Постанова

від 06.05.2024 по справі 521/7795/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1248/24

Справа № 521/7795/22

Головуючий у першій інстанції Плавич І.В.

Доповідач Стахова Н. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Стахової Н.В.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря

судового засідання Виходець А.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Військова академія (м. Одеса),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса), від імені якої діє ОСОБА_2 ,

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року, ухваленого у складі судді Плавич І.В., в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Військової академії (м. Одеса) (далі відповідач) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив поновити його на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін по 31.08.2023 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №218 від 11.10.2021 року у Військовій академії (м. Одеса) з 01.03.2022 року. Стягнути з Військової академії (м. Одеса) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 52 407,00 грн та 5000 грн моральної шкоди. Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення його на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін Військова академія (м. Одеса). Стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22.01.2019 він прийнятий на роботу до Військової академії (м. Одеса) на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін, до проведення конкурсу у відповідності до наказу №7 від 11.01.2019 року.

01.04.2019 року продовжено термін трудового договору викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін по 31.08.2022 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №72 від 01.04.2019 року.

12.10.2021 року призначений на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін по 31.08.2023 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №218 від 11.10.2021 року.

З 12 жовтня 2021 року він сумлінно виконував свої трудові обов`язки та відповідач не мав жодних нарікань.

Після Збройної агресії Російської федерації відносно України, 01 березня 2022 року він був призваний по мобілізації до Збройних сил України, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 за №3 від 25 травня 2022 року.

24.02.2022 року у відповідності до наказу №208 на період військового стану позивачу видано вогнепальну зброю для суверенітету та територіальної цілісності.

28.02.2022 року звільнений з посади відповідно до абз. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом працівника до лав Збройних сил України у відповідності до наказу №46 від 01.03.2022 року. Про звільнення жодним чином не був повідомлений.

Відповідно до наказу №14-РС від 01.03.2022 його призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально технічного забезпечення 61 Військового мобільного госпіталю Військово медичного клінічного центру Південного регіону.

10 травня 2022 року відповідач видав йому трудову книжку та повідомив, що його 28 лютого 2022 року звільнено з займаної посади у зв`язку з мобілізацією до Збройних сил України на підставі Наказу №46 від 01.03.2022 року. До 10 травня 2022 року відповідач не повідомляв його про звільнення.

З 28.02.2022 року він не працює на посаді та не отримує заробітну платню. Середня заробітна плата за останні три місяці склала 52407,00 грн.

Про своє звільнення дізнався у день видачі трудової книжки, а саме 10.05.2022 року, тому вважає строк звернення до суду не пропущеним.

У зв`язку із звільненням він та його сім`я перебуває у тяжкому матеріальному становищі, він не може її забезпечити, тому що призваний до лав ЗСУ по мобілізації, і після неї позбавлений права повернутися до виконання своїх функціональних обов`язків. Посилаючись на вказані обставини, просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди задоволено частково.

Скасовано п. 13 наказу ТВО начальника Військової академії (м. Одеса) №46 від 01.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін з 01.03.2022 року відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з призовом працівника Збройних сил України на військову службу.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України.

Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70477,29 грн зурахуванням (утриманням) податків і зборів й інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 315 грн за відправлення поштової кореспонденції.

Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В іншій частині позовну відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.

