Рішення

від 11.06.2024 по справі 754/944/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1957/24

Справа №754/944/24

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

секретаря судового засідання Рябенка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданнів залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В :

1. Позиції учасників справи

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та просить:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт житлової нерухомості, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_3 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частинуоб`єкта житлової нерухомості, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог позову позивач вказує на те, що з 25.06.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26.04.2021 по справі №754/15880/20 (набрало законної сили 27.05.2021). Перебуваючи у шлюбі з 25.06.2016 по 26.05.2021 позивачем та відповідачем проінвестовано спільні кошти сім`ї у будівництво нерухомого майна, а саме однокімнатну квартиру, загальною площею 46,1 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_2 , право власності на яке в подальшому було зареєстровано відповідачем за собою 04.01.2019 . Оскільки сторони не дійшли згоди з приводу добровільного розподілу спільного майна, з метою захисту прав та інтересів вимушена звернутись до суду з вказаною позовною заявою про поділ майна подружжя.

07 лютого 2024 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Степаненко Г.О. подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, у відповідності до прохальної частини якої останній просить (а.с.79-83):

- визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 ;

- стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

В обґрунтування вимог зустрічної позовної заяви зазначено про те, що дійсно, після укладення шлюбу 25.06.2016 з позивачем, ОСОБА_2 24.03.2017 було укладено договір № 115 про участь у фінансуванні будівництва, відповідно до якого за ним було закріплено об`єкт фінансування, а саме, однокімнатна квартира загальною площею 46,1 кв.м. У відповідності до договору, протягом трьох днів з моменту укладення, ОСОБА_2 повинен був сплатити суму у розмірі 672 945,00 грн. та ним, ОСОБА_2 , 24.03.2017 з власного рахунку було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування суму у розмірі 672 945,00 грн. 29.12.2018 після завершення будівництва, ОСОБА_2 за Актом прийому - передачі об`єкта фінансування було отримано квартиру АДРЕСА_1 та 04.01.2019 було проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_2 стверджує, що квартира АДРЕСА_1 є його особистою приватною власністю, оскільки придбана ним за власні кошти, оскільки 30.04.2009 працевлаштувався у ТОВ «АВТ Баварія», де його заробітна плата за період 2010-2016 р.р. складала 11 000 - 35 000 грн. щомісячно. Починаючи з 2009 року ОСОБА_2 почав збирати кошти для придбання власного житла. До моменту укладення шлюбу з ОСОБА_4 його загальний заробіток за період з 2010 по червень 2016 року становив 1 103 220,00 грн., що дозволяло йому робити заощадження для придбання власної квартири. Крім того, частину коштів, які були витрачені ОСОБА_2 для придбання спірної квартири у розмірі 8 800 дол. США ним було отримано від сестри ОСОБА_2 , як подарунок до свого дня народження. Натомість ОСОБА_4 на момент укладення шлюбу було 22 роки та ні до шлюбу, ні після укладення шлюбу вона ніде не працювала і не виявляла такого бажання. Жодних коштів на придбання спірної квартири вона не вкладала. Ще до укладення шлюбу їй було відомо про те, що ОСОБА_2 робить заощадження для придбання власної квартири. Також, сторона відповідача звертає увагу суду на ту обставину, яку приховала ОСОБА_4 під час звернення до суду з первісним позовом про поділ майна подружжя, під час шлюбу ОСОБА_2 у березні 2019 року було придбано автомобіль марки Renault Megane, 2014 року випуску. Після розірвання шлюбу сторони домовились, що ОСОБА_1 отримує всі кошти за продаж вказаного автомобіля і не матиме претензій до ОСОБА_2 стосовно квартири, що підтверджується її власноручно написаною заявою і посвідченою 13.07.2021 приватним нотаріусом. При цьому ОСОБА_1 вказала у заяві, що претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не має і мати не буде, що вказує на те, що сторони вирішили питання стосовно спільного сумісного майна подружжя. З огляду на вказане, ОСОБА_2 вважає, що квартира АДРЕСА_1 не є спільним сумісним майном сторін і повинна бути визнана судом його особистою приватною власністю.

