Постанова

від 05.06.2024 по справі 757/22295/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/22295/17-ц Головуючий у І інстанції Остапчук Т.В.

Провадження №22-ц/824/5977/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем Українии

05 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Яни Едуардівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року у справі за позовом Національного банку України до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути з останнього на користь позивача заборгованість за Кредитним договором №12/09/6 від 04.06.2014р. в загальній сумі 2 000 141 935 (два мільярда сто сорок одна тисяча дев`ятсот тридцять п`ять) гривень 64 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 2 000 000 000 (два мільярди) гривень 00 коп., пені за прострочення терміну сплати процентів по кредиту - 111 935 (сто одинадцять тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) гривень 64 коп., штраф (п. 2.3.16. Кредитного договору) - 30 000 гривень 00 коп. а також судовий збір у розмірі 30 002 129 (тридцять мільйонів дві тисячі сто двадцять дев`ять) гривень 04 коп.

Позовна заява мотивована тим, що 04.06.2014 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір №12/09/6 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 2 000 000 000 (два мільярди гривень) 00 копійок на строк з 04.06.2014 до 30.12.2016 (включно) шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до Кредитного договору від 16.02.2009 №12/09.

Національний банк України у відповідності до п. 2.1.1. Кредитного говору виконав взяті на себе зобов`язання, перерахувавши обумовлені договором кошти, що підтверджується меморіальним ордером.

В силу положень ст. ст. 546, 547, 553 ЦК України в якості забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором 04.06.2014 року між Національним банком України та ОСОБА_1 (далі - Відповідач) укладено Договір поруки №12/09/6/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровім номером 811.

Відповідно до п. 1 договору поруки, поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання Позичальником всіх своїх зобов`язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з Кредитного договору від 04.06.2014 №12/09/6, укладеного між Банком та Позичальником, згідно з яким Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти у сумі 2 000 000 000 (два мільярди) гривень 00 копійок до 30.12.2016р., враховуючі всі додаткові договори (угоди), що будуть укладені у майбутньому до Кредитного договору, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та їх умов тощо.

В свою чергу, Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» зобов`язання за Кредитним договором не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість за Кредитними договором №12/09/6 від 04.06.2014р., яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 000 000 000 гривень 00 коп.; пені за прострочення терміну сплати процентів по кредиту - 111 935 гривень 64 коп.; штрафу (п. 2.3.16. Кредитного договору) - 30 000 гривень 00 коп. Відтак, загальна сума заборгованості за кредитом становить 2 000 141 935 гривень 64 коп.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 «Про запровадження з 24.06.2015 тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА».

З огляду на викладене, Національний банк України у зв`язку із невиконанням умов Кредитного договору Позичальником, набув право вимоги про стягнення заборгованості за договором поруки з поручителя. Відтак позивач звернувся з вказаним позовом до суду з метою захисту свого порушеного права та, з урахуванням поданої 28.11.2022 року заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача заборгованість по тілу кредиту, що становить 1 803 545 992,63 гривень та штраф у розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року позов Національного банку України до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного банку України заборгованість за кредитним договором від 04.06.2014р. № 12/09/6 в розмірі 1 803 575 992 грн 63 коп., штраф в розмірі 30 000 грн 00 коп., судовий збір в розмірі 27 053 639 грн 89 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Крохмальова Я.Е. Посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, просила рішення скасувати та закрити провадження у даній справі, врахувавши, що з огляду на суб`єктний склад правовідносин, предмет та підстави заявлених позовних вимог, вирішення даного спору віднесено до юрисдикції господарських судів.

24.10.2023 року адвокат Крохмальова Я.Е. подала до Київського апеляційного суду доповнення до апеляційної скарги, які були прийняті апеляційним судом, оскільки подані в межах строку на апеляційне оскарження.

В доповненнях адвокат Крохмальова Я.Е. посилається також на інші допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права, які є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження розміру заявлених позовних вимог. Вважає, що поданий позивачем розрахунок заборгованості та додана до нього виписка по рахунку, не є належними та допустимими доказами за відсутності первинних фінансових документів, оформлених відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не досліджувалось та не з`ясовувалось питання щодо надання первинних документів в розумінні вимог законодавства, на підставі яких позивачем сформовано розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Зазначає також про те, що питання закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду було вирішено судом першої інстанції у судовому засіданні за відсутності відповідача та представника відповідача, які не були належним чином повідомлені про розгляд справи, чим обмежено їх процесуальні права, про реалізацію яких можна заявити виключно на стадії підготовчого провадження.

Крім того, вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив представнику відповідача у задоволенні клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із перебуванням останнього на лікарняному та у тому ж судовому засіданні розглянув справу з постановленням судового рішення про задоволення позовних вимог, позбавивши можливості сторону відповідача реалізувати свої права під час судового розгляду справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Національний банк України заперечує проти наведених у ній доводів, посилаючись на їх безпідставність. Звертає увагу апеляційного суду на те, що Печерський районний суд м. Києва відкрив провадження у даній справі 04 травня 2017 року ухвалою, яка постановлена з урахуванням вимог ЦПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року. При цьому, на момент звернення до суду з даним позовом вимоги Господарського процесуального кодексу України встановлювали, що господарському суду підвідомчі справи між юридичними особами та суб`єктами підприємницької діяльності, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів тощо. Отже, ГПК України, у редакції, чинній на час звернення Національним банком до суду із позовом у даній справі, обмежував участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо правочинів, укладених з фізичними особами для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. Таким чином, вважає, що посилання в апеляційній скарзі на статтю 20 ГПК України є безпідставним, оскільки зазначена норма набула чинності через 7 місяців після відкриття провадження у даній справі.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині підтвердження розміру заборгованості, зазначає, що банківська виписка з особового рахунку клієнта банку є документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів, таким чином є первинним обліковим (бухгалтерським) документом. При поданні позовної заяву НБУ були надані суду первинні облікові (бухгалтерські) документи: виписка по рахунку, меморіальний ордер про видачу коштів.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що заперечуючи проти розміру заявлених позивачем позовних вимог з підстав незрозумілості для представника відповідача порядку нарахування заборгованості, відповідач з квітня 2017 року не надав свої заперечення, контр розрахунки, або будь-які інші докази або ж ґрунтовні доводи на спростування боргу.

Вважає також безпідставними доводи апеляційної скарги в частині неналежного повідомлення відповідача про розгляд даної справи у суді першої інстанції, з огляду на те, що в кожне судове засідання з'являлись належні представники відповідача, які були обізнані про процесуальний рух справи та подані документи, неодноразово подавали клопотання про зупинення провадження у справі, відзиви на апеляційні скарги.

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в особі представника - адвоката Кустової Т.В., подано додаткові письмові пояснення у справі, в яких наведені заперечення щодо доводів апеляційної скарги, як в частині підвідомчості даного спору судам господарської юрисдикції, так і в частині не доведення позивачем розміру заборгованості, та висловлено прохання щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Крохмальова Я.Е. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник позивача НБУ - Перетятько С.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у подану раніше відзиві, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.

Третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб свого представника для участі у судовому засіданні не направив, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином. Представник третьої особи - адвокат Кустова Т.В. надіслала на адресу апеляційного суду заяву про проведення розгляду справи за її відсутності.

Керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки його не явка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.06.2014 року між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» (далі - Позичальник) було укладено Кредитний договір №12/09/6 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику кредит на суму 2 000 000 000 (два мільярди) гривень 00 копійок на строк з 04.06.2014 до 30.12.2016 (включно) шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до Кредитного договору від 16.02.2009 №12/09.

Процентна ставка за користування кредитом не підлягає коригуванню, її розмір встановлюється на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та становить 14,25 % (чотирнадцять цілих двадцять п`ять сотих) річних (облікова ставка Національного банку України за станом на 04.06.2014 становить 9,5%).

Згідно до п. 1.4. Кредитного договору, Позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

Пунктом 2.1.1. Кредитного договору передбачено, що після підписання цього Кредитного договору, Кредитор зобов`язується перерахувати на рахунок Позичальника № 13224000, код Позичальника 380054, код за ЄДРПОУ 33299878 кошти відповідно до п. 1.1. цього Кредитного договору.

Національний банк України у відповідності до п. 2.1.1. Кредитного говору виконав взяті на себе зобов`язання, перерахувавши обумовлені говором кошти, що підтверджується меморіальним ордером.

В якості забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором 04.06.2014 року між Національним банком України та ОСОБА_1 (далі - Відповідач) укладено Договір поруки №12/09/6/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровім номером 811.

Відповідно до п. 1 договору поруки, поручитель зобов`язується перед Банком відповідати за належне виконання Позичальником всіх своїх зобов`язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з Кредитного договору від 04.06.2014 №12/09/6, укладеного між Банком та Позичальником, згідно з яким Позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти у сумі 2 000 000 000 (два мільярди) гривень 00 копійок до 30.12.2016р., враховуючі всі додаткові договори (угоди), що будуть укладені у майбутньому до Кредитного договору, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та їх умов тощо.

Пунктом 4 договору поруки передбачено, що при невиконанні Позичальником зобов`язань, поручитель здійснює погашення заборгованості за Кредитом, нараховані проценти, штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за несвоєчасне виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором, а також відшкодовує втрати та збитки за неналежне виконання умов Основного зобов`язання за першою вимогою Банку протягом 7 (семи) календарних днів з дня направлення Банком поручителю письмової заяви про невиконання Позичальником своїх зобов`язань по Кредитному договору.

Відповідно до п. 14 договору поруки, сторони цього договору погодили, що з укладанням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, що наведені у цьому договорі.

Позивачем 26.01.2017 надіслано Відповідачу письмову вимогу (від 26.01.2017 № 18-0013/6084) про невиконання Позичальником своїх зобов`язань по Кредитному договору.

Відповідно до п. 7 Договору поруки, письмові повідомлення, направлені Позивачем Відповідачу на належну адресу для листування, вважаються такими, що отримані Відповідачем протягом 3 робочих днів з дати направлення без будь-яких додаткових доказів їх отримання Відповідачем.

Судом встановлено, що Відповідачем забезпечені Договором поруки зобов`язання по сплаті заборгованості по тілу кредиту, штрафу не виконано, грошових коштів на користь Позивача не перераховано. Крім того, доказів зворотного відповідачем до суду не надано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог, оскільки на підставі досліджених судом доказів було встановлено, що Відповідачем, як Поручителем, не виконано зобов`язання, взяті останнім на себе за договором поруки № 12/09/6п від 04.06.2014 року.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга стаття 554 ЦК України).

Наявними у справі належними, допустимими та достовірними доказами підтверджується факт невиконання відповідачем ОСОБА_1 , як поручителем, свого обов`язку по погашенню заборгованості по Кредиту.

При цьому правильними є і висновки суду щодо розміру заборгованості по тілу кредиту в сумі 1 803 545 992, 63 грн та штрафу в розмірі 30 000, 00 грн, нарахованого відповідно до п. 2.3.16 Кредитного договору.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по тілу кредиту в сумі 1 803 545 992, 63 грн та штрафу в розмірі 30 000, 00 грн.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» врегульовує питання Первинних облікових документів та регістрів бухгалтерського обліку. Зокрема її частина перша передбачає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2023 року по справі № 274/7221/19 зазначав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку та бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку - кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254.

Верховний Суд відзначав, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

У справі, яка переглядається, Національним банком України до суду подано первинні облікові (бухгалтерські) документи: виписка по рахунку (а.с. 71-85 том ІІ), меморіальний ордер №7000011798 від 04 червня 2014 року про видачу коштів (а.с. 10 том І).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано та судом не досліджено розпорядження ДКАПЛ, посилання на які міститься в розрахунку заборгованості, наданому позивачем, апеляційним судом оцінюються критично, оскільки такі розпорядження не є первинними обліковими (бухгалтерськими) документами, а лише внутрішніми банківськими документами.