В апеляційній скарзі представник Військової академії (м. Одеса), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції обмежився виключно констатацією позицій сторін, при цьому мотивувальна частина оспорюваного судового рішення жодних обґрунтувань наявності чи відсутності підстав для застосування наслідків пропущення строків звернення до суду з позовом не містить. Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 № 29 підтверджує факт зарахування ОСОБА_1 на військову службу до Військово - медичного клінічного центру Південного регіону, однак інформації про мобілізацію працівника ЗСУ ОСОБА_1 не містить. ОСОБА_1 не підлягає мобілізації і не був мобілізованим, а отже, гарантії і пільги, як для працівника, який залучається до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на ОСОБА_1 не розповсюджуються, тому його звільнення з військової академії було здійснено без порушення діючого законодавства. Більш того, ствердження ОСОБА_1 , що з вини відповідача він був позбавлений можливості влаштуватися на роботу, та, як наслідок був позбавлений будь-яких засобів для існування та забезпечення сім`ї, а також сплати аліментів на виховання своїх неповнолітніх доньок, та що він і його сім`я перебувають у скрутному матеріальному становищі, у зв`язку з призивом по мобілізації до лав ЗСУ, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, тому вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними і жодним доказом не доведені. Твердження позивача про відсутність можливості влаштуватися на роботу та, як наслідок, відсутність будь-яких засобів для існування не відповідають дійсності, а наданою інформацією і доказами позивач лише підтвердив факт самовільного залишення посади у військовій академії та самостійного, (без погодження з керівництвом Військової академії, що є структурним підрозділом ВСУ), вступу на військову службу до Військово медичного клінічного центру Південного регіону, що вказує виключно на покращення його матеріального становища. Відповідач також вважає, що задовольнивши вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, дійшов передчасного висновку про обґрунтованість таких витрат, оскільки стороною відповідача не доведено розумність, реальність та співмірність розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, який був ним заявлений, не надано доказів, в яких були перераховані належним чином точний обсяг послуг, наданих під час розгляду справи, чи підтверджували те, що представник позивача надав конкретний ряд послуг, який він оцінює в певну конкретну суму, де мав би знаходитися деталізований розгорнутий аналіз наданих послуг та їхня вартість. Таким чином, суд першої інстанції не надав жодної оцінки аргументам відповідача в частині пропущення позивачем, передбачених Законом строків звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові; ухвалив судове рішення без поновлення строку та за відсутності клопотання позивача про поновлення таких строків з поважних причин; не надав жодної оцінки аргументам відповідача в частині ствердження про обізнаність позивача щодо його звільнення з Військової академії (м. Одеса) 01.04.2022, оскільки саме з цієї дати позивач звертався на електронну адресу офісу Генерального прокурора України про притягнення посадових осіб Військової академії (м. Одеса) до кримінальної відповідальності за незаконне звільнення під час дії військового часу; не надав можливості ознайомлення з доказами понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позбавивши тим самим відповідача заявити відповідні клопотання, у тому числі про їх зменшення згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України; рішення суду не містить інформації щодо дати складення повного тексту рішення, при цьому копія судового рішення відповідачу не була направлена, в ЄДРСР направлена 10.03.2023 та опублікована 13.03.2023; суд першої інстанції прийняв рішення щодо розгляду справи у порядку загального позовного провадження, однак зміст рішення не містить жодної інформації щодо повідомлення учасників, їх явки чи неявки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, підлягає залишенню без змін. На думку позивача, взагалі не зрозуміло, хто є суддею першої інстанції, у кого саме перебувала на розгляді справа, не надано доказів, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення першої інстанції (за наявності). В апеляційній скарзі не зазначено номер справи, апеляційну скаргу спрямовано поза всіма можливими строками, передбаченими законом. У відповідності до листа за вих. № 26/5/136 за підписом начальника Військової академії (м. Одеса) полковника Шевченка О. він отримав трудову книжку 10.05.2022, про що свідчить його особистий підпис у Книзі обліку трудових книжок та вкладишів до них. Інші здогадки та міркування представника відповідача законом не передбачені. Окрім того з повним текстом наказу про звільнення його ніхто не ознайомлював, хоча він неодноразово про це звертався, про що свідчать самі докази у додатках та посиланнях в апеляційній скарзі. По своє звільнення він дізнався у день видачі трудової книжки 10.05.2022, копія витягу з наказу спрямована йому лише 08.06.2022, коли справа вже перебувала в суді. Крім того, перебуваючи у лавах ЗСУ, він не мав можливості раніше звернутися з вказаним позовом. Вважає, що його звільнення з займаної посади є незаконним та порушує гарантії наданих працівнику ст. 119 КЗпП України. Оскільки про своє звільнення він дізнався лише 10.05.2022, то строк звернення до суду ним не пропущений. Позивач також посилається на те, що він підлягає мобілізації, тому що жодного документу до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило, а отже гарантії та пільги як для працівника, який залучається до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на нього розповсюджуються. Окрім того, посилається на те, що його твердження про відсутність можливості працевлаштуватися на роботу, та як наслідок - відсутність будь яких засобів для існування відповідають дійсності, оскільки які саме виплати він отримав взагалі відсутні. Отже, його твердження про неможливість сплати аліментів на виховання своїх неповнолітніх доньок мають всі наявні підстави та саме посадові особи своїми незаконними діями позбавили дітей на право існування та нормального життя.

