник є юридичною особою);

- в інших випадках відповідно до законодавства України.

27. Також сторони погодили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотеко держателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки:

- передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

28. 26 червня 2018 року між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» (цедент) та ОСОБА_2 (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит № LF0002 від 14 вересня 2017 року (основним договором), за яким цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за основним договором, загальна сума заборгованості за яким становить 125 638, 28 грн.

29. 26 червня 2018 року між ТОВ «Інвест Фінанс Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно з яким первісний кредитор ТОВ «Інвест Фінанс Україна» передає, а новий кредитор ОСОБА_2 приймає всі права вимоги за договором іпотеки № LF0002-І, що укладений між первісним кредитором (як іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (як іпотекодавцем), посвідчений 14 вересня 2017 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В. та зареєстрований у реєстрі № 1577, з урахуванням всіх додатків, договорів про внесення змін або доповнень, які виступають в якості забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з договору про надання споживчого кредиту. Сторонами погоджено, що відступлення права вимоги за договором іпотеки здійснюється у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до договору іпотеки.

30. Державним реєстратором Гейзером С. А. 17 грудня 2018 року зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

31. Підставою виникнення права власності зазначено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № LF0002-І, серія та номер: 702, виданий 26 червня 2018 року, видавник приватний нотаріус Киселюк О. В., договір іпотеки № LF0002-І від 14 вересня 2017 року.

32. Запис внесений згідно з рішенням державного реєстратора Гейзера С. А. Волинського обласного бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 44733154 від 20 грудня 2018 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

34. Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

35. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

37. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

40. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

41. За статтею 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

42. Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

43. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

44. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

45. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

46. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прававимоги).

47. Згідно зі статтею 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

48. За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

49. Згідно із частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

50. Відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (частини перша-третя статті 24 Закону України «Про іпотеку»).

51. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 712/7178/20).

52. При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

53. У постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 Велика Палата Верховного Суду наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань (пункти 6.26, 6.27).

54. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

55. Відповідно до сталої практики Верховного Суду відступлення права вимоги за кредитним договором може відбуватися лише на користь суб`єктів, наділених правом надавати фінансові послуги. Проте і фізичні особи можуть викупити у банків заборгованість за кредитними зобов`язаннями їхніх клієнтів, але за умов, якщо банк перебуває на стадії ліквідації, а право вимоги реалізується на торгах (постанова Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).

56. Продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 346/1305/19).

57. У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі

№ 295/13441/19 викладено висновок про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь фізичних осіб є можливим за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

58. З урахуванням наведеного, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь фізичних осіб є можливим за обставин, коли попередній кредитор (банк, фінансова установа) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

59. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 369/12596/19.

60. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

61. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

62. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не наділена правом надавати фінансові послуги, здійснена з порушенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

63. Як визначено Великою Палатою Верховного Суду, відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь фізичних осіб можливе лише за однієї умови, а саме, якщо первісний кредитор-банк був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, яка вимагає вчинення дій з метою максимального задоволення інтересів кредиторів банку, зокрема його вкладників.

64. Разом з тим, за обставинами цієї справи ТОВ «Інвест Фінанс Україна» не перебувало у процедурі ліквідації, а тому воно не мало підстав для відступлення права вимоги за кредитним договором на користь ОСОБА_2 .

65. Враховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), ТОВ «Інвест Фінанс Україна» також не мало права відступати і право за договором іпотеки.

66. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 757/25074/20 (провадження № 61-8019св22).

67. При вирішенні спору апеляційний суд правильно застосував до правовідносин частину третю статті 512 та статтю 1054 ЦК України.

68. ОСОБА_2 зазначає про відсутність порушеного права позивача у спірних правовідносинах. Однак з такими доводами погодитися не можна, оскільки заміна кредитодавця - юридичної особи у спірних правовідносинах на фізичну особу має вплив на прав ОСОБА_1 , породжує зобов`язання перед особою, яка в силу положень вищезазначених норм матеріального права не може бути кредитодавцем і іпотекодержателем.

69. Висновки, викладені у постановах Великої Палати Суду України, Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини у справах.

70. Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін, що було дотримано апеляційним судом під час вирішення спірних правовідносин.

71. Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на правильність висновку про відмову у задоволенні позовних вимог не впливають та зводяться до власного тлумачення заявником положень частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду з приводу спірних правовідносин.

72. Колегія суддів, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

73. Доводи касаційної скарги про те, що позивачем при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір не у повному обсязі, відповідно апеляційний суд не мав права відкривати апеляційне провадження у справі не спростовують правильних висновків апеляційного суду по суті спору та такі аргументи касаційної скарги не можуть бути підставо для скасування постанови апеляційного суду. Питання, пов`язані з розподілом судових витрат, можуть бути вирішені шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

74. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

75. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Абакаров Мурад Мавлетханович, залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського апеляційного суду від 22 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович