Рішення

від 11.06.2024 по справі 495/10150/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/10150/21

№ провадження 2/495/374/2024

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

11 червня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Ульвіс К.Є.,

справа № 495/10150/21

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Білгород Дністровському Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину (договору позики),

представника відповідача адвоката Царенко О.О.,

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2021 року позивач звернувся до суду до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину (договору позики), просить суд визнати недійсним договір позики № 01/06/2018 від 01.06.2018 року, укладений між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 ; здійснити розподіл судових витрат відповідно до вимог глави 8 Цивільного процесуального кодексу України.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01 червня 2018 року між громадянином України ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 1) та громадянином України ОСОБА_2 (надалі - Відповідач 2) було укладено договір позики № 01/06/2018 від 01.06.2018 року (надалі - Договір позики), за умовами якого Відповідач 1 передає Відповідачу 2 грошові кошти у сумі 1З 000 000.00 (тринадцять мільйонів) гривень 00 копійок, а Відповідач 2 зобов`язується повернути вказану суму коштів Відповідачу 1 в термін до 01.06.2021 року (включно).

Передача грошових коштів, згідно Договору позики, підтверджується розпискою, складеною 01.06.2018 року, підписаною Відповідачем 2, та засвідчену підписами свідків громадянки ОСОБА_3 та громадянина України ОСОБА_4 .

01 червня 2018 року між Приватним підприємством «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634) та Відповідачем 1 було укладено договір поруки № 01/06/2018 (надалі - Договір поруки), за умовами якого Приватне підприємство «КУРГАН-АГРО» зобов`язується перед Відповідачем 1 за виконання Відповідачем 2 зобов`язань за Договором позики.

03 червня 2021 року Відповідач 1 звернувся до Відповідача 2 з вимогою про сплату заборгованості за Договором позики. Вимога ґрунтувалась на спливу строку для повернення позики, встановленому Договором позики.

07 червня 2021 року, Відповідач 2 направив Відповідачу 1 відповідь на вимогу про сплату заборгованості за Договором позики, якою розмір заборгованості визнав в повному обсязі, однак, посилаючись на складне фінансове становище, заявив про неможливість сплати боргу в належний строк.

10 червня 2021 року Відповідач І звернувся до Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» з вимогою про сплату заборгованості за Договором поруки (копія додається, оригінал наявний у Відповідача І).

Вимога ґрунтувалась на умовах Договору поруки, якою Відповідач 1 просив Приватне підприємство «КУРГАН-АГРО» повернути суму позики в продовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання вимоги.

14 червня 2021 року Приватне Підприємство «КУРГАН-АГРО» направило Відповідачу І відповідь на вимогу, якою посилалась на скрутне становище, зумовлене фінансовими труднощами, та заявило про неможливість задовольнити вимогу.

Таким чином, вимоги Відповідача 1 не були виконані ані Відповідачем 2, боржником за Договором позики, ані Приватним підприємством «КУРГАН-АГРО», поручителем за Договором поруки.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.06.2021 року у справі № 915/744/21 було відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.10.2021 року у справі № 915/744/21 було затверджено реєстр вимог кредиторів Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634); до реєстру вимог кредиторів, серед іншого, були включені грошові вимоги Відповідача 1 у загальному розмірі 13 004 540,00 (тринадцять мільйонів чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп., які ґрунтуються на порушенні умов Договору поруки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36138418) (надалі - Позивач) було визнано конкурсним кредитором Приватного Підприємства «КУРГАН-АГРО» у справі про банкрутство останнього, та визнано грошові вимоги в загальній сумі 5 364 355,50 (п`ять мільйонів триста шістдесят чотири тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн. 50 коп.

Позивач, після ознайомлення з матеріалами справи про банкрутство, вважаючи, що його інтереси як кредитора Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» порушуються Відповідачем 1, керуючись положеннями ч. 3. ст. 215 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із позовною заявою про визнання недійсним Договору позики, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

На його думку, договір позики (основне зобов`язання) є фіктивним правочином, а отже підлягає визнанню судом недійсним з моменту вчинення; визнання Договору позики (основного зобов`язання) недійсним спричиняє недійсність Договору поруки (правочину щодо забезпечення основного зобов`язання), на якому ґрунтуються кредиторські вимоги Відповідача 1 як конкурсного кредитора Приватного підприємства «КУРГАН- АГРО».

На підставі вищевикладеного, позивач і звернувся з вказаним позовом.

02 лютого 2022 року від представника відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовні вимоги позивача, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені позовних вимог ТОВ «Адама Україна» в повному обсязі, зазначаючи, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, надуманими, не підтвердженими жодними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав: тлумачення ст. 234 ЦК України свідчить, що фіктивний правочин належить до оспорюваних правочинів, тобто визнається недійсним на підставі судового рішення.