В судове засідання позивач не з`явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, в письмовій заяві просив слухати справу за його відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах

верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 , який з 01.03.2022 проходить військову службу за призивом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 не було здійснено відповідно до діючого трудового законодавства України без забезпечення гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України, тому позовні вимоги в частині поновлення на посаді є обґрунтованими, законними та такими, що знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи. Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції взяв до уваги дату звільнення позивача - 20.02.2022, заробітну плату за останні два місяці у розмірі 34938,00 грн, середньоденний заробіток позивача та у розмірі 602,37 грн та дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 70477,29 грн. Стягуючи моральну шкоду у розмірі 2000 грн, суд першої інстанції послався на те, що права позивача у сфері трудових відносин були порушені, тому він має право на відшкодування моральної шкоди. Суд також вважав, що заявлена стороною позивача до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн є співмірною із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та ціною позову, у зв`язку з чим стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн та 315 грн за відправлення поштової кореспонденції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та відповідає фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 12 жовтня 2021 року між Військовою академією (м. Одеса) та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду викладача кафедри гуманітарних та соціально економічних дисциплін на термін до 31 серпня 2023 року.

Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 01.03.2022.

Із копії витягу із наказу із наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 01.03.2022 року № 46 вбачається, що ОСОБА_1 , викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально - економічних дисциплін, звільнено з посади з 01.03.2022 року відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з призовом працівника Збройних Сил України на військову службу. Виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 8 календарних днів (2 календарних дні за робочий період з 22.01.2021 року по 21.01.2022 року та 6 календарних днів за робочий період з 22.01.2021 року по 26.02.2022 року). Підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №29.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору єпризов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно дочастини третьоїстатті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка була чинною на дату звільнення ОСОБА_1 , 01.03.2022 року, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме, слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".

Таким чином, доводи апеляційної скарги, що позивача було звільнено з посади законно, до уваги не приймаються, оскільки звільнення ОСОБА_1 , який з 01.03.2022 року проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , не було здійснено відповідно до діючого трудового законодавства України, без забезпечення гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на посаді є обґрунтованими, законними та такими, що знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Посилання скаржника на те, що звільнення позивача з Військової академії (м. Одеса) відбулося без порушень діючого законодавства, тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, тому він має право на відшкодування йому моральної шкоди.

Суд першої інстанції, враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи принципи розумності та справедливості, прийшов до обґрунтованого висновку про компенсацію позивачу спричиненої йому моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

Що стосується доводів скаржника про порушення позивачем строків звернення до суду за захистом своїх порушених прав, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановленийчастиною третьоюцієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

Як вбачається з матеріалів справи, трудову книжку позивач отримав лише 10.05.2022.

Доказів тому, що позивач отримував копію наказу про звільнення від 01.03.2022, а також був ознайомлений з ним, матеріали справи не містять.

Отже, враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції із позовною заявою 06.06.2022, місячний строк звернення до суду про поновлення на роботі ним не порушений.

Посилання скаржника на те, що позивач дізнався про своє звільнення, коли звернувся зі скаргою до офісу Генерального прокурора України, тому строк звернення до суду пропущений, є такими, що до уваги не беруться, оскільки копію трудової книжки позивач отримав лише 10.05.2022 і з цієї дати починається строк для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ч.8ст.141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 20.05.2022 року, акт прийому передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 20.05.2021 року з детальним описом наданих послуг.

Згідно п.п. 3.1, 3.2 п.3 договору про надання правової допомоги за надання правової допомоги за цим договором клієнт зобов`язується сплатити виконавцю винагороду у розмірі 40000 грн. Ставка погодинної оплати роботи адвоката становить 2000 грн.

Таким чином доводи скаржника стосовно того, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обґрунтованість таких витрат, до уваги колегія суддів не бере, оскільки сторони у договорі чітко визначили суму винагороди.

Посилання скаржника на те, що суд прийняв рішення про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, однак зміст рішення не містить жодного повідомлення учасників, їх явки чи неявки, поважності причин неявки, можливості суду розглядати справу без учасників, не є підставою для скасування рішення суду. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема журналу судового засідання від 01.03.2023, у судовому засіданні був присутній представник відповідача ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375,388, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової академії (м. Одеса), від імені якої діє ОСОБА_2 , залишити беззадоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року залишити беззмін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Датаскладення повного тексту постанови - 13 травня 2024 року.

Головуючий Н.В. Стахова

Судді О.Ю. Карташов

М.В.Назарова