Заперечуючи щодо розміру заборгованості, заявленого позивачем, відповідач та його представник доказів на його спростування не надали.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором

З огляду на вказане, матеріали справи містять достатньо доказів: кредитний договір та додаткові угоди до нього, договір поруки, первинні фінансові документи (меморіальний ордер), оборотно-сальдові відомості, розрахунок заборгованості, надавши оцінку яким, як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо підтвердження заявленого позивачем розміру заборгованості та не спростування його відповідачем.

Колегія суддів апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо підвідомчості даного спору судам господарської юрисдикції, з огляду на наступне.

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», тобто з 15.12.2017, до юрисдикції господарських судів належать справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи ? підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи.

Положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), не пов`язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи ? підприємці, з об`єднанням таких позовних вимог з вимогами до особи-боржника за основним зобов`язанням.

Водночас статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) було визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) господарським судам були підвідомчі справи у спорах, що виникали при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникали при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не могли бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникали із публічно-правових відносин та були віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Частина перша статті 21 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачала, що сторонами в судовому процесі ? позивачами і відповідачами ? можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 названого Кодексу.

При цьому за частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суди розглядали у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникали із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводився за правилами іншого судочинства.

До внесення відповідних змін до ГПК та ЦПК України розмежування спорів цивільної та господарської юрисдикції відбувалося на підставі суб`єктного складу сторін спору, якими в господарському процесі могли бути юридичні особи та фізичні особи ? підприємці, враховуючи, що фізичні особи, які не є суб`єктами підприємницької діяльності, могли звертатися до господарського суду тільки у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Отже, наведені положення ГПК та ЦПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) не передбачали, що у разі звернення до суду з позовом стосовно виконання договору, укладеного для забезпечення виконання зобов`язання за іншим договором, визначальним критерієм розмежування цивільної та господарської юрисдикції є суб`єктний склад сторін саме основного зобов`язання, на забезпечення виконання якого такий договір укладено, а не склад сторін, між якими виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що Національний банк України звернувся до суду з даним позовом у квітні 2017 року, визначивши відповідачем - фізичну особу - поручителя.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 травня 2017 року відкрито провадження у даній справі.

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Унесення змін до процесуального законодавства щодо розмежування юрисдикції господарського та цивільного судів не може бути підставою для покладення на особу, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів, негативних наслідків визнання ініційованого такою особою спору таким, що належить до юрисдикції іншого суду, якщо на час звернення з позовом він підлягав вирішенню судом загальної юрисдикції відповідно до чинного цивільного процесуального закону.

Отже, справа, розгляд якої ініційований за правилами цивільного судочинства, має бути розглянута судом загальної юрисдикції і у разі, якщо в процесі її розгляду у зв`язку із внесенням змін до законодавства вона стала такою, що належить до юрисдикції господарського суду, і відповідним законом не встановлено спеціального порядку передачі таких справ на цій підставі на розгляд суду іншої юрисдикції.

Відповідні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 757/39672/17-ц, постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 201/9859/16-ц, постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 201/8180/16-ц.

Колегія суддів апеляційного суду також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, внаслідок чого відповідач був обмежений у реалізації своїх процесуальних прав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що про відкриття провадження у даній справі Печерським районним судом м. Києва відповідач ОСОБА_1 був обізнаний з 19 травня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 94 том І) та до проведення підготовчого судового засідання (01 червня 2023 року) мав достатньо часу (більш ніж 6 років) для реалізації свого процесуального права щодо надання відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження своїх заперечень щодо заявлених вимог.

Процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції, які у відповідності до положень частини третьої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції у даній справі не встановлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та доводами апеляційної скарги не спростовуються.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Яни Едуардівни - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.