Постанова

від 20.06.2024 по справі 144/1118/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1118/23

Провадження № 22-ц/801/1016/2024

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 рокуСправа № 144/1118/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),

суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик Агро»,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Вінниці апеляційнускаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від29лютого 2024 року,ухвалене під головуванням суддіДовгалюк Л.В.,у цивільнійсправі за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирби Володимира Михайловича в інтересах Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 , ТОВ «Теплик Агро» про витребування земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Теплик Агро» про витребування земельної ділянки. Зазначив, що 09.11.2018 ОСОБА_1 подав до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0270, площею 3,5957 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради, до якої додав розпорядження Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області № 503 від 08.11.2018 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1

09.11.2018 на підставі поданих документів було зареєстровано право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку, яку за договором оренди від 16.11.2018 останній передав в оренду ТОВ «Теплик - Агро». Отже, державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки здійснена на підставі документу,що не містить підтвердження набуття відповідачем права на вказане нерухоме майно, тому прокурор звернувся до суду за захистом порушених прав позивача. Просив суд витребувати у ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0270 ,площею 3,5957 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» на користь Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0270 ,площею 3,5957 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вказав, що суд першої інстанції не врахував те, що факт неправомріності набуття права власності на земельну ділянку у цій справі не доведено. Оригіналів документів, які просить визнати недійними, прокурор не надав, як і не надав доказів підробки документів або встановлення цього факту у кримінальній справі. Крім цього зазначає, що прокурором пропущено строк позовної давності за цими вимогами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню ,виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Теплицького районного суду від 29 лютого 2024 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 9.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0270, площею 3,5957 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

До заяви відповідач додав розпорядження Теплицької районної державної адміністрації Вінницької області № 503 від 08.11.2018, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради площею 3,5957 га. У розпорядженні зазначено, що право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (а.с. 21).

На підставі поданих документів, державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.11.2018 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 18-20).

Як встановлено судом, головою Теплицької районної адміністрації не видавалось розпорядження № 503 від 08.11.2018 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , що підтверджується записами у журналі реєстрації розпоряджень голови райдержадміністрації з основної діяльності. Крім того, воно не могло бути підставою для державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку, оскільки не містило власне рішення про її передачу у власність відповідача. Вказане свідчить про те, що спірна земельна ділянки вибула з володіння власника держави поза її волею та на підставі неіснуючих рішень.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядження голови Теплицької районної державної адміністрації за № 503 було прийнято 27.12.2018 і стосувалось затвердження плану роботи райдержадміністрації на 2019 рік (а.с. 22-23).

Відповідно до повідомлення ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 890 від 25.07.2023, ним не розроблялась технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Теплицької селищної ради загальною площею 3,5957 га (а.с. 24).

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0270 ,площею 3,5957 га, розташованої на території Теплицької селищної ради, проведена з порушенням встановленого законодавством порядку, оскільки здійснена на підставі неіснуючого (підробного) документа, що не підтверджує законність набуття ОСОБА_1 права на вказане нерухоме майно. Перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 у незаконний спосіб, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши його можливості ініціювати питання передачі цієї ділянки у власність територіальної громади ,на території якої вона розташована.

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, щоусправі, яка переглядається, прокурорнеобґрунтував підстави для представництва інтересів держави,узв`язку з чим останній немав права здійснювати представництво, є необґрунтованими.

Уцій справі прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межахповноваженьтауспосіб, що передбачені Конституцією та законамиУкраїни(частина другастатті19 КонституціїУкраїни).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в судіувиключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3статті131-1 КонституціїУкраїни).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаютьсянездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно.

Тлумачення пункту 3 частини першоїстатті131-1 КонституціїУкраїни,з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тількиувиключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в судіневідповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другоїстатті129 КонституціїУкраїни).

За змістомчастини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин.Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку,колидержава вступає у цивільні правовідносини, вонамаєцивільну правоздатність нарівні зіншимиїх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Державанабуваєі здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних,зокремау цивільних, правовідносинах.Томуу тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, немаютьвласних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (пункт 80) таінші).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів державиуразі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересівнездійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень,до компетенції якого віднесені відповідніповноваження,а такожуразі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокуроромупорядку, передбаченому частиною четвертою цієїстатті(абзаци перший і другий частини третьоїстатті23 ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру»; тут і далі -у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

Знаведеногоможна виснувати, що захищати інтереси держави повиннінасампередвідповідні компетентні органи, а непрокурор. Останнійне повиненвважатисяальтернативнимсуб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, якийможетабажаєзахищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів державиу разіпорушення або загрози порушення інтересів держави удвохвипадках: 1)якщозахист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2)якщонемаєоргану державної влади, органу місцевого самоврядування чиіншогосуб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокуроромусуді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владнихповноважень. Уразі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальнимиповноваженнямивідповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владнихповноважень(абзаци перший - третій частини четвертоїстатті23 ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру»).