Так, позивач зазначає, що Відповідач 2 не повернув Відповідачу 1 грошові кошти у сумі 13 000 000,00 (тринадцять мільйонів) гривень 00 копійок, в термін до 01.06.2021 року (включно), у зв`язку з скрутним матеріальним становищем.

Також, ПП «Курган-Агро», як поручитель Відповідача 2 не повернув грошові кошти у строк у сумі 13 000 000,00 (тринадцять мільйонів) гривень 00 копійок, в термін до 01.06.2021 року (включно), у зв`язку з скрутним матеріальним становищем.

Проте, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.06.2021 року у справі 915/744/21' було відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.10.2021 року у справі 915/744/21 було затверджено реєстр вимог кредиторів Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634); до реєстру вимог кредиторів, серед іншого, були включені грошові вимоги Відповідача 1 у загальному розмірі 13 004 540,00 (тринадцять мільйонів чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп, які ґрунтуються на порушенні умов Договору поруки.

Таким чином, обов`язок відповідача щодо повернення суми позики в розмірі 13 004 540, 00 грн припинились у зв`язку з порушенням справи про банкрутство ПП «Курган-Агро» та включенням до реєстру вимог кредиторів грошових коштів Відповідача 1 за договором поруки.

Щодо тверджень позивача стосовно звернення до суду з даним позовом має на меті відновлення порушеного права Позивача як кредитора у справі про банкрутство Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО», зазначив, так, у постанові від 16.07.2020 р. у справі №910/4475/19 КГС було сформовано наступний чіткий висновок: лише після вчинення всіх передбачених законом дій та прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове визнання його вимог, кредитор набуває статус учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді).

Проте кредитори мають право на оскарження відповідних ухвал у справі про банкрутство як особи, які не брали участь у справі з моменту подання такими кредиторами лише заяв з вимогами до боржника.

Таким чином, позивач фактично не погоджується з ухвалою про затвердження реєстру вимог кредиторів та вводить суд в оману стосовно недійсності договору позики, укладеного між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Щодо тверджень позивача стосовно не зазначення Відповідачем 2 у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування інформації щодо фінансових зобов`язань по договору позики, укладеному між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, вказує, так, позивач зазначив, що всупереч обов`язкам, покладеним на декларанта Відповідача 2 вимогами Закону України «Про запобігання корупції» останній не вказав у деклараціях інформацію про суму отриманої позики від Відповідача 1 та особу Відповідача 1, яка надала кошти у позику.

Неподання інформації Відповідачем 2 про отриману позику у розмірі 13 000 000,00 (тринадцять мільйонів) грн. 00 коп, і в той самий час подання повідомлення про суттєву зміну в майновому стані, яка пов`язана із отриманням спадщини у розмірі 121 332,00 (сто двадцять одна тисяча триста тридцять дві) грн. 00 коп., на думку Позивача, свідчить про неотримання Відповідачем 2 позики у червні 2018 року.

Позивач також звертає увагу суду на наступне: Форма декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджена Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції 10 червня 2016 року № 3, в редакції, чинній на момент виникнення обов`язку декларанта Відповідача 2 щодо подання декларації, містить інформацію щодо заповнення форми. Блок «Фінансові зобов`язання», серед іншого, містить поле для заповнення інформації про поручителя за фінансовим зобов`язанням, взятим на себе декларантом або членом його сім`ї.

Відповідачем 2 не було заповнено інформацію в блок/розділ 13 «Фінансові зобов`язання», що свідчить про відсутність як позики, так і поручительства за позикою.

Натомість в момент же відкриття провадження справи про банкрутство Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО», юридичної особи, керівником, власником та кінцевим бенефіціарним власником якої є Відповідач 2, з`являється інформація про договори позики й поруки, а також про наявну заборгованість.

Так, звертає увагу, що якщо декларант умисно вказав недостовірні відомості у декларації він може бути притягнутий до відповідальності в установленому законом порядку.

Якщо суб`єкт декларування умисно вніс завідомо недостовірні відомості до декларації, можливі заходи щодо притягнення його до відповідальності залежатимуть від суми недостовірних відомостей.

Таким чином, вважає, що відповідальність за достовірність даних, зазначених у декларації покладається на Відповідача 2 та жодним чином не може свідчити про недійсність договору позики, укладеному між Відповідачем 1 та Відповідачем 2.

Щодо тверджень позивача стосовно укладення ТОВ «Прибуток-Агро» та Відповідачем 2 оплачуваних договорів придбання нерухомого майна, зазначив, так, відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України, сторони є вільними в укладенні договорів.

Таким чином, укладення ТОВ «Прибуток-Агро» та Відповідачем 2 договорів придбання нерухомого майна та земельних ділянок жодним чином не пов`язано з Договором позики, за яким сторонами досягнуто усіх істотних умов.

Щодо тверджень позивача про недійсність правочину, у зв`язку з незастосуванням Відповідачем 1 до Відповідача 2 штрафних санкцій згідно Договору, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що умовами Договору позики не зазначено реквізитів поточного рахунку позикодавця не може бути свідченням того, що договір позики є недійсним, оскільки, як зазначає сам позивач відповідно до п. 5. 2 договору позики визначено порядок повернення позики: готівкою та/або у безготівковий формі.

Таким чином, для визнання договору недійсним необхідно мати вагомі підстави, які підтверджуються достатніми та допустимими доказами.

Так, при укладені Відповідачем 1 та Відповідачем 2 договорів позики та поруки сторони досягли домовленості щодо усіх його умов, визначили предмет договору та строки його виконання, підписуючи договір погодились з його умовами.

Обставини, на які посилається позивач щодо недійсності вказаних договорів не доведено належними та допустимими доказами.

У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 926/1172/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту статей 4 ГПК України та 15, 16 ЦК України, підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення.

Згідно з вимогами ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Законодавством не встановлено підстав недійсності договору позики та поруки. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину за договором поруки.

Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором позики та поруки, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору позики.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що Відповідачем 1 та Відповідачем 2 дотримано умови укладення Договору позики, а позивачем не доведено та не надано відповідних доказів на підтвердження недійсності цього Договору, позивач не є стороною правочину (договору позики, укладеному Відповідачем 1 з Відповідачем 2), укладення зазначеного правочину жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

24 лютого 2023 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просив суд залучити її до матеріалів справи, зазначивши, що висновки відповідача 2 про те, що обов`язок відповідача 2 щодо повернення позики в розмірі 13004540, 00 грн припинився, у зв`язку з порушенням справи про банкрутство ПП «Курган-Агро» та включення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог відповідача 1 за договором поруки є хибними.

Спростування хибної логіки відповідача 2 міститься у ч. 3,4 ст. 543 ЦК України: виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Ліквідація солідарного боржника юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.

Очевидним є факт, що за наслідками розгляду справи про банкрутство ПП «Курган-Агро» та задоволення вимог кредиторів Відповідач 1 не отримає всієї суми заявлених грошових вимог, а отже зобов`язання Відповідача 2 з повернення позики не буде виконане в повному обсязі, що не свідчить про припинення такого зобов`язання перед Відповідачем 1.

Згідно ч. 1. ст. 1046 ЦКУ, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1. ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок позичальника (у цій справі - Відповідача 2) повернути одержану позику позикодавцю (у цій справі - Відповідачу 1).

Далі, згідно ст. 553, 554 ЦКУ, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі; у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У відповідності до п.1.1. договору поруки № 01/06/2018, поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання зобов`язань за Договором позики.

Отже, Відповідач 2 та ПП «Курган-Агро» є солідарними боржниками кредитора Відповідача 1.

Пред`явлення позову (заяви про визнання грошових вимог в межах справи про банкрутство) не припиняє зобов`язання Відповідача 2 за Договором позики.

Щодо неподання інформації до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, позиція Відповідача 2 щодо можливого умисного зазначення недостовірних даних у декларації викликає подив.

У листопаді 2019 року між Позивачем та ПП «Курган-Агро» було укладено ряд правочинів: договір поставки засобів захисту рослин, договір поставки сільськогосподарської продукції, ПП «Курган-Агро» було видано аграрні розписки.

Враховуючи звичайну практику, укладенню правочинів передувала перевірка майбутнього контрагента, ПП «Курган-Агро», зокрема, на предмет наявності судових спорів, фінансового стану, пов`язаних осіб.

Вказані дії Позивача, серед іншого, мотивовані правовою позицією, визначеною, зокрема, постановою Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 року у справі 826/8752/161, яка зводиться до визначення й описання принципу «належної обачності»: платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

Згідно основоположних принципів та положень цивільного законодавства підприємницька діяльність в Україні здійснюється на підставі принципів її свободи, законності та добросовісності.

Хоча чинним законодавством і передбачено свободу у виборі напрямків реалізації такої діяльності, її форми, однак підприємницька діяльність побудована в першу чергу на добросовісному виконанні суб`єктом господарювання своїх обов`язків, взятих на себе зобов`язань та дотриманні встановлених державою правил поведінки.

Одним із проявів дотримання суб`єктом господарювання принципу добросовісності є розумна обачність, яка реалізується, зокрема, при належному та розумному виборі контрагентів.

Одним з етапів такої перевірки, згідно стандартних практик Позивача, було проведення очної зустрічі з керівником майбутнього контрагента, ПП «Курган-Агро», Відповідачем 2.