Як вбачається зі змісту як первісного, так і зустрічного позову об`єктом поділу майна подружжя та визнання особистою власністю є - квартира під номером АДРЕСА_1 (далі по тексту - спірна квартира).

Позивач за первісним позовом скористалася правом надання відзиву, а саме представником відповідача за зустрічною позовною заявою - адвокатом Присяжнюк А.В. подано відзив на зустрічну позовну заяву, у відповідності до якого зазначає про те, ОСОБА_2 визнається факт інвестування ним під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 (з 25.06.2016 по 26.05.2021) у будівництво нерухомого майна (спірної квартири). Отже цей факт сторонами не оспорюється. Крім того, на сторінці 2 зустрічного позову ОСОБА_2 зазначено, що « ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з власного рахунку було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування в розмірі 672 945,00 грн.». Більш того ОСОБА_2 не надав документи (виписки з «власного» рахунку) як про природу надходження коштів, так і їх витрачання, при цьому, надаючи довідку ОК-5, в якості доказу нарахування заробітної плати у період 2010-2016 р.р., не надав виписки з банку, які підтверджують акумулювання цієї зарплати у повному обсязі на відповідному рахунку, витрати з цього або іншого рахунків та залишок коштів, достатній для формування коштів, за які він міг би сплатити за інвестування в майбутню квартиру, а тому наявність довідки ОК-5 не підтверджує факт існування власних коштів, за які придбано квартиру, а лише говорить про те, що ОСОБА_5 працював та отримував заробітну платню. Зокрема ОСОБА_1 зауважує суду, що припущення ОСОБА_2 з приводу того, що вона начебто «ніде не працювала» спростовуються трудовою книжкою ОСОБА_6 (до шлюбу « ОСОБА_7 ») ОСОБА_8 . Також, на сторінці 3 зустрічного позову ОСОБА_2 зазначено, що «частину коштів, які були витрачені ним для придбання спірної квартири в розмірі 8 800 дол. США було отримано від сестри - ОСОБА_2 , як подарунок до свого для народження, однак ним не надано доказів про придбання 16 890,00 дол. США до шлюбу. Крім того, на сторінці 3 зустрічного позову ОСОБА_2 зазначає, що «під час шлюбу у березні 2019 року було придбано автомобіль. Після розірвання шлюбу сторони домовились, що ОСОБА_1 отримує всі кошти за продаж вказаного автомобіля і не матиме претензій до ОСОБА_2 стосовно квартири». Проте припущення ОСОБА_2 не відповідають дійсності. Так, згідно із нотаріально посвідченою заявою від 13.07.2022 ОСОБА_1 отримала від колишнього чоловіка 243 815,00 грн. за продаж автомобіля, який було набуто у шлюбі у спільну сумісну власність. У зв`язку з домовленістю сторін, заява містила фразу, що «претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не маю, та мати не буде», що стосувалась проданого авто. Інших домовленостей між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 не було. Тому припущення ОСОБА_2 спростовуються доказами та фактичними обставинами. Враховуючи вказане, просить суд відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі та задовольнити первісний позов.