Таким чином,прокурорудостатньодотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», іякщокомпетентний орган протягом розумного строкупісляотримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави,тоцеє достатнімаргументом для підтвердження судом підстав для представництва.Якщопрокурору відомі причини такого незвернення, вінповинензазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.Алеякщоз відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясуватинеможливочи такої відповідівзагалінемає,тоцене є підставоювважати звернення прокурора необґрунтованим(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

Уцій справі прокурор зазначив, що предметом спору є земельна ділянка комунальної власності, а підставою для представництва інтересів держави є нездійснення Теплицькою селищною радою, до компетенції якого віднесені відповідніповноваження,протягом тривалого часу заходів для захисту інтересів держави.

Відповідно п. 24 розділу Х Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, обґрунтував наявністьунього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив,учому полягає порушення таких інтересів, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїуспірних відносинах.

На виконання вимог частини четвертоїстатті23 ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру» прокурор повідомив Теплицьку селищну раду про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради,що підтверджується листом від 11.08.2023 року №51/2-865вих-23, долученим до позовної заяви.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що прокуроруцій справі повною мірою довів необхідність здійснення захисту інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування та виконав вимоги процесуального закону, передбаченістаттею23 ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру».

Щодо доводів апеляційної скарги про необґрунтованість позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно достатті14 КонституціїУкраїниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 13, 19 КонституціїУкраїнивід імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межахповноваженьтауспосіб, що передбачені Конституцією та законамиУкраїни.

Підставою набуття права власності та користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок отримання громадянами у власність земельних ділянок регламентовано нормами статей 116, 118, 121 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом ст. 118 ЗК України громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про розроблення проекту землеустрою щодо приватизації цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Статтею122 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин)передбачалося, що саме до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів належало право розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Встановлено, що спірна земельна ділянка до моменту державної реєстрації права власності на неї за ОСОБА_1 (станом на 09.11.2018) перебувала у державній власності та в силу ст. 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження нею належали Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, як такої ,що розташована поза межами населених пунктів.

За змістом частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Згідно ч.4цієї статті(вредакції на датуцього розпорядження) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, у Теплицької РДА були відсутні повноваження передачі у приватну власність земель сільськогосподарського призначення, що знаходились за межами населених пунктів, в тому числі ,і спірної земельної ділянки.

ЦКУкраїнипередбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленогоу статті387 ЦКУкраїниправила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягаєувідновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власностіуволодіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яканеє стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першоюстатті388 ЦКУкраїни.Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуваєуволодільцянена підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті388 ЦКУкраїнизалежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно,нез їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті388 ЦКУкраїнивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявністьудіях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Відповідно до положень частини першоїстатті388 ЦКУкраїнивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно,нез їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майноудобросовісного набувача лишеувипадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першійстатті388 ЦКУкраїни.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.Увипадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіннянеютаким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Встановивши, що Теплицька РДА не мала повноважень на передачу земельну ділянку ОСОБА_1 , оригінал розпорядження РДА відсутній, кримінальна справа, щодо використання підроблених документів закрита з нереабілітуючих підстав, а тому суд , правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянок від добросовісного набувачаупорядкустатті388 ЦКУкраїни.

Такі висновки відповідають як нормам матеріального права, так і прийняті з дотриманням норм процесуального права танеспростовані доводами апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про неможливість витребування спірних земельних ділянокудобросовісного набувача незаслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Колегія суддів звісно враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхтонеможе бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення жодним чиномнеобмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людинистаття1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1)упершому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2)удругому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3)удругому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручанняуправо мирного володіння майном, мають тлумачитисяусвітлі загального принципу, закладеногоупершому правилі (зокрема рішення ЄСПЛусправі «East/West Alliance Limited» протиУкраїни»від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручанняуправо на мирне володіння майном із гарантіямистатті1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтується таке втручання на національному законі, чи переслідує легітимну мету, що випливає зі змісту вказаноїстатті,а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручанняуправо.

Втручання державиуправо мирного володіння майном повинно мати нормативну основуунаціональному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручанняуправо мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручанняуправо мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушеннястатті1 Першого протоколу до Конвенції, якщонебуде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланснебуде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їйнебуде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодуванняузв`язку з позбавленням права на майно (зокрема рішення ЄСПЛусправі «Рисовський протиУкраїни»від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04).

Узв`язку із зазначеним право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її набуття фізичною особою, передбаченеучинному законодавствіУкраїни.Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна є доступними, чіткими та передбачуваними.

Витребування спірної земельної ділянки у фізичної особи, яка набула її на підставі розпорядження Теплицької РДА ,яке остання не видавала ( не існуючого) і не мала права розпорядження ділянкою ,переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересівутому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом відповідних земельних ділянок.

Суспільний інтересуконтролі за використанням земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення уцій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 узбереженні володіння цією землею. Земельні ділянки комунальної власності мають використовуватись в інтересах усіх мешканців територіальної громади за цільовим призначенням.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручанняуправо мирного володіння майном.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строків позовної давності, також є безпідставними, з огляду на наступне.

Суд першої інстанції виходив з того, що усправі відсутні докази того, що Теплицька селищна рада могла знати про вибуття спірних земельних ділянок з державної власності на підставі розпорядження РДА, прокурор дізнався про незаконне заволодіння земельною ділянками лише після перевірки про дотримання вимог земельного законодавства та внесення відомостей в ЄРДР про факт вчинення кримінального правопорушення 13.09.2022, а з цим позовом звернувся у серпні 2023 року, що свідчить про відсутність пропуску строку позовної давності на звернення до суду з цим позовом.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, а також вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

УЦКУкраїнипозовну давність визначено як строк,умежах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття256 цього Кодексу).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістюутри роки (стаття257 ЦКУкраїни).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторониуспорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороноюуспорі, є підставою для відмовиупозові (частини третя та четвертастатті267 ЦКУкраїни).

Визначення початку відліку позовної давності міститься встатті261 ЦКУкраїни,відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функційуспірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функціїуспірних правовідносинах може певний її орган.

Велика Палата Верховного Суду у постановівід 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17(пункти64-66)щодо змісту частини першої статті 261 ЦК України сформулювала такийвисновок:

«Якщоупередбачених законом випадкахуразі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функціїуспірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїуспірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор,утаких випадках: 1) прокурор, який звертається до судууразі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функціїуспірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до судууразі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владнихповноважень,до компетенції якого віднесеніповноваженнящодо захисту таких інтересів».

Закон пов`язує початок перебігу позовної давностінез моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Отже, початок перебігу позовної давності розпочинається не змоменту,колипевний орган видав акт, на підставі якого відбулося відчуження майна, а змоменту,колипро порушення майнового права довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (у цій справі - Кабінет Міністрів України), або прокурор (удвохзазначених вище випадках). Такиймоментсуд маєвстановити щодо кожної ефективної позовної вимоги, про застосування наслідків спливу позовної давності за якою подав заяву належний зацієювимогою відповідач. Відомості про отримання прокурором данихсамепро порушення права власності держави наконкретнийоб`єкт раніше,ніжпротакепорушення дізнався відповідний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах,мають бутипідтверджені належними доказами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17(пункти5.39-5.41)).

Спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі розпорядження Теплицької РДА,що немала права розпоряджатися нею у листопаді 2018 року і за відсутності доказів про об`єктивну видачу такого розпорядження . З позовом до суду в інтересах держави в особі Кабінету МіністрівУкраїнипрокурор звернувсяу серпні 2023 року.

Колегія суддів враховує те, що Теплицька селищна рада небула учасником спірних правовідносин щодо вибуття з власності держави та переданняу приватну власність спірної земельної ділянки, повноваження щодо якої належали ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області. Відтак відсутні підстави вважати, що Теплицька селищна рада була обізнана з інформацією про передачу земельної ділянки державної власності уприватну власність.

Оскільки відповідачненадав і судневстановив наявності об`єктивних доказів того, що про порушення державних інтересів прокурор чи Теплицька селищна рада могли довідатися або довідалися з моменту реєстрації ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, є безпідставними.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради з вказаним позовом у межах строку позовної давності.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вонинепідтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права,булипредметом дослідженняусуді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні позивачем спірних правовідносин, положень ЦК України та ЦПК України, судової практики, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналізуючи обсяг доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судові вітрати слід залишити за ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 367,374,375,382, 384,389 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий С. Г. Копаничук

судді: С. К. Медвецький

В. В. Оніщук