Так, до моменту укладення правочинів між Позивачем та ПП «Курган-Агро», між керівництвом та представниками позивача, а також керівництвом ПП «Курган-Агро» відповідач 2 провели щонайменше 3 (три) очні зустрічі, на яких майбутні контрагенти вивчали одне одного та домовлялись про умови майбутньої співпраці.

Для Позивача не було секретом, що Відповідач 2 раніше обіймав посади в органах місцевого самоврядування.

У відкритому доступі на сайті Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (на період дії воєнного стану доступ до реєстру закритий; скріншоти відповідних сторінок реєстру наявні в матеріалах справи), міститься інформація про 5 (п`ять) документів, поданих Відповідачем 2: 4 декларації та 1 повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

При поданні декларації за 2016 рік Відповідач 2, зокрема, вказав: 9 об`єктів нерухомого майна, які належать йому на праві власності; 2 об`єкти незавершеного будівництва; 10 транспортних засобів; грошові активи (заощадження) в розмірі 1 800 000 грн.

При поданні декларації за 2017 рік Відповідач 2, зокрема, вказав: 24 об`єктів нерухомого майна, які належать йому на праві власності або які він орендує; 0 об`єктів незавершеного будівництва, так як Відповідачем 2 було отримано право власності на завершені будівництвом об`єкти; 10 транспортних засобів; грошові активи (заощадження) в розмірі 1 800 000 грн.

При поданні декларації за 2018 рік Відповідач 2, зокрема, вказав: 32 об`єктів нерухомого майна, які належать йому на праві власності або які він орендує; 0 об`єктів незавершеного будівництва, так як Відповідачем 2 було отримано право власності на завершені будівництвом об`єкти; 10 транспортних засобів; грошові активи (заощадження) в розмірі 1 800 000 грн.

Відповідачем 2 жодного разу не подавались уточнення, виправлення, помилок до поданих декларацій. Щороку Відповідач 2 сумлінно вказував нові активи (земельні ділянки), навіть подав повідомлення про суттєві зміни у майновому стані.

Вказані дії Відповідача 2 дають підстави стверджувати, що останній діяв виважено, сумлінно, знав про особливі вимоги законодавства (суттєва зміна в майновому стані) і дотримувався їх.

Припущення Відповідача 2 (представника Відповідача 2) в межах судового спору про можливий умисел подати завідомо недостовірну інформацію суперечать попередній поведінці (діям) Відповідача 2.

Позивач жодним чином не заперечує щодо наявності у Відповідача 2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Прибуток Агро» право на укладення правочинів.

Дійсно, вказані особи не були обмежені в праві укладати ті правочини, які вони вчинили.

Однак, вказані правочини, які були вчинені Відповідачем 2 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИБУТОК АГРО», слід розглядати не лише з позиції правомірності укладення, але й з позиції добросовісності та мети.

Як Позивач зазначав у позовній заяві, згідно інформаційної довідки 283040678 від 04.11.2021 року щодо Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за період до 04.11.2021 року з Відповідачем 2 було пов`язано 45 (сорока п`ять) об`єктів нерухомого майна, з них 9 (дев`ять) об`єктів нерухомого майна (земельні ділянки) перебували у користуванні відповідача 2 згідно договорів оренди.

20 квітня 2021 року Відповідачем 2 було укладено 11 (одинадцять) правочинів з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИБУТОК АГРО», за якими 27 (двадцять сім) об`єктів нерухомого майна вибули з власності Відповідача 2, та перейшли у власність ТОВ «ПРИБУТОК АГРО».

Звертає увагу на те, що об`єкт нерухомого майна - квартира (№ 45 переліку) був придбаний ТОВ «ПРИБУТОК АГРО» за договором купівлі продажу квартири від 20.04.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорною Л.С. за номером 566.

Вказаний об`єкт було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером 2345071551208 з відкриттям розділу.

Характеристики об`єкта, зокрема загальна площа, житлова площа, цілком співпадають з тими, що були вказані у Реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо квартири, яка належала Відповідачу 2, а тому немає сумнівів, що вказаний об`єкт був придбаний саме у Відповідача 2.

ТОВ «ПРИБУТОК АГРО» набуло у власність земельну ділянку площею 1,7 га, кадастровий номер 5120887200:01:002:0002 за договором купівлі продажу земельних ділянок від 20.04.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Чорною Л.С. за номером 575.

Вказана земельна ділянка хоч і не зазначена у переліку майна, яке так чи інакше пов`язане з Відповідачем 2, однак підстава для переходу права власності, а саме договір за номером 575, не дає сумнівів в тому, що право власності було передано саме від Відповідача 2 до ТОВ «ПРИБУТОК АГРО».

Крім того, не можна не відзначити, що ТОВ «ПРИБУТОК АГРО» на момент укладення вищевказаних правочинів всебічно контролювалось однією особою - Відповідачем 1 - керівником, єдиним учасником та кінцевим бенефеціарним власником ТОВ «ПРИБУТОК АГРО».

За об`єктивних обставин, які склались для Відповідача 2, а саме борг перед Відповідачем 1, незадовільний майновий стан юридичних осіб, власником яких є Відповідач 2 (ПП «Курган-Агро», ПП «ВОЛОНТЕР АГРО» (код ЄДРПОУ 37391446)), дії Відповідача 2, пов`язані з укладенням вищевказаних правочинів відчуження нерухомого майна, які не дали змоги останньому бодай трохи зменшити розмір заборгованості перед Відповідачем 1, є підозрілими.

Позивач наголошує, що такий аргумент, наведений у позовній заяві, стосувався дій Відповідача 1.

Позиція Відповідача 2 є підозрілою: останній є боржником, що порушив зобов`язання; надає відповіді щодо дій свого кредитора, Відповідача 1, якими виправдовує дії кредитора щодо незаявлення вимог про стягнення штрафних санкцій.

У ситуації, що склалась (неповернення позики) Відповідач 2 є єдиною стороною, яка найбільш зацікавлена в тому, аби до нього не були застосовані штрафні санкції за невиконання зобов`язання. Тому, виправдання такої бездіяльності Відповідача 1 викликає занепокоєння.

Більше того, аргументи Відповідача 2 щодо вказаного питання є незрозумілими: Відповідач 2 у відзиві посилається на висновок Великої Плата Верховного Суду, який стосується права кредитодавця щодо нарахування процентів за користування позикою в межах строку кредитування.

У коментованій постанові мова йде про банківський кредит та про проценти за користування позики (кредиту), як передбачено ст. 1048 ЦКУ.

Вказана стаття стосується процентів як плати за користування грошима, наданими кредитодавцем. Положення ч. 2. ст. 625 ЦКУ, яка передбачає право кредитора нараховувати, зокрема, 3 % річних від простроченої суми, стосуються випадків, коли такі проценти мають на меті захист інтересів кредитодавця внаслідок порушення боржником строків виконання зобов`язання.

Отже, вказана постанова вирішує питання моменту припинення нарахування процентів за договором позики, передбачених ст. 1048 ЦКУ. Вказана стаття стосується процентів як плати за користування грошима, наданими кредитодавцем.

Тобто, мова йде про проценти як дохід, який отримує кредитодавець, за надані в користування кошти за договором позики (банківського кредиту).

Щодо неподання Відповідачем 2 інформації до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, провівши ретельний аналіз всіх поданих декларацій Відповідачем 2, Позивач звертає увагу суду на таке.

При поданні 11.07.2021 року декларації за звітний 2016 рік, Відповідачем 2, при заповненні розділу 13 декларації, а саме в п. 1. вказаного розділу було зазначено про кошти, які були позичені Відповідачу 2 ПП «ВОЛОНТЕР АГРО» (код ЄДРПОУ 37391446); сума позики становила 1 228 799 (один мільйон двісті двадцять вісім тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн.

Отже, при заповненні декларації про майновий стан за 2016 рік Відповідач 2 задекларував позику від компанії, власником якої він був, у розмірі 1 228 799 грн.

Через 3 роки, «отримавши» позику в понад 10 (десять) разів більшу, Відповідач 2 не декларує таку позику

Відповідач 1 уклав Договір позики із Відповідачем 2, та договір поруки із ПП «Курган-Агро», компанією, підконтрольною Відповідачу 2.

Згідно фактичних обставин, після пред`явлення Відповідачу 2 вимоги про повернення позики, та отримання відмови, Відповідач 1 звернувся до ПП «Курган-Агро» як до поручителя з аналогічною вимогою, на яку так само отримав відмову.

Після цього Відповідач 1 заявив кредиторські вимоги (фактично - пред`явив позов) лише до ПП «Курган-Агро», залишивши поза увагою Відповідача 2, власне, боржника за основним зобов`язанням.

На думку Позивача, вказані дії Відповідача 1 не свідчать про бажання останнього для отримання сатисфакції - повернення боргу.

Для прикладу наведено схожу ситуацію за участю тих самих осіб боржників і поручителів:

кредитор - Акціонерне товариство «ПроКредит Банк», боржник - ГІП «Волонтер Агро» (боржник за договором кредиту); поручитель - ПП «Курган-Агро»; поручитель - ОСОБА_2 .

У зв`язку із порушенням боржником зобов`язань з повернення коштів за кредитним договором, кредитор був змушений звернутись до суду за захистом порушеного права.

Зважаючи, що кредитором були укладені відповідні договори забезпечення, останній залучив поручителів як відповідачів у справі Наслідком стало рішення Господарського суду Одеської області від 24.06.2021 року у справі 916/535/214, яким позовні вимоги кредитора були задоволені; солідарно стягнуто з боржника та поручителів суму боргу та проценти.

Вказане рішення демонструє ефективний спосіб захисту порушеного права кредитором.

Позивач звертає увагу суду на такі додаткові факти.

У жовтні 2021 року Відповідачем було укладено 8 (вісім) правочинів за якими 8 (вісім) нерухомого майна (земельних ділянок) вибули з власності Відповідача 2, та перейшли у власність його дітей - доньки ОСОБА_5 , та сина ОСОБА_6 (факт родинних зав`язків підтверджується відомостями декларації про майновий стан).

Відчуження вказаних вище земельних ділянок Відповідачем 2 на користь власних дітей підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З аналізу вказаних вище операцій з нерухомим майном Відповідача 2 видно, що в квітні 2021 року Відповідач 2 продав нерухоме майно ТОВ «ПРИБУТОК АГРО», компанії, власником та керівником якої був Відповідач 1.

Після продажу нерухомого майна Відповідач 2 все ще залишався власником 9 (дев`яти) об`єктів нерухомого майна.

У жовтні 2021 року Відповідач 2 продав та подарував нерухоме майно власним дітям. Після продажу та дарування у власності Відповідача 2 залишилась одна земельна ділянка.

Отже, Відповідач 1, діючи через підконтрольну юридичну особу ТОВ «ПРИБУТОК АГРО», до спливу строку на повернення позики за Договором позики, уклав ряд правочинів з Відповідачем 2, за якими набув у власність нерухоме майно.

Після цього, у червні 2021 року, Відповідач 1 звернувся з вимогами про повернення позики до Відповідача 2 (боржника) та ПП «Курган-Агро» (поручителя).

Отримавши відмови, Відповідач 1 через 45 днів звернувся до суду із заявою з грошовими вимогами до поручителя ПП «Курган-Агро», щодо якого було порушено справу про банкрутство: відмова поручителя ПП «Курган-Агро» датована 15.06.2021 року, заява з грошовими вимогами до ПП «Курган-Агро» надійшла до суду 02.08.2021 року.

Отже, маючи можливість задовольнити вимоги з повернення позики за рахунок майна Відповідача 2, Відповідач 1 подав заяву з вимогами про стягнення коштів з ПП «Курган-Агро», щодо якої наявна велика кількість судових спорів (щонайменше 5) до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Не вчинення Відповідачем 1 жодних дій щодо стягнення боргу з Відповідача 2, і, натомість, подання заяви до поручителя, свідчить про фіктивний, а саме фраудаторний характер Договору позики, метою вчинення якого був лише привід до укладення договору поруки, і, як наслідок, заявлення вимог до ПП «Курган-Агро».

Позиція Відповідача 2 у цій справі є зрозумілою: останній заявляє, що Договір позики та договір поруки, укладений для забезпечення зобов`язань Відповідача 2 за Договором позики, вчинені у відповідності до вимог законодавства, чинного на момент укладення правочинів; не порушують вимог законодавства, які висуваються до таких правочинів і жодним чином не порушують права та інтереси Позивача.

Незацікавлена сторона могла б погодитись із вказаними твердженнями Відповідача 2, так як частина з них відповідає вимогам законодавства. Однак лише на перший погляд.

Позивач звертає увагу суду на численні висновки Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 року у справі 904/2979/201, від 07.12.2018 у справі 910/7547/172, від 02.06.2021 року у справі 904/7905/16: фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Поруч із категорією фіктивності правочину у сучасній українській судовій практиці набирає, розвивається й категорія фраудаторності правочинів (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 року у справі 904/7905/16 (пп. 150-154,159, 162)):

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права.

Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які"потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що існуючи перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконанні.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

13 грудня 2021 року Ухвалою суду по вказаній справі було відкрито загальне позовне провадження з призначенням справи до її підготовчого розгляду, витребувані докази по справі та задоволено клопотання про виклик свідків.

25 травня 2022 року Ухвалою суду позовна заява позивача була залишена без руху.

13 липня 2022 року Ухвалою суду позовна заява позивача була залишена без розгляду.

01 грудня 2022 року Постановою Одеського апеляційного суду, ухвала Білгород Дністровського міськрайонного суду від 13 липня 2022 року про залишення позовної заяви без розгляду була скасована. Справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.

13 квітня 2023 року Ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та виклик свідків.

29 вересня 2023 року Ухвалою суду, підготовче провадження по справі було закрито та призначений її розгляд по сутті справи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Після оголошеної перерви для виклику свідків, в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, просить суд в їх задоволені відмовити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Зі згоди представника відповідача, суд розглядає справу за відсутність належним чином повідомлених сторін.

Фактичні обставини справи встановлені судом

Вислухавши представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши всі надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що дійсно 01 червня 2018 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 було укладено договір позики № 01/06/2018 від 01.06.2018 року (надалі - Договір позики), за умовами якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 13 000000, 00 (тринадцять мільйонів) гривень 00 копійок, а ОСОБА_2 зобов`язується повернути вказану суму коштів ОСОБА_1 в термін до 01.06.2021 року (включно). (т.1 а.с. 15-16)

Передача грошових коштів, згідно Договору позики, підтверджується розпискою, складеною 01.06.2018 року, підписаною ОСОБА_2 , та засвідчену підписами свідків громадянки ОСОБА_3 та громадянина України ОСОБА_4 . (т.1 а.с. 17)

01 червня 2018 року між Приватним підприємством «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634) та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 01/06/2018 (надалі - Договір поруки), за умовами якого Приватне підприємство «КУРГАН-АГРО» зобов`язується перед Відповідачем 1 за виконання Відповідачем 2 зобов`язань за Договором позики. (т.1 а.с. 18-19)

03 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про сплату заборгованості за Договором позики.

Вимога ґрунтувалась на спливу строку для повернення позики, встановленому Договором позики.

07 червня 2021 року, ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 відповідь на вимогу про сплату заборгованості за Договором позики, якою розмір заборгованості визнав в повному обсязі, однак, посилаючись на складне фінансове становище, заявив про неможливість сплати боргу в належний строк.

10 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» з вимогою про сплату заборгованості за Договором поруки.

Вимога ґрунтувалась на умовах Договору поруки, якою ОСОБА_1 просив Приватне підприємство «КУРГАН-АГРО» повернути суму позики в продовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання вимоги.

14 червня 2021 року Приватне Підприємство «КУРГАН-АГРО» направило ОСОБА_1 відповідь на вимогу, якою посилалась на скрутне становище, зумовлене фінансовими труднощами, та заявило про неможливість задовольнити вимогу.

Таким чином, вимоги Відповідача 1 не були виконані ані Відповідачем 2, боржником за Договором позики, ані Приватним підприємством «КУРГАН-АГРО», поручителем за Договором поруки.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.06.2021 року у справі № 915/744/21 було відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.10.2021 року у справі № 915/744/21 було затверджено реєстр вимог кредиторів Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» (код ЄДРПОУ 35376634); до реєстру вимог кредиторів, серед іншого, були включені грошові вимоги Відповідача 1 у загальному розмірі 13 004 540,00 (тринадцять мільйонів чотири тисячі п`ятсот сорок) грн. 00 коп., які ґрунтуються на порушенні умов Договору поруки.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 36138418) було визнано конкурсним кредитором Приватного Підприємства «КУРГАН-АГРО» у справі про банкрутство останнього, та визнано грошові вимоги в загальній сумі 5 364 355,50 (п`ять мільйонів триста шістдесят чотири тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн. 50 коп.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 15 лютого 2022 року по справі № 915/744/21, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АгроРось» м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської області була задоволена, скасовано ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 20 жовтня 2021 року у справі № 495/744/21 про визнання грошових вимог ОСОБА_1 , м. Миколаїв до Приватного підприємства «Курган-Агро», м. Миколаїв у загальному розмірі 13004540 грн, з яких: 13000000 грн основний борг; 44540 грн судові витрати; відмовлено ОСОБА_1 , м. Миколаїв у задоволені заяви з грошовими вимогами до ПП «Курган Агро», м. Миколаїв у загальному розмірі 13004540 грн, з яких: 13000000 грн основний борг; 44540 грн судові витрати.

Ухвалою Білгород Дністровського міськрайонного суду від 13 квітня 2023 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі; витребувано у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оригінал договору позики № 01/06/2018 від 01 червня 2018 року; оригінал розписки від 01 червня 2018 року, оригінал договору поруки № 01/06/2018 року від 01 червня 2018 року.

На виконання ухвали суду, від представника ОСОБА_1 надійшли пояснення відповідно до яких представник зазначив, що він не зберіг оригінал витребуваних судом документів.

Позивач зазначає, що його інтереси як кредитора Приватного підприємства «КУРГАН-АГРО» порушуються Відповідачем ОСОБА_1 , договір позики (основне зобов`язання) є фіктивним правочином, а отже підлягає визнанню судом недійсним з моменту вчинення; визнання Договору позики (основного зобов`язання) недійсним спричиняє недійсність Договору поруки (правочину щодо забезпечення основного зобов`язання), на якому ґрунтуються кредиторські вимоги Відповідача 1 як конкурсного кредитора Приватного підприємства «КУРГАН- АГРО».

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дотримано умови укладення Договору позики, а позивачем не доведено та не надано відповідних доказів на підтвердження недійсності цього Договору, позивач не є стороною правочину (договору позики, укладеному Відповідачем 1 з Відповідачем 2), укладення зазначеного правочину жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Нормативне обґрунтування

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.

Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно ч. 1. ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1. ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Далі, згідно ст. 553, 554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку; порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі; у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Оцінка аргументів сторін, висновки суду

Суд погоджується з ствердженнями представника позивача, що Договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не мав на меті настання реальних наслідків, а саме передачі грошових коштів, а мав на меті лише створення обставин (імітація надання позики), за яких виникла необхідність в укладенні Договору поруки для забезпечення виконання зобов`язань відповідача ОСОБА_2

Наслідком укладення двох вищевказаних правочинів стала ситуація виникнення боргу у поручителя ПП «КУРГАН- АГРО» перед Відповідачем ОСОБА_1 ; участь Відповідача 1 як кредитора у справі про банкрутство ПП «КУРГАН-АГРО».

Позивач, звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним Договору позики, і, як наслідок, автоматичного визнання недійсним Договору поруки, має на меті відновлення порушеного права Позивача як кредитора у справі про банкрутство ПП «КУРГАН-АГРО».

Суд зазначає, що Правочин учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого божником на шкоду кредитору).

Такі дії Поручителя не можна визнати добросовісними у розумінні п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, реалізація ним його прав у такий спосіб є недопустимим зловживанням правом в силу приписів статті 13 ЦК України, а правочин, вчинений відповідачами є таким, що не спрямований на реальне настання наслідків в розумінні статті 203 ЦК України, порушує публічний порядок в розумінні статті 228 ЦК України та є фіктивним в розумінні статті 234 ЦК України.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, суд враховує, що відповідачем ОСОБА_2 , який на час укладення позики від 01 червня 2018 року виконував функції депутата Білгород Дністровської районної ради, не було заповнено інформацію до декларування особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в блок/розділ 13 «Фінансові зобов`язання» щодо вказаного договору, однак в момент відкриття провадження справи про банкрутство ПП «Курган-Агро», юридичної особи, керівником, власником та кінцевим бенефіціарним власником якої є ОСОБА_2 , з`являється інформація про договори позики й поруки, а також про наявну заборгованість, поведінка відповідача ОСОБА_1 не свідчить про вчинення дій, наміром і метою яких є настання реальних наслідків, а саме повернення суми коштів, переданих у позику.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір позики) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Як встановлено з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «АДАМА УКРАЇНА» було визнано конкурсним кредитором Приватного Підприємства «КУРГАН-АГРО» у справі про банкрутство останнього, та визнано грошові вимоги в загальній сумі 5 364 355,50 (п`ять мільйонів триста шістдесят чотири тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн. 50 коп.

Таким чином, відповідачі діють очевидно недобросовісно та зловживають правами.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією, такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вище вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 липня 2019 року справа № 405/1820/17, провадження № 61-2761св19, у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі № 755/17944/18, провадження № 61-17511св19.

В своїй Постанові від 24 липня 2019 року ВС прийшов до висновку про те, « що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

На переконання Верховного Суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

Верховним Судом враховано, що на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його неплатоспроможністю.

Додатково Верховним Судом враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 червня 2016 року у справі № 910/9131/16 про банкрутство ТОВ «Креатив» порушено провадження, у справі розпочато ліквідаційну процедуру боржника.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Верховним Судом також враховано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, у цьому випадку - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.»

В Постанові Верховного Суду, Справа № 904/7905/16 від 02 червня 2021 року, у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновоквикладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений упостанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуваєознак фраудаторного правочину правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновкивикладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі№ 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Суд звертає увагу на правовий висновокВеликої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду", визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Суд не погоджується з ствердженнями представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дотримано умови укладення Договору позики, а позивачем не доведено та не надано відповідних доказів на підтвердження недійсності цього Договору, позивач не є стороною правочину (договору позики, укладеному Відповідачем 1 з Відповідачем 2), укладення зазначеного правочину жодним чином не порушує права та законні інтереси позивача, так як апеляційним судом скасована ухвала Господарського суду Миколаївської області, оскільки вказані ствердження спростовуються доказами наявними в матеріалах справи.

Отже, на основі повно та всебічно досліджених доказів, на підставі вимог чинного законодавства та із правозастосуванням до даних правовідносин позиції ВС, з урахуванням того факту, що відповідачі діяли недобросовісно, доказів протилежного ними не надано, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину (договору позики) є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

У відповідностідо ч.1ст.133ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В зв`язку з обґрунтованість та доведеністю позовних вимог позивача підлягають також стягненню з відповідача на його користь витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 202, 203,215, 625, 1050 ЦК України, ст. ст. 12, 13,81, 83, 263, 264, 265,354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину (договору позики) задовольнити.

Визнати договір позики № 01/06/2018 від 01 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270, 00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА", код ЄДРПОУ: 36138418, юридична адреса: місто київ, вулиця Миколи Пимоненка, будинок 13, офіс №4-А/41.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 21 червня 2024 року.

С У Д Д Я