09 квітня 2024 року до суду від представника позивача за зустрічним позовом - адвоката ОСОБА_10 надійшла відповідь на відзив, де остання вказує, що не погоджуючись з зустрічним позовом, ОСОБА_1 подала відзив, в якому проти зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 не надав доказів походження коштів на придбання квартири, з моменту переїзду до Києва ніс витрати на проживання, харчування, лікування, відпочинок тощо, факт подарунку грошових коштів сестрою не підтверджується належним чином. Також представник ОСОБА_1 у відзиві висловлює сумнів у понесенні ОСОБА_2 судових витрат по оплаті правової допомоги. У відповідь на вказане, представник зазначає, що у зустрічному позові ОСОБА_2 чітко перелічив джерела надходження коштів для придбання квартири - це отримання ним заробітної плати та кошти, подаровані його сестрою. Посилання представника ОСОБА_1 на відсутність доказів про власний рахунок, наведення законодавчого визначення поточного та депозитного рахунку не спростовує того факту, що кошти на придбання спірної квартири в ТОВ «ФК «Столиця» були перераховані ОСОБА_2 з рахунку відкритого АТ «ОТП Банк» на його ім`я і кошти на цей рахунок були внесені особисто ОСОБА_2 . Щодо тверджень ОСОБА_1 , що факт подарунку ОСОБА_2 сестрою коштів не відповідає формі договору, визначеному чинним законодавством України, представник ОСОБА_10 зазначає, що у зустрічному позові ОСОБА_2 вказує, що кошти були перераховані йому компанією Holland America Line, де працювала на той момент його сестра спостерігачем в казино на борту судна VEENDAM, і зняті ним з рахунку 16.02.2017, що підтверджується відповідними банківськими виписками. Отже, вказані обставини підтверджують, що сестра ОСОБА_2 знаходилась за межами України, що унеможливлювало укладення між ними нотаріального договору дарування коштів. Таким чином, нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі сторін. Крім того, на той момент, коли ОСОБА_2 укладав шлюб з ОСОБА_1 , він не міг передбачити її меркантильних інтересів, і що в майбутньому може виникнути спір стосовно придбаної ним квартири, і для цього буде необхідний нотаріально завірений договір дарування коштів. Крім того, до зустрічного позову ОСОБА_2 додано довідку форми ОК-5 на підтвердження отримання ним доходу у вигляді заробітної плати, де, до моменту укладення шлюбу з ОСОБА_4 його загальний заробіток за період з 2010 року по червень 2016 року становив 1 103 220 грн., що дозволяло йому робити заощадження для придбання власної квартири. За квартиру ОСОБА_2 було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування в розмірі 672 945,00 грн., що майже вдвічі менше його доходу за вищевказаний період. Тому посилання ОСОБА_1 на наявність інших витрат, які ніс ОСОБА_2 протягом цього часу не зменшило його можливості здійснювати заощадження для придбання квартири. Навпаки, всі перелічені ОСОБА_1 витрати, які ніс ОСОБА_2 лише підтверджує факт його високого рівня доходу, на відміну від ОСОБА_1 . Щодо тверджень ОСОБА_1 з приводу спірного автомобіля, представник ОСОБА_10 зазначає, що під час шлюбу ОСОБА_2 у березні 2019 року було придбано автомобіль. Після продажу автомобіля у липні 2021 року, який був спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 всі кошти за його продаж у розмірі 6 500 дол. США, що складало 243 815,00 грн., що підтверджується її власноручно написаною заявою і посвідченою 13.07.2021 приватним нотаріусом КМНО Лештаковою І.Є. При цьому ОСОБА_4 вказала у заяві, що претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не має і мати не буде. Вказані обставини не заперечуються ОСОБА_1 . Однак, вона вказує, що її заява про відсутність претензій фінансового, матеріального та іншого характеру стосувалась лише автомобіля. Отже, ОСОБА_1 , отримавши всі кошти за автомобіль, який був спільною сумісною власністю подружжя, хоче отримати і половину вартості квартири, за яку вона не заплатила жодної копійки. Отже, всі заперечення, викладені представником ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов, жодним чином не спростовують доводи ОСОБА_2 , викладені у позовній заяві про визнання майна особистою приватною власністю, тому представник ОСОБА_10 просить відмовити у задоволенні позовних вимог первісного позову та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

09 квітня 2024 року від представника позивача за первісним позовом - адвоката Присяжнюк А.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких ОСОБА_1 заперечує проти наведеного ОСОБА_2 у відповіді від 01 квітня 2024 року. ОСОБА_2 зазначається, що «він чітко перелічив джерела надходження коштів для придбання квартири - це отримання ним заробітної плати та кошти, подаровані його сестрою». Проте ОСОБА_2 надано суду довідку ОК-5, в якості доказу нарахування заробітної плати у період 2010-2016 р.р., при цьому ним не надано доказів того, що всі ці кошти заходили на відповідний рахунок, зберігались протягом всього часу, не витрачались жодним чином і вся ця сума була збережена для придбання квартири. Адже ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружились 25.06.2016 і лише через 9 місяців, перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 сплатив за рахунок спільних коштів вартість квартири в розмірі 672 945,00 грн. ОСОБА_2 не надано доказів того, що на кошти, які ним зароблялись у національній валюті України - гривні протягом 2010-2016 р.р., ОСОБА_2 до дати укладення шлюбу (25.06.2016) спочатку придбав іноземну валюту у розмірі 16 890,00 дол. США (такі чеки або квитанції відсутні), яку він «зберігав» весь цей час, а потім саме ці кошти було витрачено на придбання квартири. Крім того, вказана ОСОБА_2 сума у розмірі 8 800 дол. США не підтверджується жодним доказом, яким би встановлювався режим особистої приватної власності ОСОБА_2 на вказані кошти. ОСОБА_9 не надано доказу того, що заробітна плата накопичувалась на відповідному рахунку, а з часом, до моменту одруження, ОСОБА_2 міг придбати долари США в сумі 16 890,00, які він потім обміняв (разом з 8 800 дол. США «від сестри»). Тобто припущення про можливість заощаджень спростовано відсутністю доказів, які повинен був надати ОСОБА_2 , адже тягар доказування лежить на ньому. Враховуючи вказане, адвокат Присяжнюк А.В. просить відхилити наведене у відповіді на відзив, яку подано ОСОБА_2 , відмовити ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі та первісний позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_11 підтримав вимоги первісного позову у повному обсязі, заперечував щодо зустрічного позову, посилаючись на викладене у позові, відзиві та поясненнях.

Явку ОСОБА_1 визнано судом обов`язковою.

В судове засідання, призначене на 08 травня 2024 року, позивач ОСОБА_1 з`явилася, проте відмовилася всудовому засіданні особисто надавати будь - які пояснення щодо предмету спору (а.с.213).

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_10 за зустрічним позовом в судових засіданнях вимоги зустрічного позову підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити. Заперечували щодо первісних позовних вимог, посилаючись на викладене у зустрічній позовній заяві.

В судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року, сторонами були подані письмові пояснення до судових дебатів, використано право скористатись нормами ст. 242 ЦПК України та подано заяви про розгляд справи за відсудності сторін.

У заключному слові представник ОСОБА_1 - Білоголовий ЯО. просить позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити та визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт житлової нерухомості, а саме спірну квартиру; визнати за позивачем ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на (одну другу) частину об`єкта житлової нерухомості, а саме спірної квартири; відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 у повному обсязі. При цьому вважає, що позивач ОСОБА_12 довела суду своє право та спростувала припущення відповідача ОСОБА_2 щодо джерела придбання квартири за його особисті кошти, оскільки ним не надано суду: виписки, за якою заробітна плата надходила на відповідний «зарплатний» рахунок (картковий рахунок) та акумулювалась на ньому; квитанції про зняття з цього «зарплатного» рахунку необхідного обсягу гривневої маси для придбання 16 890,00 дол. США, а також витрати для щоденного існування (на придбання продуктів, одягу, засобів першої необхідності, ліків, відвідування перукаря, стоматолога та інших лікарів, відвідування закладів харчування (кафе та ресторани), транспортні витрати, відпочинок за межами України; квитанції про здійснення валютообмінних операцій щодо придбання за гривні 16 890,00 дол. США. Отже, ОСОБА_9 не спростовано презумпцію права спільної сумісної власності на однокімнатну спірну квартиру у АДРЕСА_3 частина якої належить ОСОБА_13 .

У виступі в письмових дебатах представника ОСОБА_2 - ОСОБА_10 вказано, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя не підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю повинен бути задоволений з огляду на наступне. Як на підставу своїх позовних вимог про поділ майна подружжя, ОСОБА_1 посилається на ст. 60 СК України, відповідно до якої, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Посилаючись на вказану ст. 60 СК України, ОСОБА_1 не вказала жодної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), яка б позбавляла її отримувати самостійно заробіток. Навпаки, ОСОБА_1 не спростувала тієї обставини, що вона на момент укладення шлюбу ніде не працювала, жила за рахунок матері і ОСОБА_2 , жодних коштів у придбання спірної квартири вона не вкладала, надала копію своєї трудової книжки, з якої вбачається, що загальний стаж її роботи на сьогоднішній день складає один рік чотири місяці. При цьому, вона не надала доказів отримання нею будь-якого доходу до моменту придбання квартири, що підтверджує, що участі у придбанні спірної квартири вона не приймала. Також не можна стверджувати, що квартира була придбана ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, тому що кошти для придбання квартири він почав заощаджувати задовго до знайомства з ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 вказує, що нібито кошти на придбання спірної квартири також надавала її мати, однак, при цьому, не надала жодних доказів на підтвердження цього.Також ОСОБА_1 в судовому засіданні відмовилась давати будь-які пояснення на підтвердження своїх позовних вимог і спростування зустрічних вимог, посилаючись на свої надані суду письмові докази, що не підтверджують її позовних вимог і не спростовують зустрічних. При цьому, представник ОСОБА_1 в судовому засіданні постійно посилається на позиції Верховного Суду, які мають бути застосовані судом, не вважаючи необхідним встановлювати дійсні обставини справи і обґрунтовувати надані стороною позивачки докази.

2. Процесуальні дії та рішення суду.

19 січня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Витребувано документи, які стали підставою для реєстрації за відповідачем спірної квартири у м. Києві.

19 січня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

29 лютого 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

03 квітня 2024 року на адресу суду надійшла письмова заява представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_10 про збільшення позовних вимог в порядку ч.ч.2-3 ст.49 ЦПК України.

18 квітня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відмовлено представнику позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_10 у прийнятті заяви про збільшення зустрічних позовних вимог.

18 квітня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

23 квітня 2024 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено визнати явку позивача ОСОБА_1 обов`язковою.

04 червня 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Білоголового Я.О. надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, посилаючись на те, що представник не може бути присутнім в судовому засіданні.

05 червня 2024 року ухвалою Деснянского районного суду м. Києва клопотання адвоката Білоголового Я.О., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , про участь в судовому засіданні по цивільній справі в режимі відеоконференції - залишено без задоволення.

3. Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України).

Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін, повно та всебічно проаналізувавши обставини справи, на яких вони грунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог первісного позову та задоволення вимог зустрічого позову.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 25 червня 2016 року Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, а/з № 1271.

26 квітня 2021 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/15880/20) шлюб розірвано. Рішення набрало законної сили 27.05.2021 року. ( а.с.11-12).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Тобто, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 червня 2016 року по 26 квітня 2021 року (близько 5 років).

24 березня 2017 року між ТОВ "Фінансова компанія "Столиця" та ОСОБА_2 було укладено договір № 115 про участь у фонді фінансуванні будівництва, відповідно до якого за ОСОБА_2 було закріплено об`єкт фінансування, а саме, однокімнатна квартира загальною площею 46,41 кв.м. (а.с.88-95).

У відповідності до договору, порядОк сплати вимірних одиниць об`єкта інвестування 46,41 кв.м. - 672 945, 00 грн. до 29 березня 2017 року (а.с.95).

24 березня 2017 року ОСОБА_2 з власного рахунку було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування в розмірі 672 945,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 24.03.2017 та довідкою № 119 про оплату 100 % вартості квартири (а.с.97, 98).

Тобто, шлюб укладено 25 червня 2016 року, договір щодо участі у фонді фінансування будівництва укладено через 9 місяців після укладення шлюбу- 24 березня 2018 року та кошти ОСОБА_2 було перераховано в день укладення договору, 24 березня 2017 року, на рахунок управителя в повному розмірі - 672 945,00 грн.

29 грудня 2018 року після завершення будівництва, ОСОБА_2 за Актом прийому - передачі об`єкта фінансування було отримано спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.101).

04 січня 2019 року було проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с102).

Як вбачається з долучених документів, 30 квітня 2009 року ОСОБА_2 працевлаштувався у ТОВ «АВТ Баварія», де його заробітна плата за період 2010-2016 років складала 11 000-35 000 грн. щомісячно, що підтверджується довідкою форми ОК-5 (а.с 104-108).

Судом встановлено, що кошти у розмірі 8 800 дол. США ОСОБА_2 було отримано від сестри ОСОБА_2 , які були ним зняті з рахунку 16 лютого 2017 року, що підтверджується банківськими виписками (а.с 118-119).

Під час шлюбу ОСОБА_2 у березні 2019 року було придбано автомобіль марки Renault Megane, 2014 року випуску, д.н.з НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.121).

Після продажу автомобіля у липні 2021 року, який був спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_2 всі кошти за його продаж у розмірі 6 500 дол. США, що складало 243 815,00 грн., що підтверджується її власноручно написаною заявою, яка посвідченою 13 липня 2021 року приватним нотаріусом КМНО Лештаковою І.Є., де ОСОБА_4 вказала, що претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не має і мати не буде (а.с. 123).

Тобто, кошти від продажу автомобіля були передані позивачу ОСОБА_1 і заява ОСОБА_1 , нотаріально посвідчена датою 13 липня 2021 року, тобто через декілька місяців після розірвання шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про поділ майна подружжя, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період проживання у шлюбі сторонами, зокрема набуто спірну квартиру, що є спільною власністю подружжя, а відтак просить визнати за нею право власності на частину вказаної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 заперечує той факт, що спірна квартира відноситься до спільної власності подружжя, подав зустрічну позовну заяву, прохальна частина якої містить вимогу щодо визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на спірну квартиру, оскільки при купівлі квартири ним було внесено особисті кошти.

З огляду на вимоги п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування, а також набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 року у справі № 738/2137/16-ц, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також варто звернути увагу на те, що доводи сторони позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо належного матеріального забезпечення не знаходить свого об`єктивного підтвердження в процесі розгляду справи, зокрема матеріали справи не містять належних доказів зазначеним твердженням. ОСОБА_1 не вказала жодної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), яка б забороняла отримувати самостійно заробіток. Навпаки, ОСОБА_1 не спростувала тієї обставини, що вона на момент укладення шлюбу ніде не працювала, жила за рахунок матері, жодних коштів у придбання спірної квартири вона не вкладала. При цьому, вона не надала доказів отримання нею будь-якого доходу до моменту придбання квартири.

Зокрема ОСОБА_1 в судовому засіданні відмовилась давати будь-які пояснення на підтвердження своїх позовних вимог і спростування зустрічних, посилаючись на свої надані суду письмові докази. При цьому, позивачем за первісним позовом інших належних та достатніх доказів про ступінь трудової та (або) фінансової участі в придбанні спірного майна до суду надано не було.

З поміж іншого, суд погоджується з твердженнями ОСОБА_2 щодо підтвердження можливості придбання спірної квартири. На відміну від позивача, на підтвердження свого доходу ОСОБА_2 надав довідку форми ОК-5, з якої вбачається, що до моменту укладення шлюбу з ОСОБА_4 його загальний заробіток за період з 2010 року по червень 2016 року становив 1 103 220 грн., що дозволяло йому робити заощадження для придбання власної квартири. Крім того, кошти на придбання спірної квартири в ТОВ «ФК «Столиця» були перераховані ОСОБА_2 з рахунку відкритого АТ «ОТП Банк» на його ім`я і кошти на цей рахунок були внесені особисто ОСОБА_2 . За квартиру ОСОБА_2 було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування в розмірі 672 945,00 грн., що майже вдвічі менше його доходу за вищевказаний період. Разом з цим, ОСОБА_2 надані докази того, що кошти,були перераховані йому компанією Holland America Line, де працювала на той момент його сестра спостерігачем в казино на борту судна VEENDAM, і зняті ним з рахунку 16 лютого 2017 року, що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Суд також враховує докази, що після продажу автомобіля у липні 2021 року, який був спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_4 отримала всі кошти за його продаж, що підтверджується її власноручно написаною і посвідченою нотаріально заявою.

У цій заяві ОСОБА_4 вказала, що претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не має і мати не буде. У цій заяві жодним чином не вказано про наявність будь-якого іншого спільного майна.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Саме про таке застосування норм ст.ст. 57, 60 СК України зазначено у постановах Верховного Суду України від 19.06.2013 та 02.10.2013, від 01.07.2015 у справі № 6-612цс15, від 16.12.2015 у справі № 6-2641цс15.

Конструкції правил ст. 60 СК України свідчать про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Як вбачається із змісту правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 61-36178 св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641 цс 15, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як зазначалося вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ст.ст. 12, 81 ЦПК України)

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, положення заначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто, саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення встановити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).

Виходячи з вище наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем за первісним позовом ОСОБА_2 спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно та його вимога за зустрічним позовом про визнання спірного майна його особистою приватною власністю підлягає задоволенню, та відповідно вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Разом із тим, з метою спростування презумпції спільності майна подружжя позивач за зустрічним позовом наводить дані про те, що відповідач не спростувала тієї обставини, що вона на момент укладення шлюбу ніде не працювала, жодних коштів у придбання спірної квартири вона не вкладала.

З огляду на викладене, виходячи з вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач за первісним позовом як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження, при цьому стороною ОСОБА_2 доведено той факт, що спірна квартира за вищевказаною адресою є його особистою приватною власністю останнього, оскільки придбана за особисті кошти, а відтак вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частку у спільному майні подружжя є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

4. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує також і питання розподілу між сторонами судових витрат.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_12 також заперечує у повному обсязі щодо попереднього розрахунку витрат, які поніс ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

А тому Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Як вбачається з письмових матеріалів справи, у позові ОСОБА_2 було заявлено про судові витрати, які він поніс у зв`язку з розглядом даної справи.

З наданих суду доказів вбачається, що 07 листопада 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Степаненко Г.О. був укладений Договір про надання правової допомоги № 13/23.

Судові витрати, які ОСОБА_2 поніс у зв`язку з розглядом даної справи, складаються з витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15 000,00 грн.

На підтвердження сплачених відповідачем витрат на правничу допомогу суду було надано копію квитанції № 3112215 від 07.11.2023 про сплату коштів на суму 15 000,00 грн.

Разом з тим, ОСОБА_2 та його представником не було надано суду Детального опису наданих послуг, що унеможливлює перевірку обґрунтованості витрат та їхню пропорційність до предмету спору.

Крім того, наданий суду Договір про надання правової допомоги не містить детального опису послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвокату (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміну гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Суд звертає увагу також на те, що договір про надання правничої допомоги укладено 07 листопада 2023 року (до подачі первісного позову - 18 січня 2024 року) - а.с.124-129 та, відповідно, квитанція, яка міститься в матеріалах справи на суму 15 000 грн. сплачена також 07 листопада 2023 року (а.с.130).

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення витрат на правову допомогу, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 140,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 18, 43,44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 57, 60 СК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

У задоволенні вимог зустрічної позовної заяви щодо понесених витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Позивач - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 21.06.2024.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон